кн. Я. Вишневецького з числа кандидатів на посаду коронного гетьмана тощо. Приблизно такі ж вимоги були викладені і в листі Війська Запорозького до короля від 24 (14) лютого 1649. Умови Переяславського перемир'я були компромісними. Б. Хмельницький відверто визнав перед представниками Речі Посполитої неминучість війни, якщо через 3 місяці переговори не буде продовжено і задоволено принципові вимоги повстанців. Перемир'я було успіхом української сторони, забезпечивши час для підготовки переможної кампанії Української держави у 1649.
Літ: Воссоединение Украины с Россией: Документы и материалы. — М., 1953, т. 2; Мыцык Ю.А. Анализ источников по истории Освободительной войны украинского народа 1648–1654 годов. — Днепропетровск, 1983; Універсали Богдана Хмельницького 1648–1657. — К., 1998; Грушевський М. Історія України–Руси. — К., 1995, т. 8.
Ю.А. Мицик.
ПЕРЕЯСЛАВСЬКІ СТАТТІ 1659 — українсько-російський договір, укладений у Переяславі (нині м. Переяслав-Хмельницький) 27 (17)
жовтня 1659 між гетьманським урядом Ю. Хмельницького та царським урядом, інтереси якого представляв боярин князь О. Трубецькой. На переговорах, що передували Переяславській раді 1659, українська сторона запропонувала свій проект договору. Він відображав положення Березневих статей 1654, а також містив певні уточнення та доповнення до них, спрямовані на зміцнення гарантій незалежності й суверенності Української держави (т. зв. Жердівські статті). Проте О. Трубецькой відхилив Жердівські статті і змусив українську сторону прийняти 14 пунктів т. зв. давніх статей 1654 (що насправді являли собою фальсифікат договору 1654) та 18 т. зв. нових статей, які істотно обмежували суверенні права Української держави. За П.с. український уряд позбавлявся права ведення самостійної зовнішньої політики. Гетьман без дозволу царя не мав права посилати своїх послів за кордон або приймати іноземних, укладати міжнародні договори, оголошувати війну сусіднім державам або надавати їм військову допомогу. У сфері внутрішньої політики П.с. забороняли переобрання гетьмана за різні провини перед Військом Запорозьким (окрім «зради» цареві) без попереднього розслідування, проведеного російською стороною, а також відповідного наказу царя. Гетьман не міг самостійно призначати й усувати з посад генеральну старшину та полковників; новообрана старшина зобов'язувалася складати присягу на вірність російському монархові. Крім Києва, царські воєводи вводилися до Переяслава, Чернігова, Ніжина, Брацлава та Умані. Козацькі залоги повинні були залишити територію Білорусі, населенню якої заборонялося іменуватися козаками.
