виробництвом, хронічних транспортних та фінансових проблем. Унаслідок цього протягом 1914–16 в Україні закрилося більше 1,4 тис. підприємств. Економіка західноукраїнських земель була підірвана внаслідок фактично безперервного проходження тут лінії фронту. Величезна кількість біженців і вигнанців із прифронтових регіонів, вивезення із Правобережної України хлібних і цукрових запасів та ін. посилили і без того значний розлад на залізницях, спричинений відступом російських військ влітку 1915 й евакуацією із прифронтових губерній промислового устаткування, адміністративних установ, навчальних і культурних закладів та ін. Безперервне посилення транспортної кризи в роки війни стало однією з головних причин загального економічного занепаду.
Особливістю П.с.в. стало біженство, яке охопило українські землі по обидва боки кордону. Евакуаційні заходи були застосовані як австрійською владою в Галичині і Буковині, так і російським урядом у Волинській губернії та Подільській губернії. Серед перших переважали не добровільні переселенці, а виселенці, евакуйовані із державно-політичних, стратегічних міркувань. Австро-угорський уряд організовував спеціальні табори для українців у Вольфсберзі, Гмюнді та Гредізі (нині всі міста в Австрії). Ними опікувалися державні інституції, забезпечуючи грошову допомогу, медичне обслуговування та працевлаштування. У жахливих умовах опинилися інтерновані т. зв. політично неблагонадійні українці з Галичини та Буковини. Для них були створені окремі концентраційні табори на Заході Австрії, серед яких виділявся своїми розмірами Талергоф (бл. 5 тис. заарештованих, у т. ч. бл. 500 священиків).
Російська влада теж вдалася до примусового виселення українців з окупованих 1915 районів. У зв'язку з наступом австро-угорських та німецьких військ весною–літом 1915 евакуаційні заходи почали проводити вже й на території правобережної губерній Російської імперії — Волинської та Подільської.
На території всієї Російської імперії наприкінці 1916 налічувалося понад 3 млн. біженців і вигнанців, зокрема на українських землях — бл. 656 тис., в основному в Катеринославській, Харківській та Чернігівській губерніях.
У контексті біженської проблеми російський уряд намагався проводити політику «вдосконалення» національної структури населення, всіляко перемішуючи людей різної національності з метою прискорення їх асиміляції. Частину біженців переміщали в організованому порядку разом з евакуйованими фабриками, заводами та різними установами. Всього з території Царства Польського та Прибалтики було вивезено бл. 680 підприємств, з яких майже кожне п'яте (18%) опинилося в Україні (серед них, зокрема, і Деміївський снарядний завод).
Одним із характерних виявів життя воєнного соціуму стала діяльність мережі центральних та місцевих громад, організацій і товариств із на-
