Петро І шляхом підкупу турецьких посадовців домігся від султана Ахмеда ІІІ згоди дотримуватися нейтралітету, що, відповідно, розповсюджувався і на кримських татар — васалів Оттоманської Порти.
Важливим етапом П.в. стали події навколо Полтавської фортеці, яку 30 квітня (11 травня) взяли в облогу шведсько-козацькі війська під командуванням Карла ХІІ. Майже три місяці царський гарнізон на чолі із полковником Олексієм Келіним тримав оборону. Після прибуття основних сил армії Петра І у вирішальній Полтавській битві, що відбулася 27 червня (8 липня), шведи зазнали нищівної поразки. Карл ХІІ, Іван Мазепа та Кость Гордієнко разом із незначною кількістю війська встигли перейти на територію Оттоманської Порти. Наприкінці літа Карл ХІІ та Іван Мазепа дістались до Бендер, звідки розпочали активну дипломатичну роботу по створенню антимосковського союзу у складі Речі Посполитої та Оттоманської Порти. Ця ініціатива не була втілена, а наприкінці вересня помер Іван Мазепа. Тимчасом у жовтні союзний договір з Августом ІІ, якого вкотре проголошено королем, уклав Петро І, подібний договір було укладено і з Данією. На місце Івана Мазепи, вже в листопаді, царський уряд формально (без видачі інсталяційної грамоти на гетьманство) затвердив кандидатуру Івана Скоропадського. А у квітні 1710 прибічниками померлого у вигнанні Мазепи (близько 50 сотників), в присутності Карла ХІІ і Ахмета ІІІ, було проведено вибори гетьмана, яким став колишній Генеральний писар Війська Запорозького Пилип Орлик. Ця подія змусила Петра І прискорити процес видачі інсталяційної грамоти на гетьманство Івану Скоропадському, проте його повноваження були суттєво обмежені. Досить швидко Пилипу Орлику та Карлу ХІІ вдалося домогтися укладення союзного договору з кримськими татарами й Оттоманською Портою. Зокрема, шведський король, за активної військової підтримки турків і татар, зобов'язувався воювати до повного визволення українських земель від московського панування. 20 листопада (1 грудня) Оттоманська Порта оголосила війну Московії.
В цілому упродовж воєнної кампанії 1710 царська армія здобула кілька прибалтійських фортець, як Виборг, Рига, Кексгольм і Ревель, а також о. Езель.
На початку 1711 Пилип Орлик на чолі об'єднаного війська у складі запорозьких козаків, татар, шведів і поляків (прихильників Станіслава Лещинського) пішов походом у Гетьманщину, який виявися невдалим, чому значною мірою сприяла московська дипломатія. Змушений повернутися у турецькі володіння, Пилип Орлик до кінця життя (помер 1742 в Яссах) вів переговори чи не з усіма провідними європейськими державами (Річ Посполита, Саксонія, Пруссія, Ватикан, Франція, Великоб-
