хвилі європейських революційних рухів, спрямованих проти домінування абсолютистських імперій на континенті. Безпосередніми причинами повстання стали порушення дарованої російським імператором Олександром І Конституції Королівства Польського (1815), придушення ліберальної польської опозиції і патріотичних організацій, запровадження цензури й репресивно-поліційних порядків. Приводом до початку повстання стало поширення чутки про відправку польського війська на придушення Лютневої революції 1830 у Франції. 29 листопада група поляків на чолі з Л. Набєляком і С. Гощинським у порозумінні з таємним військовим товариством, очолюваним П. Висоцьким, напала на палац намісника вел. кн. Костянтина Павловича і казарми російських військ.
Унаслідок захоплення арсеналу та стихійного озброєння міських низів і переходу на їх бік частини польських військ повстання набуло масового характеру. Хоча Варшава опинилася в руках повсталих, вони не створили нового — революційного уряду, а передали владу Адміністративній раді Королівства. По-угодовському налаштовані члени ради (Ф. Любецький, кн. А. Чарторийський та ін.) прагнули досягти угоди з російським імператором Миколою І на засадах збереження автономії королівства у складі Російської імперії. Тимчасом 1 грудня 1830 демократичні кола утворили Патріотичне товариство на чолі з Й. Лелевелем і М. Мохнацьким, яке виступило з вимогою повної незалежності Польщі й проведення демократичних реформ. Під його тиском, а також за підтримки патріотично налаштованих мас Варшави Адміністративна рада проголосила себе Тимчасовим урядом, а 18 грудня сейм затвердив диктатора — генераллейтенанта Ю.-Г. Хлопіцького. Консервативне керівництво повстанців на чолі з диктатором намагалося провадити переговори з імп. Миколою І, але вони не дали результату. 18 січня 1831 Ю.-Г. Хлопіцький зрікся диктаторства, був створений Національний уряд на чолі з кн. А. Чарторийським, який схвалив програму боротьби за відновлення Польської держави в кордонах 1772. 25 січня у Варшаві пройшла багатолюдна демонстрація, яка примусила сейм проголосити детронізацію Миколи І з польського престолу. В ці дні вперше з'явилося звернене до всіх гноблених Російською імперією народів гасло «За нашу і вашу свободу!»
Царський уряд кинув на придушення повстання значні військові сили під командуванням генерал-фельдмаршала І. Дибича, які на поч. лютого 1831 почали наступ на Варшаву. Однак у битвах під Сточеком (нині м. Сточек-Луковські Люблінського воєводства, Польща), Ваврем і, особливо, Грохувом (нині обидва у складі м. Варшава) повстанці зупинили російський наступ. Навесні 1831 вибухнули повстання польського населення в Литві, Білорусі й Правобережній Україні. В українських землях повстанці, які були переважно шляхтичами-землевласниками, зустріли значну опозицію з боку селянства. Створені повстанські загони С.-Г. Вор-
