польським поміщикам належала майже половина всієї землі в Правобережній Україні, у т. ч. 80% великої власності. Багато землевласників і промисловців — поляків — було по всій Україні. Попри політику русифікації поляки в Україні зберегли національну свідомість, мову, культуру.
Духовним центром, навколо якого вони гуртувалися, була Римо-католицька церква.
У період Першої світової війни багато поляків перебувало в лавах воюючих на землях України армій (особливо в австро-угорській та російській арміях і флотах). На боці австро-угорської армії у Карпатах, на Буковині та Волині билися Легіони Польські та Польський допоміжний корпус, у складі російської армії — Польська стрілецька дивізія, на Правобережжі перебували 2-й та 3-й Польські корпуси. Із 1915 внаслідок масової евакуації населення з окупованого Німеччиною Царства Польського кількість поляків в Україні значно збільшилася, особливо в містах (Київ, Харків, Одеса).
1917 польське національне життя в Україні активізувалося, з'явилися нові польські молодіжні, громадські та політичні організації: Польський виконавчий комітет на Русі, Комітет боротьби з анархією, Центральний громадянський комітет, Польське товариство допомоги жертвам війни, які захищали права польської меншості в Україні. У військових частинах російської армії на території України та в гарнізонах українських міст діяли об'єднання військовиків-поляків. Польські політики (Польський демократичний централ) входили до складу Української Центральної Ради, визнаючи її єдиною легітимною владою в Україні. 1917–18 існував польський відділ при генеральному секретарстві зі справ національностей, пізніше — генеральне секретарство польських справ УНР на чолі з М. Міцкевичем; поляки (С. Стемповський, Г. Юзевський) займали й інші посади в уряді Української Народної Республіки. 1919 Польський демократичний централ відстоював незалежність України, зазначаючи, що «прагнення українського народу до утворення з українських земель колишньої Російської імперії суверенної української республіки співпадає з політичними інтересами Польщі». На політичні погляди поляків України справляли впливи також праві партії, які не визнавали право українців на самовизначення (ендеція), ліві партії, що вважати соціальне питання важливішим від національного (Соціал-демократія Королівства Польського і Литви, Польська соціалістична партія-лівиця), а також прихильники Ю. Пілсудського.
Селянські заворушення 1917–18 спричинили розорення маєтків польських поміщиків. Польські землевласники намагалися протидіяти розподілу земель, фінансуючи польські військові формування, власні «партизанські» загони, що спричиняло збройні конфлікти із селянством на Волині, Поділлі, Київщині. Польське населення України бажало опини-
