«Ватиканський бранець»

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
«Ватиканський бранець» (2018
Володимир Лук'янюк
 Завантажити у Завантажити роботу у форматі PDFЗавантажити роботу у форматі ePubЗавантажити роботу у форматі TXTЗавантажити роботу у форматі MOBI
Джерело: Цей день в історії

Після нетривалого артобстрілу 20 вересня 1870 року італійські війська увійшли в Рим, який повністю зайняли до кінця наступного дня, поклавши край тисячостолітньому існуванню Папської держави. Опинившись оточеним у Ватиканському палаці і не маючи армії, папа Пій IX оголосив себе полоненим і не залишав палац до своєї смерті. Аналогічним статусом наділяли себе й наступні чотири папи, доки у 1929 році з урядом Муссоліні не було укладені угоди про створення Держави Міста Ватикан.

Папська держава виникла у середині VIII століття, у межах подарованої франкським королем Піпіном Коротким територій колишніх візантійських Римського і Равеннського екзархатів у центрі Апеннін. Вона пережила протистояння зі Священною Римською імперією, з її ослабленням у 1197 році домоглась повної незалежності і до кінця XVIII залишалась однією з найпливовіших держав Європи. Експансія наполеонівської Франції зруйнувала старі феодальні інституції багаточисельних італійських держав, а ідеї демократії і республіканізму, привнесені Французькою революцією, сприяли формуванню руху за їх об'єднання. Проте тривалий час наміри створити конфедерацію чи федерацію італійських держав здавались занадто сміливими, навіть коли на хвилі «весни народів» 1848 року революція докотилась до Апеннін і папа Пій IX був вигнаний з Риму, де наступного року була проголошена республіка.

До ідей об'єднання повернулись лише через десятиліття, коли після успішної війни Сардинського королівства (колишнього П'ємонту Савойської династії) у союзі з Французькою імперією Австрія втратила контроль над шістьма з семи монархій-васалів на Апеннінах. Проте створення федерації, на цей раз вже на чолі з Пієм IX, було відхилене герцогствами Тоскана, Модена та Парма, попри те, що Папська держава втратила Романью та Умбрію, зменшившись до Риму і регіону Лаціо. Тільки після приєднання до Сардинії Королівства обох Сицилій, де Джузеппе Гарібальді повалив владу Бурбонів, король Віктор Еммануїл II 14 березня 1861 року прийняв титул короля Італії й через три дні в Турині було проголошене Італійське королівство, що займало більшу частину Апеннін. Вважаючи, що без «Вічного міста» об'єднання буде неповним, 27 березня Рим був оголошений столицею Італії, хоча він і знаходився за межами італійської юрисдикції й захищався французькими військами, надісланими Наполеоном III на захист папи.

Зазнавши в 1866 році поразки у війні з Пруссією, Австрія була змушена визнати Італійське королівство, котрому поступилась Венецією, і втратила свою домінуючу роль серед німецьких держав. Це дозволило Пруссії наступного року більшість з них об'єднати у Північнонімецьку конфедерацію, на чолі якої у липні 1870 року вступити у війну з Францією. Не бажаючи спровокувати Італію, де як у союзниці Пруссії в попередній війні з Австрією були сильні пропрусські настрої, Франція вирішила вивести війська з території, котру Італія вважала своєю, і на початку серпня відкликала свій гарнізон з Риму.

Проте на рішучі дії італійський уряд зважився лише коли 1 вересня під Седаном французька армія зазнала нищівної поразки й Наполеон III попав у прусський полон: Віктор Еммануїл II направив Пію IX листа з пропозицією взяти його «під захист» і капітулювати на почесних умовах: збереження суверенітету над Леоградом (частина Риму, оточена фортечною стіною IX століття, що включає власне Ватикан і район Борго), право на вільне спілкування з католицьким світом, дипломатичний імунітет для нього, його нунціїв та послів іноземних держав, постійний щорічний фонд у розмірі поточного бюджету Папської держави і фінансове та пенсійне забезпечення усього персоналу і папських службовців як громадян Італії.

Отримавши відмову, король Італії відав наказ про наступ, і 11 вересня 50-тисячна армія на чолі з генералом Рафаеле Кадорна перетнула кордон Папської області. Вона без бою зайняла залишені папськими гарнізонами містечка і 19 вересня підійшла до Риму, який захищало 13 157 швейцарських гвардійців та добровольців. 20 вересня 1870 року після тригодинного артобстрілу через пролом у стіні Авреліана поблизу північно-східних воріт Порта-Піа італійські війська увійшли в столицю й до кінця наступного дня взяли її під повний контроль. Опинившись без армії у фактичному оточенні у Ватиканському палаці, Пій IX оголосив себе полоненим і до своєх смерті 7 лютого20.09.2018 6:36:19 1878 року не залишав його межі.

«Полоненими у Ватикані» наступні 60 років вважали себе ще чотири папи й лише 11 лютого 1929 року кардинал П'єтро Гаспаррі та прем'єр-міністр Італії Беніто Муссоліні в Латеранському палаці в Римі підписали договір, за яким Ватикан набув унікального в міжнародному праві суверенітету, наданому не територіальної одиниці розміром 44 гектари в центрі Риму чи її населенню, а юридичному утворенню під назвою Апостольський Престол, влада якого на території Держави Міста Ватикан є верховною та єдиною, а на міжнародній арені - незалежною і самостійною. Цією ж угодою Італія зобов'язалась відшкодувати Святому Престолу втрату території і майна у 1870 році, а Ватикан - визнати об’єднане Італійське королівство під владою Савойської династії і Рим - його столицею.

Ця робота поширюється на умовах ліцензії Creative Commons Attribution-ShareAlike 3.0 Unported (Із зазначенням авторства — поширення на тих самих умовах 3.0 неадаптована), яка дозволяє вільне використання, поширення й створення похідних робіт за умови дотримання і зазначення ліцензії та автора оригінальної роботи..