«Чортківська офензива» та домініканський костел святого Станіслава у Чорткові: дослідження свідчень 100-річної давнини

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
«Чортківська офензива» та домініканський костел святого Станіслава у Чорткові: дослідження свідчень 100-річної давнини (2019
Володимир Добрянський
 Завантажити у Завантажити роботу у форматі PDFЗавантажити роботу у форматі ePubЗавантажити роботу у форматі TXTЗавантажити роботу у форматі MOBI
Джерело: Добрянський В., «Чортківська офензива» та домініканський костел святого Станіслава у Чорткові: дослідження свідчень 100-річної давнини // Бережани та Бережанщина в період «Чортківської офензиви»: події, особистості, пам’ять. — Бережани, 2019. — 39—48 с.

Володимир Добрянський

«Чортківська офензива» та домініканський костел святого Станіслава у Чорткові: дослідження свідчень 100-річної давнини

У 2019 році в місті Чорткові відбуваються дві знаменні події. Перша пов’язана із відзначенням славетного ювілею - 100-річчя «Чортківської офензиви». Тобто, період з 8 по 28 червня 1919 року ввійшов в історію національно-визвольних змагань української революції як найуспішніша, блискуче розроблена і проведена воєнна операція. У ході цієї наступальної операції близько 25 тисяч вояків Української Галицької Армії примусили відступити по всій лінії фронту добре озброєну і підсилену французами 40-тисячну польську армію. Інша подія пов’язана із відновлювально-реставраційними роботами Чортківського костелу - окрасою та візитівкою сивочолого Чорткова. Якраз до дня відзначення «Чортківської офензиви» з’явилося несподіване для нас відкриття, яке виявлене в стінах костелу святого Станіслава у Чорткові.

Отже, в Чортківському костелі святого Станіслава силами місцевої римо-католицької громади проводяться відновлювально-реставраційні перекриття центральної вежі. Не скільки лихоліття I та II Світових воєн завдали цій культовій споруді великої шкоди, як часи войовничого атеїзму комуно-більшовицького режиму. За більш, ніж 40-річне панування російської імперської комуністичної ідеології на західноукраїнських землях, із метою «боротьби із релігією як пережитком минулого», імперська влада свідомо руйнувала та знищувала культові архітектурні споруди. Частина із них використовувалась в нецільових призначеннях, наприклад, під склади, спортзали, кінотеатри, магазини, житлові приміщення і т. п. Аналогічна ситуація була із Чортківським костелом, в якому тривалий час знаходився продуктовий склад міськторгу. Тому повна безгосподарність, нехтування запобіжними правилами техніки безпеки та технічними нормами експлуатації споруди костелу тепер дали свої взнаки. Так, починаючи із середини 1940-х років була повністю зруйнована дренажна система водовідведення стоків води, яка створювалася із кінця XVIII і остаточно спроектована до початку XX століття. Результат більшовицького-комуністичного «господарювання» дав свої взнаки: водоерозійні процеси поверхневого ґрунту тепер послабили фундамент костелу. Тому дією тиску вертикального вектору навантаження несучих конструкцій стін на фундамент він отримав просадку. У результаті просадки стіни отримали тріщини. Тому потрібно проводити негайні оперативні будівельно-архітектурні роботи, аби посилити фундамент від подальшого процесу просадки, інакше, в майбутньому процес його руйнування дійде до катастрофічної межі. Ще один негативний фактор - це аварійний стан перекриття даху. Радянська система сприяла тільки тому, аби не раціонально використовувати цю споруду, але в жодному випадку не приймала запобіжні заходи, щоб дотримуватися належних технічних умов його утримання або хоча часткового ремонту. Тому частина балок і несучих дерев’яних конструкцій тепер перегнила. Під час несприятливих погодних умовах (снігопади, сильні зливи та буревії) існує ймовірність небезпеки руйнування даху, в результаті чого великі збитки отримають сусідні будівлі й травмуються люди. У такій невтішній ситуації виникла необхідність, аби негайно приступити до відновлювально-реставраційних робіт ремонту даху костелу.

При встановленні на центральній вежі риштування робітники в південно-східному фасаді біля вікна помітили незрозумілий залізний предмет округлої форми, який наче навмисне туди був вмонтований у стіну (світл. 1). Тому, настоятель храму отець-домініканець Сворад Ян Дуда звернувся до автора цієї статті, щоб оглянути його й надати експертну оцінку, адже така річ може мати відношення до вибухонебезпечних предметів із далеких воєнних часів (світл. 2).

Таким чином, при обстеженні місцезнаходження «загадкового» предмета було встановлено, що від вмонтованого лівіше верхньої частини куполоподібного вікна, що в південно-східній частині центральної вежі, в 1,30 метра нижче карниза й на висоті 40 метрів від сучасного рівня поверхні, залізний предмет ввійшов у цегляну кладку, розбивши її вглиб на 30 сантиметрів. У цьому місці утворилося конусоподібне заглиблення діаметром 30 сантиметрів. Далі: поверхня цегляної стіни діаметром 0,5 метра й на глибину до 5 сантиметрів вищерблена й місцями вкрита чорною кіптявою. У широкому шві між цегляною кладкою вгвинчений круглий трубчастий залізний предмет діаметром 3-3,5 та товщиною 0,5 см. Він ввійшов в мур центральної вежі під кутом біля 40 градусів та направлений в сторону, прямо пропорційній лінії стрілки магнітного компаса пропорційно по азимуту 120 градусів східного напрямку.

Таким чином встановлюю, що тут знаходиться дистанційна трубка, інакше - це підривник артилерійського снаряда. Аналізуючи глибину його залягання у стіні та траєкторію розсіювання бойового заряду, це не може бути крупнокаліберний снаряд, скажімо 107-мм гармати чи гаубиці 122-мм або 152-мм. Адже крупнокаліберні гарматні осколкові, осколково-фугасні, фугасні, бронебійні чи бетонобійні заряди, завдяки своїй кінетичній енергії та силі відштовхуючого удару, повністю зруйнували би стіну та центральну вежу костелу. Такі заряди призначалися для вирішення задач по придушенню і знищенню живої сили, техніки, польових фортифікаційних споруд та будівель. У нашому випадку ним є шрапнельний артилерійський снаряд, який застосовувався для знищення живої сили противника кулями, що знаходилися всередині корпуса. Такий снаряд мав тонкостінний металевий корпус (склянку) із вибивним зарядом димного чорного пороху, яка всередині була заповнена металевими кульками. Підрив здійснювався за допомогою трубки - детонатора. Завдяки тому, що всередині бойового заряду знаходився чорний порох, під час вибуху утворювалася чорна димова завіса, завдяки якій артилеристам в пересічній місцевості було зручніше вести корегування вогню із відкритих та закритих позицій [2, с. 5].

Назва шрапнельного снаряда походить від прізвища англійського артилериста Генрі Шрапнеля, який в 1803 році розробив цей боєприпас. Тоді шрапнельний снаряд отримав великий попит у всіх арміях світу. У той час його ефективність була надзвичайно висока: наприклад

16 шрапнельних пострілів гармати калібру 75-мм могли уразити військову колону драгунів в кількості 700 чоловік і скільки ж коней. Після Першої світової війни (в зв’язку із переходом до так званої позиційної війни і обов’язковим нововведенням у арміях захисних шоломів), шрапнельні снаряди поступово втрачати свою бойову ефективність, однак певні модифікації таких зарядів застосовували як у роки II Світової війни, так використовуються й розробляються у сучасних війнах [6, с. 84-86].

Як не дивно, але костел святого Станіслава не зазнав жодного суттєвого руйнування у часи I та II Світових воєн. Цьому фактору посприяла така обставина, як географічне місце розташування Чорткова, яке було розміщене у глибокій каньйоноподібній долині р. Серет. Тобто місто і костел не розміщені десь на рівнинному плато, на якому культові споруди були єдиними у той час найвищими географічними точками. Із таких споруд найчастіше велося коригування артилерійського вогню; ставилися опорні вогневі точки з метою зупинити просування противника по місцевості; знаходилися спостережні пости, які стежили за просуванням ворожих військ. Тому костел святого Станіслава (хоча у той час був найвищою спорудою міста), але в воєнному відношенні його ефективність рівнялася нулю. Зокрема, густа забудова житлових кварталів біля костелу не давала змоги навіть вести прицільний кулеметний вогонь під час вуличних боїв.

Наприклад, поблизу костелу були ще доволі дивні знахідки, яку випадково виявили робітники, під час ремонтних робіт у новому монастирі. Так, 21 лютого 2017 року вони помітили під дахом два металеві предмети, схожі на артснаряди. Оглянувши це місце знахідки, працівники піротехнічної служби МНС встановили, що це снаряди калібру 76 та 105 мм, які виявилися без детонатора. Аналогічна ситуація простежувалася в інших домініканських костелах та монастирях: зокрема досі знаходиться снаряд, замурований у домініканському костелі колишнього міста Червоногород, який нині є селом Нирків Заліщицького району. Подібна ситуація спостерігається у багатьох костелах на території Польщі. Наприклад, в готичних кафедральних соборах Вроцлава, Ясної Гори, Варшави досі знаходяться замуровані ядра і снаряди від гармат. У нашому випадку - вони навмисне вмуровані у стіни отцями-домініканцями із сакральною метою того, що це символ нескореності, віри, Божої опіки, щоб не повторялися лихоліття та страхіття війни й не проливалася людська кров.

Щось подібне було виявлено у 2017 році, коли проводилися на території Чортківського костелу рятувальні археологічні розкопки. Так під час зачистки і дослідження головного обводового оборонного муру, який був зведений початку XVII ст (він знаходиться зі сторони вул. Степана Бандери), в стіні знаходилися бійниці, яких замурували в XVIII ст., коли костел втратив оборонно-фортифікаційне призначення. Але туди помістили чотиригранні темнокоричневого кольору скляні фляшки-штофи, які навмисне перед тим розбили.

У нашому випадку із нововиявленою знахідкою - це не символізм із сакрально-містичним змістом, а відлуння війни. Оскільки бойовий заряд за траєкторією руху був напрямлений зі східного напрямку, то є підстави вважати, що він пов'язаний із часами Першої світової війни. А якщо конкретніше - це події, які пов’язані із «Чортківською офензивою». У той час,перед штурмом Чорткова потрібно було визволити від поляків с. Ягільницю. Надвечір 7 червня 1919 року з села Свидова у село Мухавку прибув 2-й полк 7-ї бригади під командуванням сотника Дибуляка. Сотник Дибуляк за згодою отамана бригади Бізанца дав наказ атакувати село Ягільницю. До атакуючих долучилася батарея поручника Кричківського. Польська сторожа розбіглася після перших пострілів. Піхотинці сотника Дибуляка швидко заволоділи тютюновою фабрикою. Польські вояки 2-го батальйону 13-го полку піхоти відступили. Між 21-22 годинами 7 червня 1919 року село Ягільницю було звільнено [4, с. 509].

Бій за Чортків розпочався перед полуднем після сильної артилерійської підготовки (артилерійською групою «Південь») 1-го, 3-го, 4-го і 7-го гарматних полків (64 гармати) під командою отамана Кирила Карася, розташованої в лісі на захід від села Шманьківці.

Після артилерийської підготовки піші курені 1-ї бригади УСС, 3-ї Бережанської, 4-ї Золочівської та 7-ї Львівської бригад перейшли в наступ. Артилерія перенесла вогонь в глибину. Активні дії 7-го полку сотника Кнейфеля сприяли наступу Львівської бригади. На підступах до Чорткова поляки зупинили просування Бережанської бригади А. Вольфа, але гарматний полк Юліана Шепаровича прицільним вогнем знищив вогневі точки ворога і розчистив шлях піхоті. Комбінованим ударом бригад 2-го корпусу, за підтримки артилерії, під вечір 8-го червня українські частини визволили Чортків, здійснивши пролом у стратегічній обороні польської армії [3, 64-66;].

У нашому випадку цей шрапнельний снаряд був випущений із західної сторони села Шманьківці - це було місце дислокації гарматного полку Кирила Карася [2, с. 5; 5, с. 770]. Зазначаю, що в цьому полку та інших підрозділах Української Галицької Армії на озброєнні були новітні види гармат російського виробництва, зокрема: 76-мм гармата зразка 1902 року із максимальною дальністю стрільби 8 км 530 метрів: 76-мм гірська гармата 1909 року із дальністю стрільби на 8 км 460 метра; 76-мм зенітна гармата із дальністю стрільби 8 км 530 метра; 107-мм гармата 1910 року із дальністю стрільби 12 км 700 метра; 122-мм гаубиця із дальністю стрільби 7 км 700 метра; 152-мм гаубиця 1909 року із дальністю стрільби 8 км 750 метра; 152-мм гаубиця 1910 року із дальністю стрільби 7 км 700 метра; 152-мм гаубиця 1910 року із дальністю стрільби на 12 км 400 метра [5, с. 762-763].

Наголошую, що оскільки костел святого Станіслава не мав жодного воєнно-стратегічного значення, то випущений бойовий заряд не спеціально в цю споруду. Це була проста випадковість. Коли б по траєкторії польоту снаряд був зміщений правіше на два метра, він міг навиліт пролетіти через протилежне вікно.

Зазначаю, що вибух шрапнельного снаряду не спричинив жодної шкоди костелу. Під дією обертового руху снаряду підривник ввійшов у свіжу цегляну гладку. Миттєвий вибух спричинив те, що шрапнель (зіткнувшись об твердий цегляний мур) зрикошетила та втратила свою кінетичну енергію та змінила траєкторію польоту. У результаті шрапнель хаотично розсипалася у зворотному та змінних напрямках, не пошкодивши ні верхнього даху, який був вкритий бляшаним перекриттям - ні нижнього, встеленого черепицею.

На сьогоднішній час, за траєкторією польоту 76-мм шрапнельного снаряда, у нас є нагода визначити місце локалізації гарматного полку Кирила Карася та провести там детальні обстеження. Будемо сподіватися на нові, неочікувані й доволі цікаві знахідки та відкриття.

Джерела та література

1. Внуков В. П. Артиллерия. - Москва: Государственное Военное издательство Наркомата Обороны Союза ССР, 1938. - 176 с.

2. Добрянський В. Ще один свідок часів Чортківської офензиви. У стіні костелу св. Станіслава //Голос народу - 2019. - № 23 (8728). - 7 червня. - С. 5

3. Дєдик О. Чортківська офензива. - Львів: Видавництво «Астролябія», 2015. - Ч. I. - 232 с.

4. Історія українського війська - Вінніпег: Видавець Іван Тиктор, 1953. - 833 с.

5. Ткачук П., Кривизюк Л. Бойові дії артилерійських полків Галицької армії на фронтах польсько-української та більшовицько-української воєн //Україна: культурна спадщина, національна свідомість, державність. -Львів, 2012. - Вип. 21. - С. 760-775.

6. Широкорад А. В. Тайны русской артиллерии -Москва: Яуза, Эксимо, 2003. - 480 с.

Ця робота поширюється на умовах ліцензії Creative Commons Attribution-ShareAlike 3.0 Unported (Із зазначенням авторства — поширення на тих самих умовах 3.0 неадаптована), яка дозволяє вільне використання, поширення й створення похідних робіт за умови дотримання і зазначення ліцензії та автора оригінальної роботи..