Іван Федорович, перший український друкар
 |
|
 | ||
| Як допомогти й отримати допомогу під час війни |
| Іван Федорович, перший український друкар Львів: Товариство «Просвіта», 1924 |
|
|
 |
|
В ПАМЯТЬ 350-ЛІТТЯ  Друкарський знак І. Федоровича ІВАН ФЕДОРОВИЧ
|
У теперішніх часах книжка не є нічим дуже дорогим або нечуваним. У кождім селі, навіть у найбільш темнім і відсталім, знайдеться хоч кілька книжок; рідко де можна здибати сьогодня хату, де не булоб ні одної книжки, — є хочби буквар, газета або календар. Книжка стала тепер такою річю, без якої ніхто обійтися не може. І в нинішніх часах книжку нетрудно дістати: що року виходять в кождім більшім місті сотки книжок; є окремі заведення, друкарні, що нічим иншим не займаються тільки тим, щоби доставити як найбільше книжок; є купці, що нічим иншим не торгують, тільки самими книжками; є товариства, що дають великі гроші тільки на те, щоби видавати книжки. Книжки стали дуже дешеві і як хто не має в хаті книжки, то тільки тому, що сам не подбає о се, щоби книжку купити.
Не так було колись. Люде вміли тільки писати книжки, а не вміли їх друкувати. Як хто захотів книжки, мусів добре натрудитись, заки допитався до когось, що мав таку книжку; а як хотів собі добути книжку, мусів сідати сам і переписувати слово за словом, рядок за рядком, картку за карткою. Робота трівала цілі тижні, нераз цілі місяці, а часом треба було сидіти писареви й рік-два, заким переписав книгу. На переписування книги йшло дуже богато часу і через те книжки ставали дуже дорогі і могли їх купувати тільки великі пани й богачі.
Та людям навкучилося переписувати, стали думати над тим, якби влекшити собі роботу. Дехто почав вирізувати на гладкім дереві, або на металевій плиті се, що мало бути в книжці; потім намазували таку плиту фарбою і відбивали на папері. Се був великий поступ; як раз вирізано щонебудь на плиті, можна було се відбивати на папері так часто, як було потреба, і в такий спосіб можна було зложити нараз богато примірників того самого твору; ще й тепер відбивають подібним способом нпр. образи. Але й тоді ще діло було тяжке, бо щоби надрукувати хочби одну картку, треба було збавити богато часу на вирізування.
Новий спосіб друкування книг винайшов коло 1450 р. Німець Іван Гутенберґ; він закинув се невигідне різання цілих сторін, а зате почав робити в великім числі окремі букви. Такі окремі букви або черенки, з дерева чи металю можна було складати одну до другої в ріжнім порядку в ріжні слова; як є зложена ціла сторона, можна її відбити фарбою на папері; як робота скінчена і черенки непотрібні, розкидається той цілий „склад“, і наново складається з черенок нову сторону. Друкування йде тепер скоро й легко.
Перша книжка надрукована на такий спосіб вийшла більше як 400 літ тому. До нас, на Україну, штука друкувати книжки не прийшла відразу, бо не було кому дбати про се. Книжки для України почали друкувати ріжні чужі друкарні, так Німець Швайпольт Фіоль надрукував 1491 р. у Кракові дві церковні книги, Октоїх і Часослов; Білорус Юрій Франциск Скорина 1517–1519 р. друкував у чеській Празі Псалтир і Біблію; пізнійше він переніс свою друкарню до Вильна на Литві. Згодом почали друкувати книги і в Московщині. В Москві відкрив друкарню Німець Іван Міссенгайм при помочі деяких розумнійших Москвичів. Але коли показалася перша друкована книжка, в Москві зробився розрух. Не тільки простий нарід, але й бояри, попи й владики стали виступати проти нечуваного друкарства; темні і неосвічені Москвичі бачили в друкованій книзі якесь безбожне діло й замість дякувати друкарям, що хотіли зробити книжки приступнійшими, називали їх невірними єретиками, грозили їм карою з неба і на кінець вигнали друкарів з Москви. Друкарі помандрували в світ.
Один з тих друкарів називався Іван Федорів або Федорович. Він з початку присвятився духовному званню і став діяконом, але потім почав віддаватися друкарській штуці і надрукував в Москві Апостола 1564 р. Як став виступати проти друкарів темний народ, Федорович залишив свою батьківщину і перейшов до великого князівства Литовського. Тут прийняв його гостинно білоруський пан Григорій Ходкевич, литовський гетьман, і допоміг йому заложити нову друкарню у Заблудові, білостоцького повіту, на самій межі України.
надрукованого у Львові І. Федоровичем 1574 р.
Недовго потім помандрував Іван Федорович дальше і по ріжних пригодах зайшов до Львова. Він був рухливий чоловік і знов став заходитися, щоби й у Львові заложити друкарню. Але друкарська штука була ще мало відома і наш друкар не міг знайти нікого, хтоб йому поміг в ділі. Не дали йому помочі ані вельможі ані вище духовенство. „Заходив я часто, — оповідає Федорович — до богатих і благородних сього світа, просив помочі у них, робив поклони, дотикаючи їм колін, припадав до лиця землі, обмивав їх ноги сердечними сльозами, що капали з очей моїх, — нераз я се робив. Але не випросив покірними словами, не умолив частими сльозами і риданнями не виходив ніякої милости при помочі священиків. І плакав я гіркими сльозами, що не знайшов милости ані помочі. Не тільки в українськім народі, але і між Греками не найшов милости. Аж знайшлися незначні люде з священичного стану і инші неславні на цьому світі і подали поміч. Думаю, що не з достатку вони се зробили, але як та убога вдовиця, що з біди своєї кинула дві лепти. Але знаю, що на нинішнім світі вернеться їм їх довг, а в будучім віці від подателя богацтв Бога, сто разів їм се віддасться“… З оттих людей, що так помагали Федоровичеви, знаємо імя тільки одного: це був Сенько Сідляр з Підзамча, — він позичив нашому друкареви 700 золотих польських.
Треба було вложити в діло богато праці, а тут ще зависні люде кидали колоди під ноги. До робіт в друкарні наняв собі Федорович столярів; зараз виступив проти нього з процесом столярський цех: був припис, що у Львові не було вільно нікому займатися столяркою, тільки тому, кого приняли до цеху. Процес скінчився умовою, що Федорович не буде робити на власну руку столів, стільців, шаф, скринь і инших предметів, потрібних в друкарні, але всю роботу віддаватиме до цеху.
Але врешті Федорович покінчив усі приготовлення і приступив до друкування. Він проживав на Підзамчі і там була його друкарня, але точнійше місця її не знаємо; є переказ, що вона була при монастирі св. Онуфрія. Першими помічниками Федоровича були син Сенька, Сачко Сенькович Сідляр, та Семен Корунка, обидва з Підзамча; це перші Українці, що вивчилися друкарства.Дня 15 лютого старого стилю (24 лютого нового ст.) 1574 р. Іван Федорович випустив у світ першу книжку з львівської друкарні, Апостола. Це була перша книжка у Львові, бо і польських та жидівських друкарень тут ще не було, — і перша книжка на всю Україну. Свої видання продавав Федорович по части сам, по части давав їх до розпродажі иншим людям; так напр. продажю книжок займався у Львові якийсь Іван, що з жидівства перейшов на христіянство, аптикар Єронім і ин., в Коломиї тримав українські книги міщанин Іван Шпак. Крім сього удержував Федорович широкі зносини з ріжними купцями: папір брав то з Кракова від якогось Лаврентія, то з папірні в Буську, вів також інтереси з купцями з Німеччини, а сам їздив до Волощини й Туреччини. Але друкарня не приносила ще великих доходів; Федорович не міг дати собі ради й обдовжився раз і другий; на кінець заставив друкарню якомусь Жидови й виїхав зі Львова.
Подався до міста Острога до славного князя Константина Остріжського, що тоді задумував заложити у себе друкарню. З початку дістав у князя місце управителя маєтностей; потім став заводити друкарню і видавати нові книги. Надрукував Псалтир, Новий завіт, вкінці першу на Україні повну Біблію 1580 р., що називалася острізькою. В роботі помагав друкареви молодий хлопець, Гринь Іванович, родом з Заблудова. Федорович вивчив свого ученика всяких штук, потрібних друкареви: друкувати книжки, оправляти їх, малювати, вирізувати образи і черенки, навіть робити столи і скрині. Але Гринь не віддячився свойому учителеви: несподівано утік з Острога і пішов до Вильна, бо там закладали друкарню богаті Міщане, Мамоничі. Але щастя якось йому не дописало і Гринь з покорою вернув до свого майстра і обіцяв на далі бути йому послушним. Тимчасом Федорович доробився в Острозі трохи майна і вернув назад до Львова. Його син, також Іван на імя, оженився тут з одною міщанкою, дістав за нею ґрунт і жив в місті та займався переплетом книжок. Федорович бажав забратися наново до друкарства у Львові почав уладжувати собі на ново друкарню. Він проживав тоді вже в самому місті, у мурованім домі купця Івана Білдаги (при теперішній Бляхарській вул. ч. 7). Але до своєї мети не дійшов. Прийшла на нього тяжка хороба, а з нею нові потреби й довги; не можна було й думати про відновлення друкарні. В біді помер Федорович 15. грудня н. с. 1583 р.Наше міщанство зуміло оцінити заслуги Івана Федоровича що працював з посвятою для добра нашої землі для поширення просвіти — хоч з роду був Москвитин не Українець. Похоронено першого українського друкаря при церкві св. Онуфрія на Підзамчу. Ще недавніми часами можна було бачити камінь на його могилі; з трудом можна було відчитати напись: „Іван Федорович, друкар Мосвитин, котрий своїм заходом занедбане друкарство обновив, умер у Львові… Друкар книг перед тим невиданих… Чекаю воскресення з мертвих“…
По смерти Федоровича його друкарня мало не запропастилася. Знайшлися якісь купчики, що хотіли купити всі друкарські прилади і вивести їх в Московщину — „скарб особливий загубити зі шкодою немалою церквам божим і всему православю закона святого грецького“. Але міщанство не допустило до того. При помочи енерґічного львівського епископа Гедеона Балабана зібрано велику суму 1500 золотих і відкуплено друкарню зі заставу. Друкарня перейшла під заряд Ставропигійського братства при Успенсскій церкві; в 1591 р. надруковано у ній нову книжку: Граматику грецької мови. З того часу ця друкарня без перерви друкує книжки до нинішнього дня, — тепер це друкарня Ставропигійського Інститута.
містить популярні розвідки з історії України, особливо про світлі хвилини нашої минувшини, про українську державу, визвольні змагання, великі діла культури, визначних діячів, про українські землі і місцевости.
З ДРУКАРНІ ВИДАВНИЧОЇ СПІЛКИ „ДІЛО“, ЛЬВІВ, РИНОК Ч. 10.
|
Ця робота перебуває в суспільному надбанні в Сполучених Штатах.
|