Ілюстрована істория Буковини/Передне слово
Кождий осьвічений чоловік повинен знати бувальщину свого рідного краю, рідного народу. Вже сама природа викликує в нас цїкавість, дізнати ся дещо про минулу долю-недолю своєї ріднї, свого села і поблизької околицї. Та вроджена цїкавість заставляє молоду дитину годинами слухати оповідань старого дідуся про давні часи, про житє в давнину. Але й найстарший дїдусь не затямить давнійших подїй, як ті, що скоіли ся 50—60 лїт тому назад; переповідаючи оповіданя, які сам замолоду чув від старцїв, може дещо згадати й з перед сотки лїт. Але чим дальше в зад, тим меньше подїй остає в людскій памяти, тим більше вони перепутують ся з собою, тим більше непевні оповіданя про них. Таким робом було би наше знанє бувальщини дуже мале, коли би не поміч письма. Серед всїх хоч трохи осьвічених народів находили ся грамотїї, звичайно монахи або високі урядники, котрі записували все, що могли дізнати ся про старовину свого краю і народу, а також все важнїйше, що стало ся за їхних часів. Такі записки заховали ся до наших часів і їх зовуть лїтописями. Найстаршу лїтопись про руский нарід і державу написав Нестор, монах києво-печерского монастиря, з кінцем XII. віку. Найстаршу буковиньску лїтопись найдено в монастири Путнї; вона написана невідомим автором перед 400 роками.
Кромі лїтописий маємо ще й иньші звістки з давних часів. Нинї про всї важнїйші справи, що відносять ся до майна, спорів о посїданє, оплат і др., видають урядові „папері“. Так само дїяло ся й в давнину і велике число таких урядових паперів переховало ся й до тепер. Їх зовуть грамотами. Найстарші буковиньскі грамоти написані перед 500 роками.
Про часи, в котрих наш нарід ще не знав письма, маємо деякі звістки в оповіданях лїтописцїв сусїдних, більше осьвічених народів. Про дуже давні часи розказують нам також ріжні предмети, які находимо при розкопках могил, гробів, валів і др.
Всї ті вістки про минувшину даного краю і народу зводять тепер учені до купи і пишуть історию, тоб то чертають образ розвою полїтичного і просьвітного (культурного) житя краю і народу.
Таку історию нашого краю, Буковини, отсе передаємо Вам, дорогі земляки. З неї побачите, що житє народів, так як житє кождої людини, має свої сьвітлі і сумні хвилї, доби розцьвіту і занепаду. Як від сили, меткости і розуму одиницї залежить єї доля в житю, так від осьвіти і енерґії народу залежить єго становиско серед других. Чим більше осьвічених, самосьвідомих, охочих до працї і пожертвованя за спільну справу одиниць має який нарід, тим красші єго вигляди на будучність. Примірів такої працї і пожертвованя для вітчини найдете в нашій бувальщинї чимало і се нехай скріпить вашу любов до рідного народу і подасть охоту, потрудити ся коло придбаня єму лїпшої будучности і красшої долї.
Чернівцї, в червни 1906 року.