Ілюстрована історія України/Галицьке відродженнє і 1848 рік
| ◀ Кирило-Мефодіївське брацтво | Ілюстрована історія України Галицьке відродженнє і 1848 рік |
1848 рік на Буковинї й Українї і загальна реакція 1850-х рр. ▶ |
|
|
122. Галицьке відродженнє і 1848 рік. В Галиччинї перший гурток, який досить свідомо ставав на ґрунт національний, відомий нам в Перемишлї, в духовних кругах його, при кінцї другого десятилїтя XIX в. Тут було засноване те товариство для поширення народньої освіти; з кругів тутешнього духовенства вийшла перша звісна записка в обороні рівноправности й культурної вартости української мови, з нагоди питання про научаннє в школах українською мовою, звідси йшли звісні нам заходи коло українського шкільництва.
Одначе сей перемишльський кружок ще не мав ясного понятя про значіннє народньої української стихії й стояв на роздорожу між нею і книжною словяно-росийською мовою. Тому що книжна українська традиція не була в Галиччинї задавлена чужими заборонами і заходами, як на Українї росийській, вона була тут сильнїйша, і ставала перешкодою в переході до живої народньої мови. В 1820-х роках питаннє про народню мову і не ставило ся гостро. Автори перших граматик з перемишльського кружка прихиляють ся до народньої мови, але вважають потрібним „очищати“ її від простонародньої грубости й наближати до старої книжної й церковної мови. Тільки в 1830-х рр. виріжняють ся вже два виразні напрями, против оборонцїв книжної традиції виступають рішучі прихильники живої народньої мови, горячо обороняють її чистоту від книжного калічення і добивають ся лїтературного уживання і граматичного оброблення чистої народньої мови, не розмішаної книжною. Вплинуло на се і словянське відродженнє, що теж звертало ся до народньої мови, а головно і найбільше — лїтературні проби на чистій народній мові східньої України. Ясна була їх краса і перевага над книжними виробами Галицької й Угорської України, і вони серед тутешнїх письменників викликали охоту іти тимиж слїдами.
Против автора першої друкованої угорсько-української граматики Мих. Лучкая, що хилив ся до книжної, церковної мови, і автора першої друкованої галицької граматики Йосифа Левицького, що хотїв держати ся не тільки старої української книжної мови, але й зближити ся також до книжної великоруської виступив досить рішучо Йосиф Лозинський, боронячи чистої народньої мови. А ще більш рішучо стає на український народній ґрунт кружок молодих богословів, що зібрав ся в львівській семінарії в 1830 роках.
Ся українська молодїж стояла вже під впливами відродженого українського письменства Росії 1820–1830 років, і під впливами сучасного словянського відродження та сучасної польської революційної аґітації розвинула ся в напрямі більш поступовім і народолюбнім, в дусї романтичного народництва росийської України. Вона також цїкавить ся історією й етноґрафією свого народа, збирає піснї й перекази та пробує свої сили в лїтературнїй роботї, зближаючи ся до взірцїв українських — одність українського народу по оба боки росийсько-австрийського кордону відчуває вона в повній силї. Симпатичний поет Маркіан Шашкевич являєть ся першим народнім поетом Галичини і пізнїйший український, народовецький рух Галичини признав його своїм первоначальником і патроном. Якову Головацькому судило ся стати першим патентованим ученим — професором української мови на новозаснованій катедрї львівського унїверситету. Третій член сеї „руської трійцї“, як її прозвали, Іван Вагилевич займав ся історією, етноґрафією, словесністю — всїм по троху.
Та дїяльність сього кружка не йшла гладко. За останнї десятилїтя відносини офіціальних кругів до українського питання встигли змінити ся рішучо. Австрийські власти, маючи досить клопоту з тодїшніми польськими революційними течіями, не хотїли мати нових клопотів ще й в українським рухом. В духовних унїатських кругах, котрим передано цензуру українських книг, також панував напрям реакційний, узко-церковний, неприязний і підозріливий народнїм елєментам в лїтературі. Книжки навіть самого цензурного змісту: релїґійнї, похвальні оди на честь австрийського дому — забороняли ся тому тільки, що мова їх була не досить словянська, або що замість словянського письма вони були написані гражданкою. Тому й заходи „руської трійцї“ в офіціальних кругах були прийняті підозріливо і ворожо. Перший альманах „Зоря“, зложений для друку кружком Шашкевича в 1834 р., духовна цензура заборонила. Зложили новий збірник, ще обережнїйше, з народнїх пісень і переказів та власних поезій і наукових статей під назвою „Русалка Днїстрова“ і надрукували його в Пештї, на Угорщинї, щоб розминути ся з галицькою цензурою. Але й се не помогло: коли книжка прийшла до Львова, цензура арештувала її всю і тільки в 1848 р. удало ся її видобути з арешту. На самих авторів впали ріжні неприємности. Хоровитий Шашкевич не витримав їх і вмер в недостатках, як священик на убогій парафії; Вагилєвич пішов шукати хлїба у польських панів і змарнував ся. Галицьким гасителям здавало ся, що придавили український рух до решти.
Та налетів бурхливий 1848 рік і зараз перемінив усю обстанову. Европейська революція сильним відгомоном відбила ся по австрийських краях, викликавши більше або меньше значні рухи. Підняла ся Угорщина. В Галиччинї Поляки почали ладити повстаннє для визволення Польщі. Австрийське правительство тодї знову пригадало собі галицьких Украінців і заходило ся коло них, щоб ослабити польський рух. Виходять наверх такі справи як роздїленнє Галичини (недорічно звязаної з українських і польських земель) на частину українську і польську; заведеннє в українській Галичинї української мови по школах вищих і низчих; визволеннє українського селянства з власти польських панів — все те про що думало в 1770–80-х роках правительство Марії Тереси і Йосифа II а потім так міцно забуло, підпавши під впливи польської шляхти і власних своїх гасителїв-реакціонерів.
Галицькі Українцї підняли голови і собі заворушили ся. Пляни польських революціонерів про відбудованнє Польщі були їм не в лад, і тільки не велика частина української інтелїґенції пішла разом з Поляками. Переважна ж більшість почала орґанїзувати ся в напрямі окремішнім і Полякам ворожім, користаючи з прихильности й помочи австрийської адмінїстрації. Галицький намістник Стадіон, про котрого Поляки потім говорили, що то він видумав галицьких Русинїв-Українцїв, а перед тим мовляв, не було їх, справдї підтримував Українцїв доволї енерґійно. Засновало ся полїтичне товариство „Головна Рада“, свого рода українське національне правительство, що мало вияснити і представити центральному правительству полїтичні й національні потреби Українців, а як орґан її стала виходити газета „Зоря Галицка“. Против польської ґвардії й революційних ватаг орґанїзовано українську ґвардію, українські батальони стрільцїв. В осени 1848 р. скликано „Собор руських учених“ — всїх прихильникив культурного й національного розвитку галицької України, щоб вияснити культурні й національні потреби та виробити проґраму дальшої дїяльности для розвою українського народу.
Сей „собор“ став рішучо на національнім українськім ґрунтї, відріжняючи українську народність з одного боку від польської, з другого — від великоруської, з которою все ще мішали її ріжні прихильники книжної „словяно-росийської мови“, не вміючи відріжнити її від народньої української. „Собор“ уважав конче потрібним, щоб була уставлена одна одностайна граматика і одностайна правопись для всього „руського“ народу в Австрії й Росії („руським“ далї називали тут свій український нарід і мову). Хотів, аби була вона згідна з язиковими прикметами української мови, а незалежна від граматики і правописи польської і росийської. Домагав ся, щоб у всяких школах галицьких заведено українську мову а для розвою письменства було засноване просвітне товариство, на взір чеської „Матицї“. Підтримував домаганнє, щоб українську частину Галичини віддїлено від польської, і такі иньші жадання.
Се був дуже важний момент в галицьким житю і не дурно Ант. Могильницький, найбільша лїтературна сила сього часу, накликав „собор“ високолетними, хоч на теперішню оцїнку досить нескладними віршами:
Як орли смілі в гору ся взбиваймо.
Минаймо з-даля принади і сїти
Скрізь густі хмари світла добиваймо
Щоб раз зажжене не далось згасити.
А хоть не раз ще густо тьми залива
Примрачить світла лице нам любезне —
Вийде на верх як на водї олива.
Пред тхом правди ложна гущ ісчезне.
Правительство йшло на зустріч українським бажанням. Воно обіцяло завести українську мову в усїх школах, в ґімназіях і унїверситетї, серіозно думало про подїл Галичини, і в 1850 р. дїйсно був виданий такий закон, тільки не війшов у і житє. За те здїйснилось і сильно вплинуло на настрій українського громадянства проголошене в 1848 роцї скасованнє панщини і визволеннє селян з власти поміщиків.