Ілюстрована історія України/Звичаї степовиків

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку

8. Звичаї степовиків. Ті степові племена називали ся ріжними йменнями, але вони були одного роду і мали у себе богато подібного. Головні орди, котрі старшували в степах, звичайно були дикі і воєвничі, тим і підбивали собі иньших; підвластні були більш хазяйновиті, покірні, тому піддавали ся тим дикунам. Про воєнні звичаї Скитської орди, що панувала в степах в V віці перед Христом, богато оповідає Геродот, наслухавши ся про неї оповідань від чорноморських Греків.

Скит, убивши першого ворога на війнї, пив кров з нього, а голови всїх убитих ворогів вони приносили до свого царя, і хто принїс голову, мав пайку здобичи, а хто не принїс, нїчого не діставав. Хто вбив найбільше ворогів, тому показували всяку честь і на всенароднїх пирах йому давали подвійну порцію вина. З голови убитого ворога здирали з волосєм шкіру (скальпували), і вичинивши такі шкірки, потім чіпляли на узду коня або робили собі з них ріжні причандали, пишаючи ся ними. В кождім окрузї було святище бога війни, на нїм стояв старий зелїзний меч, як знак того бога; в честь його Скити що року справляли свято, різали на жертву всяку худобу, а з невільників узятих на війнї теж з кождої сотнї одного жертвували: різали його над чашею, збирали кров у чашу і виливали ту кров на меч.

Такі дикі і нелюдські Скити були не тільки до чужих, а й до своїх. Коли посварять ся між собою два Скити, особливо родичі, то йдуть перед царя і перед ним роблять поєдинок: хто кого переможе, той того вбиває, з голови його собі робить чашу на памятку, обковуючи золотом і сріблом, і при всякій оказії пишаєть ся перед гостями такими чашами, оповідаючи, як він тих усїх своїх свояків повбивав. Коли буває захорує цар Скитів, то скликають ворожбитів і кажуть їм угадати, через кого стала ся та хороба. Коли вони покажуть на когось, того зараз ловлять і питають, чи не покляв ся неправедно богом царського огнища (домовиком, що стереже царське житло). Як той не признаєть ся, то кличуть ще иньших ворожбитів; як вони покажуть на того ж, то його вбивають; як оправдують, то вбивають тих ворожбитів, що на нього показали. Накладають на віз дерева, запрягають волів, на віз саджають тих ворожбитів, підпалюють і так пускають.

Ілюстрована історія України (1921). c. 27.jpg
25. Грецька ваза з могили Чортомлицької (на Запорожу), з образками житя степовиків.

Силу народу свого побивали також на похоронах царських. Тїло помершого царя потрошили і начиняли ріжними пахучими травами, аби тїло не гнило, і так обвозили по всїх підвластних сторонах, і куди його привезуть, піддані на знак свого жалю мають собі утяти волосє, урізати ухо, порізати чи подряпати руки, чоло, ніс, і проткнути стріли крізь лїву руку. По тій парадї ховали царя над Днїпром, коло порогів. Вбивали одну з жінок його, по одному з ріжного роду слуг і дворян, і ховали разом з царем у могилї; убивали коней його і клали з ним, а також ріжну посуду золоту і срібну. А на поминках, що справляли ся, як мине рік, убивали 50 найкращих слуг і 50 коней, потрошили й начиняли половою, і так розставляли наоколо могили царської тих слуг на конях, щоб її стерігли.

Се не видумки, бо й справдї над Днїпром знаходять ся могили царські, де поховано царів подібно, як оповідає отcе Геродот. Але поруч із такими дикими та не людськими поведїнками тих степовиків були у них, розумієть ся, і гарні звичаї. Так славило ся скитське побратимство, вірність скитських приятелїв. В таких воєвничих і диких часах велике дїло було мати вірного приятеля, і кождий степовик дбав про те, щоб мати такого приятеля. Знайшовши чоловіка вірного і відважного, справляв з ним обряд побратимства: в чашу з вином капали вони трохи крови з своїх рук, окунали в то свою зброю і потім пили з тої чаші, взявши ся разом; по сїм вважали ся вже ріднїйшими як брати.

Ілюстрована історія України (1921). c. 28.jpg
26. Степовики (Скити) на вазї з Кульобської могили (в Криму коло Керчи).

Грецький письменник Лукіан позбирав ріжні історії про таких скитських побратимів. Оповідає, як оден бідний Скит сватав доньку боспорського царя, і коли всї женихи вихваляли свої богацтва, він похвалив ся, що не має стад і кибиток, але має зате двох дуже вірних побратимів; ті посміяли ся з нього і віддали царівну за иньшого жениха, що мав золоті чаші, богато возів і великі стада — „поставили вище, каже, худобу і непотрібні чаші та тяжкі вози як добрих людей“. Але сї доказали, що хороші побратими дорогші від того всього, бо викрали свому побратимови царівну, а її жениха і батька вбили. Оповідає ще Лукіан про одного побратима, як той дав вибрати соби око, щоб визволити з неволї свого приятеля, і про иньшого, що бувши разом з своєю сїмєю і з раненим побратимом в одній хатї, як та загоріла ся, лишив жінку й дїтей, а став ратувати товариша; жінка ледво вискочила, а одна дитина згоріла, та Скит тим не журив ся: дїтей, каже, ще можу мату, та й не знати ще, що з них буде; а такого другого побратима, як сей товариш, що стільки разів показував минї свою любов, не знати чи знайшов би я.

Ілюстрована історія України (1921). c. 29.jpg
27. Скитські побратими (золота бляшка з Кульобської могили).