Історично-географічний збірник/1/З архівної збірки Як. Новицького

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку

ЖДАНОВА НАД. МИК.

Після покійного етнографа та історика Катеринославщини Я. Новицького залишилася[1] збірка архівних документів, які підбирав покійний за-для своїх задуманих праць. Тепер ця збірка знаходиться в Українській Академії Наук, і в Комісії Історично-Географічній вирішено було переглянути її, щоб виділити ті справи, котрі мають у собі відомості історично-географічного змісту. Перегляд виявив склад збірки та певні групи справ.

Справи з історії міста Олександрівська. Я. Новицький і раніш цікавивсь історією свого міста, де він так довго жив та був на посаді; пізніш цей загальний інтерес здобув нову базу, коли місто вирішило святкувати століття свого існування. Як визнаний знавець місцевої історії, Я. Новицький був закликаний, щоб організувати справу святкування й виробити програму. Між иншим намічено було видати книжку з історії міста Олександрівська, що її мав зладити сам Я. Новицький. Оце завдання вимагало перегляду архівних джерел і, певно, місцеві установи прийшли на допомогу тому, кому було доручено написати історію міста. Цим можна пояснити те, що в руках покійного автора було скупчено збірку архівних матеріялів, але, здається, не всі вони в порядкові дійшли до нас. Справи мають великі прогалини, і не можна простежити систематично будь-якої галузи міського життя, бо бракує багато з тих справ.

Історію міста Олександрівська Я. Новицький так подавав у короткім витягу. „Историческая справка. 15 августа 1770 г. въ царствованіе имп. Екатерины II пустынное мѣсто при устьѣ Сухой Московки занято было военнымъ лагеремъ подъ командою полк. Фредездорфа, а 17 августа заложена Александровская крѣпость Новой Днѣпровской линіи и при ней Александровскъ подъ именемъ военнаго форштадта. Въ 1785 году Александровскъ форштатъ переименованъ въ посадъ. Въ царствованіе Александра I 5 іюня 1806 г. въ силу высоч. конфирмованныхъ штатовъ Екатеринославской губерніи послѣдовало открытіе новыхъ уѣздовъ Верхнеднѣпровскаго, Славяносербскаго и Александровскаго и посадь Александровскъ переименованъ въ уѣздный городъ. Выборы должностныхъ лицъ въ уѣздныя должности состоялись 10 сентября, а формальное открытіе уѣздныхъ учрежденій послѣдовало 15 октября того жъ 1806 г. Послѣдняго числа граждане праздновали преобразованіе посада въ уѣздный городъ (Архивы: Запорожскій, Покровскаго собора, Предводителя дворянства)“[2]. Так коротенько переказав Я. Новицький початкову історію поселення Олександрівська, оперту на власних архівних дослідах у місцевих архівах. План святкування століття намічав можливість швидкого видання і через те треба було поспішати з підготовленням книги. Про цю систематизацію архівних джерел свідчать обгортки окремих справ, на яких зазначено і зміст самих справ та часом той розділ, до якого ці матеріяли мають у розробленій формі увійти. На деяких обгортках маємо зазначення років та районів, окремих місцевостів, окремих поселень, на инших маємо докладніші — „1814. Городскіе налоги. Билетъ на пересыльнаго арестанта“ (перед арк. 2001); 1813 г. Населеніе уѣзда (це на підставі справи про збір рекрутів з місцевої людности арк. 2004, отже виявляє ця замітка, як хтів дослідник використати вказівки справи, щоб вияснити кількість людности); 1812. Училища (знов-таки вказівка про систематизацію матеріялів за-для дальшої праці). 1811. Почта, тракты, мосты, переправа (може бути, теж вказівка на розділи наміченої праці). 1824. Тракты, Кичкасская переправа; 1823. Тракты и почты; 1827. Статистико-экономическое описаніе Александровска; 1842. Городскіе доходы…“. Таких заміток про зміст документів багато більше, і з них можна зробити певне уявління, як намічав собі дослідник свою дальшу працю, як систематизував документи в певнім порядкові, які розділи в цій праці для себе намічав. Щоб виявити науковий підхід до архівних джерел, було-б цікаво зібрати оці всі зазначення Я. Новицького та з них реставрувати план дальших праць дослідника.

Справи з історії м. Олександрівська дуже різноманітні, але як було вже зазначено, мають у собі значні прогалини, що перешкоджають скласти повну суцільність джерел за-для вияснення історії певної галузи міста. Справи статистичного та податкового змісту подають кількість людности за різні роки; пізніш після певної програми вимагали від міських установ складання звідомлень економічного змісту, але такі звідомлення збереглися не всі, не за всі роки і з них можна вибрати потрібні дані лиш за окремі роки, за які збереглися такі звідомлення[3]. Коли-б такі звідомлення збереглися за всі зазначені роки з відомостями про різні галузі міського господарства та міщанських зайнять, можна було-б простежити послідовні зміни в господарстві міськім та зайняттях міщанства місцевого. Візьмімо за-для прикладу звідомлення 1827 р. Про зайняття хліборобством міщанства та купецтва зазначено, що місто має лиш вигін і через те людність не може займатися хліборобством і відомостей про врожай не подано. Гуралень у місті Ол. не було. „Заводовъ овцеводства въ 1827 году состояло четирѣ: мѣщанки Феклы Бурминской: одинъ, въ которомъ заключается овецъ шпанской породы до 150, волоскихъ до 50. Купеческого сына Павла Кравцова с компаніономъ мѣщаниномъ Иваномъ Корсунскимъ одинъ, волоской породы — 500. Мѣщанина Василія Боброва одинъ въ количествѣ штукъ шпанскихъ 55. Петра Приходька одинъ, шпанскихъ 50 да разныхъ городскихъ жителей — руской породы до 2000 штукъ, которые находятся внѣ города на нанимаемыхъ помѣщичьихъ дачахъ, полушпанскихъ же заводовъ не было. Конскихъ заводовъ въ городѣ не было кромѣ для домашнего употребленія малороссійской породы, коихъ изъчисленнихъ сказалось 60 штукъ. Заводовъ скотскихъ въ 1827 году въ городѣ не состояло, кромѣ имѣвшихся у подвѣдомихъ ратуши гражданъ для домашнихъ нуждъ, коихъ по изъчислѣнію оказалось до 500 штукъ да особо на помѣщичьихъ земляхъ имѣютъ…“. Шовківництво не поширено, виноградництво теж не поширено. Бджільництвом займаються мало, нараховано до 100 колод. Рибальством займаються мало, „токмо для домашнего употребленія, по рѣкѣ Днѣпру уступамь оного и по разнымъ въ плавняхъ озерамъ, гдѣ ловится рыба сула, щука, синець, карась и линь“. Фабрик ніяких нема.

Такі відомості подає звідомлення за 1827 р., і вони, як бачимо, малюють економічний стан міста Ол. в досить сумних рисах: промисли не розвинені, про деякі подано таке поясніння: „по причинѣ неимѣнія вигодныхъ мѣстъ и по суровости климата занимаются пчеловодствомъ нѣкоторіе изъ городскихъ жителей“.

Реєстри поборові теж виясняють стан заселення міста. Вони подають нам розподіл на певні групи, оскільки ці групи несли свої спеціяльні податки та виконували певні роботи. Обчисляючи певні норми податків та невиплати поборів, такі реєстри мусіли зазначати окремі групи людности та кількість люду по цих групах. Ось, наприклад, такий податковий реєстр з 1808 р. „Имянной реестръ учиненъ в Александровскомъ нижнемъ земскомъ судѣ изъ такового жъ здешнего уѣзднаго казначейства сколько и на комъ именно остается не во взисканіи оклада настоящаго года и недоимокъ прошлихъ годовъ равно и другихъ принадлежащихъ казнѣ взисканій“[4]. Тут ми маємо такі групи людности: „купцовъ христіанъ — 13 душъ. Мѣщанъ христіанъ — 260. Пользующихся мѣщанскимъ правомъ однодворцевъ — 5; козаковъ — 1; казенныхъ поселянъ — 6. Воинскихъ поселянъ — 2; мѣщанъ евреевъ — 15“., Таким чином податковий реєстр дає нам вказівки про склад людности міської, про ті групи, на які вона поділялася за тих часів, про кількість люду в кожній групі. Наведені дані можна доповнити з иншого реєстру того-ж-таки часу, де подано нові дані, а крім того зазначені групи пояснено докладніш. „Вѣдомость коликое число состоитъ въ городѣ Александровскѣ купцовъ и мѣщанъ по послѣдней 5-ой ревизіи написанныхъ и послѣ оной причисленныхъ“. Групи маємо тут такі з детальнішими зазначеннями „Купцовъ 3-й гильдіи россійской породы — 6, малоросианъ — 6, выкрещенной изъ евреевъ — 1. Мѣщанъ велико-россійской породы — 56, малоросианъ — 170, польской націи — 16, волоской — 1, съ священническихъ дѣтей — 1; по росписи 1800-го года причисленныхъ: польской націи — 4, волоской націи — З, малоросианъ — 8, непомнящихъ родства — 1, цесарской націи дезертировъ — 5; мѣщанъ евреевъ — 15. Пользующихся мѣщанскимъ правомъ однодворщевъ — 5, малороссійскихъ козаковъ — 7, воинскихъ поселянъ — 6“[5]. Певні доповнення що-до складу міщанства подає окрема „Вѣдомость о евреяхъ пожелавшихъ приписатся по городу Александровску въ мѣщане съ объясненіемъ гдѣ кто состоялъ въ купеческомъ или мѣщанскомъ званіи“ (арк. 299). За ревізії 1795 р. таких купців не було, пізніш подали заяви 9 купців; з Звиногородки — 3, Гуманя — 1, Павлограда — 1, Катеринослава — 2, Оріхова — 2, отже — 9. Крім того записано ще — 5: з Вінниці — 1, Бершецька Кам.-Под. губерні — 1, з Люблина в Галичині — 1, з Тарноруди в Галичині цісарські піддані — 2, всього 14. Щоб порівняти, можна подати ще дані з реєстру 1809 р. „Купцовъ христіанъ — 14, мѣщанъ христіанъ — 260, евреевъ — 15, воинскихъ поселянъ — 2“ (арк. 257). Наведемо ще дані з реєстру 1811 р. про склад міської людности. „Купцовъ — 11, мѣщанъ платящихъ пятирублевой окладъ христіянъ 294, евреевъ 6, выкрещенной изъ евреевъ — 1, пользующихся мѣщанскимъ правомъ козаковъ — 7, однодворцовъ — 4, казенныхъ поселянъ 1 душа, женскому же полу такъ какъ оного по высочайше утвержденной формѣ ревизской сказки не показано переписи не было, почему и свѣдѣнія въ сей ратуши нѣтъ“ (арк. 183). Инший матеріял про людність подають списки парафіян церков — полкової кріпосної Олександрівської 1797—1798 р. (військова частина), пізніш Покровської посадської 1801, 1804 р. (вони подають такі дані — „купцовъ и мѣщанъ 231, женъ ихъ 281 въ 1801 г.; купцовъ и мѣщанъ — 321, женъ ихъ 301 въ 1804 г.). Инші дані про заселення міста Олександрівська подають реєстри домовласників міста (крім домів духівництва) в звязку з збором на утримання місцевої поліції. Тут ми маємо такі групи 1800 р. „Оберъ офицерскихъ и помѣщичьихъ — 29 (домовласників), отставныхъ солдатъ — 42, инвалидной команды 18, штатной 17, купцовъ 9, мѣщанъ 107 (далі йдуть домовласники селяни Вознесенські)[6]. У пізнішім реєстрі того-ж типу ми маємо такі групи: „оберъ-офицерскихъ и помѣщичьихъ — 29, отставныхъ солдать 42, инвалидной команды — 18, штатной команды — 8, иногородные — 10, купцы и купеческіе сыны — 9, мѣщаны — 113“ (арк. 122—9, 228, домовл.), далі так само селяни домовласники вознесенські. Ці дані певною мірою малюють нам склад людности за окремі певні роки, хоч ми не можемо простежити повільного збільшення людности за певний час, як це було-б варто перевести, коли-б відповідні матеріяли були в потрібній повноті. Пізніше „Вѣдомости по городу Александровску“ подають дані про стан забудування за роки 1842 та 1843. „Казенныхъ домовъ каменныхъ: тюремный замокъ 1, кладовая 1, провіантскій магазеинъ — 1 (1842—1843); частныхъ домовъ: каменныхъ 0, деревянныхъ — 418» (1842 р.), — 420 (1843 р.).

Цікаве питання це прихід до міста Олександрівська люду з инших міст. Вже зазначено було раніш склад захожого міщанства, де маємо окремих осіб з Галичини, що зайшли до Олександрівська на життя. Так само зазначено осіб волоського походження, які зайшли до Олександрівська. Тут ще маємо вказівки, як зростала міська людність, приходив люд з инших далеких міст та країн. Зазначимо тут, що в формулярнім 1808 р. списку „чиновъ Александровской городовой ратуши“ маємо зазначення, що бургомистр з міщан м. Обояни так само і ратман з міщан м. Обояни.

В реєстрах людности м. Олександрівська ми маємо зназначення, звідки та чи инша людина прийшла до м. Олександрівська на життя, разом з тим зазначення, з якого стану ця людина походить. Таким чином ми можемо собі уявити, з яких груп поповнювалася людність міста, хто приходив. У ревізьких сказках маємо коло деяких осіб такі зазначення. „Ревизская сказка 1811 г. сентября… дня Екатеринославской губерніи уѣзднаго города Александровска о состоящихъ мужеска пола разного званія людяхъ… Василій Никитичъ сынъ Гаращенко… изъ дезертировъ причисленъ въ 799 году… Степанъ Артемьевъ сынъ Артемьевъ изъ дезертиръ причисленъ въ 1799 году“… Отже, як бачимо, міська людність зростала також і через приписування дезертирів. Сенатський указ 9/I 1802 р. наказував тим дезертирам, котрі „ясно доказали таковое званіе, отбирая отъ помѣщиковъ, дозволять имъ избрать родъ жизни, какой пожелаютъ, или селиться на казенныхъ пустопорожнихъ мѣстахъ здѣшней губерніи, по собраннымъ отколь слѣдуетъ по сему предмѣту свѣдѣніямъ“. Згідно з тим указом сенатським „водворено по посаду Александровскому въ мѣщаны мужеска полу 6, женска 5 душъ, къ платежу податей подушныхъ по 2 руб. 50 коп. съ накладными съ начала будущаго 1804 года причислить“; разом з тим ратуші наказано закінчити справу „о неводворенныхъ еще дезертирахъ… пожелавшихъ приписаться по тому жъ посаду въ мѣщани“. Ратуша в цій справі шукала, хто міг-би поручитися, що приписані добре будуть платити податки — „за представленіемъ въ исправномъ платежѣ податей поручительныхъ подписокъ“[7]. Відомості про родинний склад отримувала ратуша, від земських судів, так про Михайла Кондрашова з слоб. Василівки Маріупіл. пов. тайн. сов. Попова подано відомості з Маріуп. нижн. зем. суду. Такі-ж відомості маємо про людей з слоб. Андріївки Павлоград. повіту поміщ. Іваненка.

Далі до міщанства вступали „бродяги освобожденные по высочайшимъ повелѣніямъ отъ крѣпостныхъ работъ“. Так Іван Туркин та инші висловили бажання „за неимѣніемъ въ Екатеринославской губерніи для: причисленія въ поселяне пустопорожней земли причислиться въ Александровскіе мѣщане“. Дозвіл було дано, але з тим щоб вони „представили бы оть общества мѣщанскаго удостовѣреніе писменное, что оное въ общежитіе ихъ пріемлетъ и подписку поручительную с тѣм что до будущей ревизіи должны за нихъ вносомъ казенныхъ податей и общественных повинностей отвѣтствовать“… Так само „изъ Очаковской крѣпостной работы заграничныхъ выходцевъ Алексѣй Сукаленко и россійскихъ бродягъ Василій Науменко и Никита Мячилинъ объявили желаніе быть причисленными въ числѣ Александровскихъ поселянъ, которые и отправлены отъ его Дальмана для водворенія здѣсь съ даннымъ былѣтомъ въ оную градскую полицію[8].

Про тих, хто висловлював бажання оселитися на життя в Олександрівську, збирали відповідні дані. Ось одна така „ревизская сказка 1812 года декабря 14 д. Екатеринославской губерніи города Александровска о пожелавшемъ причислится въ Александровскіе мѣщани иностранцѣ Андрее Франчишнѣ Джанинѣ… Корсиканскій уроженецъ — 40 годъ“[9]. Зазначимо ще прохання „волоской націи Тимофѣя Васильєва сына Фашина“, в якім подано такі дані про цього захожого волоха. „От роду 32 года, родился въ Валахіи… и тамъ жилъ при отце матерѣ и въ разныхъ людей двадцать шесть лѣтъ, а назадъ тому шестой годъ вышелъ я съ волоскими отарами на таврическую степь и тамъ проживалъ въ разныхъ волоховъ при отарахъ, но будучи при бывший въ 795 году ревизіи на таврической степѣ ни въ какой родъ жизни не вписанъ, и нынѣ слышу высочайшій е. и. в. указъ“… Волоської нації виходень вирішив приписатися до міщанства м. Олександрівська. Як звичайно, в тім, що Фашин виплачуватиме як слід усі збори, дали „поручительную подписку“ місцеві люди і Фашина зачислено до міщанства „яко прописного по ревизіи“ на 1800 р. Зазначимо ще справу „поселянина казенного селенія Вознесенского Павлоградского уѣзда Емельяна Попудка“, який бажав записатися до міщанства і дав, як звичайно, „поручительную подписку в платежѣ какъ по селянскому такъ и по мѣщанскому званиямъ податей (арк. 1425, 1800 р.)“. Занотуємо ще тут „Вѣдомость учиненная въ Александровской ратушѣ о записавшихся въ купечество и мѣщанство изъ казенныхъ поселянъ со времени состояния высочайшего манифеста о учиненіи пятой ревизіи то есть съ 23 июня 1794 по нынѣ настоящій 1804 годъ“, де маємо на 4-тім місці „Черниговской губерніи города Ромна козакъ Павелъ Кривошея“ (арк. 1415), на 9-тім місці „Курской губерніи города Обояни однодворець Сергей Гутровъ“ (решта з Катеринославської губерні сел. Вознесенського, Волоського, слоб. Павлівки, слоб. Сукачівки).

Як бачимо, в справі запису до міщанства велику вагу мали „поручительныя подписки“, що гарантували своєчасну виплату податків. Це було важливо, щоб забезпечити „городовую ратушу“ від збільшення недоплат, які так важко лягали на міські органи та викликали спеціяльні заходи боротьби з ними.

У справі боротьби з недоплатками доводилося вирішувати побіжно і деякі загальні питання з тим звязані, кому, наприклад, піклуватися про ліквідацію недоплаток подушного окладу з міщан кріпости Петровської за 1813—1814 р., бо там було скасовано ратушу. Наведено відповідний параграф з маніфесту, що „для предупрежденія недоимокъ волостные головы выборные и старшины имѣютъ право тѣхъ крестьянъ, на коихъ лежитъ недоимка от нерадѣнія или распутства, а не отъ пожара или другихъ несчастій происшедшая, по мирскому приговору употреблять въ самом селеніи въ работу или отослать въ рабочій домъ“. Далі вирішено, що по справах недоплати підлягають зазначені міщани Петровської кріпости Олександрівському нижн. зем. судові (л. 62—64, 1814 р.).

Дворянські справи найчастіш стосуються до вияснення економічного стану в звязку з податковими питаннями. Різноманітні реєстри дворянства складені в звязку з роботами проведення шляхів, з вистачанням робітників та иншим. Маємо окремі реєстри зубожілого дворянства, що вимагало якоїсь допомоги.

Побутових епізодів дворянського життя не багато. Зазначимо справу про нещасливий шлюб дворянки, яку ошукав на цім заїжджий надвірний совітник. Покривджена прохала „отъ притязаній Молчанова здѣлать меня свободною и, позволивъ мнѣ вступить въ законный бракъ, за невинное меня клеветаніе, обманъ, лишеніе дѣвства и грабежъ съ Молчановымъ поступить по законамъ“[10].

Генеалогічних матеріялів не багато. Зазначимо справу Товбичева. Ще раніш у 1808 р. Товбичев „представлялъ въ доказательство дворянскаго его достоинства 1) универсалъ гетмана Малой Россіи обоихъ сторонъ Днѣпра и войскъ запорожскихъ графа Разумовскаго 1756 года февраля 12 дня, что отецъ его Дмитрія, Переясловского полку значковый товарищъ Іосифъ Товбичевъ, полковаго обознаго — компанѣйскаго Ивана Товбичева сынъ, за продолженную имъ чрезъ 20 лѣтъ, первіе въ третьемъ компанѣйскомъ полку въ чинѣ сотничьемъ, а потомъ въ Переясловскомъ полку значковымъ товарищемъ добропорядочную службу, опредѣленъ въ третій компанѣйскій полкъ полковымъ писаремъ того 756 года февраля 6 дня, 2) патентъ Малороссійской Коллегіи 1769 года апрѣля 1 дня, что оный Іосифъ Товбичевъ за продолженную имъ службу и бытіе въ походахъ произведенъ во 2 компанѣйскій полкъ полковымъ обознымъ, 3) патентъ оной Коллегіи 1772 года сентября 21 дня, что онъ Товбичевъ за долговременную службу произведенъ въ малороссійскіе полковые обозные, 4) патентъ той же Колегіи 1774 года февраля 24 дня, что онъ Товбичевъ за службу его и бытность въ походѣ и сраженіяхъ произведенъ компанѣйскимъ полковникомъ, 5) указъ Государственной Военной Коллегіи 1780 года іюля 27 дня, что проситель поручикъ Дмитрій Товбичевъ состоялъ на службѣ съ 770 года, изъ малороссійскаго шляхетства и находился въ Черниговскомъ легкоконномъ полку подпоручикомъ, 778 апрѣля 21 былъ въ походахъ и сраженіяхъ въ Крыму, а 780 года февраля 18 отъ воинской службы отставленъ съ награжденіемъ поручья чина“. Зауважимо теж і справу Марка Бакумова, який подав „на дворянское его достоинство доказательства, въ которыхъ значится въ выписѣ Миргородскаго уѣзднаго суда данной оному просителю регистратору Бакумову 1796 года июня 20 дня подъ № 386-м, что по поданному отъ него въ тотъ судъ прошенію относительно выдачи ему съ хранящихся въ томъ судѣ старинныхъ мѣскихъ книгъ о предку ero Степану Бакумову служившему давныхъ годовъ за малороссійской команды въ должности означающей дворянскую службу выписи и по учиненіи въ миргородскомъ уѣздномъ судѣ съ показанными мѣскими книгами выправки явилось, что въ одной съ нихъ подъ 1711 годомъ Степанъ Бакумовъ дѣйствительно сотникомъ написаннымъ состоитъ, въ чемъ и оная выпись означенному регистратору Марку Бакумову выдана въ свидѣтельствѣ за подписомъ двенадцати человѣкъ благородныхъ дворянъ засвидѣтельствованномъ о точности рукъ подписавшихся… мы будучи совершенно о томъ извѣстны симъ истинно утверждаемъ, что прадѣдъ его, Степанъ Бакумовъ, имѣя на собственныхъ своихъ имѣніяхъ въ полку Миргородскомъ жительство, продолжалъ службу всероссійскому императорскому престолу сотникомъ, какъ о томъ особо удостовѣряетъ выпись данная ему Бакумову изъ Миргородского уѣзднаго суда, а по немъ дѣдъ Семенъ въ числѣ знатного товариства, отецъ же Акимъ Бакумовъ оставшись въ малолѣтствѣ хотя и не достигъ подобного достоинства, однакъ велъ, какъ равно и самъ проситель ведетъ нынѣ, жизнь и состояніе подобно предковъ своихъ благородное, во всемъ дворянскому достоинству соответственное, въ чемъ, и что точно реченной проситель Марко Бакумовъ произошелъ отъ вышеписанного сотника Степана Бакумова по мужней линіи, сіє ему Бакумову на основаній высоч. о дворянствѣ грамоты 92 статьи 12 пункта за подписомъ…“

З дворянських унутрішніх станових відносин зазначимо тут справу обрахунку „суммъ съ 1797-го по 1803-й годъ на общественныя повинности собиранныхъ по Маріупольскому уѣзду“. Поясніння одного з учасників цього підрахунку виявляють складні умови провадження цієї справи. „Излишне было бы здѣсь описывать, какіе затрудненія встрѣтились при самомъ началѣ сихъ ращетовъ. Неимѣніе вѣрныхъ свѣденій о числѣ душъ зборомъ обложенныхъ, ни раскладокъ по коимъ оной производимъ былъ, кѣмъ именно и куда употребляемъ, были главною причиною прочимъ невозможностямъ; суммы взискиваемы были земскаго суда членами, секретаремъ, канцелярскими служительми и даже неслужащими посторонними чиновниками; изъ числа сихъ послѣднихъ есть отставной фурьеръ Федоровъ присвоившей на себя званіе атамана неоседлыхъ бурлакъ которой производилъ съ нихъ безъотчетно взысканіе до знатной суммы простирающеесь! — не менѣе же сего было безъпорядочно и употребленіе ихъ; всякъ, выключая Федорова, получившій во взысканіе зборъ сдѣлалъ и употребленіе онаго по своєму произволу, та выдачею почтъсодержателямъ, то на другіе расходы, безь всякой записки и должныхъ опредѣленій. Все cie не могло премѣнить нашего усердія въ продолженіи ращетовъ, общую пользу составляющихъ. Цѣлой годъ безъ прерывно занимаясь ими собрали всѣ свѣдѣнія изъ дѣлъ, какіе отыскать могли по 1801-й годъ, оставалось только повѣрить ихъ противу квитанцій, но и въ зборѣ сихъ произошла крайняя медленность и почти самая невозможность… (з міста Оріхова I/II 1804 р.). Місцева дворянська маса не виявляла великого зацікавлення до цієї справи, хоч вона і мала загальне значіння. Один лист з листування в цій справі виясняє нам це відношення дуже ясно. Лист цей адресовано „Маріупольскаго уѣзда господамъ почтеннѣйшимъ дворянамъ“. Зміст його можна бачити з цього. „Благородное дворянство изъ оповѣщенія моего извѣстно было, что вчерашнее 26-е число сего м-ца былъ тотъ день, къ которому я имѣлъ честь приглашать почтеннѣйшихъ господъ дворянь въ селеніе Гуляй Поле трактовать о окончаніи разныхъ дѣлъ пользу общую сего уѣзда составляющихъ. Я прибывши вчерашнего дни въ сказанное селеніе не нашелъ въ немъ ни одного изъ сочленовъ дворянства и ожиданіе моє въ протеченіи цѣлыхъ сутокъ было тщетно; сіе довольно увѣрило меня, что господа дворяне Маріупольскаго уѣзда мало уважили моє приглашеніе и общую пользу сь нимъ сопряженную и мнѣ не оставалось ничего болѣе какъ съ крайнимъ сожалѣніемъ оставить селеніе Гуляй Поле болѣе потому, что когда назначенное къ собранію время прошло, то ожиданіе неизвѣстнаго было бы для меня сколько обиднымъ, столько и званію моєму предосудительнымъ. Я увѣренъ, что многіе изъ господь дворянъ, коимъ угодно будете прибыть сюда въ послѣдующее уже время (и къ свѣдѣнію коихъ я о моемъ сюда прибытіи сіе оставляю) во оправданіе свое могутъ представлять разные невозможности въ явкѣ ихъ на назначенное къ тому число, то на сіе довольствуюсь сказать, что обязанность изъ нихъ каждаго есть пользу общую предпочитать частной и когда я въ протеченіи почти четырехъ лѣтъ званія дворянствомъ на меня возложеннаго носилъ всѣ тягости съ нимъ сопряженные, то малое время къ съѣзду почтеннѣйшихъ дворянъ требующее не могло почесться каждому тягостію. Заключеніе сего оканчиваю тѣмъ, что прибывшіе за симъ къ собранію господа дворяне обязаны будутъ для вышеписанной надобности явится въ городь Павлоградъ къ тамошнему господину предводителю дворянства Озерову, къ которому и всѣ принадлежащіе до должности моей дѣла на основаніи предписанія Главнаго Начальства будутъ мною въ скорости отправлены…[11].

З надзвичайних зборів, що спадали на місцеве дворянство, зазначимо тут збори, що звязані з воєнними справами 1806 року. Маніфест імператорський про закордонні дипломатичні стосунки датовано 30/VIII 1806 року. Пізніший маніфест від 16/XI 1806 року говорить уже про війну (арк. 1954, 1953). Зокрема зауважено про прикордонну смугу: „мы удостовѣрены, что вѣрные наши подданные пограничныхъ губерній въ настоящихъ обстоятельствахъ особенно усилятъ опыты ихъ преданности и усердія ко благу общему и не колеблясь ни страхомъ, ни тщетнымъ обольщеніемъ пойдутъ съ твердостью тою же стезею, на коей подъ сѣнію законовъ и кроткого правленія срѣтали они доселѣ спокойствіе, незыблемую собственность и раздѣляли благоденствіе всей Имперіи общее“. В звязку з планами воєнними намічено і утворення теж „подвижныхъ государственныхъ магазейновъ“, за-для яких людність мала дати хури, волів та погоничів. В архівній збірці Новицького збереглися деякі справи звязані з висилкою оцих хур до Балти (арк. 1955). В звязку з висилкою хур складено було реєстри хур з зазначенням, скільки яке село казенне чи панське ставить хур за-для зазначеної ціли (арк. 1955), „Вѣдомость… о фурахъ для подвижнихъ государственныхъ магазейновъ съ означеніемъ селеній и владѣлцовъ отъ коихъ оные поступали учинена ноября 16 д. 1806 года“. Друга графа „съ помѣщичьихъ владѣній: стат. сов. Дебальцева — число фуръ 1; графини Литта — 1; дѣйств. тайн. сов. Свистунова — 1; капитанши Василенко — 1“… Далі ми маємо окремий реєстр „о поставленныхъ изъ Александровскаго уѣзда для подвижныхъ государственныхъ магазейновъ волахъ съ обозначеніемъ ихъ примѣтъ. Съ казенныхъ селеній. Покровского 1 пара, 1) подручный, половой, роги небольшіе въ гору, правое ухо съ верху вищикомъ срезано, левый рогъ немного веревкою подрѣзанъ, 2) борозенной, черно-рябой, на обоихъ ухахъ съзади подрѣзка, роги кругловатіе, хвостъ бѣлой, летъ оба по семи. 2-я пара. 3) Подручный, половой, роги разложистые, въ гору, правое ухо съзади срѣзаное, 4) борозенной, гнѣдой на левомъ ухѣ поротына, роги толстые розложистые на правомъ ухѣ съзади немного срѣзано, летъ оба по семи“ (арк. 1956), далі маємо пари виставлені від „Захарьевской крепости… отъ причисленныхъ къ городу Маріуполю бурлакъ“ (1958). Є окремий реєстр погоничів: „вѣдомость о поступившихъ къ государственнымъ подвижнимъ магазейнамъ погонщикахъ учинена ноября… дня 1806 года“. Ось перші рядки реєстру. „Съ казенныхъ селеній. Покровскаго 1) Миронъ Прокофіевъ сынъ Бѣлой, лѣтъ 21, росту 2 ар. 4 вершковъ, волоса рыжіе, лицемъ бѣлъ, глаза сѣріе; носа умѣреннаго, 2) Федоръ Пархомовъ сынъ Ященко лѣтъ 30; росту 2 ар. 4½ вер., волоси на головѣ темно, а на усахъ и бородѣ свѣтло pycie, носа умѣреннаго. Григорьевки 3) Омельянъ Никифоровъ сынъ Малиновскій 37, росту 2 ар. 4 вер., лицемъ красноватъ волосы на головѣ pycie, а на бородѣ и усахъ свѣтло pycie, носа умѣреннаго съ лѣвой сторони подъ носомъ маленькій знакъ, нарѣчія литовскаго… грамоти читать и писать умѣетъ…“ (1970).

Весь цей транспорт хур мав прийти до міста Балти „слѣдуя прямѣйшею дорогою, нигдѣ не задерживался, но поспѣшалъ бы къ своєму назначенію, стараясь при всемъ томъ беречь все ему порученное въ довлѣемой исправности“ (арк. 1965 звор.). Спеціяльна інструкція предводителя дворянства дає детальні вказівки, як провадити оцю висилку хур. Треба було „наблюдать, дабы фуры были въ надлежащей добротѣ и исправности, волы были бы крѣпки и къ возкѣ тягостей способные, а погонщики не-перестарѣлые, немалолѣтные и привыкшіе ходить за волами, съ одѣяніемъ и обувью — какъ его сіятельство въ начальномъ по сему наряду предписаніи упоминалъ…“ Далі ще вимога: „генералъ отъ кавалеріи и кавалеръ Иванъ Ивановичъ Михельсонъ требуетъ, что бы такъ распредѣлить, что бы фуры приходили в Балту въ транспортахъ хотя бы по сту“ (1966). Відношення Катерин. губернатора Петра Івановича ф. Берга від 12/XI 1806 р. зазначало, що „настоящее время весьма благопріятствуетъ отправленію быковъ съ фурами такъ, что нѣтъ никакой нужды въ издержкахъ на путевое продовольствіе“. Через те треба прискорити висилку хур: „ежели означенные фуры, волы и погонщики доселѣ не отправлены, то отправить ихъ въ назначенный путь тотъ часъ не задерживая ни за чѣмъ подъ опасеніемъ за далнѣйшее задержаніе строгаго по законамъ взысканія“ (арк. 1963).

В наступнім році поставлено було на чергу дня питання міліції. Загальні вказівки дано було в маніфесті 30/XI 1806 р. Катеринославська губерня згідно з цим маніфестом мала виставити 8.000 люду (арк. 1946 звор.). Додаткові поясніння що-до збору міліції дають пізніші накази, де спеціяльно зазначується про обов'язок ополченців („временного земского войска“) і далі заховувати цілковиту слухняність до своїх поміщиків. „3) назначенные такимъ образомъ крестьяне въ число земскихъ войскъ останутся въ своихъ домахъ, отправляя спокойно крестьянскія свои работы до тѣхъ поръ, пока оныя возтребуются на службу. Выборные же и приказные старшины должны имъ внушать, что назначаются они на время, пока не одолѣють супостата, что съ помощью Божіею недолго продлится и тогда они съ славою и честію возвратятся въ домы отцовъ и родственниковъ своихъ, между тѣмъ выбранные въ число земского войска должны жить смирно, повинуясь безмолвно поставленнымъ надъ ними начальствамъ, удаляясь отъ всякого роду буянства, дракъ, а особливо непослушанія, въ противномъ случаѣ виновный примѣрно будетъ наказанъ по всей строгости законовъ“. Що-до озброєння тих, що вступають до ополченія, закликаються люди до пожертв, хто що має зайвого — „и такъ всякій крестъянинъ, имѣющій лишнее ружье, фузею, дробовникъ или флинту обязанъ оною снабдить избранного в число земскаго войска и за то его добровольное подаяніе въ защиту Руской земли будетъ имя его внесено въ волостные и городскіе книги“. Деякі поясніння дає наказ князя Прозоровського губернаторам Київа від 14/III 1807 р. В наказі на ім'я Катеринославського губернатора читаємо. „Cъ самого начала населеніе губерніи Екатеринославской, почтенное дворянство, городовые обыватели, воинскіе поселяне и жители казенныхъ селеній во всякомъ встрѣтившемся случаѣ обнаруживали на самомъ дѣлѣ ревностную любовь къ отечеству, непоколебимую вѣрность и преданность къ своєму государю и истинныя чувствованія чести… Не сомнѣваясь въ добромъ по сему успѣхѣ, тѣмь болѣе, что и по кіевской губерніи еще прежде приглашенія моего почтеннѣйшихъ помѣщиковъ изъявили собственную на то готовность и составляютъ даже артельныя деньги…“ Детальні вказівки малюють нам, що повинно виготовити за-для міліції (арк. 1931). Треба виготовити „фуры пароволовые, полагая на сотню по двѣ, гдѣ ратники положатъ сухарей на шесть дней, котлы и прочій ихъ екипажъ… мѣдные котлы для варенія пищи, которые можно дѣлать не менѣе какь на десять и не болѣе какъ на двадцать пять человекъ по одному, соображая при томъ потребную величину… шнабзаки для ношенія на себѣ сухарей на четыре дни и для поклажи иногда собственнаго каждаго ратника бѣлья… манерки жестяныя или же вь случаѣ недостатка оныхъ деревянныя боклаги для ношенія воды на себѣ; онѣ необходимо нужны особливо въ великіе жары, при томъ же въ походѣ не вездѣ можно найти хорошую воду, да и должно имѣть что либо чемъ ее черпать и изъ чего пить… сухари на десять дней, которые полезнѣе изготовить заблаговременно, нежели послѣ того въ поспѣшности: они должны храниться у самыхъ владѣльцовъ или начальствъ городскихъ или сельскихъ въ удобныхъ мѣстахъ, дабы не могли заплѣснить и попортиться; а когда въ тѣхъ сухаряхъ не встрѣтится надобности, то останутся они въ распоряженіи самихъ хозяевъ. Къ изготовленію же оныхъ нельзя однако же употреблять собранного по высочайш. манифесту для ратниковъ трехмѣсячного провіанта“ (арк. 1931). Такі додаткові пояснення до маніфесту виясняють нам, що властиво повинні були заготовляти поміщики в звязку з маніфестом про міліцію.

Селянські справи окремої не становлять групи, а вплітаються в попередні групи, оскільки вирішення далі справи йшло в тім а чи иншім напрямі.

Відносини поміщиків до своїх селян нагадують такі-ж відносини по инших районах. З архівних збірок церковних установ збереглися в колекції Новицького численні поміщицькі дозволи на шлюб селян. Ось приклади: „Деревни моей Натальевки житель малороссійской крестьянинъ Никита Алексѣевъ сынъ Гуценко желаетъ совокупитца законнимъ бракомъ съ дочерью моего жъ малороссійского крестьянина той же деревни Натальевки жителя Алексѣя Петренка дѣвицею Ксенією, обоє первымъ бракомъ и какъ между ими никакого родства и другихъ законныхъ притчинъ не имѣетца, для того я со стороны крестьянства имъ Гуценку и Петренковой совокупитца позволяю и прошу вашего священства ихъ объвѣнчать генваря 31 дня 1803 года: Помещица порутчица Матрона Уманцова Дмитровская (а. 1380). Свидѣтельство. Деревни моей Павлокичкаса подданная малороссійской породы Ксенія Лукьянова дочь Качанова й вознесенской поселянинъ Федор Михайловъ сынъ Жданенко желаютъ совокупиться законнымъ бракомъ, въ чомъ прошу вашего священства оныхъ перевѣнчать, а что оная вышеписанная Ксенія Качанова мужа не имѣетъ, въ томъ свидѣтельствую. Помещикъ Емануелъ Маркъ 1803 года 10 октября (а. 1382). Свидѣтелъство. Деревни Значковки малороссійской породы крестьянинъ Яковъ Аврамовъ сынъ Кузминскій отрокъ той же деревни крестьянина Данила Самойленка съ родною его дочерью девицею Параскевою, желаетъ совокупится первымъ законнымъ бракомъ, между коими къ брачному ихъ совокупленію никакого родства, кумовства, сватовства и законныхъ препятствующихъ причинъ не имѣется: коихъ благоволите ваше священство, полагаясь на меня, безъ всякого сомнѣнія обвѣнчать… Помѣщикъ губернскій секретарь Матвѣй Иванченко февраля 7 дня 1801 года (арк. 2608). Як бачимо, оці поміщицькі дозволи на шлюби селян виявляють часом колонізаційні деталі, коли зазначають, як оце в наведених зразках, якого походження були селяни, що прохали дозволу на шлюб.

Про суворе поводження поміщиків із своїми селянами маємо деякі вказівки в різних справах, але, на жаль, неповних. Від 20/X 1798 р. маємо відношення: „изъ Ростовскаго духовнаго правленія въ Маріупольское духовное правленіе“ (арк. 2566). Тут читаємо такі цікаві рядки. „Послѣдовавшимъ изъ Новороссійской духовной консисторіи въ cie духовное правленіе сего октября 11 числа указомъ по сообщенію Новороссійской Палаты суда и расправы велѣно: по дѣлу осужденному въ ней екатеринославскаго козачьего войска лѣвой стороны Днѣпра изъ дворянъ хорунжему Никитѣ Чунихину по сумненію причиненія имъ прошлого 196 года сентября 3 числа… подданному Петру Горбу ножемъ въ бокъ раны, отъ которой онъ Горбъ чрез дватцать пять дней и умре“ (арк. 2566). На жаль, ми не маємо тут потрібних подробиць, які-б виясняли цю не цілком ясну справу. В иншім випадку справа виступає ясніш. Ми маємо тут „проэктъ резолюціи“ (десь у січні 1851, арк. 952). З нього бачимо, що справа йшла „о жестокомъ обращеніи помѣщика Александровскаго уѣзда капитана Куксенка съ крестьянами его, слѣдствіемъ коего послѣдовала смерть 12 лѣтнему мальчику Ксенофонту Постылѣ“. Далі „капитанъ Куксенко въ слѣдствіе жестокаго обращенія его съ крестьянами по Высочайшему повелѣнію преданъ военному суду и находится въ Екатеринославѣ, а произведенное объ немъ дѣло передано Г. Командиру Екатеринославскаго внутренняго гарнизоннаго баталіона для разсмотрѣнія въ военносудной Коммиссіи“. Що-до маєтку, то його передано „въ управленіе законной женѣ Куксенка, не учавствовавшей въ преступленіи мужа, чѣмъ самимъ Куксенко лишенъ уже на будущее время всякой возможности не только стѣснять крестьянъ, но и имѣть какое бы ни было вліяніе на управленіе своимъ имѣніемъ“, через те маєток і не було передано до „Опекунскаго управленія“. Але потім виявилось, що капітан Куксенко і далі жорстоко поводивсь із своїми селянами, „причинилъ жестокіе побои собственной своей крестьянкѣ Екатеринѣ, отъ коихъ въ скорости она умерла“, через те вирішено перевести передачу маєтку до Опіки (арк. 953). Отже, хоч і були певні вагання, все-ж-таки довелося вжити звичайних у таких умовах заходів, щоб уникнути дальших зловживань супроти селянства.

Про настрої селянства детальніших указівок місцевих нема. Загальні вказівки характеризують місцеві настрої тими самими загальними рисами. І тут також уживали певних засобів, щоб якось уникнути загострень та вибухів з боку селянства. Зверталися до посередництва духівництва, щоб воно й собі впливало та затримувало селянство від ворожих виступів. Тим більше турбувало, коли сільське духівництво не втримувалося від участи в тій чи иншій формі в місцевих селянських заворушеннях. Обіжник духівництву з Новоросійської духовної консисторії 16 серпня року 1800 передає за-для загального відома справу відношення духівництва до селянської неслухняности. „По имянному е. и. в. высочайшему указу обявленному синодальному члену преосвященному Амвросію архіепископу санктпетербургскому и кавалѣру въ отношеніи отъ господина генерала отъ инфантеріи генералъ прокурора и кавалѣра Оболянинова, что е. и. в. по донесеніямъ симбирскаго гражданскаго губернатора Сушкова о крестьянахъ графа Румянцева Алатырского уѣзда села Чеберчина, вышедшихъ изъ повиновенія своєму помѣщику, усмотрѣвъ, что в семъ неустройствѣ крестьянъ участвовали и трое тѣхъ селеній сеященниковъ, высочайше повелѣть соизволилъ сообщить ему преосвященному для замѣчанія и подтвержденія кому слѣдуетъ, чтобы духовные ни подъ какимъ видомъ в столь постыдные и закону противные поступки не вмѣшивались: святѣйшій правительствующій синодъ приказали, хотя въ слѣдствіе именного е. и. в. указа состоявшагося 1797 года февраля въ 19-й день присланными изъ святѣйшаго синода того-ж года маія отъ 6 дня всѣмъ епархіальнымъ архіереямъ указами между прочимъ предписано всемѣрно стараться предусматривать и упреждать возмущенія крестьянъ; и естли донесено или примѣчено будетъ въ которомъ изъ священниковъ хотя одно только подозреніе наклоненія къ возмущенію ихъ, тавового немедлѣно брать въ Консисторію…, а приходъ поручить другому…“ Оцей циркулярний наказ з Новоросійської духовної консисторії надісланий до Маріупільського духовного правління потім розісланий по парафіях за-для повідомлення духівництва та виконання: на початку наказа зазначено, яким саме парохам має бути надіслано (арк. 2591): „Орѣховскому, Преображенскому, Малотокмацкому, Гуляйпольскому, Пологовскому, Раздорскому, Черниговскому, Токмацкимъ, Васильевскому“, які і повинні дати підписку, що читали та виконуватимуть.

Прояви неслухняности селянства зазначені, хоч у тих документах, що маємо, і не дуже повно. Нарікання поміщицтва на місцеве селянство, його настрої теж зустрічаємо в документах та листах. Ось в однім приватнім листі знаходимо прохання знайти місце управителя панського маєтку: „потрудитесь, братецъ, узнать отъ того господина, о которомъ вы говорили во время Орѣховской ярманкѣ, нуждается ли онъ имѣть управителя въ его имѣніи, которое и вамъ извѣстно… ибо я рѣшаюсь здѣшніе гнусные мѣста непременно оставить… а паче худо естли балованые крестьяне по оплошности владельцовъ“… (а. 663).

Спинімося тут іще на однім цікавім епізоді. Це справа Павла Новицького, який був за управителя в маєтку штаб-ротмістра Олександра Лукашевича в прис. Лукашівці Катеринославського повіту. З документів ми дізнаємося, що селяни поміщика Лукашевича були невдоволені з його управителя, вийшли з слухняности та побили управителя П. Новицького. На жаль, ми не маємо тут повної справи, бракує за-для повного її вияснення. Маємо поясніння самого П. Новицького, колезького реєстратора, з приводу цієї події (арк. 610) та його-ж відповідь на те, „какъ крестьяне доказываютъ“ (а. 614, 655). Селяни показували, що управитель гнітив їх великою панщиною, суворо поводивсь, уживав жорстоких кар. У своїх поясніннях на селянські заяви П. Новицький писав, що такого не бувало і що селянські скарги безпідставні. Кінця справи ми тут, на жаль, не маємо.



  1. Про Новицького напр. у „Україні“, 1926, І, 186 і д.
  2. Арк. 2226.
  3. Арк. 2141; подає „ Александровская Городская Ратуша свѣдѣніе къ отъчоту за 1827 годъ по разнымъ частямъ хозяйственныхъ, заводскихъ, полицейскихъ исправлѣній и о протчемъ существовавшемъ въ томъ году въ городѣ Александровскѣ“.
  4. Арк. 2106.
  5. Арк. 320.
  6. Арк. 262 і д. (порівн. реєстр на арк. 270—1).
  7. Арк. 1—6.
  8. Арк. 260, 360.
  9. Арк. 3855.
  10. Арк. 2703.
  11. Арк. 1927.