Історично-географічний збірник/3/Міщанські підрахунки в ревізіях XVI в.
 |
|
 | ||
| Як допомогти й отримати допомогу під час війни |
| Історично-географічний збірник. Том III Міщанські підрахунки в ревізіях XVI в. (Олександр Грушевський) |
Іваненки на Переяславщині XVIII в. ▶ |
|
ГРУШЕВСЬКИЙ ОЛЕКСАНДЕР.
Міщанство пограничних міст Вел. Кн. Литовського в обговореннях з ревізорами зачіпало не тільки свої щоденні турботи та кривди. Правда, була тут така велика та цікава тема, що притягала загальну увагу міщанства, це взаємні відносини з адміністрацією, утиски та вимоги адміністрації, зайві та надмірні з погфляду міщанства, спроби протестів та переслідування за ці протести та заяви. Про такі випадки зловживань, надмірних вимог, можна було багато говорити і, дійсно, багато про це згадували в обговоренні з ревізорами.
Але міщанство не обмежувалось лиш цими випадками, воно не входило лиш до цих щоденних турбот. Міщанство вміло дивитись і ширше на ці питання; підкреслюючи випадки надмірних та зайвих вимог, міщанство спинялось і над тим, чи мала адміністрація можливість иншими засобами полагодити свої чергові потреби, чи могла вона сама, не покладаючи новин на міщанство, зробити чергові видатки.
В обговореннях з ревізорами бачимо звичайно солідарні виступи, солідарні заяви. Підносили тут звичайно такі питання, які ясні були для загалу, які не викликали вагань та сумнівів. Пригадати, яке визначне місце займали тут питання оборони міст та безпечности шляхів. Багато питань звязано з цим безпосередньо, инші стоять в тіснім звязку, хоч, може, з першого погляду це не так помітно. Наприклад, сторожа на шляхах, на полі завдовольняла потреби оборони замка, а разом з тим і утворювала певні умови задля правильного транспорту, викликала заборони виїзду купців з міста. Накази всім залишатись в місті на-поготові на випадок нападу ворогів затримували разом з тим виїзд купецтва, рух торговельних караванів. Отже, ми бачимо, з різних мотивів виходячи, різні групи міщанства сходилися на підтримці тих самих питань, на виступі проти тих-же самих заходів адміністрації, проти тих-же самих невдалих її розпоряджень. Правда, в рідких випадках, в деяких містах не утворило міщанство єдиного солідарного відношення до справ оборони. Тут треба пригадати, передовсім, поводження частини кременецького міщанства, коли ревізор порушив питання про „sprawy y radnosti y broni mesta Kremianeckoho, kak sia w sobie maiet y sprawuiet, a kotoruiu oboronu k czasu potrebnomu możet meti“. Як бачимо, питання це мусіло зацікавити міщанство крем'янецьке, бо стосувалося важливої справи. Війт виявив (певно, з частиною міщанства) повну готовість допомогти ревізії, але решта поставилась до цього негативно, buduczy rożnoho stanu ludi, Czechy, Nemcy, Lachy, Litwa, Ruś, вони не хотіли обговорювати зазначеної справи, пояснюючи, що не мають нічого до посланця королівського, а слухались-би наказів королевої її милости. Ревізор з цього приводу подає деякі міркування, які, можна думати, відбивають і думки тієї частини міщанства, що згоджувалась дати потрібні поясніння в поставленій справі. Причина в тому, що міщанство не мало над собою „Грозного и справного врадника“, який міг-би тримати міщанство в повній слухняності та повазі до спільних справ. Перед тим, оповідали, староста Фальчевський сам доглядав всіх справ міських, мав „великую бачность“ і держав „в грозе“ врадників і справець міських. Після нього стало инакше. Теперішній староста не така людина, зовсім про те не дбає і не тільки не помітно його „справи и бачности“ в місті, але і в самім замку і межи підданих вже не по-старому. Через те й така неуважність міщанства до направи споруджень, погоріло і досі ще не зароблено, ставок під містом прорвала вода і теж досі того не оправлено. Нема в міщан „справи доброе и жичливости и односталства“, це могло бути спостереження самого міщанства і тепер в своїм звідомленні подає ці гадки частини міщанства і сам ревізор, підсумовуючи дані ревізії кременецьких справ.
Загальний стан грошових справ не міг бути тайна задля міщанства, коли вони спинялись та обдумували різні недогляди адміністрації. Неважко було довідатися, що частина артилерії потрібує негайної направи, а староста проволікає оцю важливу справу. Можна було довідатися, що пушкарям не плачено вже кілька місяців (Źr. dz. VI, 102), і отримати поясніння, що староста не має на це грошей.
Сама оправа замку через тодішню техніку вимагала постійної уваги. Треба було не запускати направи, зараз-же направляти дрібне, щоб не довести до такого стану, коли вже направа вимагала-б великих зусиль. Постійний уважний догляд та можливість негайно мобілізувати певні робочі сили, щоб полагодити, не відкладаючи.
Обговорюючи стан замку, небезпечні моменти його оборони, міщанство намічало разом з тим і розміри потрібної направи та матеріяльні засоби для того потрібні.
Направа замків могла бути звичайна, коли було потрібно направити те, що було в лихім стані та загрожувало поганими наслідками на випадок якогось нападу. Лихий стан рову замкового, баркану замкового, гори, підступів до замку це все кидалось в вічі підчас огляду та спиняло на собі увагу ревізорів та місцевого люду.
В деяких замках питання направи звязувалось з питаннями про закінчення тих поліпшень, що їх задумали попередні старости, почали, було, робити і не мали можливости своєчасно закінчити. Показуючи ревізорам, місцева людність підкреслювала вигоду тих задуманих поліпшень та потребу їх закінчення. Доводилось аргументувати, оскільки це, дійсно, важливо задля доброго стану замка, задля його оборони. Деякі з тих поліпшень, наприклад, напряму та стану шляхів і мостів, важливі були задля збільшення торговельного руху і через те особливо зацікавлювали міщанство, купецтво. Обговорення тих намічених поліпшень иноді звязувалося з порівнянням діяльности старост, як дбали про замкові справи деякі з них і як потім наступники їх мало дбали про почате, закидали справу й не думали про дальше їх провадження. Пригадувати попередніх старост та їх плани поліпшень доводилось, наприклад, в Крем'янці. Тут міщанство досить часто пригадувало давній стан споруджень та недавні зміни та поліпшення. Пригадали про побільшення мосту: раніш в тім місці мосту не було, а вже пізніш небіжчик князь біскуп ламав гору задля побільшення валу і в тім місці збудував міст своїм накладом (93). Вказували на одну городню, що була пуста, не зароблена, бо колись небіжчик князь біскуп казав її заробити, а потім до цього часу ніхто її не робив, стоїть вже нероблена (94). В иншім місці кременецькі люди показували городню „велику на бакшті“. Раніш була це звичайна городня на вежі, „простим обичаем була роблена“, а князь біскуп коло того „вчинил болшую роботу и на бакште поставил[1], которое тепер робити не поднимаются“ місцеві люди, бо, треба думати, роботи значно прибавилось проти попереднього, коли робили ту городню Гневош Словицький з Камениці та инші люди з сіл. В вежах зазначали місцеві люди, що піднесено їх вище, небіжчик князь біскуп у тій вежі верх підніс вище та змурував, поробив в вежі світлиці та склепи, а після нього небіжчик Дахно ще вище підніс верх, вивів його „яко би колпаком“, тільки той верх і склеп не збудовані міцно і твердо, потрібують оправи. В вежі „Черленій“ Стан. Фальчевський за пенезі волости Кузминської верх вробив і покрив гонтами. Коло Черленої вежі збудовано за князя біскупа дім великий з моцного дерева на підклітях, п. Фальчевський його „прикрив, а пан Герцик всего его около облепил“ (96). Як бачимо, місцева людність докладно спиняється над тим, як поволі зростали спорудження замку, а разом з тим збільшувалась праця коло направи оцих споруджень, так що місцевий люд вже не згоджувався брати на себе цю направу. Так само і в Житомирі міщани і земяни „не поднимаются робити того мосту для великого недостатку своего и для прибавленія високости“ (Арх. VII, I, 130).
Варто теж зазначити, як місцевий люд зауважує старанно, що збудував те чи инше староста за свої гроші, своїм накладом. В Житомирі підкреслювали, що на дві вежі господар присилав гроші з скарбу і казав то оправовати (Арх. VII, І, 129). Оце нагадування про будову в замку та місті старостинським чи иншим накладом і далі зберегало своє значіння підчас обговорення питань будови чи направи замку.
Деякі спорудження були розпочаті і незакінчені, так само і деякі инші полагодження в замку. Було розпочато спорудження водоймища в замку. „Пан Станіслав з тих всіх верхов (на спижарнях) приправил рури для дощовое води, и тим всім рурам вчинил ринви аж до скрині мурованое, которую скриню в середині деревом вробил и смолою облил, а около муром обвел, которая скриня, яко безводному замку, єсть велми потребна“. Але це все потрібує направи, бо, як оповідає староста, „не может ховати в собі води“: це все треба було направити і сподівалися на гроші з скарбу господарського (с. 99). Крім того в тому-ж Кременецькім замку князь біскуп почав було робити студню в горі замковій, „вроблено було її сорок латров, тепер тая студня опущона робити“ (с. 100), але працю цю треба провадити далі і довести до кінця. Почато було копання рову та вибирання землі, вибрану землю думали висипати під „стену од Чернечое гори (насипати) аж до самих окон, бо иншого приступу и шкодливого близко прибою ни одкол в том замку нет, толко од тое гори Чернечое“. В середині замку „к той же стенѣ мел (староста) филари муровати яко для помочи стени и для схованія, бо хотя б гвалтовний неприятель оную стену всю вибил з тое гори, тогди би людем у в оном доле незашкодило“. Отже, як бачимо, тут ходило про зміцнення певної частини замкової стіни, тієї як-раз частини від Чернечої гори, де найбільше можна було очікувати нападу ворогів. Треба було зміцнити сами стіни і для цього використати різні заходи і підсипку землі під стіну з боку Чернечої гори і муровані філяри, що мусіло збільшити тут оборону замку. Крім того подекуди треба було вибрати ту зайву землю, там де „набралося песком и гноєм за неопатрностю, (бо) по всему тому замку до небощика князя бискупа доми земянскіи стояли“ (99).
З инших планів направи та полагоджень зазначимо тут пропозицію зміцнити міст у Крем'янці, поставити мурований замість того, що зараз є, „роблений вязем на столпи, которого потреба направляти, а наболей исподу с фундаменту“ (94). Мурований міст розвязав-би справу частої направи, аби тільки була на це „воля и ласкавая помоч его милости господарская“.
Отже, як бачимо, різнородні пропозиції та плани будови й направи тісно звязані з питаннями, які потрібні матеріяльні засоби і на кого ляжуть оці витрати. В деяких випадках обрахунки ускладнялись тим, що будівельні матеріяли не легко було знайти та приставити на місце будови. Хто візьме на себе оці додаткові витрати? На кого можна буде їх покласти та примусити виповнити? В Кременецькій ревізії зазначено: „того каменья сто каменей зложено подъ замокъ на одномъ местъце, а еще две частей его не звожено по горамъ отътуль, где его тесано“ (Арх. VII, І, 25). В иншій ревізії зазначено, що дерева немає близько задля роботи (Źr. dz. VI, 95). Це приносило певні ускладнення в здійсненні планів будови та направи. Хто повинен приставляти оцей матеріял? Міст перед вежею паркановою — зазначає ревізія — дерево на той міст, возять люди з іменей земянських (Арх. VII, І, 165). Млини будують королівським накладом — читаємо в иншій ревізії — а дерево на млин повинні привезти піддані (Арх. VII, II, 112). Ту городню будовано замковим деревом (Арх. VII, І, 166). Як бачимо, практика бувала різноманітна і не було загального одноманітного зразка задля таких будівельних комбінацій. Питання, скільки треба витрат та хто їх візьме на себе, вставало тут постійно. Те-ж саме бувало, коли почали обговорювати і деякі технічні поліпшення. Пригадаємо тут приладдя до роблення гарматного пороху. Деякі ревізії спиняються на опису такого приладдя: w horodni poroch tołkut wodoju u stupę mlynowoy: tołkaczow czotyry — możet ubiti odyn tołkacz od hodyny do hodyny kameń porochu (Арх. VII, І, 143); w tych seniach wczynił stupu na tołczenie porochow kołoworotnuiu po nemecki o szesti tołkaczach, w kotoroi stupie możet у odin czołowek poroch tołczy (Źr. dz. VI, 100). Менші приладдя легко було заводити, але більші, складніші вимагали більших витрат і знов виникало питання, хто-ж на себе візьме оці витрати.
Розуміється, велика спокуса була все це накласти на старостинський уряд. Але, щоб обстоювати таку пропозицію і збивати докази, які приводив-би старостинський уряд, скидаючи з себе нові витрати, міщанство мусіло знати, хоч-би в загальних рисах, стан замкового господарства, його прибутки та видатки. Инакше було-б важко сперечатися з старостою, коли-б той почав доводити поганий стан замкового господарства та повну неможливість для нього взяти на себе ще нові витрати, про які йде справа, хоч-би і визнавав деякі видатки за потрібні.
Для покриття оцих видатків старостинський уряд мав такі джерела:
- датки з замкових сіл,
- датки, які йшли на ключ,
- роботизни людности,
- фільваркові прибутки,
- збори різні, що йшли на уряд.
Старостинський уряд поясняв в таких випадках, що витрати великі і те, що збирається, як-раз все йде на звичайні потреби оборони замку, передовсім, та инші потреби.
Виникало питання, чи правильно розкладено роботизни та датки, чи нема тут яких-будь недоглядів, може навмисних.
Не дивно, що міщанство так уважно придивлялось, як окладено повинностями селянство, що воно повинно робити. Староста Кременецький, пригадували, казав забудувати те місце мосту своїм накладом, а потім казав те робити волості Кузминській (VI, 93): так міщани могли пригадати, коли саме повинності накладено і в якім розмірі на певні села, як потім змінено виконання оцих повинностей, зменшено, полегшено, додано ще в допомогу инших.
З приводу заяв про спустошені села, з яких нема датків чи роботизни, людність місцева могла слушно пояснити ревізорам, що, дійсно, ці села були спустошені, випросили їх, як пусті, але з того часу там поселились люди (Арх. VII, І, 151).
Так само уважно стежили за тим, які далі сталися зміни в одбуванні оцих повинностей. Тут особливе мали значіння роздачі замкових сіл шляхті, яка всякою мірою дбала про те, щоб увільнити своїх селян від датків та роботизн. Через те реєстр сіл, що їх роздано шляхті і віднято від замку, вказував ступінь зменшення прибутків замкового вряду, його збідніння та неможливість, як раніш було, далі все підтримувати в добрім стані. Про таких власників зазначали „ніж, дей, тиі всі з тое роботи вимовляються и робити людем своім не кажут (VI, 95); а к тому поведили, иж князь Дмитрей Випіневецкий еще з чотирех іменей своіх, з Тараза, з Камарина, з Крутнева, а з Лопушна робити не хочет (VI, 94); тиі села кнегини Илиное не хотят робити (94); коториі Мокренскіі и Костенецкіі земяне перед тим служили на господара е. м. к замку кремянецкому, ніжли, поведають, князь Костентин упросил іх собе за путних слуг (98); а тепер тую волость держит кнегиня Илиная ко Чуднову и той повинности не кажет полнити (Арх. VII, І, 125); а тепер тое село держит кнегиня Илиная ку Чуднову, есть их человека пятдесят, од того часу жадних робот ани повиноватства ку замку не чинят, ани до осади к замку Житомирскому не бувають (VII, I, 151); тогди ж оддано село Крошню брату его Ивану Вороне, дано за пустое ж и тепер шесть чоловека, тую ж тягль тягнули к замку, а робот або оправленя так же не бывало“ (151). Оці всі вказівки про надання сіл шляхті та зменшення матеріяльних засобів замкового вряду викликали мимоволі негативну оцінку такої політики в. князя що-до замкових сіл.
Окрім переходу до шляхти замкових сіл шляхом роздачі великого князя могли бути й инші випадки, які теж приводили до того-ж результату. Кременецьке замкове господарювання постраждало від передачі волостей Королевій. З приводу окремих сіл, їх ухилення від виконання давніх обов'язків зазначали, що ці села перейшли до Королевої: „але Посовчане (наприклад), што на королевую е. м. Кремянцу тягнут, тиі, дей, в той роботе помочни ім бити не хотят“ (VI, 93). Отже тут маємо подібні-ж негативні результати — зменшення замкового господарства через перехід сіл до Королевої є. м., що старанно зазначили ревізорам.
Огляд споживчих запасів замків виявляв тут звичайно значні недостачі. Чи була тут недбайливість старости, недогляд чи, дійсно, староста і не міг зробити більшого з тими матеріяльними засобами, що їх він мав? Придивімось до деяких вияснень ревізій що-до прибутків старостинського уряду. Про фільварки зазначає одна ревізія: „ale iż folwarku na żywność p. staroście nie masz żadnego“, а таким чином тут доводилось визнати, що старості бракує на утримання його людей. З приводу инших замкових прибутків наведемо згадку ревізії житомирської про млинові збори, що млини дають мало, бо людність вдома меле, „żarna w domu maią gdzie sobie do potrżeby zboża mielą“. Про млини та млинові прибутки бували і инші обговорення, наслідком цих обговорень були деякі ревізорські устави, оперті, можна думати, на гадки місцевої людности: так ревізія житомирського замку в уставі про розподіл прибутків з млинів передбачає утримання на замку спеціяльного теслі, що повинен уставичне перебувати на замку задля скоршої оправи, коли-б що зіпсувалось. Це призначення одної третини прибутків млинових, очевидячки, зменшує можливість старостинського уряду розпоряджатися свобідно своєю частиною млинових прибутків, бо крім третини на утримання теслі друга третина повинна йти „на млинаря ведлуг давнего звичаю“.
Мали значіння митні збори для старостинського господарства, але причини хитання цих зборів лежали в такій площині, що вплинути на збільшення було не так легко. Залежало це від стану торгових стосунків та безпечности торгових сполучень: уважність замкового вряду до забезпечення потреб торгових сполучень могла мати лиш невелике значіння. Міщанство не забуває зазначити ті перешкоди, що їх ставить иноді купецькій діяльності старостинський уряд, наприклад, не випускаючи купців з міста, коли приходять чутки, може, і не зовсім певні про небезпеку від ворожого наступу, але все-ж-таки скарги міщанства на зменшення торговельного руху виявляють уміння знайти дійсні причини, а не тільки загально винуватити адміністрацію. Що стосується до шинкових зборів, як прибутків старостинського уряду, міщанство уміло підійти до цього питання і дати ясні обрахунки, скільки можуть дати шинкові збори старостинському урядові в ліпших та гірших умовах. Таким чином, міщанство придивлялось добре до складових частин прибуткового бюджету старостинського уряду і до конкретних вказівок старостинського уряду могло додати свої уважні поясніння, скільки можуть дати на старостинський уряд певні джерела прибутків. До характеристики стану джерел прибутків міщанство могло подати реальні поясніння, що села запустілі тепер вже знов заселені (Арх. VII, І, 151) або ті землі, що залишилися без хазяїв за смертю земян, дають певні все-ж-таки прибутки (Арх. VII, І, 129 — użytki z nych maiet… używaiuczy onych sełyszcz). Далі натяк, що старостинський уряд не все виконує, що міг-би: коли-б господар є. м. захотів-би роздати ті селища земянам або иншим людям (цікавий цей додаток!), тогда би вони поднялися і ті городні направовати, хоч-би два селища в одну городню складаючи. В цій пропозиції, як розвязати справу з пустими селищами, можна зауважити певний натяк, що старостинський уряд не використовує певних джерел прибутків так, щоб була з того користь та виконання обов'язків. Подібні-ж пропозиції виникали теж в звязку з справою шинкових прибутків: до пояснінь старостинського уряду про шинкові збори додавали зауваження, що маючи ці шинкові збори в своїм розпорядженню можна було-б більше зробити задля виконання обов'язків. Пропонуючи иншу комбінацію з шинковими зборами, міщанство обіцяло взяти на себе і виконувати з цих шинкових зборів, коли їм буде віддано, ті обов'язки та служби, які не виконував старостинський уряд. Коли-б мали корчми в своїх руках, казали міщани, платили-б з них що належало, піднімали-б послів та гонців татарських, давали на них потрібну стацію (Арх. VII, І, 136, 145). Можна думати, що міщанство уважало за вигідне мати корчми під умовою виконання за те певних обов'язків, про що иноді так неясно, ухиляючись, висловлювався старостинський уряд з приводу цих обов'язків.
Земянську участь в роботизнах та датках теж уважно обговорювало міщанство. Стежило за тим, як виконують роботу городень земянські люди з різних сіл. Перехід замкових сіл до панів-шляхти викликав побоювання, що далі з тих селян вже не буде звичайних робіт та направи замку. Як бачимо, таке побоювання мало реальні причини; вичислення, з яких саме сіл селяни вже перестали ходити до замку на роботи, добре виявляє, як легко впливові пани підпадали спокусі нехтувати обов'язки роботи та направи замку. В цім реєстрі недбайливих були і такі впливові особи, що проти них ледві чи міг староста рішуче виступити, навертаючи знов до звичайних робіт та обов'язків. Міщанство порушувало складне питання і підкреслювало невиконану працю, від чого страждає оборона цілого замку, коли важливі прогалини залишаються без полагодження. Обраховуючи оці прогалини в городнях, міщанство підкреслювало, що не всі подані відомості зовсім вірні: деякі села рахують за пусті, а вони вже заселені після спустошення, деякі знов рахують за безхазяйні, а вони все-ж знаходяться в користанні певних осіб та дають деякі прибутки. Обговорюючи справу цих прибутків, міщанство зауважувало, що ці прибутки дають можливість виконувати роботу направи городень, як і раніш. Очевидно, такі вказівки мусіли викликати перевірку заяв земянства про неможливість виконувати роботи й платити датки. А відомо, що земянство нераз скаржилось на великі роботи та датки з маєтків, загрожуючи, що коли господар є. м. наложить таку неволю, то всі розійдуться з своїми людьми (Арх. VII, I, 136).
Така перевірка загальних заяв була конче потрібна, щоб справа не стояла через заяви та погрози. До чого-ж це могло привести, коли не було змоги перевірити можливість групи людности нести певні обов'язки, показує суперечка, кому робити житомирський міст. Коли виявилась потреба вирішити на місці цю справу, староста житомирський думав притягнути земян і міщан до роботи мосту. Але і та і друга групи людности, не гаючи часу, звернулись з скаргою до господаря є. м. Земяни місцеві заявили в скарзі, що робота замкового мосту є „кривда і тяжкость великая“. Міщанство скаржилось, що їх мало і через те не можна взяти на себе таку важку працю без допомоги инших груп людности. Господар є. м. не призначив якогось перегляду справи на місці і таким чином староста сам на місці мусів шукати якогось середнього виходу, не обтяжаючи роботою одну лиш групу, а розкладаючи і на инші. Але сам староста не міг подолати опору земянства і так суперечка, кому саме виконувати роботу замкового мосту, залишила замок без мосту в дуже небезпечнім стані; була гадка робити міст господарськими грішми, було умовлено вже, за яку суму грошей, наготовлено дерево на будову, а потім прийнято план будувати з участю земян та міщан. І далі справа з мостом не поліпшилась (Арх. VII, І, 133).
В таких випадках неясности обов'язків становище міщанства було, порівнюючи, гірше, бо на їх заяви і скарги звертали менше уваги, а за невиконання скорше карали, ніж земян, і карали суворіше. Через те вказівки міщанства на потребу притягнути инші групи людности роблять вражіння більшої продуманости. Так легко було зустрінутись з опором земянства проти своїх пропозицій, що міщанство мусіло обдумувати здійснення своїх планів та обраховувати, щоб збити загальні заяви, що адміністрація чи земянство зовсім вже не має матеріяльних засобів брати на себе роботи або поплати. Треба було шукати конкретних вказівок на деякі прогалини в обрахунках адміністрації та земянства, на непоказані потаєні прибутки, бо як-раз такі конкретні зазначення і могли допомогти міщанству в боротьбі проти збільшення робот та датків, які на нього хотіли перекинути і адміністрація і земянство.
|
Ця робота перебуває в суспільному надбанні в Сполучених Штатах та Україні.
|