Історичні джерела та їх використання/1/Про українську історичну метрологію

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
А. Барабой
Про українську історичну метрологію

В літературі утвердилася точка зору, що для розуміння мір довжини, поверхні, ваги, рідини, сипких тіл, системи грошової лічби і т. ін., які вживалися на Україні, необхідно і достатньо вивчити російську і польсько-литовську історичні метрології. Цієї думки дотримувався М. Єрофеїв, автор праці «До питання про стародавні українські міри, вагу і грошову лічбу»[1]. По суті справи, ця точка зору полягає в запереченні історичного існування специфічно українських мір.

Звичайно, для розуміння українських мір необхідно вивчити російську та польсько-литовську (почасти і австро-угорську і кримсько-татарську) історичні метрології. Адже різні частини України протягом століть входили до складу Росії, Литви та Польщі, й українські міри в величезній більшості випадків носили назви російських та польсько-литовських мір. Але це вивчення не можна визнати за достатнє. Треба ще вивчити джерела з історії України з точки зору метрології, вивчити, чому саме дорівнював у різних місцевостях України морг поля, берковець ваги і т. ін. і скласти метрологію, яка відбивала б дійсні розміри мір, що історично діяли на Україні, а не обмежувалась би вказівкою на те, що за польсько-литовською метрологією морг дорівнював 1560 квадрових сажнів, що за російською метрологією берковець дорівнював 10 пудам і т. ін.

Вірно й те, що в різних місцевостях під одною і тою ж назвою вживалися часто різні по суті міри, але не можна обмежитись цією констатацією, не можна лишати поза увагою специфічність мір, які існували на Україні, під приводом, що на периферії, звичайно, міри бували більші, ніж у центрі.

Автор цих рядків на базі вивчення ряду явищ в галузі мір, що вживалися на Україні, висловлює певну гіпотезу щодо характеристики однієї особливості української історичної метрології.

В XVIII–XX ст. на Правобережній Україні шнур і морг були ідентичними поняттями: шнур дорівнював моргу[2], тоді як у Польщі і Литві шнур дорівнював лише одній третині моргу.

В маєтках графів Потоцьких на Уманщині і південній Брацлавщині в XVIII — першій половині XIX ст. морг (шнур) дорівнював, як це постійно зазначалося в інвентарях, 30 тисячам квадрових ліктів[3]. Як відомо, литовський лікоть дорівнював 14,66 російських вершків, старий польський лікоть — 13,44 російських вершків, а новий польський — 13 російським вершкам. Коли взяти останній — мінімальний еквівалент ліктя, то морг або шнур в маєтках Потоцьких в XVIII — першій половині XIX ст. дорівнював 2203 квадратних сажнів, тобто був значно більший, ніж максимальний еквівалент морга (1560 кв. с.) в Польщі і Литві.

В маєтках графів Браницьких на Київщині і Волині в першій половині XIX ст. морг хелминської міри дорівнював 1327 кв. с.[4], тобто був більший, ніж морг хелминської міри в Польщі, де він дорівнював 1231,5 кв. с. (старий хелминський морг) або 1272 кв. с. (новий хелминський морг). Отже, і тут під старою польською назвою розумілася інша і при тому більша міра.

Міра сипких тіл «шафунт» у Польщі дорівнювала 400 фунтам. У Рижанівській поташарні Потоцьких на Київщині шафунт дорівнював 436 фунтам[5].

Міра сипких тіл «берковець», що дорівнювала у Росії 10 пудам, у цукровій промисловості на Правобережній Україні в XIX і навіть на початку XX ст. вважалася рівною 12 пудам: тільки за таким еквівалентом приймався цукровий буряк цукрозаводчиками в українських селян.

У багатьох інвентарях поміщицьких маєтків на Україні в XVIII — першій половині XIX ст. рік прирівнювався …53 тижням. В них зазначалося, що селяни зобов'язані робити на поміщика або орендаря на протязі 28 літніх тижнів, по 3 дні на тиждень, а на протязі 25 зимових тижнів по 2 дні. Можна було б вважати, що в цих інвентарях трапилась помилка, адже навіть високосний рік, що буває раз на чотири роки, дорівнює тільки 52 тижням і 2 дням, простий же рік — 52 тижням і 1 дню. Насправді тут не було жодної помилки, що стверджується повторенням цієї вимоги в багатьох інвентарях. Господарський рік починався 13 березня і закінчувався 12 березня наступного року. Якщо 13 березня припадало на середу, то 12 березня наступного року припадало на четвер. Поміщики і орендарі, прагнучи викачати з селян максимум додаткової праці, вимагали, щоб селяни робили в перші дні року (середу—суботу, 13—16 березня), як за тиждень і останні дні року (понеділок—четвер, 9—12 березня) теж як за тиждень. Отже, рік для українських селян-кріпаків дійсно дорівнював 53 тижням…

Робочий день для селян-кріпаків Правобережної України навіть за інвентарними правилами 1848 р. тривав літом з 5 годин ранку до заходу сонця, тобто дорівнював 15—16 годинам і більше[6].

В Брацлавському воєводстві в кінці XVIII ст. була в обігу найдрібніша грошова монета денар або денарій, що дорівнювала одній вісімнадцятій частині гроша. В Польщі і Литві ця монета, що була введена в обіг за Казимира III в першій половині XIV ст., повністю вийшла з обігу внаслідок революції цін і знецінення металу ще в середині XVII ст. А на Брацлавщині вона була в обігу ще майже два століття[7]. Масштаб цін на Україні був значно менший, ніж у «метрополіях» — Литві та Польщі.

Отже, протягом століть Україна була країною великих орних площ і великих мір поверхні та ваги, країною найінтенсивнішої панщини і довгих робочих днів і років, була країною найдрібніших грошових монет і найнижчих цін на місцеві вироби. Вона була колонією Литви і Речі Посполитої, напівколонією царської Росії. Це й наклало свій відбиток на українську історичну метрологію.

Хоч Україна не мала своєї Головної палати мір і ваги, хоч до грудня 1947 р. вона не була суверенною державою, але польсько-литовські та російські міри не просто вводилися на українській території і не просто перехрещувалися та комбінувалися. Ними визначалися на Україні й інші розміри площі та ваги, навіть іншої довжини день та рік і масштаб цін, ніж у Польщі і частково в Росії. Особливості історичного розвитку України зумовили й специфіку українських мір. Вони мали яскраво виражений колоніальний характер.

——————

  1. Див. «Роботи з метрології», зб. статей, ч. 2, Харків, 1927.
  2. ЦДІА УРСР, ф. 49, оп. 1, спр. 2171, 2173, 2175 та ін.
  3. Там же, ф. 48, оп. 1, спр. 591, 2171, 2173, 2175, 2193, 2198, 2571, 2587, 2821 та ін.
  4. Київський облдержархів, ф. 11, оп. 1, ч. 3, спр. 12.
  5. ЦДІА УРСР, ф. 49, оп. 1, спр. 2792.
  6. Правила для управления имениями по утвержденным для оных инвентарям, § 13, примітка «г».
  7. ЦДІА УРСР, ф. 49, оп. 2, спр. 514.

Ця робота поширюється на умовах ліцензії Creative Commons Attribution-ShareAlike 4.0 Unported (Із зазначенням авторства — поширення на тих самих умовах 4.0 неадаптована), яка дозволяє вільне використання, поширення й створення похідних робіт за умови дотримання і зазначення ліцензії та автора оригінальної роботи.