Історія України-Русі (Аркас, 1912)/Микола Аркас
| Історія України-Русі Микола Аркас |
Передмова до I видання ▶ |
|
Микола Аркас родився 26 студня 1852 р. в Миколаєві, в Херсонщині, в богатій аристократичній сімї. Батько його, також Микола, був морським офіциром і в 1871 році став Головним командантом чорноморської фльоти й портів; мати походила зі стариннього козацького роду Богдановичів.
Коли Миколї Миколаєвичу було 9 літ, віддано його в школу Правознавства в Петербурзі; звідти перейшов він до гімназиї Стародубцева в Одесі, а по скінченню, 1872 р. поступив до Одеського університету на природознавчий факультет.
Підчас перебування в Петербурзі родина Аркасів весною виїздила звичайно до своїх маєтків у Херсонщині. Желізниць тоді не було і приходилося весь той довженний шлях переїздити кіньми. Їзда трівала мало що не цілий місяць. Кількиж всіляких пригод і кільки вражіннь переживалося за той час! Особливо, коли вїхалося в розкішню Україну, якимже чаром тоді віяло на молодечу душу Миколи Миколаєвича. Чудовий краєвид, поетичність українського народа, українські пісні, що їх дорогому синкови насьпівувала любяча мати і ті казки та оповідання, котрі розказував старий камердінер Українець — всьо воно настроювало Миколу Миколаєвича на своєрідню українську нуту. А опісля, коли на зиму треба було вертати на північ, якийже сирий та холодний для нього був отсей Петербург! Як тужив тоді малий хлопчина за свойою рідною, дорогою Україною! Якже скучною була отся бона Англичанка і гувернер Німець, які навісні робилися всі отті великопанські порядки, котрими сковувано свободу молодого хлопця, як рвався він до зелених лугів, до цвитучих левад, до казок і пісень, до того всього, чим плекала і голубила його душу поетична Україна! Хлопець тужив за ньою, а в тузі, як відомо, росте і кріпиться любов.
Тож коли батько перенісся до Миколаєва, і віддав сина до гімназиї в Одесі, він щиро припав до всього, що українське, як дитина припадає до рідньої матери. Життя народу, його звичаї, мова, пісня, його втіха й горе, його тиха, а богата вдача — всьо воно тягнуло Миколу Миколаєвича більше від всіляких розкошів великопанського життя в палатах батька-адмірала. Він зі службою поводився, як з товаришами, з селянами говорив, як зі своїми найблизшими, а доходи призначені на дрібні видатки, давав товаришам, що не мали з чого жити, або купував українські книжки. Батько нерадо дивився на демократичні наклони молодого сина і хотів їх всіми способами спинити, але син витрівав при своїм. Як студент, підчас ферий, перебирався він в селянський одяг і працював разом з робітниками в полі та при будівлях, котрих у величезних батькових маєтках було все богато.
У всім виявляв він не тільки свою незвичайно гарну і добру вдачу, але й неаби які даровання. Приміром — сам зробив плян і виконав його на будівлі в маєтку Христофорівці, який уважався взірцевим в цілій околиці. Та не була се якась молодеча фантазия, всі отті демократичні прояви, вони випливали з душі Миколи Миколаєвича і з його глубоких переконаннь про потребу спільного життя і спільної праці з рідним своїм народом. Він вже тоді був сьвідомим Українцем і таким остав до смерти. Сильно полюбив він також український театр, який тоді, під управою Кропивницького стояв на висоті свого розвитку і був на той час одиноким місцем, з котрого прилюдно гомоніло українське слово і свобідно плила українська пісня. Микола Миколаєвич не тільки бував на виставах того театру, але й принимав у ньому живу участь.
Скінчивши університет, вступив на службу по Морському відомству і від 1876 до 1881 р. був Адютантом свого батька, головного команданта над фльотою і над портами Чорного моря. За весь той час здобув він собі з одного боку славу талановитого стратегіка, а з другого любов і поважання серед підлеглих йому »низших чинов«. Як адютант одружився Микола Аркас з дочкою морського капітана, Ольгою Іванівною Шишкиною, котра з перших років і до останніх днів життя Миколи Миколаєвича поділяла його думки і допомагала йому в усякій праці. По смерти батька 1881 р. Микола Аркас кинув службу і занявся своїми маєтками. Роботи було богато. Але він на всьому розумівся й до всього сам радо брався.
У вільних хвилинах читав й образувався. В його бібліотеці згуртовано всьо, що можна було роздобути з істориї, з письменства та з культурнього побуту українського народу. Його палата стояла отвором для всіх добрих людий і для кождого, потрібуючого помочі, або поради. Сам він належав до всіляких добродійних товариств і трудився в них пильно. В Христофорівці заложив школу й подарував єї відтак зем ству. Осьвіта народа особливо лежала йому на серці. Другий, на його місці, бувби за границями краю шукав вигідного та веселого життя, він розривку знаходив у трудах для ріднього люду і для української справи. Учив нарід, як треба господарювати, закладав школи, помагав бідним, учився і других навчав, а довгими вечерами слухав українських пісень, котрі від малої дитини незвичайно любив. Тая любов народньої музики спонукала його до написання опери »Катерина«. Перший раз виставлено єї в Москві 1899 року в театрі »Акваріюм« українською трупою Кропивницького. Театр був повнісенький, автора, що хотів інкогніто приглядатися штуці, пізнали і зготовили йому горяче привитання. Так само було в Миколаєві 14 марта 1900 р. де також грано »Катерину« тою ж трупою. Штука зробила сильне вражіння. Театр ридав. Авторови піднесено лавровий вінець при грімких оплесках цілої авдіториї. »Я не спав — так пише Микола Аркас на афішу »Катерини«, який заховався до нині — я не спав цілу ніч. Сльози душили мене. Такі хвилини рідкі і Божественні«. »Катерину« виставляв опісля український театр в Галичині і ту вона також стрічала дуже горячий привіт.
Так минула молодість Миколи Аркаса, надійшли зрілі літа. Треба було поклопотатися дітьми, щоб вони не тільки дужі тілом виросли, але й духово гарно розвинулися. А на чімже гарнійше може розвинутися душа дитини, як не на народнім грунті, на любови до ріднього люду й до рідньої землі, на щирій охоті жити з народом для народньої справи.
Микола Миколаєвич, як щирий патріот, хотів, щоб його діти пішли слідами батька, щоб полюбили вітчину і розгорілися бажаннєм щастя для ньої. Він рад був навчити дітий минувшини українського народа, показати, що в тій минувшині було доброго, що злого, за що треба той народ любити і як його любити. Оттут і початок »Історії України« Миколи Аркаса. Як тая ідея розвивалася, як вона перемінювалася в діло, се розказано в передмові до другого видання. Тут замітимо тільки, що була тая книга найлюбійшою духовою дитиною Миколи Аркаса, котрою він пильно піклувався до смерти і котра йому принесла чимало радости та потіхи, і, як воно звичайно буває, принесла мимохіть також немало й смутку.
Між тим прийшов 1905 рік. Розбудилося жвавійше життя, на всім просторі України почали зявлятися »Просьвіти«. Не дармував і Микола Аркас. Він згуртував довкола себе тих нечисленних сьвідомих Українців, що проживали в Миколаєві, зложив статут, подав його до ствердження і 26 лютого, в день смерти великого поета України, відкрито також в Миколаєві товариство »Просьвіту«, котрої першим головою вибрано Миколу Аркаса. На тому становищі остався він до смерти. Як людина розумна, добра, трудяча, і благородна, придбав він миколаєвській »Просьвіті« богато прихильників і своїм власним життям, власною працею давав як найкращий примір, як треба трудитися для добра рідньої справи. Він перший заснував також в своїм маєтку Богданівці українську народню школу і хто зна скільки бувби ще зробив для свого народа, колиб не нагла смерть, котра поклала кінець його гарному життю 13 березня року 1909 в Миколаєві. Помер Микола Аркас на удар серця нагло й несподівано, як Адютант команданта фльоти, діловодитель походного штабу Почесний мировий суддя, надворний і д. Штатський совітник, властитель ордерів, як член всіляких товариств, голова »Просьвіти« — як автор отсьої книги.
На похорон незвичайного у нас чоловіка, пана й громадянина, урядовця і патриота, батька і чоловіколюба, зібралося 10.000 народа; домовину покрито слїзми і вінками і благословлену і оплакану зложено в родинній гробниці Аркасів. Нехайже память його живе во вік між нами![1]
.png)
——————
- ↑ На основі материялів, зібраних д. Литвином з Миколаєва.