Австро-руські спомини (1867–1877)/Прилога/Ще слівце про Ф. К. Кистяковського

Матеріал з Вікіджерел

II. Ще слівце про Ф. К. Кистяковського.
(додаток до прилоги III-оі частини).

Мені було б дуже досадно, як би в сьому і в іншому, що я росказую про Кистяковського, хто небудь побачив зневагу заслуг єго, як ученого і професора, або навіть що небудь негарно характеризуюче особисто К-ого. Я міг би розсказати подібне напр. і про Костомарова, котрого поважаю, звісно, ще більше. Все діло в тому, що украйінська справа одним боком звязується з найспеціяльнійшими академічними, навіть археологічними студіями, а другим з біжучою, гострою й палкою політикою, і потребує або незвичайноі універсальности духа й характера, або поділу праці. Остатнє діло нелегке, тим більше, що многі з украйінських учених притяглись і до археологіі власне тим інтересом, який за молодости йіх збудили в них політичні боки украйінськоі праці. На лихо, стаючи згодом все більше археологами, деякі з таких Украйінців не мають сили рішучо ампутувати од себе політичні сімпатіі й спомини молодощів. Звідси виходять йіх вагання, страхи реальні й фантастичні, нерівність і нещирість, а ще гірше консервативні заходи, щоб коли вже вони самі не можуть вести в звісному напрямку дальше звісних гряниць украйінську справу, котроі вони вважають себе, або вважаються другими за репрезентантів, то щоб не вів єі й ніхто другий. Всіх сих несімпатичних і просто деморалізуючих прояв було б менше як би украйнофіли, переходючи до кабінетноі археологіі, рішуче розривали з усякою „політикою“; тоді б ліпшою виходила навіть і йіхня археологія, а нарешті й загальна украйінська політіка; обидві стали б чистійші.




Ця робота перебуває у суспільному надбанні в усьому світі оскільки вона була оприлюднена до 1 січня 1929 року і автор помер більш ніж сто років тому.