Автобіографичні новелі (Червоний вінок, 1919)/Або церкви строїтиме, або ні чорта не стоїтиме
| ◀ 8. У школі | Автобіографичні новелі 9. Або церкви строїтиме, або ні чорта не стоїтиме |
10. З благородними дітьми ▶ |
|
[81]
Або церкви строїтиме, або ні чорта не стоїтиме.
[ред.]Був у сусідів парубок, звали його Павлом. Раз у неділю в-осени він повіз мене на гору. Гора лежала між Млинами і Ярами; на самому шпилі була велика поляна, а навкруги густі кущі і ліси. На цій горі сходилися багатири млинянські і яранські: парубки і підпарубки і малі хлоп'ята. Між ці малі хлоп'ята попав і я, мале хлоп'я. Поки малеча билася, високі горді парубки з обох боків стояли, з погордою дивлячись на нас, весело розмовляли і дружньо курили цигарки. Я більше стояв і дивився. Мене забили їхні високі постаті, веселий сміх і жарти, чоботи, чумарки, чуби і цигарки подобались мені.
Яле ось вони вже розійшлись на два ворожих табори. Похололо в грудях… Любов, пошана і гордощі до наших кипіли у грудях; ненависть і презирство до яран.
Бо бійка почалася.
Дріжить земля, зірвалась буря досипалось останнє пожовкле листя Як соколи — б'ють ворогів.
Тікають яране. Дріжить гора шумить ліс, сиплеться листя. Тікають яране, — кущі поглинули останніх їхніх бойців…
[82]
Перемога. Цілі шпалери веселих парубків з круглими сяйвами над обличчам ще стрункіші, ще бадьоріші, ще веселіші, ще жартовливіші, от як Андрій Головченко. І я підняв голову, заклав руки у кишені не гірш, як Андрій Головченко. Зі співами пішли парубки на село 3 шапкою навбакир з задраною головою, з гордовитою посмішкою, з руками у кишенях біг я за ними аж до самого села.
На другу неділю я буду там.
На другу неділю я був знову там.
Парубків на цей раз не було.
Були тільки ми, малі хлопці та підлітки.
І нам тепер належить велика роля побити, перемогти. Ми її виконаєм.
З початку ми мирно бесідували, як той раз парубки, нг було тільки цигарок, а то і цигарки покурили б. А далі роспо-чали бійку.
Трудно і важко було битися.
Я кидався у саму середину наших ворогів, нахиливши голову і розмахуючи руками
Вони оточували мене зі всіх боків, штовхали кулаками Але, ні вони мене не могли і разу добре вдарити, ні я їх.
Але ж я це робив як Андрій Головченко.
[83]
Хлопці кидались на допомогу; повторювалися жорстокі атаки. І закинчилось нашою урочистою перемогою.
З шапкою навбакир, задравши голову, з гордою усмішкою і з руками у кишенях підіймаючи ноги, як Андрій Головченко, йшов я спереду своїх хлопців.
За нами йшли доросліші хлопці, між ними був і парубок Павло.
Він описував, хто як бився, підійшов до мене, поляскав по плечу і сказав:
— Ну, а цей або церкви строітиме, або ні чорта не стоїтиме.
Голова задералася ще більше і так і кидалося у вічі:
— Або церкви строїтиме, або ні чорта не стоїтиме:
Шапка настовбурчилась ще вище і кричала усім:
— Або церкви строїтиме, або ні чорта ністоїтиме.
Очі блищали ще дужче і наче співали:
— А бо церкви строїтеме, або ні чорта не стоїмете.
Земля задріжала під ногами і всім товкла:
— Або церкви строїтиме, або ні чорта не стоїтиме.