Автобіографичні новелі (Червоний вінок, 1919)/Родина
 |
|
 | ||
| Як допомогти й отримати допомогу під час війни |
| ◀ 2. Зарізяка | Автобіографичні новелі 3. Родина |
4. Їсти ▶ |
|
[65]
3. Родина.[ред.]
У хаті було якось надто просторно. Потім я ніколи не пригадую нашу хату такою — завжди в ній багато було речей. Займали вони майже всю хату; ніде було і повернутися. Сама піч займала чверть хати; між піччу і стіною, просто дверей стояв піл, а між полом і піччу біля стіни низенький ослінчик, від якого йшов запічок просто на ніч.
Гак було тоді, так було й потім. Але потім хата була заставлена ще діванами, лавами і столом так, що коли лягали двоє серед хати головою до столу і ногами до дверей, то пройти було ніяк. Ллє тепер, я пригадую, було в хаті дуже просторо; і не було, здається дівана, не було й столу, — а може й був стіл.
Був вечір. Посеред хати стояв невеличкий стільчик; на ньому горіла лямпа. Щось робили мої брати — вони обидва старші за мене. На низенькому стільці сиділа мати; тримала на колінах маленьку сестру і щось шила.
Вечір був якийсь надзвичайно давучий. Здавалось, — та мабудь воно так і було — на дворі болото, болото, скрізь болото. Туманом окутана хата, і кругом далеко-далеко
[66]
якась чорна пітьма змішана з вохними краплями. Такий був настрій…
Я не пригадую тепер гаразд ні моїх братів, ні обличча матері. Пам'ятаю лише її зігнуту спину та нахилену над шиттям голову.
Входить батько. Я не пригадую зараз і його, — просто щось безформенно-здорове, найсильніше, з найтовстішим голосом.
Росповідають тепер, що він був п'яний… Я ж пригадую тільки, що то був батько і сильний чоловік. Він зняв чобота і став боти халявою матір по голові і по обличчу…
Я кинувся на ослінчик, а відтиля на запічок, тримався за карниз і визирав: дивився, як батько бив халявою матір…
І сміявся. Чудно було… от і сміявся…
А брати кинулися в ріжні кутки, позатулювали руками обличча і плакали. І плакала, сидючи мати. Кричала маленька сестричка.
А я визирав і сміявся…
Батько бив халявою матір… Всі плакали, сестриця кричала… А я визирав і сміявся…
Чудно світила лампа. Видко було лише батька якусь безформену масу і бліде обличча і зугнуту постать матері, та чорну брудну халяву…
З кутка брат закричав:
- А він — сміється…
І я почав плакати.
|
Ця робота перебуває в суспільному надбанні в усьому світі. Цей твір перебуває в суспільному надбанні в усьому світі, тому що він опублікований до 1 січня 1929 року і автор помер щонайменше 100 років тому. |