Перейти до вмісту

Айша та Мохаммед

Матеріал з Вікіджерел
Айша та Мохаммед
Леся Українка
1907

Діалог

Садок в Мохаммедовім гаремі. Айша в малій виноградній альтанці сидить і їсть солодощі, ліниво одкинувшись на низенькому ослоні, вкритому великим килимом. Мохаммед приходить і мовчки сідає біля її ніг на край килима.

Айша

Коханий, глянь на мене!

Мохаммед мовчки переводить погляд з простору в той бік, де Айша.

Глянь на мене!

Мохаммед

Та я ж дивлюсь.

Айша

Ти дивишся й не бачиш!

Так дивляться на дерево, на камінь,

на стіну, на колоду… я не знаю,

ще там на що, але не на дружину,

не на свою кохану!

Мохаммед

Я не знаю,

чого ти хочеш, Айшо.

Айша

Ти не знаєш?!

Я хочу, щоб мене любив Мохаммед!

Мохаммед

Хіба ж я не люблю?

Айша

(не слухає)

Мене любив

і більш нікого!

Мохаммед

Нащо се бажання?

То все одно, якби ти забажала,

щоб лиш тобі самій світило сонце,

тобі самій служив вогонь. Від того

не стало ж би тобі ані ясніше,

ані тепліше, ніж тепер, як мусиш

ти те добро з усім живим створінням

нарівні поділяти, тільки іншим

було б від того в світі жити гірше.

Айша

Ти першій милій не казав такого,

Хадіджа слів таких не вислухала.

Мохаммед (здивований)

Ти звідки знаєш?

Айша (злорадо)

А! Так я вгадала?

Мохаммед (опанував своє збентеження)

Ну що ж, се правда, я їй не казав

сих слів, так се тому, що…

Айша

Що любив ти

її безмірно більше, ніж мене!

Мохаммед (провадить, не вважаючи на її вибух)

…так се тому, що й сонце перший промінь

чомусь одному завжди віддає,

найпершому, що стрінеться.

Айша

Неправда!

He перший промінь, все своє проміння

ти їй віддав, мені лишився відблиск

тьмяний, холодний…

Мохаммед

Айшо! І не сором

тобі таке казати? Я холодний

до тебе? Що ж би ти на те сказала,

якби тебе я пестив тільки так,

як першую дружину, ту Хадіджу,

що ти їй заздриш так.

Айша

Того не знаю,

але я бачу добре, що ніколи

ти не любив мене так, як її,

не любиш і тепер, та й не полюбиш, –

ніколи я її не переважу

в твоєму серці.

Мохаммед

Не годиться, Айшо,

так мертвим заздрити. Хадіджа вмерла,

і шкодити тобі нічим не може.

Айша

О, якби дав аллах, щоб не вмирала,

то, може б, я її перемогла!

Мохаммед

Я глузду в сих твоїх словах не тямлю.

Айша

Скажи по правді, де ти був сьогодні?

Мохаммед

Та що тобі? Хіба не все одно?

Айша

Ти був на кладовищі! На могилі

Хадіджиній! Я зараз те пізнала!

По очах бачу, не одуриш, ні!

Мохаммед

Навіщо б мав дурити? Так, я був там,

хіба се гріх – пошанувати пам’ять

людини, що була мені жоною?

Айша

І я твоя жона, проте не будеш

вчащати так до мене на могилу.

Мохаммед

Не спокушай аллаха. Невідомо,

хто з нас до кого прийде на могилу,

одно відомо – я від тебе старший,

і на багато літ.

Айша

Либонь, настільки,

як старшою була твоя Хадіджа

від тебе.

Мохаммед

Так, щось коло того, певне.

Айша

Ти взяв її таки зовсім старою?

Мохаммед (похмуро)

Я вже тобі не раз про те казав,

та ти й сама незгірше знаєш.

Айша

Дивно,

чому про се не можна споминати?

Хіба не все одно тепер для неї?

Стара чи молода, бридка чи гарна

була вона, коли за тебе йшла, –

однаково ж її нема на світі.

Мохаммед

Се гріх – радіти так з чужої смерті.

Айша

Я не радію… А скажи по правді, –

вона була коли хоч трошки краща,

чи все така була, як от тоді,

коли вже я її пізнала?

Мохаммед

Айшо,

навіщо се питання?

Айша

Ну, скажи,

була вона коли така, як я?

(Нахиляється до Мохаммеда.)

Мохаммед (глянув на Айшу)

Найкраща ти з усіх жінок на світі,

живих, і мертвих, і ненарожденних!

Айша

Ти завжди думав так?

Мохаммед

Як тільки вглядів

твою красу, одразу се збагнув.

Айша

І покохав мене?

Мохаммед

Як тільки вглядів!

Айша

А чом же ти мене тоді не взяв?

І я ж тебе одразу покохала.

Мохаммед мовчить.

Тоді жила Хадіджа!.. Ну, скажи,

чому при ній не міг ти взяти другу?

Вона була багата, – через те?

Мохаммед

В той час я вже багатший був від неї.

І ти не думай, що вона купила

мою прихильність грішми.

Айша

Ох, якби

могла я думать се!.. Але за гроші

нікого так не люблять у могилі!

Таж ти три роки жив у самотині

по смерті жінки першої, а потім,

як тільки взяв мене, взяв десять інших…

Як і за віщо можна так любити

стару, негарну, навіть мертву жінку?

і зневажати гарну, молоду,

кохану і закохану, живую?

Мохаммед

Не рвися, люба, і не рви мене.

Є таємниці в бога, їх збагнути

не важмося.

Айша

Скажи! Я хочу знать!

Мохаммед

Якби я сам те знав!..

(Подумавши.)

От ти сказала:

«Стару, негарну…» І в моїх очах

вона ні гарною, ні молодою

ніколи не здавалась. Не скажу я,

що я не бачив і не завважав

того нічого: я злічив всі зморшки

у неї на обличчі… Літ її

мені й сусіди не дали б забути…

але в ній щось було… щось вічне, Айшо…

Мені здається, що воно живе,

і дивиться на мене крізь могилу,

і голосом таємним промовля,

і всі мої слова та й думку чує…

Айша

А теє «вічне» є в мені, коханий?..

Є чи нема? Скажи!

Мохаммед мовчить.

Що ж ти мовчиш?

Мохаммед мовчки встає і йде з альтанки геть. Айша падає додолу на килим і ридає в безсилій лютості.

Ялта, 22.04.1907