Байки (Глібов, 1918)/Бджола і Мухи

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Байки (1918
Леонид Глібів
Бджола і Мухи
Існують інші версії цієї роботи: Бджола і Мухи
Видання: Ляйпціґ: Українська Накладня, 1918.
Бджола і Мухи.

 Хтось Мухам набрехав,
 Що на чужині красче жити,
Що слід усім туди летіти,
 Хто щастя тут не мав.
Наслухались дві Мухи того дива
(Про це найбільше чміль гудів):
„Тут — кажуть — доля нещаслива,
Дурний, хто досі не летів!
Покиньмо, кумо, Україну —
 Нехай їй хрін!
Та помандруймо на чужину,
Аж до великих тих долин,
Де доля красчая вітає,
І може плаче, нас ждучи…
Зіми там, кажуть, небуває, —
Гуляй, безпешно живучи!“
Так одна Муха-цокотуха
Базікала з кумою в-двох.
Коли поглянуть на горох —
Сидить Бджола та мовчки й слуха.
 — „Здоровенькі були!“
Обидві Мухи загули:

„От добре що зустілись з вами…
А ну-те й ви збірайтесь з нами!
На це Бджола сказала їм:
„Шкода́! я рідну Україну
Не проміняю на чужину,
Нехай це щастя вам самим“.
А Мухи разом задзижчали:
 „Ось годі, не кажіть!
Жили ми тут — добра не знали,
 Бодай би так не жить!
Не то пани, дурні селяне —
 Усяке шкодять нам;
Що-дня таке життя погане, —
Колись так буде й вам“.
— „Ні, я сього не сподіваюсь“,
 Сказала їм Бджола:
„Мені шаноба скріз була,
Бо я без діла не тиняюсь.
 А вам —
Однаково що́ тут, що́ там;
Ви ні на кого не жалкуйте;
Обридло тут — туди мандруйте
 На втіху паукам“.
Я про охочих до мандрівки
 Давно сказать хотів:
 Хто дома зледащів,
 Тому не жаль домівки.
Діди мовляли їм колись:
 Ідіте, ринде,
 Куди інде, —
 На-що́ ви нам здались?
Там може вас не знати-муть,
То й риндею не звати-муть.