Байки (Глібов, 1918)/Шпак

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Байки (1918
Леонид Глібів
Шпак
Існують інші версії цієї роботи: Шпак
Видання: Ляйпціґ: Українська Накладня, 1918.
Шпак.

Усяк до чого-небудь вдався:
Той робить те, другий — друге;
Всяк свого-б берега й держався…
 Еге!
Коли-б то так всяк шанувався!
 Так є ж такі дурні,
Що іноді за те беруться,
 До того пнуться,
Чого й не тямлять. По мені —
Роби вже лучче те, що́ вмієш,
 То й бачити-ме всяк,
Що ти що-небудь розумієш.


Один ще змалку вдатний Шпак
У Щиглика співать навчився
Канальский Шпак так умудрився,
Що як почне було співать —
 Диковина й сказать!
Мов справді Щиглик то співає.
От, слухає Шпака усяк,
Дивується та вихваляє,
Шпаком розумним величає.
Радіє, аж плигає, Шпак!
Чого-б йому іще й хотіти?
Кохаться б дурневі та жити:
Таке життя другому-б рай,
Шануйсь та людям потурай,
 Виспівуй на всі боки!…
Так он-що (я сказать забув) —
Шпачок зависливенький був,
Почув він (мабуть від сороки),
Що Соловейка хвалить всяк,
Шпакові це завидно стало,
 Надувся бісів Шпак.
„Коли-ж моїх пісень вам мало“,
Він сам собі мовляє так:
„Тривайте й я так заспіваю…
Ще може й красче… я вже знаю!
На бісового батька й Шпак!“
Зачав мій Шпак пісні виводить, —
Так ні — зовсім не те виходить:
Хоч вельми дуже запищить,
Хоч не до-прикладу хавчить,
Або нявчить мов по-котячи,
Або мекече по-ягнячи.

Співав мій Шпак, співав,
Аж покіль всіх порозганяв
Ніхто і слухати не хоче,
Тікає геть та ще бормоче:
„Дурний, не знать чого схотів!
Хоч-би сміху вже не робив:
Співав би гарно по-щиглячи,
Ніж чорт-зна як по-соловячи“.