Байки (Свєнціцький, 1874)/Нерозумна дружба
| ◀ На судъ | Байки Нерозумна дружба |
Брехунъ ▶ |
|
Не ро̂къ, не два тому — подруживъ ся разъ чоловѣкъ изъ медведемъ… Мовь ро̂дни̂ браты стали! Разомъ ѣдять, пють разомъ, обнявшись и спати кладуть ся.
Разъ, объ полудни захотѣлось спати чоловѣкови; уклавъ ся, а медвѣдь ставъ во̂дъ него мухи во̂дганяти.
Крый Господи, яки̂ бувають мухи! Медвѣдь ажь впрѣвъ, во̂дганяючи ихъ во̂дъ товариша. А одна вже така въѣдлива, що ну! Во̂джене єѣ зъ рота, вона въ но̂съ; зъ носа выжене — въ ухо залѣзла… Медвѣдь ажь скавулить зъ досады! Муха на лобъ сѣла.
— Пожди! — медвѣдь радый каже. — Выгоджу! увесь вѣкъ згадувати'мешь!
За камѣнь, по̂дкравъ ся тихесенько… якъ вчистить товариша у лобъ каменюкою, ажь мозокъ єму выскочивъ! А клята муха сидить, не ворухне ся, ще и но̂жки выпрямила.
— Ставай! — каже медвѣдь до товариша — а то заѣдять мухи! Ставай! А товаришеви не до того — не ворухне ся, сердечный! Догодивъ дурный приятель, що и ворогови стыдно!
Зъ дурнемъ дружитись,
Красше утопитись!