Поспішала Маланка,
В понеділок з ранка,
З молоком, на місто.
Убрала ся в чобітки
И в спідницю в квіточки,
В чорвоне намісто.
Веселенько поспішала,
Таку собі думку мала:
„Як би я за молоко
Взяла ринський; а-б за то
Яєць накупила.
Коли-б мені хоть пів копи,
Тоб на горі, меже снопи,
Квочку посадила.
Вигодую всі курчатка…
За них куплю поросятка,
А виростуть свині,
Продам іх — куплю телицю,
И на цілу околицю
Буду gосподиня!“
Аж підскочила Маланка.
А молоко — хлюсть! зо дзбанка —
Всеньке пъє дорога…
„Ой лишенько!“ Заплакала,
Білі ручки заломала:
„Бідна-ж я небога!
Нема яєць, кур не буде…
Ще висьміють лихі люде,
Стануть говорити…
А чоловік, як почує,
Ой! нізащо не дарує,
Такі буде бити!“
Ми всі як та молодиця!
Нераз доля нам присниться:
В сні я богач — пан.
