Коникови житя миле.
Співав весну, літо ціле —
Аж притягла и зима.
Оглянувсь — а тут нема:
Ні зерняток, ні листків,
Ні пахучих корінців.
„Як же-ж мені зимувати
Тя серед пустоі хати?“
А в сусідах була сваха —
Запопадлива комаха.
В неі діти неголодні,
Повні скрині, повні бодні,
А комори, як високі,
Мають хліба на три роки.
Прийшов коник до йі хати,
Тай комаху став прохати:
— „Ей сусідонько! голубко!
Змилосердись, моя любко,
Пожич хліба, бо загину.
Глянь на мене, сиротину…
А весною чисто вамъ
Все, с прибутком ще, віддам.“
А комашка — хитра свашка:
„Щож ти — пита — робив в літі?“
— Виж не чули? — співав в житі!“
„Співав лише пане брате…?
Иди-ж тепер танцювати.
|
