Баляди про війну і відбудову/З історії 45 дивізії/3

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Баляди про війну і відбудову (1933
Майк Йогансен
З історії 45 дивізії
III. Комуністичний батальйон
Існують інші версії цієї роботи: Комуністичний батальйон
Видання: Харків: Література і мистецтво, 1933.

III

КОМУНІСТИЧНИЙ БАТАЛЬЙОН

 

Під Копиловим недалеко Києва, в бою з великими силами білих героїчно загинув батальйон Червоного Звідного Полку. Спинено наступ ворога на північ, його затримано і Червона армія погнала білих на всіх фронтах

 

Комуністи стояли
 в дворі коло хати,
Гомоніли тихо
 про похід минулий:
«Рано на Київ».
 І раптом почули
Серед нас хтось мовчки сказав:
 «спати».

Але сонце зійшло
 аж там — серед бору
Між чорними соснами
 сестрами вгору
Як кулеметний диск
 — сонце!

Руки хололи
 і нагрівалася сталь
О воле. За тебе
 рук не жаль,
Командир спіткнувся
 об корінь
І вилаявся непідходящим словом.
Сон давив нас
 і хитались як в морі.

Так само просто
 розійшлися обіруч дороги
Не перший бій,
 не останній
 і сосон
 лапаті роги
 одступили на північ за Київ
І в чорний збилися рій
 як на пляні.

Знайомий звук
 щодня замість чаю,
Замість хліба і сала,
 яких немає
Одинокий постріл!
 і сотня рук

Автоматично ложу стискає. І бистрий
Метушливий, машинний тріскіт
 розбуркує дух заспалий.
Кулемети!
 Що ж. Не перші вони.
 Не останні
У розстрільню
 лягли комунари в рахманній
У м'якій, у чорній землі, як поховані
 без постріла
стримані
 дисципліновані.

І так само просто
 вперед
 і певно.
Одну миттьоминучу мить
 нависає, хитається
 павза
І от ущух кулемет
 — одступають!
 — Над ростом
Своїм, як гігант, комбат простягає мавзер

Коротким ударом
 збили

 білу
 заставу
Чують білі:
 — ідуть комунари
Піхота тікає,
 у лаву
Кінноти шикується хмара.

Бачили й це
 не раз. І знову
У розстрільню
 знову лягли у рахманній,
 у м'якій, у чорній землі
 як поховані
Не перший з кіннотою бій
 не останній.

І ніхто не знав,
 Як це сталось,
 Як прорвали розстрільню
 І як підійшли
Бо десятки ночей перейшли як галас
 У очах, у вухах зорінням
 знесилених,
Тільки з тилу, зсередини, спереду простим
 прицілом

 як придорожню траву
 З кулеметів косили білі.

І в тій самій секунді
 коні.
Уже серед нас — лава;
 збивають,
 рубають,
 гонять…
Слава тим, хто пав в бої,
 І щастя тим мужнім
Хто вже скрючився озем в агонії.

Батальйона нема
 Є люди,
Що їх оце зарубають.
 — Довгий змах:
 груди
Розкраяно звірячим ударом.
Батальйона нема.
 Є люди.
Ні. Ще є серед нас комунари.

Комунари сюди!
 Зійшлися
 поранені, напівмертві

Хто мав набої, ще бився
І раптом в поту, в крові
 в землі
 спів:
«Не ждіть рятунку ні від кого
ні від богів, ні від царів»
 Кого ще несуть ноги
 ще раз
 Вперед!

На мить одскочили
 А-а! співати.
Навели на групку
 впрост кулемет,
На напівмертвих
 навалюють
 трупи;
Наш останній бій
 На Київ!
 Вперед!

Ще візьмемо Київ
 І вас розстріляєм,
 Убийці!
 Ваш час іде.
(Сонце вийшло з-за хмари)

 Батальйона немає.
Комунари
 умерли.
 Розцвітає
 над полем
 день.
Ряди за рядами
 ідуть
 молоді
 жити
Мости за мостами
 встають
 із крови
 убитих.
За той шлях,
 За той день
 після бою,
За справу, що вмерли батьків батальйони
 По землі будуючи путь,
Ідуть
 Ідуть
 Ідуть
 міліони.
Земля
 гуде
 під ходою.