Баляди про війну і відбудову/Партизани

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Баляди про війну і відбудову (1933
Майк Йогансен
Партизани
Існують інші версії цієї роботи: Цвіли суниці…
Видання: Харків: Література і мистецтво, 1933.

ПАРТИЗАНИ

 

Цвіли суниці між полян,
Столітне сонце розтавало.
Поволі військо йшло селян
В долину — й війська було мало.

Затужавіли у піхвах шабл
І чоботи від поту позгнивали.
Бо довго бились — але довше йшли
— І вийшли через лісові провали.

І скільки око може осягти
Розкинувся в подолі білий табор,
Іржали коні, піли когути
Солдати сонні скніли коло штабу.

І звали добре, що цей самий генерал
Прийшов до них із військом білим,
Палив хати і землю відбирав,
Ту землю, що вони робили.

Тож командир порахував бійців
— Столітне сонце розтавало —

Роздав набої, кулемет навів
І дбайливо замок помазав салом.

І хоч було солдатів зо-три сили,
І хоч було набоїв дуже мало,
Вони стріляли — як овес косили,
Поки гармата їх не одшукала.

Тоді як громом в гаї загуло,
У листі сохлім страшно засичало,
Лягла ліщина, поточився лох…
— І враз гаряче розірвалось гало.

Я думаю, що жадібні джмелі
Ірвали й жерли трудовите тіло,
Я думаю, що люди плакали й ревли
І умирали, де кого звалило.

Бо ж ні один з бійців не встав з землі
Всі як один умерли у навалі.
Поіржавіли від дощів шаблі
І чоботи під листям позгнивали.

Та де зайшла селян остання путь,
І де вони в останнє полягали,
Замість суниць величніші ростуть
Рослини з скла і дерева і стали.

1925