Баю-баю/Безконечні казочки
| ◀ Загадка | Баю-баю Безконечні казочки (О. Білоусенко) |
Дідова дочка й бабина дочка ▶ |
|
Ох, як то нудно дітям в хаті! Мама гуляти з ними не може, — вечерю готує. А татко не йде та й не йде. Вже Оксанка з Вусиком встигли і посваритися і навіть штовхнути злегенька одно одного, — бо так же таки нудно!
Аж ось двері — рип! — і входить тато.
Обоє радісно кинулись до його,
— Та заждіть, я з холоду. Нехай обігріюся! — каже тато, одмахуючись од маленьких пустунів руками.
Та не встиг він обмерзлі вуса як слід витерти, як ті пустуни були вже на йому: одно на колінах, а друге вмостилося на плечах, обхопивши руками татову шию.
— Та чого ви обсіли того тата; дайте йому передихнути, він же втомився! — каже мама.
— Нічого, нехай! — каже тато, поглядаючи на дітей веселими очима.
— Нічого! Нічого! — закричали діти слідом за батьком. — Тату, казочку!
— От тобі й на! Так-таки зразу вам і казочку! — сміється тато.
— Казочку! казочку! — провадили своє діти.
— Ну, добре! — каже тато. — Я вам скажу казочку та таку довгу, що й кінця їй немає. Казати?
— Казати! Казати — зраділи діти.
— Слухайте ж. От вам казочка зо дві тисячі волів. Гнав раз один чоловік дві тисячі волів на ярмарок. Та й прийшли вони до одної кладки, а по тій кладці міг лиш один віл іти. Та й вони ідуть та ідуть, ідуть та й ідуть.
— Ну, а далі що було?
— Та пождіть, нехай перейдуть. Та же то дві тисячі волів, на те треба часу.
— А то багато — дві тисячі? І довго вони будуть іти? — питають діти.
— О, багато! До самого ранку не перейдуть!
— Ну, то другу, другу казочку!
— Добре! — згодився тато. — Слухайте.Був собі журавель
Та журавочка,
Накосили сінця
Повні ясельця;
Наша казка гарна, нова,
Починаймо її знова;
Був собі журавель
Та журавочка…
— Ні, се знов та сама! Другу, другу! — закричали дітки.
— Слухайте другу.
Як був собі чоловік Тяжка,
На йому сіра сермяжка,
Шапочка капустяна,
Дашок соломляний,
Сірі бички мав,
На припічку запрягав.
Гов, тпру, до ярма!
Обернувся та и нема.
Чи єсть охота слухати.
Чи нема?
— Єсть, єсть!
— То буду казати знов.
Як був собі чоловік Тяжка.
На нім біла сермяжка.
На голові шапочка,
На спині латочка,
Чи хороша моя казочка?
— Ні, не хороша! — кажуть діти та аж руками махають. — Иншу!
— Нате вам иншу:
Був собі дід та баба,
А в їх була курочка ряба,
Та злізла на поличку,
Та знесла яєчко.
Мишка бігла,
Хвостиком зачепила —
Яєчко впало і розбилось.
Дід плаче, баба плаче,
А курочка кудкудаче:
„Не плач, діду, не плач бабо!
Я вам друге яєчко знесу, —
Та не просте, а золоте“.
— Ну, буде вже казочки слухати! — сказала мама, кладучи на стіл вечерю. — Гайда вечеряти!
Діти таки хотіли б послухати казочку, але зо столу так смашно запахло, що вони кинулись до вечері.
