Перейти до вмісту

Баю-баю/Гоп-гоп!

Матеріал з Вікіджерел
Баю-баю
Гоп-гоп! (О. Білоусенко)
Київ: «Криниця», 1918
Гоп-гоп!

— Таточку, погопай! — просить Оксанка.

— Погопай! — додає й собі Бусик.

А Оксанка вже й осідлала татову ногу і підстрибує, на ній сидячи. Татко підкидає її на нозі і приговорює:

Гоп-гоп-гоп! Гу-ту-ту!
Вари кашу круту,
Підсипай молочка,
Погодуй козачка!

— І я хочу гопати! — каже Бусик і, аж крекче, лізе на друге татове коліно.

— От тепер вже пару запрягли! — сміється тато. — Куди ж поїдемо, до кого в гості?

— До котика! — просить Оксанка, бо вона над усе любить свого котика.

— То й поїдемо до котика. Тільки ж добре держіться, щоб не попадали, бо коні прудкі.

Сидить Василь на припічку,
Держить кота за ниточку.
Котик ротик ростулив
Та Василька укусив…
А дзусь, а дзусь, кошеня,
Не займай ти Василя.
 Ой, кіт лебедин
 Коло річки ходив,
 Черевички носив,
 Та не наськиї;
 А черкаськиї,
 Та не дорогиї —
 По два золотиї.
Пішов котик на торжок,
Купив собі кожушок,
Треба з кота зняти
Та дитинці дати.

— А тепер до кого поїдемо? — питає тато.

— До кози! — відказує Бусик і вже наперед ізігнувся та, сміючись, притулив ручки до грудей.

Тато наставив поперед себе два пальці, наче козині ріжки, і приказує:

Іде коза рогата,
Веде діток кошлата;
А хто кузю торкне.
Того кузя штурхне, —

і штурх! пальцями злегенька дітей — то того, то другого. Діти не даються, закриваються, сміються. А тато вже знов гопає:

Вискочив вовчок,
За козу чоп, чоп!
А вовчинята —
За козинята.
Мудрая козуня
Догадалася,
В густиї лози
Заховалася.
Гоц, коза, гоц-гоц!
Гоп-гоп, козуню,
Гоп-гоп, сіренька,
Гоп-гоп, біленька!

— А тепер до кого?

— До зайчика!

Зайчику, зайчику, де ти бував?
— У млині, у млині!
Що ти видав?
— Міх муки, міх муки!
Чом ти не взяв?
— Там були кравчики,
Перебили пальчики.
Насилу я втік
Через бабин тік,
Ніжки попік — скаву, скаву!

— Ще до горобчика! — просять дітки.

Летів горобейчик:
Джив, джив, джив!
А де ж мені сісти?
— На печі!
Що ж мені їсти?
Калачі!

— Буде? — питає тато.

— Ще!

А в горобейка
Жінка маленька,
Сидить на кілочку,
Пряде на сорочку.
Що виведе нитку —
Горобцю на свитку;
Зостануться кінці —
Горобцю на штанці;
Зостануться торочки —
Горобцю на сорочки.

— Ну, вже всюди побували. Час і до дому!

— А в качечки? — нагадує Оксанка.

— А в жучка? А в мишки? — каже Бусик.

— Ну, поїдем і до них! — одказує тато.

Качка йде,
Каченят веде
На напасочку,
На порясочку,
На холодну водицю,
На зелену травицю.
Ках, — ках, — ках!

Ой, летів жук, жук, —
Та у воду пук.
Прибігає жукова мати
Жука рятувати.
— Подай, подай, жучку,
Та правую ручку!

Танцювали миші
По бабиній хижі,
Стало бабі за танець, —
Ззіли миші буханець.

 Ой ви, миші, мишенята,
 Сивенькиї шкурки!
 Нащо бабу зграбували,
 Наче тії турки?

Ви ж буханчика іззіли,
Поточили крупці,
І маківки всі погризли
Бабусі-голубці!

Ой, шануйтесь, миші, в хижі
Та сидіте тихо, —
Як бабуся кота впустить,
То буде вам лихо!..

— Ой, коні пристали! — заойкав тато. — Пора їм спочити. Геть з коней!

Батько став по волі підводитись, і дітки зо сміхом сунулись з колін.