безшелесно

безшелесно

*Безше́ле́сно, нар. Бесшумно. Спіраюся на мур і годинами стежу, як безшелесно бродять тіні з місця на місце. Коцюб.

Словник української мови / упоряд. з дод. влас. матеріялу Борис Грінченко; ред. С. Єфремов, А. Ніковський. Київ: Горно, 1927–28