Битва на Березині

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Битва на Березині (2018
Дмитро Копилов
 Завантажити у Завантажити роботу у форматі PDFЗавантажити роботу у форматі ePubЗавантажити роботу у форматі TXTЗавантажити роботу у форматі MOBI
Джерело: Цей день в історії

Відступаючи з-під Москви, французькі війська дістались західних рубежів Росії, де 26 листопада 1812 року були атаковані при переправі через Березину. Вирватись з оточення вдалось ціною величезних втрат за три дні боїв, й до Вільно дісталось лише 50 тисяч чоловік з колись понад півмільйонної Великої армії Наполеона.

Через тиждень після успіху під Бородіно, армія Наполеона Бонапарта увійшла в Москву, залишену російськими військами і більшістю містян. Знищене пожежею місто виявилось малопридатним для майбутньої зимівлі 110-тисячного війська, і після кількох невдалих спроб зв'язатись з імператором Олександром та головнокомандуючими усіма російськими військами Михайлом Голенищевим-Кутузовим, щоб повідомити про намір укласти перемир'я, 19 жовтня 1812 року Наполеон почав відступ з Москви. Документи, які могли б свідчити про плани подальших дій Наполеона не збереглися, й відомі лише за наміром зимувати десь між «Смоленськом, Могилевом, Мінськом і Вітебськом...» і «шукати іншу позицію, звідки буде зручніше почати новий похід», спрямований на Київ чи Петербург.

Першу зупинку Велика армія зробила у селі Троїцькому (нині - місто Троїцьк, РФ) на березі Десни, звідки за кілька днів рушила в обхід позицій Кутузова під селом Тарутіно. Однак вийти на Нову Калузьку дорогу (сучасне Київське шосе) не вдалось - після битви 24 жовтня під Малоярославцем (за 120 км на південний захід від Москви), хоча й успішної, але недостатньо переконливої, щоб прорватись на південь, французи були змушені рухатись на північ у напрямку на Боровськ-Верею-Можайськ, звідки направилась на Смоленськ тією ж дорогою, по якій наступали на Москву.

З усіх боків відступаючих французів атакували козаки генерала Матвія Платова і партизани, а південніше паралельним курсом йшла армія Кутузова. Російський головнокомандувач не зважувався відкрито атакувати супротивника, до того ж робив тривалі зупинки в населених пунктах, що дало змогу французам відірватися від свої переслідувачів. 1 листопада Наполеон увійшов у Вязьму, 8 листопада - у Смоленськ, де провів п'ять днів в очікуванні решти війська: в його розпорядженні лишалось близько 45 тисяч боєздатної піхоти, 5 тисяч кавалерії, при яких перебувало приблизно стільки ж поранених і недієздатних солдат та цивільних. Великих запасів провіанту в Смоленську не було, ситуація з продовольством виявилась настільки критичною, що Наполеону довелось розстріляти інтенданта за нездатність організувати його постачання. Складною виявилась і воєнна ситуація: з півночі з боями просувалась 35-тисячна армія генерала Петра Вітгенштейна, яка 7 листопада захопила Вітебськ, з півдня - свіжа 24-тисячна Дунайська армія адмірала Павла Чичагова, яка, за задумом імператора Олександра I, повинна була відрізати Наполеону шляхи відступу за межі Росії.

14 листопада Вітгенштейн підійшов до Смоленська, й цього ж дня Наполеон разом з гвардією залишив місто. Корпус маршала Мішеля Нея, що рухався в ар'єргарді, рушив зі Смоленська лише 17 листопада, коли війська Чичагова уже захопили Мінськ, позбавивши французів великого тилового центру постачання. Розтягнувшись на десятки кілометрів, 15-18 листопада французи були атаковані під містечком Красним (за 45 км на південний захід від Смоленська), де втратили до 13 тисяч убитими, 25 тисяч полоненими і значну частину артилерії. Однак, як і під Малоярославцем, Кутузов знову не зважився на вирішальний удар - «все це (французька армія - Д.К.) розвалиться й без мене», - і 21 листопада французи підійшли до Борисова (нині - Мінська область Білорусі), де Наполеон планував переправитися через Березину, досить широкої ріки з плином на південь. Ціною життя 2 тисяч солдатів корпус маршала Ніколя-Шарля Удіно вибив з міста росіян, які, відступаючи, підірвали міст через ріку й розмістились на протилежному березі, охороняючи можливі для переправи місця.

24 листопада до Березини підійшов Наполеон. Його сили, за свідченням учасника цього переходу Жоржа де Шамбре, становили 30-40 тисяч солдатів, з них 7-8 тисяч гвардійців. Найпотужнішими були 2-й корпус маршала Ніколя Удіно (до 9 тисяч), що не ходив на Москву, і 9-й корпус маршала Клода-Віктора Перрена (до 14 тисяч), який лише у вересні прибув у Росію - тепер вони складали основу Великої армії. Їм протистояло 24 тисячі адмірала Чичагова і 36 тисяч Вітгенштейна.

25 листопада завдяки майстерним маневрам Наполеону вдалося відвернути увагу Чичагова на південь від Борисова: імператор розмістив артилерійські батареї на місці імовірної переправи, провів ряд демонстраційних маневрів силами кількох тисяч солдат і доки Чичагов стягував свої сили, щоб унеможливити переправу супротивника, неаполітанський король Іоахім Мюрат, маршал Удіно і два інженерних генерала Жан-Батіст Ебле і Франсуа Шасслу поспіхом будували два мости біля села Студенки на північ від Борисова, де генерал Жан-Батіст Жювеналь Корбіно розвідав можливості переправи: один міст призначався для проходу людей, інший - артилерії, карет і возів. По ріці, ширина якої складала близько 100 метрів, пливла крига, заважаючи працювати людям, що по пояс стояли в крижаній воді (за свідченнями очевидців всі вони потім загинули від холоду).

26 листопада 1812 року до зведених мостів підійшов Наполеон з гвардією і наказав негайно почати переправу, залишившись керувати обороною на східному березі Березини. Під прикриттям артилерії і бригади легкої кавалерії, що перейшла ріку бродом, першими на західний берег о 13:00 переправилися корпуси Удіно і Нея. Через три години був готовий другий, міцніший, міст, що стояв за 180 метрів від першого, яким рушила артилерія і транспорт. О другій годині наступного дня на західний берег перебрався Наполеон з гвардією, за ним - дивізії корпусу Перрена, частина якого прикривала переправу зі сходу.

До ночі 27 листопада почали прибувати підрозділи, що відстали в дорозі, натовпи небоєздатних солдат і цивільні з обозами. Цього ж дня відбулись перші бої: на правому (західному) березі Удіно і Ней відтіснили російського генерала Чапліца у напрямку до Борисова, на лівому (східному) - під Борисовим Вітгенштейн вдало атакував і примусив здатися 12-ту французьку дивізію генерала Луї Партуно, залишеного маршалом Перреном як ар'єргард. Для прикриття переправи 28 листопада дивізія нідерландського маршала Германа Данделса з корпусу Перрена спільно з польською дивізією (разом 6 тисяч) повернулась на східний берег і вступила в бій з військами Вітгенштейна, що точився до 9-ї ранку наступного дня.

Бої йшли на обох берегах Березини в районі болота і лісу, що утрудняло маневри кавалерії. Росіяни відтіснили французів, але переправу не захопили. Всього, за твердженням бригадного генерала Філіпа-Поль де Сегюра, через Березину встигло переправитися до 60 тисяч чоловік, велика частина з яких були цивільними і небоєздатними залишками Великої Армії. Ближче до вечора 28 листопада артилерія Вітгенштейна почала обстріл людей, що скупчились на переправі - вони кинулися до мостів, один з яких звалився, і у цьому безладді люди, за свідченням очевидця, гинули в тисняві від задухи. Під неперервним обстрілом відступ французів тривав і вночі. Щоб розчистити шлях військовим, підрозділи Перрена скинули з моста в річку вози і людей.

О 9:00 годині ранку 29 листопада за наказом французького генерала артилерії Жана-Батіста Ебле мости були спалено. Військові обози французів з кількома тисячами цивільних залишилися на східному березі, де були атаковані козаками. «Ввечері того дня рівнина Веселовська, досить широка, представляла жахливу, невимовну картину: вона була покрита каретами, возами, здебільшого переламаними, наваленими однин на інший, встелена тілами померлих жінок і дітей, які слідували за армією з Москви…», - описує побачене офіцер армії Чичагова Олексій Іванович Мартос.

Французькі втрати за кілька днів боїв на Березині прусський військовий на російській службі Карл фон Клаузевіц оцінює у 21 тисячу людей з числа боєздатних військових (було вбито і поранено 13 генералів); ще до 10 тисяч французів на його думку було взято в полон Вітгенштейном. Втрати небоєздатних залишків Великої армії обчислити важче - на самій переправі знайшли смерть тисячі поранених і замерзлих французів. Кутузов у своєму повідомленні царю оцінює втрати французів у 29 тисяч чоловік. Більшу їх частину слід віднести на втрати серед деморалізованих солдатів, які кинули або втратили зброю, - як пишуть очевидці, того, хто опинився без зброї, не змушували битися, але і покарати теж не могли, чим багато хто користувався, щоб уникнути боїв.

Більшість істориків на Заході сходяться на думці, що попри великі втрати битва на Березині була для французів успішною - за, здавалося б, безвихідних обставин Наполеон зумів зберегти боєздатні сили, кількість яких за свідченням Жоржа де Шамбре, через три дні після переправи становила до 9 тисяч солдатів. Основну провину за втрачений шанс знищити армію Наполеона сучасники поклали на адмірала Чичагова. Цієї точки зору дотримувався, зокрема, Кутузов, який свого часу і сам не наважився відкрито атакувати французів і котрому опоненти закидали, що Чичагов діяв згідно його ж наказів.

Через величезні втрати, що спіткали армію Наполеона у боях 26-29 листопада 1813 року, слово «Березина» у французькій мові стало загальним і є синонімом слова «катастрофа».

Морози, що вдарили згодом, поставили Велику армію на межу виживання. Передавши командування нею Мюрату, 14 грудня Наполеон залишив територію Росії, щоб повернувся в Париж для набору нового війська. Однак зрада прусського генерала на службі французів Людвіга Йорка, що 30 грудня уклав з росіянами формальний договір про нейтралітет, відкрила їм шлях у Пруссію, яка 27-28 лютого 1813 року уклала з Росією договір про мир, дружбу і наступальний та оборонний союз. Це стало початком формування Шостої антифранцузької коаліції, до якої згодом приєднались Англія, Австрія і Швеція, а після поразки Наполеона в Битві народів під Лейпцигом в жовтні - Вюртемберг та Баварія. У 1814 році бойові дії перемістились з Німеччини на територію Франції й завершились 31 березня взяттям Парижа. Усунутий Сенатом Франції від влади, 6 квітня Наполеон підписав акт про зречення і через два тижні відбув на заслання на острів Ельба.

Ця робота поширюється на умовах ліцензії Creative Commons Attribution-ShareAlike 3.0 Unported (Із зазначенням авторства — поширення на тих самих умовах 3.0 неадаптована), яка дозволяє вільне використання, поширення й створення похідних робіт за умови дотримання і зазначення ліцензії та автора оригінальної роботи..