Богданъ Хмельницкій, данникъ Отоманьскои Порты

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Богданъ Хмельницкій, данникъ Отоманьскои Порты (1892
Микола Костомаров, переклад — Михайло Комаров
 Завантажити у Завантажити роботу у форматі PDFЗавантажити роботу у форматі ePubЗавантажити роботу у форматі TXTЗавантажити роботу у форматі MOBI
ДОДАТОКЪ.

Богданъ Хмельницкій
данникъ Отоманьскои Порты.
М. Костомарова. — (Перекладъ М. Уманця).




Пишучи историчну монографію про Богдана Хмельницкого, я обертався тодѣ до всѣхъ архіво̂въ, де можна було сподѣватися, знайти письменни̂ жерела про добу, яку мавъ описувати, а про те не все можна було бачити й перечитати, бо шановни̂ особы, завѣдуючи̂ тыми архівами, маючи на увазѣ ро̂зни̂ погляды, не скро̂зь и не до всего допускали мене. Черезъ се въ мою монографію не вво̂йшло дещо съ письменныхъ документо̂въ, котри̂ вызначени̂ у мене въ списѣ жерелъ, якими я користувався. Недавно, працюючи въ архівѣ чужоземныхъ справъ въ Москвѣ надъ матеріялами до исторіи Украины въ ко̂нцѣ XVII. и початку XVIII. вѣко̂въ, трапилось менѣ надыбати значне число документо̂въ, що тычаться до Богдана Хмельницкого, и мѣжь ними чимало такихъ, що й доси були невѣдоми̂. Дякуючи ласцѣ пана управителя головного московского архіву чужоземныхъ справъ, барона Ф. А. Бюлєра, и по̂длеглыхъ єму уряднико̂въ (котрыхъ ласка и готово̂сть до послуги варти̂ найвысшои вдячности), я мавъ змогу передивитися си̂ документы и зъ дивованємъ побачивъ тамъ дещо такого, що, по̂сля належитого поро̂внаня и обмѣркованя, повинно перемѣнити не то̂лько мо̂й, а и въ загалѣ усвоєный наукою поглядъ на особу Богдана Хмельницкого и на характеръ єго многозначного часу.

Єго во̂дносины до Туреччины уявляються намъ теперь зовсѣмъ въ иншому свѣтлѣ, а не такъ, якъ мы звычайно малюємо ихъ.

Знаменитый козацкій гетьманъ, котрого мы вважаємо щирымъ слугою московского престолу и найславѣйшимъ орударемъ въ справѣ обєднаня російскои державы, бувъ на дѣлѣ данникомъ отоманьскои порты и не перестававъ вважати себе за такого навѣть и по̂сля переяславскои умовы, коли, здавалось намъ, єго вѣрно̂сть до Росіи була цѣлкомъ певною.

Таки̂ во̂дносины почались ще въ 1649 роцѣ, якъ знати зъ одного акту про плавбу по Чорному морю и торговлю, надрукованого въ збо̂рнику державныхъ грамотъ и умовъ, але вповнѣ вони уґрунтувалися въ ко̂нци 1650 року, якъ про се ясно свѣдчить грамота султана Мехмета, писана по турецки на пергаментѣ съ прилогою старого польского перекладу. Въ сѣй грамотѣ зъ архіву чужоземныхъ справъ мовиться такъ:

„Найславнѣйшому зъ монархо̂въ Исусовои вѣры, козацкому гетьману Богданови Хмельницкому нехай єму вѣкъ довгій, чиниться сей листъ во̂дъ нашого высокого и пресвѣтлого престолу черезъ одного зъ нашихъ уряднико̂въ Османа-Чауша, що повертається разомъ зъ вашимъ посломъ, котрый привѣзъ намъ вашь листъ, повный самои щирои прихильности. Зго̂дно зъ звычаями цѣлого свѣта, найяснѣйшій намѣстникъ нашь, найвѣрнѣйшій нашь великій везіръ звелѣвъ перекласти єго до слова и подати намъ. И мы, зрозумѣвши єго, се бъ то вашу и всего во̂йска вашого просьбу, побачили, що вы бѣдкаєтесь на вашихъ нещирыхъ друго̂въ, якъ и на лютыхъ ворого̂въ вашихъ: все, про що вы писали до насъ, мы до̂знали и зрозумѣли. Знайте, що высока порта звыкла выказувати ласку и мило̂сть другамъ, карати своихъ ворого̂въ. Вы выказали съ певною щиростю, що во̂ддаєтесь по̂дъ крыло и по̂дъ протекцію непобѣдимои порты нашои, а мы щиро, сердечно и любо приймаємо васъ и за вашу певно̂сть и щиро̂сть анѣ трошечки не сумнѣваємося. Що вы по секрету переказували Османови-Чаушу, про все те подро̂бно во̂нъ намъ переказавъ и мы заразъ же по̂слали вельможному монарсѣ Крымскому ханови нашь суворый наказъ, що бъ во̂нъ нѣколи не повертавъ своихъ очей и ушей до польскои стороны; навпаки, коли бъ во̂дти повѣявъ якій вѣтеръ и понѣсъ на васъ во̂йну и угнѣтъ, коли бъ Поляки несподѣвано и силомо̂ць напали на ваше во̂йско, то що бъ во̂нъ заразъ же своимъ шпаркимъ во̂йскомъ вамъ на по̂дмогу ставъ и допомо̂гъ скро̂зь, де въ тому потреба буде. Мы се єму суворо звелѣли. А поки вы зо всѣмъ во̂йскомъ вашимъ будете вѣрными и щиро прихильными до щасливои Порты нашои, то майте зсылки съ ханомъ безпечно, и будьте певни̂. Вже высока Порта вповнѣ приймає васъ по̂дъ свою протекцію, а вы будьте въ сему певни̂ и намъ черезъ своихъ посло̂въ подро̂бно оповѣщайте про все, що дѣється въ вашо̂й краинѣ. Теперь же, въ ознаку нашои ласки во̂дъ великого монархи, цѣсаря, володаря всего свѣта, при сему нашому ясному листу посылаємо вамъ штуку злотоглаву и жупанъ, що бъ вы одягли єго на себе съ певностю, що вы теперь стали нашимъ вѣрнымъ данникомъ. А що вы найяснѣйшу порту прохали, що маєте данину давати, якъ инши̂ христіяньски̂ данники дають, то мы, зъ ласки до васъ, цѣнуючи ваши̂ чесноты, тымъ вдоволени̂. А до того, що бъ вы своихъ посло̂въ, людей поважныхъ на резиденцію до насъ прислали, на запевненє дружбы нашои посылаємо вамъ сей листъ. Дано въ початку мѣсяця Ребі улъ Евеса 1061 (въ студнѣ 1650).“

Грамоту сю доручено Хмельницкому саме тодѣ, коли во̂нъ, сподѣваючись новои во̂йны съ Поляками, боявся, що бъ Польща не схилила до себе Крымского хана Исламъ-Гирея, данника Порты, колишнёго спо̂льника козако̂въ, котрый теперь здавався Богданови непевнымъ. Хмельницкій сподѣвався, що Туреччина звелить теперь ханови воювати за козако̂въ, бо козаки стали по̂длеглыми султанови, котрому повиненъ бувъ коритися и Крымскій володарь. Въ лютому слѣдуючого 1651 року почалися знову перши̂ ворожи̂ дѣѣ мѣжь козаками и Поляками. Зъ Очакова татарскій ватажокъ (отаманъ) Велі-ага писавъ до Хмельницкого, що незабаромъ прибудуть въ Очако̂въ спомагаючи̂ татарски̂ силы, и згадуючи, якъ во̂нъ, разомъ зъ Хмельницкимъ, воювавъ по̂дъ Збаражемъ въ 1649 роцѣ, прохавъ гетьмана промовити за него добре слово ханови, запобѣгаючи ласки у нового Крымского володаря, але турецкій отаманъ въ Очаковѣ Арамаданъ-бегъ писавъ до Хмельницкого, що сей самый Велі-ага розсылавъ листы до Татаръ, наче бъ то зъ вѣдома хана, що бъ Татаре не квапилися помагати козакамъ. Черезъ се орда забарилася, и Хмельницкій марне дорѣкавъ Арамадану. Разомъ зъ симъ Арамаданъ-бегъ оповѣщавъ, що салтанъ, братъ хано̂въ, зъ ордою въ Перекопѣ, а самъ Арамаданъ-бегъ рушивъ въ похо̂дъ въ пятницю разомъ съ козацкими по̂сланцями: Матвѣємъ, Блошакою и Бутькомъ.

Другого мѣсяця марця великій везіръ Мелітъ-Ахметъ-паша оповѣщавъ Хмельницкого, що царь єго, султанъ отоманьскій, ласкаво принявъ запевненя козацкого гетьмана зъ во̂йскомъ въ дружно̂й прихильности до Туреччины и вѣрности султанови, и звелѣвъ Крымскому ханови, що бъ во̂нъ, вкупѣ зъ братами своими, вѣвъ орду на помо̂чь козакамъ проти Поляко̂въ. Тодѣ жь саме во̂дъ имени султана написано було Молдавскому господареви сувору вымову за єго неприхильно̂сть до Богдана Хмельницкого, котрый єсть такій же, якъ и господарь, данникъ султана. Султанъ зновъ, въ ознаку своєи незломнои ласки до Богдана Хмельницкого, по̂славъ єму роско̂шный жупанъ, а везіръ во̂дъ себе по̂славъ єму въ подарунокъ коштовный перскій кораль. Везіръ радивъ гетьманови вырядити въ Варшаву своихъ посло̂въ, що бъ довѣдатись про замѣры Поляко̂въ, але нѣ въ яко̂мъ разѣ не няти вѣры лукавымъ запевненямъ Поляко̂въ, наче бъ то вони бажають згоды; коли жь що довѣдається, про те давати звѣстки въ Туреччину. Якійсь Бектамъ-ага-Янчерикъ того жь мѣсяця марця писавъ до Богдана съ Царгорода, що при дворѣ падішаха всѣ радѣють спо̂лцѣ съ козаками, а значни̂ паны день и но̂чь выхваляють подвиги Хмельницкого. Доперва прибувшого съ Чигирина Османа-агу зновъ выряжено до гетьмана зъ новою звѣсткою, що, окро̂мъ Крымского хана, прибудуть до него на по̂дмогу потуги зъ Добрудскои землѣ. Разомъ зъ ласкавою увагою до себе во̂дъ турецкого уряду, Хмельницкій отримавъ благословенє и добри̂ пожаданя во̂дъ заступнико̂въ православнои єрархіи въ земляхъ, по̂длеглыхъ турецкому цареви. Царгородскій патріярха Партеній, во̂дъ 4. лютого, по̂славъ Хмельницкому грамоту, въ котро̂й величавъ гетьмана, яко воєвника за православну вѣру проти латиньства, и призывавъ на него Боже благословенє, а разомъ съ тымъ прохавъ и за дачки черезъ по̂сланого якогось Микиту Михайловича. Дня 18. лютого така грамота була посылана до тодѣшнёго кієвского митрополіты Сильвестра Коссова, а 20. лютого двѣ грамоты: одна до генерального писаря во̂йска запорозвого Ивана Выговсвого, а друга — до бувшого тодѣ при Хмельницкому митрополіты коринтского, котрого пото̂мъ убито въ Берестецко̂й баталіи. Всѣ чотыри грамоты писани̂ по грецки и зъ латиньскими перекладами хороняться въ московско̂мъ головно̂мъ архівѣ чужоземныхъ справъ. Зъ нихъ знати, що послами во̂дъ Богдана Хмельницкого въ Царгородѣ були тодѣ Анто̂нъ Ждановичь, кієвскій полковникъ, и якійсь Павло Ивановичь, а при нихъ бувъ товмачь (перекладчикъ) на имя Павло.

По̂сля нещаснои поразки козако̂въ по̂дъ Берестечкомъ, коли Богданъ мусивъ миритися съ Поляками на умовахъ, не такихъ вже користныхъ, якъ по̂дъ Збаражемъ, Хмельницкій писавъ до султана съ табору по̂дъ Бѣлою-Церквою въ жовтнѣ (безъ числа). Сими днями по̂дданець вашои императорскои величности Османъ-Чаушь въ доброму здоровлю прибувъ до насъ разомъ зъ нашими послами и передавъ намъ листъ вашои величности, котрый мы, якъ слѣдъ, съ пошанованємъ одо̂брали. Ваша императорска велично̂сть обѣцяли прислати намъ на по̂дмогу хана Крымского та инше во̂йско зъ Добруджскои землѣ, але намъ не можна було сидѣти безъ дѣла и съ помочю всемогучого Бога мы мали страшну баталію съ Поляками, про що вашо̂й императорско̂й величности перекаже по̂дданець вашои величности Османъ-Чаушь, котрый у всѣхъ баталіяхъ бувъ зъ нами и бачивъ все, що тутъ дѣялось, але якъ спомагаючи̂ силы съ Крыму и зъ Добруджѣ запо̂знилися, мусили мы постановити згоду съ Поляками. Однакъ мы все и незломно пробуваємо въ давно̂й приязни съ ханомъ Крымскимъ и бажаємо зберегти сю приязнь до останнёи хвилины нашого вѣку. Теперь бажаємо пробувати вѣрными по̂ддаными вашои величности, якъ и зичливыми приятелями хана. Нурадинъ султанъ бувъ при насъ у всѣхъ нашихъ во̂йсковыхъ справахъ, выявивъ себе во̂дважнымъ и за свою во̂двагу вартый поваги и справедливои нагороды и вдячности, хочь мы съ Поляками постановили миръ, а про те тримаємо Поляко̂въ въ рукахъ. То жь то поко̂рно просимо вашу велично̂сть написати зновъ до хана, що бъ во̂нъ тримався спо̂лки зъ нами и що бъ у всѣхъ во̂йсковыхъ справахъ нашихъ бувъ зъ нами, що й мы во̂дъ себе єму и вашо̂й величности обопо̂льно обѣцяємо и на сей часъ кланяємося вамъ, якъ вѣрни̂ по̂ддани̂, и просимо Бога дарувати вашо̂й величности довгого вѣку, здоровля и перемоги надъ вашими ворогами. Въ таборѣ по̂дъ Бѣлою-Церквою, въ жовтнѣ мѣсяцѣ. Вашои императорскои величности вѣрный и найнижшій по̂дданый Богданъ Хмельницкій гетьманъ“. Здається, Хмельницкій хотѣвъ тодѣ въ листѣ своєму ухилитися во̂дъ правдивои звѣстки про поразку, яка зустрѣнула козако̂въ. Во̂нъ каже, наче бъ то козаки не дочекалися обѣцянои помочи и прибутя хана зъ ордами и сами̂ почали бо̂й съ Поляками, та не такъ воно справдѣ було: ханъ таки зъєднався съ козацкимъ во̂йскомъ, але въ самому розпалѣ берестецкои баталіи втѣкъ зъ своими Татарами, забравши зъ собою силомо̂ць и Богдана Хмельницкого, а козакамъ безъ гетьмана довелася страшна поразка. Хмельницкій, здається, зовсѣмъ не натякає на берестецку справу и, кажучи про боѣ съ Поляками, мавъ на увазѣ ти̂ баталіи, яки̂ во̂нъ мавъ зъ во̂йскомъ Потоцкого и Калиновского по̂дъ Бѣлою-Церквою, бо то̂льки на сихъ баталіяхъ мо̂гъ бути Османъ-Чаушь, котрый, якъ знати зъ листу Хмельницкого, доперва передъ тымъ приѣхавъ до гетьмана разомъ съ козацкими послами, що верталися во̂дъ султана. Бути на берестецко̂й баталіи, пото̂мъ зъѣздити въ Туреччину и зновъ вернутися въ Украину — наврядъ чи можна було въ ти̂ часы за два мѣсяцѣ, до того жь мы знаємо, що посолъ турецкого султана, що бувъ при Хмельницкому въ берестецко̂й баталіи, бувъ полоненый Поляками. Мабуть, сей бранець бувъ Османъ-ага, про котрого писавъ Бектамъ-ага Янчерикъ въ марцѣ, що єго выряжено до Хмельницкого. Сего Османа-агу треба во̂дро̂зняти во̂дъ Османа-Чауша, що ко̂лька разо̂въ ѣздивъ до козацкого гетьмана и приѣздивъ до него саме тодѣ, коли во̂нъ домовлявся съ польскими гетьманами по̂дъ Бѣлою-Церквою. Въ сѣчнѣ 1654 року сталася, якъ вѣдомо, переяславска умова зъ московскими послами, а по сѣй умовѣ гетьманъ Богданъ Хмельницкій зо всѣмъ во̂йскомъ запорозкимъ и зо всею Украиною уступивъ въ по̂дданьство Московскому цареви. Якъ же съ того часу бувшій вѣрный по̂дданый турецкои величности во̂дносився до султана и єго прибо̂чнико̂въ? Передъ нами листъ Богдана Хмельницкого до Крымского хана зъ 16. цвѣтня того жь 1654 року. Про сей листъ я згадувавъ въ моѣй монографіи про Богдана Хмельницкого, знаючи єго зъ одного рукопису Публичнои бібліотеки ро̂зноязычного во̂ддѣлу, але не шкодить оповѣстити єго по списку архіву чужоземныхъ справъ, бо во̂нъ повнѣйшій и вѣрнѣйшій. Хмельницкій пише ханови: „Що мы писали про поновленє присяги мѣжь козаками и Татарами, то се сталося не по моѣй волѣ, а по волѣ всего во̂йска, бо умовы, що склалися по̂дъ Камянцемъ (жванецка умова въ студнѣ 1653 року), нѣ до чого не привели й мы й доси не маємо во̂дъ короля привилеѣвъ на зборо̂вски̂ умовы; навпаки тому, замѣсць мира — велика колотнеча и во̂йна; та то ще и де-хто зъ во̂йска вашои ханьскои милости вчинили намъ велики̂ кривды, а черезъ те во̂йско наше впало въ непевно̂сть. Коли жь мы упевнилися въ незмѣнно̂й прихильности вашои царскои милости и въ вѣчно̂й незломно̂й присязѣ, то мы дякуємо вашо̂й царско̂й милости, а сами̂ обѣцяємо, що навѣки вѣчни̂ нѣколи не зломимо нашои присяги й буде вона тежь незломною и по̂сля насъ для потомко̂въ нашихъ, въ чо̂мъ свѣдчимося Богомъ й ту присягу теперь понавляємо, бажаючи зберегти єѣ на вѣки, хиба яка небудь значна немило̂сть буде намъ во̂дъ вашои царскои милости черезъ брехнѣ ворого̂въ. Богъ бачить, мы того не волимо, а найнижше просимо вашу царску мило̂сть, коли стане хто брехати на насъ, не до̂ймайте тому вѣры. Наши̂ вороги брешуть на насъ, а тутъ сами̂ копають ямы по̂дъ нами. Мы забезпечилися домовленымъ миромъ и чекали привилеѣвъ королѣвскихъ на зборо̂вски̂ умовы, але замѣсць згоды прибувъ Потоцкій зъ во̂йскомъ польскимъ и съ пятьма тысячами Угро̂въ и Волохо̂въ, надъ котрымъ отаманує Глігаръ Гурмасъ. Вони напали на насъ, зруйнували багато мѣсточокъ и, вбиваючи людей, вдерлися по̂дъ самый Умань. Але зъ ласки Божои вони не мали собѣ утѣхи и мусили вертатися назадъ зъ великою для себе шкодою. Отъ же до насъ доходить звѣстка, що вони збирають ще бо̂льши̂ силы на насъ, а Радивилъ зъ во̂йскомъ наближається до Любеча и Лоєва. Коли жь и дальше во̂йско ихъ наступатиме на насъ, поко̂рно просимо вашу царску мило̂сть за спомогаючи̂ силы, зго̂дно зъ нашою присягою. Мы повинни̂ будемо заслужити се нашою обопо̂льною послугою проти кожного ворога. Що жь до Москвы, що мы зъ нею вступили въ приязнь, то мы се зробили за порадою вашои царскои милости, бо коли Поляки зво̂дусѣль закликають на насъ ворого̂въ, то чому жь и намъ зъ ними не чинити такъ само, красше жь намъ мати приятелѣвъ во̂дъ стороны Смоленьска та иншихъ городо̂въ королѣвскихъ. Що жь до того, що наши̂ послы натякнули вашо̂й царско̂й величности, наче бъ то Москва мала опанувати нами, то така була тодѣ у насъ чутка, але про се теперь нѣякои речи не має. Коли у насъ що небудь нове буде про сю рѣчь, мы не забаримося сповѣстити вашу царску мило̂сть. Про затриманыхъ татарскихъ нево̂льнико̂въ мы выдали універсалъ, що бъ де то̂льки вони знайдуться, заразъ же ихъ вызволити; вашь Татаринъ, разомъ зъ нашими козаками, поѣхавъ во̂дшукувати ихъ по городахъ. Про все се подро̂бно перекаже по̂сланець нашь Семенъ Савичь. Мы жь повторне просячи вашои ласки до насъ, сами̂ зъ нашими послугами во̂ддаємося вашо̂й царско̂й милости. Вашои царскои милости доброзичливый слуга Богданъ Хмельницкій зо всѣмъ во̂йскомъ запорозкимъ.

„Коли написано вже сей листъ, наспѣли до насъ двѣ певныхъ звѣстки, що Поляки постановляють на соймѣ у себе. Одну вѣстку доставивъ уманьскій полковникъ. Коли по̂дъ Умань приходили Поляки, тодѣ до насъ попавъ въ полонъ ксёндзъ капелянъ польского гетьмана Потоцкого, во̂нъ, хочь бувъ раненый и при смерти, але по совѣсти переказавъ намъ такъ: „Мы сюды не мали йти, але король и Рѣчь-Посполита по̂слали насъ. Я самъ бувъ на соймѣ и певне знаю: король самъ не по̂де на во̂йну, во̂нъ зо̂станеться въ Варшавѣ, а замѣсць себе по̂шле королѣвского брата Кароля, котрый заразъ же, якъ то̂льки по̂дросте трава, рушить просто по̂дъ Умань зъ во̂йскомъ, котре складається съ Поляко̂въ, Волохо̂въ, Угро̂въ и Нѣмцѣвъ, вже й теперь велено Потоцкому добре тамъ врештувати табо̂ръ. Коли ксёндза спытали: нащо такъ глибоко въ Украину йде королѣвске во̂йско? — во̂нъ одмовивъ: королевичь сподѣвається на по̂дмогу Татаръ, кажуть, обѣцяно ко̂лька десятко̂въ тысячь таляро̂въ на во̂йну проти козако̂въ. Друга звѣстка йде зъ литовскихъ краѣвъ: при одному трупѣ знайшли листъ, писаный авізами, слово въ слово зго̂дный съ тымъ, якъ казавъ ксёндзъ. Звольте, ваша царска мило̂сть, вдуматися, яки̂ у нихъ замѣры? Мы имъ не ймемо вѣры, але запобѣгаючи заздалего̂дь, поко̂рно просимо вашу царску мило̂сть, звольте покласти сво̂й рѣшенець и переказати нашимъ по̂сланцямъ пораду, якъ намъ бути зъ агами и беями, и якъ давати одсѣчь тымъ, хто наступатиме на насъ. Звольте тежь повѣдомити насъ про спомагаючи̂ силы, чи скоро вони будуть. Богъ бачить, що мы не подаємо приводу до розбрату зъ вами. Повторне просимо: звольте за все подати звѣстку черезъ нашихъ по̂сланцѣвъ, а мы, зо̂бравши свои полки, будемо сподѣватись. А дальше, що у насъ буде и яки̂ звѣстки во̂дки небудь матимемо, про все не забаримося оповѣстити вашу царску мило̂сть“.

Що бъ зрозумѣти значѣнє и духъ сего листу, треба згадати де-яки̂ тодѣшни̂ подѣѣ. Въ груднѣ и студнѣ 1653 року Хмельницкій воювавъ проти Поляко̂въ вкупѣ зъ Исламъ-Гиреємъ, але Крымскій володарь йшовъ на по̂дмогу козацкому гетьману не за для прихильности до козацкои справы и навѣть не для прибутку во̂дъ польскои державы, якъ було передъ зборо̂вскою умовою. Во̂нъ ишовъ по волѣ и наказу турецкого султана, свого пана. Поляки постановили съ Крымскимъ ханомъ миръ по̂дъ Каменцемъ, то була такъ звана въ исторіи жванецка умова. На користь козакамъ Исламъ-Гирей вымовивъ у короля Яна Казимира обѣцянку, во̂дновити зборо̂вску умову, котра по̂дняла козацтво до такои высокости, до якои воно до того нѣколи не досягало, але незабаромъ по̂сля новои во̂йны и берестецкои поразки умова ся була скасована и замѣсць неи постановлено бѣлоцерко̂вску, далеко менше користну для козако̂въ. Обѣцянка зо̂сталась „цяцянкою", и про се и нагадує Хмельницкій въ сему листѣ своєму. Черезъ мѣсяць по̂сля жванецкои умовы Богданъ Хмельницкій во̂ддався Московскому цареви и въ Переяславѣ заприсягнувъ єму на вѣрне по̂дданьство. Тымъ часомъ во̂нъ вже ранѣйше ставъ по̂дданымъ турецкого султана и черезъ се мавъ право на по̂дмогу во̂дъ Туреччины и єи данника, Крымского хана, проти завзятыхъ своихъ ворого̂въ, Поляко̂въ. Звычайно, що нова присяга на вѣрно̂сть иншому цареви повинна була перемѣнити давни̂ во̂дносины Хмельницкого до Туреччины и до хана. Хмельницкій мавъ на думцѣ утаити се во̂дъ своихъ мусульманьскихъ спо̂льнико̂въ. Якъ видно зъ єго листу до хана, во̂нъ ухиляється во̂дъ подробиць про сю лескотливу справу, выказує сами̂ лише натяканя, по котрымъ во̂дносины козацкого гетьмана до московскои державы выявляются такъ, наче бъ то у него зъ Москвою то̂льки якась дружня згода, абы лише нахилити Москву проти Польщѣ, съ котрою Московскій царь мавъ свои давни̂ рахунки, а до того ще Богданъ завважає, що все се сталося за порадою самого хана, котрый колись-то казавъ Хмельницкому, що коли Поляки закликають проти козако̂въ зво̂дусѣль ворого̂въ, то чому жь и козакамъ не робити такъ саме и не во̂ддячити Полякамъ такимъ же способомъ? Але до хана вже надходили чутки, що Москва мала опанувати козацкою краиною, тымъ-то й Хмельницкій глухо выказує, що й у нихъ була така чутка, але теперь вже про се нема речи. Звычайно, що таку політику не можна було довго провадити, и Крымскій урядъ повиненъ бувъ незабаромъ до̂знати всю правду; въ то̂мъ же 1654 роцѣ по̂сля смерти Исламъ-Гирея, за єго наслѣдника, Поляки постановили съ Крымомъ дружній союзъ проти московскои державы и козако̂въ, опо̂сля того татарски̂ орды, по̂длегли̂ ханови, довго воювали за Поляко̂въ проти козако̂въ и такъ же завзято, якъ колись за козако̂въ проти Поляко̂въ. Що до во̂дносинъ козацкого гетьмана просто до Туреччины и до єи монархи по̂сля по̂дданьства Московскому цареви, то вони трохи выясняються зъ султаньскои грамоты, по̂сланои Богданови въ жовтнѣ 1655 року. Въ нѣй мовиться такъ: „Послы ваши̂, Романъ и Яко̂въ, во̂ддали намъ покло̂нъ и листъ, въ котрому вы оповѣщаєте, що Махметъ-Гирей-ханъ зъєднався съ Поляками, зъ Уграми и зъ ро̂зными людьми нашои землѣ и, зломавши присягу, воювавъ проти васъ, а вы, бачучи округъ себе ворого̂въ, мусили запросити на по̂дмогу собѣ Москву. Тымъ часомъ вы горнетесь до насъ и просите, що бъ мы васъ по̂дъ свою руку и оборону приняли, зго̂дно зъ давнымъ вашимъ писанємъ. Мы васъ, яко вѣрныхъ и зичливыхъ слугъ нашихъ, по̂дъ оборону нашу приймаємо и обѣцяємо помагати вамъ проти кожного ворога вашого. Перше мо̂й визіръ не во̂дчинявъ до мене дверей вашимъ посламъ, але теперь, зрозумѣвши все зъ вашого листу, наказали мы у всѣ землѣ наши̂, що бъ всѣ про те вѣдали и нѣякого приводу до незгоды зъ вами не подавали, а жили бъ дружно зъ вами и рукъ проти васъ не здо̂ймали. По всѣмъ землямъ моимъ я оповѣстивъ, що во̂йско запорозке по̂дъ моєю рукою пробуває, именуючи васъ, переважно надъ всѣми вѣрными и зичливыми слугами моими. За тымъ просимо тебе, гетьмане Богдане Хмельницкій, спиняти во̂йско своє, що бъ нѣ моремъ, нѣ суходоломъ не входило воно въ нашу державу и не руйнувало земель нашихъ, памятаючи, що мы всѣмъ землямъ нашимъ звелѣли жити зъ вами въ дружбѣ. А найбо̂льше пильнуйте, що бъ московски̂ козаки въ нашу державу моремъ не ходили и насъ не руйнуваля, а коли бъ хто близькій до васъ чи далекій ставъ ворогомъ на насъ, вы повинни̂ зъ во̂йскомъ йти на него. А мы тежь обѣцяємо, хто бъ то̂льки ставъ вашимъ ворогомъ и почавъ проти васъ воювати, то мы станемо на по̂дмогу вамъ, коли то̂льки вы подасте намъ звѣстку. Для певнѣйшои вѣры вы вымагаєте во̂дъ насъ присяги, то наша присяга така: напередъ свѣдчимося тымъ, хто сотворивъ и землю, и небо, и насъ всѣхъ, по̂дъ чиєю рукою мы всѣ живемо, — свѣдчимося и всѣми пророками, котрыхъ признаємо мы, якъ й вы. Нехай вони на то̂мъ свѣтѣ будуть свѣдками, що я зо̂ всею державою моєю хочу выконати присягу. Вы тежь, гетьмане Богдане Хмельницкій, зо всѣмъ во̂йскомъ запорозкимъ заприсягнули намъ на тому, що будете вѣрными и зичливыми слугами намъ, то вы намъ вѣрте, що мы васъ за вѣрныхъ слугъ своихъ маємо, а мы тежь вѣрити будемо, що вы волите бути нашими вѣрными слугами. Якъ съ прежнимъ ханомъ, Исламъ-Гиреємъ, жили вы въ дружбѣ, такъ и съ теперѣшнимъ ханомъ, а такожь зъ Волохами и Уграми, якъ зъ нашими слугами, пробувайте въ дружбѣ. А мы, памятаючи, що вы були зъ нами довго въ дружбѣ и про неи не забували, разомъ зъ вашими, высше згадаными послами, выряжаємо до васъ нашого посла Шагінь-агу, черезъ котрого, по звычаю нашому, посылаємо вамъ шѣсть жупано̂въ, котри̂ вы ласкаво приймѣть и насъ не забувайте. Якъ мы читаємо ти̂ чотыре книги, що Мойсеємъ намъ дани̂, на котрыхъ и присягємо, то вашому посольству конець и, разъ заприсягнувши, треба довго жити въ дружно̂й згодѣ“.

Ся грамота, писана бо̂льше якъ черезъ по̂втора року по̂сля присяги Богдана Хмельницкого Московскому цареви, уявляє намъ, що гетьманъ передъ своимъ давнымъ зверхникомъ силкувався выставити своє єднанє зъ московскою державою, неначе се була спо̂лка проти Поляко̂въ й до того выкликана зрадою хана Махметъ-Гирея, котрый замѣсць спо̂льника ставъ козакамъ ворогомъ. Се була неправда, умова зъ московскою державою сталася ще за Исламъ-Гирея и зовсѣмъ не во̂дъ того, що Крымскій ханъ ставъ ворогомъ козако̂въ, — навпаки, се останнє сталося саме черезъ зъєднанє козако̂въ зъ московскою державою. Зъ султаньскои грамоты знати, що й при стамбульскому дворѣ дивилися якось неймовѣрно на козацкого гетьмана; султанъ оповѣщає, що визіръ не во̂дчинявъ дверей отоманьского монархи козацкимъ посламъ, ажь поки гетьманьски̂ обясненя и запевненя не во̂дновили дружныхъ во̂дносинъ султана до козако̂въ и поки Богданъ Хмельницкій не во̂дновивъ прежнёго свого обовязку, выявленого въ 1650 роцѣ.

Документы, съ котрыхъ мы выбрали си̂ звѣстки, въ московско̂мъ головно̂мъ архівѣ чужоземныхъ справъ, єсть частиною во̂ддѣлу польскои короннои метрики, вони тамъ зо̂брани̂ въ двохъ текахъ по̂дъ заголовкомъ: „Зсылки Польщѣ зъ Украиною“. Обо̂ймаючи часы гетьманованя Богдана Хмельницкого, Выговского, Юрія Хмельницкого и Тетери, вони ко̂нчаються на 1663 роцѣ. Частина сихъ документо̂въ ранѣйшого часу попала въ руки Полякамъ по̂сля берестецкои побѣды надъ козаками, коли побѣдникамъ до̂сталася шкатула Хмельницкого съ паперами, — другу частину завѣзъ въ Польщу Тетеря, котрый, якъ вѣдомо, завѣзъ зъ собою скарбы Хмельницкого и клейноды во̂йска запорозкого, до якихъ належали и письменни̂ документы. Кажуть, що въ московско̂мъ архівѣ чужоземныхъ справъ нѣхто не памятає, що бъ хто небудь зъ рускихъ чи польскихъ историко̂въ користувався сими документами. Здебо̂льша вони нѣде не були надруковани̂ и мало мѣжь ними такихъ, котрыхъ змѣстъ по якимъ иншимъ спискамъ бувъ бы вѣдомый историкамъ Украины. Историчне значѣнє особы Богдана повинно уявлятися въ иншому свѣтлѣ. Єго наступники — Бруховецки̂, Дорошенки, Орлики та инши̂ другорядни̂ дѣячѣ, маючи на метѣ самосто̂йно̂сть Украины по̂дъ верховною властею Отоманьскои Порты, не чинили незго̂дно съ політикою Богдана Хмельницкого, а то̂льки слѣдкували показаною нимъ кривою стежкою, а Юрко Хмельницкій, котрого султанъ пожалувавъ княземъ Малоросійскои Украины, не бувъ „сынъ, недостойный славного батька“, але вповнѣ бувъ достойный єго, якъ и Богданъ лишивъ Украинѣ достойного себе сына.


Переложено зъ выданя 1881 р. „Историч. монографіи и изслѣдованія Н. Костомарова т. XIV. выданє Вольфа. Ст. 63—83.

Складавъ Левъ Вербицкій.

Суспільне надбання

Ця робота перебуває у суспільному надбанні у всьому світі.


Цей твір перебуває у суспільному надбанні у всьому світі, тому що він опублікований до 1 січня 1923 року і автор помер щонайменше 100 років тому.