Брехня

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Брехня
Володимир Самійленко
 Завантажити у Завантажити роботу у форматі PDFЗавантажити роботу у форматі ePubЗавантажити роботу у форматі TXTЗавантажити роботу у форматі MOBI
У вірші пародіюються формалістичні крайнощі етимології, котрі автор вбачав на той час, імовірно, в мовознавчих працях послідовників П. Ф. Фортунатова, засновника Московської лінгвістичної школи.


Брехня


— Так ви вважаєте, колего мій,
Ніби «брехня» від слова «пес» походить?
Але в етимології такій
Критичний розум сенцю[1] не знаходить.
— Етимологія правдива. Ну, а ви
Від чого б вивели брехню? Ануте!
— Від чого? трудна штука! Від «Москви».
Це так; інакше це не може бути.
— Ні, ні: від «пса»: недурно на той крик,
Що пси дають, як хто ввійде до хати,
Народний український наш язик
Створив зовсім як слід глагол — «брехати».
— Ні, від «Москви», і правда, що Москва
До нас брехні чимало напустила.
— І так міркує вчена голова!
Наука тут і близько не сиділа!
— Ні, зовсім науково: ось глядіть,
З «Москви» що вийде… не спречайтесь марно…
Москв—мроскв—мреск—мресн… а що, не так скажіть?
Мресн—бресн—бресня—брехня… а що, як гарно!
— Ну й гарно! Де ж тут логіка? мабуть,
Згубилась під Москвою. Протестую.
— Ануте, ви попробуйте добуть
Від «пса» ту логіку: ану, почую…
— Так що ж, охоче, річ не дорога.
Я вивів слів таки гурток чималий.
Ну, слухайте: пес—бес—бесн—бехн — ага!
Бехн—брехн—бехня—брехня. А що — чували?
— Немає сенцю. Вивести від пса,
То все одно, що вивести з гадюки!
— А від Москви — так саме, як з вівса.
В моїй брехні далеко більш науки.


1887



Примітки

  1. Сенцю — сенсу.