Бюґ-Жарґаль/IX
| ◀ VIII | Бюґ-Жарґаль пер.: Христина Алчевська IX |
X ▶ |
|
Ця жахна сцена, це незрозуміле її розвязання, всякі хвилювання, що ми їх подибували на своїм шляху перед тим і після того, якось приголомшили нас. Марія ще стояла замислена після свого переляку, і минуло багато хвилин, поки ми могли нарешті дати лад нашим розгубленим, думкам і промовити хоч що-небудь.
— Ходім,— сказав я Марії,— треба вийти звідси. Це якесь фатальне місце.
Вона швидко підвелася, мов би ждала цього мого дозволу, сперлася рукою на мою руку — і ми вийшли.
Я спитав її, як наспіла до неї ця несподівана поміч з боку негра підчас великої небезпеки і чи знає вона, хто -цей невільник, бо товстої матерії штанці, що ледве прикривали його голе тіло, ясно показували, що він належав до найнижчої класи населення на острові.
— Це, очевидно, один із негрів мого батька — із тих, що саме в цей момент були на роботі біля річки й почули мій крик. Все, що я можу сказати тобі про нього, — це, що він негайно кинувся мені на поміч.
— З якого боку він надбіг?—спитав я в неї.
— З боку протилежного тому місцю, звідки чувся нам голос і куди ти побіг.
Цей випадок знов сплутав усі мої здогадки. Спочатку я, роблячи порівняння між мовою сказаних ним при виході слів і піснею, дійшов висновку, що, може, він і є автор пісні. Далі зріст його вказував на те, що супротивником моїм уночі, з яким я боровся, міг бути теж він, крім того, відсутність одежі теж служила цьому за доказ. Співець у байраці говорив: „Я — чорний“. Ще й у цьому схожість. Правда, він себе називав царем, а цей — тільки раб, але ж я здивовано пригадував собі його величавий вигляд, відбиток твердости на обличчі, блиск його очей, надзвичайну білість його зубів при дуже чорній шкірі, розміри його високого чола, не зовсім звичайні для негрів, гордий вираз товстих його губів, шляхетність його постати, красу її форм, правда, змарнілих від роботи, а проте .гарних, властивих Геркулесові. І я запевнявся, що така людина могла б бути царем. Тоді, взявши на увагу всі инші інциденти, я зупинився в своїх здогадках саме на особі цього нахабного негра; я запалав бажанням розшукати його й покарати... Але що далі, то все більше починали мене мучити вагання.
Справді, на чому міг я основуватися. Острів Сан - Домінґо належав у більшій своїй частині Еспанії, отже природною річчю було те, що більшість негрів, як із тих, що й раніше були невільниками колоністів, так і з тих, що родились на Сан - Домінґо, домішували еспанську мову до свого жаргону. І хіба ж те, що цей раб у розмові зі мною вживав еспанських виразів, могло викликати твердження, що він саме й є автор еспанського романсу ? Адже така творчість була б указівкою на певний високий ступінь культурности автора, тимчасом якраз цього не помічалося в осередку невільників? Що ж до чудернацького докору його мені за вбивство крокодила, то від невільника в його тяжкому становищі, звичайно, можна було ждати такого невдоволення з життя без иншої причини цього невдоволення, як, наприклад, якої-не-будь безнадійної любови до дочки плантатора. Його присутність у байраці біля шатра могла бути випадкова; його зріст і сила теж не були доказом справедливости мого ототожнення його з моїм нічним ворогом. І невже на цих хитких і непевних доказах я збудую свою помсту й тяжке обвинувачення людини перед моїм невблаганним дядьком у той час, як невільник цей урятував життя Марії?
В ту мить, як я все це думав, Марія зовсім розвіяла мій гнів, промовивши своїм тихим голосом:
— Мій Леопольде, ми мусимо дякувати цьому негрові; без нього я б пропала. Ти прибув би надто пізно.
Ці кілька слів зробили рішучий вплив на мене. Вони не змінили мого рішення розшукати невільника, що врятував Марію, але не для кари, тільки для нагороди.
Мій дядько довідавсь од мене, про те, що він завдячує одному невільникові рятунком своєї дочки, і обіцяв дарувати йому свободу, якщо я зможу цього рятівника розшукати в масі бідолашних рабів.