Бюґ-Жарґаль/XXXI
| ◀ XXX | Бюґ-Жарґаль пер.: Христина Алчевська XXXI |
XXXII ▶ |
|
Инша сцена, що в ній актером був цей таки ворожбит, відбулася вслід за першою: священника замінив лікар, а на місце лікаря став ворожбит.
— „Омбрес, ескуате!“ („Люди, слухайте!“) — скрикнув він, стрибнувши з надзвичайною легкістю на імпровізований церковний престол, і сів на нім, підобгавши ноги в своїй різнобарвній спідничці. — „Ескуате, омбрес!“ Хто з вас хоче довідатись, що з ним станеться в житті, хай іде сюди, я йому все розповім: „Хе естудіадо-ла сіенція де лос гітанос“. („Я вивчивсь науки египетських ворожбитів“).
Ціла юрба чорних та мулатів наблизилась до нього поспішно.
— По черзі, по черзі, — закричав він, і при цих словах його різкий голос нагадав мені щось далеке й знайоме. — Якщо ви підійдете всі разом, то разом підете і в могилу.
Вони спинилися. В цю мить якийсь мулат, одягнений у жакет і в білі штани, з шовковим тюрбаном на голові на кшталт багатих колоністів, підійшов до Біасу. Жах відбивався на його обличчі.
— Ну, що ж? — промовив генералісимус півголосом, — що скажете? Що з вами, Ріго?
Це був той самий начальник мулатів з Каєса, якого прозвали з того часу генералом Ріго. Людина хитра, хоч і з невинним виглядом, людина жорстока, хоч і ніби повна милосердя.
— Генерале, — відповів Ріго (він говорив це тихо, але я, стоячи біля Біасу, все чув), — он там на межі табору є посланець від Жана Франсуа. Букмана щойно вбито в бою при боротьбі з де-Тузаром; і біли мали виставити його голову як трофей посеред міста.
— І тільки? — промовив Біасу, і його очі відбили таємну радість, що кількість начальників зменшується, тимчасом, як його впливовість росте.
— Посланець Жана Франсуа, крім того, мусить передати вам листа.
— Добре, — відповів Біасу. — Але покиньте обличчя покійника, мій любий Ріго.
— Отже, ви не боїтесь, генерале, того впливу, що матиме на вашу армію подібна звістка?
— Ви не такий тихий, як видаєтесь, Ріго, — перебив його начальник, — але ви побачите зараз, хто Біасу. Лише затримайте прихід посланця на чверть години.
Після цього Біасу наблизився до ворожбита, що розпочав підчас їхнього діялогу своє ворожіння, то розпитуючи своїх клієнтів про їхнє життя, то вивчаючи знаки на їхньому чолі й риси на руках і обіцяючи їм більше або менше щастя — залежно від дзенькоту, кольору й розмірів монети, кинутої йому негром за ворожіння в срібний, визолочений глек, що стояв тут же. Біасу йому сказав кілька слів на вухо. Ворожбит без перерви робив своє діло далі.
— Той, — казав він, — хто на середині чола має біля сонцевої зморшки ще трикутничок або чотирикутничок, той розбагатіє без роботи й труднощів.
Знак трьох „с“, сполучених між собою, хоч би в якому місці чола вони були — ознака фатальна; її власник потоне зовсім неминуче, якщо не берегтиметься води якнайпильніше.
Чотири риски, що йдуть від носа й загинаються на лобі над очима й по двоє разом, указують на те, що ця людина попадеться в полон на війні та буде страждати в руках чужоземця. — Тут ворожбит зробив павзу.
— Товариші, — додав він поважно, — я помітив цей знак на чолі Бюґ-Жарґаля, ватага смільчаків із Морн-Ружа.По цій заяві він говорив далі: — Якщо у вас у правій частині чола, на лінії місяця, знак у формі виделки, то бійтесь неробства або гультяйства.
Маленький знак „3“ — арабським числом — на лінії сонця вам пророкує, що вас битимуть кийками…
Старий негр, домінгійський еспанець, перервав ворожбита. Він плентавсь до нього, благаючи загоїти рану. Його влучено в лоб, і одно око, вирване з орбіти, висіло все скривавлене. Ворожбит забув про нього підчас лікування. Як тільки він його примітив, то закричав:
— Маленькі кола в правій частині чола на лінії місяца визначають хоробу очей. Людино, — звернувся він до раненого, — цю ознаку ясно видно в тебе; подивімось же на твою руку.
— Горе мені, екселентисимо сеньйоре, — промовив негр, — гляньте на моє око.
Фатре мій (мій старий), — заявив йому ворожбит строго, — мені треба бачити твоє око. Давай твою руку.
Нещасний дав руку, ввесь час повторюючи: „Моє око“.
— Так, — вимовив ворожбит. — Якщо на лінії життя точка, а круг неї невеличке коло, так цій людині судилося бути сліпій на одне око, бо це возвіщає втрату одного ока. Ну, якраз ось точка й біля неї коло, ти будеш сліпий.— „Я ле сой“ („Я вже сліпий“), — відповів фатра, страшно стогнучи.
Але ворожбит, уже не вдаючи з себе хірурга, відштовхнув його брутально і знов звернувся до всіх, не звертаючи уваги на хорого.
— „Ескуате, омбрес!“ („Слухайте, люди!“). Якщо всі вісім ліній чола дуже малі, викривлені і слабко намічені, вони визначають, що життя людини буде дуже коротке.
Той, що має поміж бровами на лінії місяця рисочки, що схрещуються мов дві стріли, той умре в битві.
Якщо лінія життя, що проходить на руці, являє собою хрест при своїм кінці, близько до пальців, — це знак того, що людина загине на ешафоті…
І тут я мушу зауважити вам, панове, що найміцніший стовп незалежности Букман якраз має на собі три фатальних таких знаки.
При цих словах усі негри з цікавістю повитягували голови й затримали дихання; їхні нерухливі очі, втоплені в ворожбита, виявляли увагу, схожу на остовпіння.
— Одно тільки: я ніяк не можу погодити між собою ці два знаки, що загрожують Букманові разом і битвою, і ешафотом. Тимчасом моє знання — непогрішиме.
Він зупинився і помінявся зором з Біасу. Біасу сказав на вухо кілька слів своєму адьютантові, що зараз же вийшов з їхньої печери на кілька хвиль.
— Розкритий рот, — знов почав ворожбит, звертаючись до авдиторії зі звичайним для нього відтінком хитрощів і жартовливости, — безцільна поза, руки, що звисли, ліва рука, вивернена долонею до глядача без пояснення мети вивертання, показують прирожденну дурість, нікчемність, пустотливість, цікавість роззяви.
Біасу хихотів. Саме в цей момент адьютант вернувся, ведучи за собою негра, вкритого курявою й болотом, із ногами, роздряпаними в кров поміж кущами й колючками. Очевидно, він щойно скінчив нелегку путь. Це й був посланець, що про нього казав Ріго. В одній руці він тримав листа, у другій — розгорнутого пашпорта з печаттю, що емблемою мала горяще серце. Посередині стояло тавро з характеристичних літер М та Н, сполучених між собою, мабуть, для зазначення союзу між вільними мулатами та неграми-невільниками. Біля цих ініціялів я прочитав такий вислів: „Упередження знищено, залізний ціпок переломлено; хай живе король“. Це був пашпорт, виданий Жаном-Франсуа.
Посланець показав свого документа Біасу, а потім, уклонившись до самої землі, передав йому пакета.Генералісимус розпечатав його дуже сквапно, прочитав поінформування, що були в пакеті, одного листа поклав собі в кешеню, а другого пожмакав у руках і скрикнув засмучено:
— Піддані короля. Ось що пише до Жана Біасу генералісимус завойованих країн генерал майор його католицької величности Жан-Франсуа, генерал-ляйтенант армії короля Еспанїї та Індії:
„Букман, голова ста двадцятьох негрів з Голубих Гір Ямайки, що їх визнав уже вільними головний управитель Бель-Комба, Букман пав у славній битві за свободу, в битві людськости проти деспотства та варварства. Цей великодушний ватажок був убитий у бою супроти білих розбійників — салдатів зрадника Тузара. Вороги одрізали йому голову й оголосили, що вони її виставлять на ешафоті серед головного майдану міста Капу — Помста“.
Сумна мовчанка пригноблення встановилася в армії по цій звістці. Але ворожбит знов вискочив і став на престолі на ввесь свій зріст і почав викрикувати, помахуючи своєю білою палицею та роблячи жести, що мали вигляд тріюмфу.
— Соломон, Зоробабель, Єлеазар Талеб, Кардан, Юда Бавтарихт, Аверной, Альберт-Великий, Боабдиль хіль Фінц, Альторніно — воздаю вам хвалу. Наука пророкування мене не зрадила.
„Гійос, амігос, германос, мухахос, монос, мадрес і возотрос, тодос, кі ме ескуаїс акві“. („Сини, друзі, брати, хлопці, діти, матері, і ви всі, що слухаєте мене тут, що я вам казав“). „Ке хабія дихо?“ Були такі знаки на чолі в Букмана, що я пророкував тому ранню смерть, та ще смерть у бою; і на руці такі, що вказували, що він не мине ешафоту. Одкриття, що їх дає мені наука, здійснюються, і сами події складаються так, що те, що здавалось нам суперечним, справджується на ділі: і смерть у битві, і ешафот трапляються разом. Брати мої, дивуйтеся з правильности моїх пророкувань.
Пригнобленість чорних перейшла підчас оції промови в свого роду жах здивування. Негри слухали ворожбита разом і з довір'ям і з переляком; він же, цілком задоволений, ходив взад і вперед по скрині для цукру, якої поверхня була досить велика для його дрібних кроків та кривулястих ніжок. Біасу посміювався.
Він звернувся до ворожбита.
— Добродію капелане, тому що ви знаєте, що станеться в будучині, може б, ви були такі добрі сказати, яка буде доля наша, наша Біасувська, генерал-майорська?
Ворожбит, гордо випростовуючись на блазенському престолі, де наївна ймовірність негрів його визнавала майже за бога, відповів „маріскалю-де-кампо“ (тоб-то генерал майорові):
— „Венга вуестро мерсед!“ („Хай зійде на вас благодать“).
У цю мить ворожбит грав велику ролю в армії. Влада військова схилялась перед владою священницькою та ворожбитською. Біасу підійшов. У його очах можна було прочитати невдоволення.
— Вашу руку, генерале, — сказав ворожбит, нахиляючись, щоб руку взяти. „Емпезо“ („Я починаю“). Лінія сполучення, правильно позначена на всьому своєму протязі, вам обіцяє всякі багатства й щастя. Лінія життя обумовлює своєю довгістю існування, позбавлене страждань, і бадьору старість; її вузькість показує вашу мудрість, спритний розум, великодушність серця; і врешті я бачу те, що хіроманти звуть знаком найщасливішим, безліч маленьких зморшок у формі дерева з розгалужуванням біля краю руки; це вірна ознака багатства й шаноби. Лінія здоров'я, дуже довга, стверджує всі вказівки лінії життя, до того ж вона визначає також мужність; загинаючись до мізинця, вона утворює ніби гак. Генерале, це характеристична риса людини суворої, і на користь суворої.
При цих словах лискучі очі маленького на зріст ворожбита спинилися на мені крізь прорізи його покриття, і я ще раз почув у його голосі знайомі нотки, що ховалися під урочистістю його голосу. Він говорив тимчасом далі з тими ж жестами й інтонацією:
— … Лінія здоров'я, оточена невеличкими колами, говорить про те, що ви муситимете підписати багато смертних вироків. Вона переривається посередині і формує півколо — ознака того, що вас жде велика небезпека з лютими звірями, тоб-то з білими, якщо ви їх усіх не винищете. Лінія щастя, оточена так само, як і лінія життя, маленькими галузками, що йдуть до краю руки, доводить, що будучність ваша блискуча, зроблена для панування й виявів могутности, що до них ви покликані; рівна та тонка в своїй верхній частині, вона вказує на вашу здібність управляти народом. П'ята лінія — це трикутник, що тягнеться до початку середнього пальця й обіцяє вам як-найкращий успіх у всіх ваших заходах. Тепер подивімось на пальці. Великий палець, що перерізується ввесь вздовж маленькими лініями від нігтя до сустава, носить на собі ознаки того, що ви дістанете багату спадщину: очевидно, ви будете спадкоємцем слави Букмана, — додав ворожбит голосно, — маленький виступ в основі вказівника, вкритий теж дрібними рисками, легенько визначеними, — це пошана й почесті. Середній палець нічого характеристичного в собі не має. Четвертий же палець, укритий лініями, що перехрещуються, це має велике значіння — ви переборете всіх своїх ворогів, ви пануватимете над усіма вашими суперниками. Ці лінії утворюють хрест св. Андрія — ознаку генія й передбачення. Сустав, що прилучає мізинець до руки, носить на собі слід глибоких зморшок: доля вас засипле милостями. До того я ще бачу форму кола — ще одно пророкування зверх цього, вищезазначеного: це вам обіцяє могутність, славу.
„Щасливий той, — сказав колись Елеазар Талеб, — хто визначається всіма цима осібностями, — доля дбає про його щастя, і його планета пошле йому генія, що приносить славу“. А тепер, генерале, дозвольте мені обслідувати ваше чоло. „Той, хто на лінії сонця, — сказала Рахіль Флонц, циганка, — має ще й маленький чотирикутничок або трикутничок, наживе собі багато грошей“… Ось у вас вони є, і ясно зазначені. Якщо цей знак стоїть праворуч, то ви дістанете від долі або від попередників щось важливе… Мабуть, теж від Букмана. Знак підкови поміж бровами, над зморшкою так званого місяця, показує, що ви зумієте помститися за образу й тиранію. Я маю цей знак і ви так само.Інтонація, з якою ворожбит вимовив слова „я маю цей знак“, знову вразили мене.
— Його завжди можна помітити, — додав він таким же тоном, — у тих сміливих людей, що вміють замислити повстання і перемогти поневолення серед бою. Печать лева, що ви носите над бровою, доводить вашу хоробрість. Далі, генерале Жан Біасу, вся сукупність ліній вашого чола являє собою найблискучіший доказ вашого процвітання, це комбінація рисочок, що разом усі утворюють букву М, першу букву імени божої матери. Хоч би якій частині чола це зустрілось, хоч би на якій зморшці трапилась, це звіщає талановитість, славу і могутність. Той, що цю літеру має в своїх рисках, завжди досягатиме своєї мети; тим, на чолі кого він стоїть, не доведеться ніколи жалкувати за втратами; він один буде вартий усіх борців свого табору.
І ви — цей обранець долі.
— Дякую, добродію капелане, — промовив Біасу, повернувшись, щоб іти до свого трону з червоного дерева.
— Пождіть, генерале, — зауважив ворожбит, — я забув про один знак. Лінія сонця, ясно відбита на вашому чолі, доводить ваше вміння жити, ваше бажання робити инших щасливими, вашу ліберальність і нахил до розкошування.Біасу, очевидно, зрозумів, що не ворожбит щось забув, а він, Біасу, бо вийняв, нарешті, з кешені чималу калитку грошей і кинув її на срібну тацю, щоб виправдати пророкування про „лінію сонця“.
Тимчасом чудовий гороскоп ватажка зробив свій вплив на армію: всі повстанці, що на них справили особливе вражіння пророкування ворожбита, звязані зі смертю Букмана, перейшли від сумовитого одчаю до повного ентузіазму. Сліпо довіряючись своєму непогрішимому ворожбитові і заздалегідь призначеному для них від неба ватагові, всі негри узялися дико ревти: „Хай живе возожбит! Хай живе Біасу!..“ Ворожбит і Біасу підморгнули один одному, переглянулись, і мені здалося, що я чую затаєний сміх першого і хихотіння генералісимуса.
Не знаю, через що цей ворожбит не давав моїм думкам спокою; мені здавалось, що я вже бачив десь і десь чув щось подібне до голосу й слів цього чудернацького сотворіння; мені схотілось примусити його зі мною поговорити.
— Добродію ворожбите, сеньйоре лікарю, „докторе медико“, „добродію капелане“, добрий пастирю, — промовив я.
Він різко повернувся до мене.
— Тут ще є людина, що ви їй нічого не сказали, — це я.Він схрестив руки на своїй дароносиці, що моталася в нього на волосатих грудях, і нічого мені не відповів.
Я поновив своє прохання:
— Мені хотілось би знати, що ви скажете мені про мою будучину; але ваші чесні товариші в мене відібрали мого годинника і мої гроші, а ви не такий ворожбит, щоб вам працювати дурно…
Він дуже сквапно наблизився до мене і промурмотів мені на вухо глухим голосом:
— Ти помиляєшся. Подивімось на твою руку.
Я йому простяг руку і глянув на нього пильно. Очі його блищали. Він ніби розглядав мою долоню.
— Якщо лінія життя, — вимовив він, — перерізається двома невеличкими перпендикулярними рисками, вповні ясно зазначеними, це знак близької смерти. Тебе жде смерть.
Якщо лінії здоров'я зовсім не помітно посередині руки, а є лише лінія життя та лінія щастя, сполучені з одного краю в свого роду кут, то людина не може собі сподіватись природної смерти. Не жди смерти простої.
Якщо низ указівного пальця ввесь покритий однією тільки лінією, що йде вздовж, людина вмре насильницькою смертю. — І ти — чуєш? — будь готовий до насильницької смерти.Було щось злісно-радісне в голосі, що пророкував мені так мою смерть. Я слухав його байдужно, майже з презирством.
— Ворожбите, — сказав я йому з іронічним усміхом, — ти спритна людина і пророкуєш там, де не може бути помилки.
Він присунувся ще ближче до мене.
— Ти не віриш моїй науці, ну добре, слухай же ще. Перетнута на твоїм чолі лінія сонця визначає, що ти ворога вважаєш за друга, а друга за ворога.
Зміст оцих слів, як мені здалося, мусив стосуватись до віроломного П'єро, якого я любив і що потім мене обманув, і до вірного Абібри, що його я спочатку ненавидів і якого одежа, вся в крові, мені посвідчила про смерть цього щирого й відданого панові слуги.
— Що ти хочеш тим сказати? — скрикнув я.
— Слухай же до кінця, — суворо відповів ворожбит. — Я тобі казав про будучність, аж ось скажу й за минуле. Лінія луни трохи викривилась у тебе на лобі; це визначає, що в тебе вкрадено жінку.
Я здригнувся й хотів зірватися з місця. Мої вартові мене вдержали.
— Ти не маєш терпіння, — зауважив ворожбит, — вислухай же до кінця. Невеличкий хрестик, що перетинає цей виверт, доповнює картину подробиць. Твою жінку вкрадено в першу ж ніч по вінчанні.
— Ах ти проклятий, — скрикнув я. — Ти знаєш, де вона. Хто ж ти такий?..
Я знов зробив спробу викрутитися із рук моєї сторожі і підняти над обличчям ворожбита його накривало; але довелось скоритися силі й числу вартових; і я в скаженстві побачив тільки, як він спокійно віддаляється, кидаючи мені на прощання слова:
— Тепер ти мені, думаю, віриш? Підготуйся до близької своєї смерти.