Бюґ-Жарґаль/XXXVIII
| ◀ XXXVII | Бюґ-Жарґаль пер.: Христина Алчевська XXXVIII |
XXXIX ▶ |
|
Коли всякі надзвичайні події, турботи та катастрофи звалюються на голову людині посеред життя сумирного, щасливого і чарівно одноманітного, ці турботи, ці хвилювання порушують несподівано легкий сон душі, що відпочивала в спокої процвітання.
Тимчасом нещастя, що приходить у таку добу душевного дрімання, не є збудження, а видається тяжким кошмаром. Для того, хто завжди був щасливий, одчай починається здивуванням. Несподіваність його осліпляє вас ніби різким світлом, але то не є світло молодого дня, це світло гіпнотизує вас і присипляє ваш протест, ваші рухи, ваші надії… Люди, речі, факти проходять перед вами мов якесь марево з фантастичними формами і рухаються наче ві сні. Все видається зміненим на обрії нашого життя — і атмосфера, і перспективи. Але ще довгий час проходить, поки ми забудем осяйну картину минулого щастя, що йде слідком за нами і становиться посередині між нашим минулим, таким хорошим, і між тяжкою сучасністю, міняє забарвлення всього сучасного й надає йому фальшивого освітлення. Тоді все, що існує, нам видається неможливим і абсурдним; ми ледве довіряємо фактові, що ми живемо, бо, не знаходячи округ нас нічого з того, що складало наше життя, ми починаємо не розуміти, як усе це могло щезнути й не поволікти нас разом за собою й чому з усього життя залишились тільки ми. Якщо це становище надто сильне в душі й надто довго продовжується, то воно переходить у божевілля, порушуючи рівновагу думок, стан, може, і щасливий, підчас якого все життя для нещасного здається маривом, що всередині його стоїть він сам, як не людина, а привид…