Біблія (Огієнко)/Книги Старого Заповіту/Книга Суддів

Матеріал з Вікіджерел
Книга
Суддів
Війни з ханаанеянами

1 I сталося по смерті Ісуса, і питалися Ізра́їлеві сини Господа, говорячи: „Хто з нас ви́йде спе́реду на ханаане́янина, щоб воювати з ним?“

 2 І сказав Господь: „Юда пі́де. Оце Я дав Край у його руку“.

 3 І сказав Юда до Симеона, свого брата: „Іди зо мною на мій жеребо́к, і бу́демо воювати з ханаанеянином, то піду́ й я з тобою на твій жеребо́к“. І пішов із ним Симео́н.

 4 І піднявся Юда, а Господь дав ханаанеянина та періззеянина в їхню руку. І вони побили їх у Безеку, — десять тисяч чоловіка.

 5 І знайшли вони в Безеку Адоні-Безека, і воювали з ним, і побили ханаане́янина та періззе́янина.

 6 І втікав Адоні-Безек, а вони гналися за ним, і злови́ли його, і повідру́бували великі пальці його рук та його ніг.

 7 І сказав Адоні-Безек: „Сімдеся́т царів з відру́баними великими пальцями їхніх рук та їхніх ніг часто збирали поживу під столом моїм. Як робив я, так відплатив мені Бог!“

 8 І воювали Юдині сини з Єрусалимом, і здобули́ його, і побили його ві́стрям меча́, а місто пустили з огнем.

 9 А потому Юдині сини зійшли воювати з ханаане́янином, ме́шканцем гори, і Неґеву, і Шефелі.

 10 І пішов Юда до ханаанеянина, що сидить у Хевроні, — а ім'я́ Хеврону було колись: Кір'ят-Арба, — і побили Шешая, й Ахімана та Талмая.

 11 А звідти пішов він до мешканців Девіру, а ім'я́ Девіру колись: Кір'ят-Сефер.

 12 І сказав Калев: „Хто поб'є Кір'ят-Сефер та здобуде його, то дам йому Ахсу, дочку мою, за жінку“.

 13 І здобув його Отніїл, син Кенезів, брат Калевів, молодший від нього. І він дав йому свою дочку́ Ахсу за жінку.

 14 І сталося, коли вона прийшла, то намовила його жадати по́ля від її батька. І зійшла вона з осла, а Калев сказав їй: „Що тобі?“

 15 І вона сказала йому: „Дай мені дара благословення! Бо ти дав мені землю суху, то дай мені водні джере́ла“. І Калев дав їй Ґуллот-горі́шній та Ґуллот-до́лішній.

 16 А сини Кенея, Мойсеєвого тестя, пішли з міста Пальм[1] з Юдиними синами до Юдиної пустині, що на півдні Араду. І пішов він, і осівся з народом.

 17 І пішов Юда з Симеоном, своїм братом, та й побили ханаанеянина, ме́шканця Цефату, і вчинили його закляттям. І назвав ім'я́ того міста: Хорма.

 18 І здобув Юда Аззу та границю[2] її, й Ашкелон та границю його, і Екрон та границю його.

 19 І був Господь з Юдою, і він повиганяв мешканців гори. Та не міг він повиганяти ме́шканців долини, бо вони мали залізні колесни́ці.

 20 І дали Калевові Хевро́н, як говорив був Мойсей, і він вигнав звідти трьох ве́летнів.

 21 А євусеянина, ме́шканця Єрусалиму, не вигнали Веніяминові сини, — і осів євусеянин із Веніяминовими синами в Єрусалимі, і сидя́ть тут аж до цього дня.

 22 І пішов також дім Йо́сипів до Бет-Елу, а Господь був з ними.

 23 І ви́відав Йо́сипів дім у Бет-Елі, а ім'я́ того міста колись було Луз.

 24 І побачили сторожі́ чоловіка, що виходив із того міста, та й сказали до нього: „Покажи нам вхід до міста, а ми вчинимо тобі ми́лість!“

 25 І він показав їм вхід до міста, і вони побили те місто ві́стрям меча, а того чоловіка та ввесь його рід відпустили.

 26 І пішов той чоловік до кра́ю хітте́ян, і збудував місто, та й назвав ім'я́ йому: Луз, — воно ім'я́ його аж до цього дня.

 27 А Манасія не повиганяв мешканців Бет-Шеану та його залежних міст, і Таанаху та його залежних міст, і ме́шканців Дору та його залежних міст, і ме́шканців Ївлеаму та його залежних міст, і мешканців Міґіддо та його залежних міст, — і ханаане́янин волів сидіти в тому кра́ї.

 28 І сталося, коли Ізраїль зміцни́вся, то він наклав на ханаанеянина дани́ну, але вигнати — не вигнав його.

 29 І Єфрем не вигнав ханаане́янина, що мешкає в Ґезері, — і осівся ханаанеянин серед нього в Ґезері.

 30 Завуло́н не повиганяв ме́шканців Кітрону та мешканців Нагалолу, — і осівся ханаане́янин серед нього, і став за дани́ну.

 31 Аси́р не повиганяв ме́шканців Акко, і ме́шканців Сидону, і Ахлаву, і Ахзіву, і Хелби, і Афіку, і Рехову.

 32 І осівся аси́рець серед ханаане́янина, мешканця того кра́ю, бо він не вигнав його.

 33 Нефтали́м не повиганяв ме́шканців Бет-Шемешу, і мешканців Бет-Анату, — і він осівся серед ханаанеянина, мешканця того краю, а мешканці Бет-Шемешу та Бет-Анату стали їм за данину.

 34 І тиснув аморе́янин Данових синів на го́ру, бо не давав йому схо́дити на долину.

 35 І волів амореянин сидіти на горі Херес в Айялоні та в Шаалевімі, та стала сильною рука Йо́сипового дому, — він став за данину.

 36 А границя аморейська — від Маале-Акраббім, і від Сели та вище.

Кара Господня за відступлення Ізраїля від Нього

2 І прийшов Ангол Господній з Ґілґалу до Бохіму, та й сказав: „Я вивів вас із Єгипту до того кра́ю, що присягнув був вашим батька́м. І сказав Я: не зламаю Свого заповіту з вами повіки!

 2 А ви не складете заповіту з ме́шканцями цього краю, їхні же́ртівники порозбиваєте, — та не слухали ви Мого голосу. Що́ це ви зробили?

 3 І Я теж сказав: Не прожену́ їх від вас, і вони стануть вам те́рням у боки, а їхні боги стануть вам па́сткою“.

 4 І сталося, як Ангол Господній говорив ці слова́ до всіх Ізраїлевих синів, то народ підніс свій голос, та й заплакав.

 5 І назвали ім'я́ того місця: Бохім,[3] і прино́сили там жертви Господе́ві.

 6 А Ісус відпустив наро́д, і Ізраїлеві сини розійшлися кожен до свого спа́дку, щоб посісти той край.

 7 І служив народ Господе́ві по всі дні Ісуса та по всі дні ста́рших, які продовжили дні свої по Ісусі, що бачили всякий великий чин Господа, якого зробив Він Ізра́їлеві.

 8 І вмер Ісус, син Навинів, раб Господній, віку ста й десяти літ.

 9 І поховали його в ме́жах спа́дщини його, у Тімнат-Хересі, в Єфремових гора́х, на пі́вніч від гори Ґааш.

 10 І також усе це покоління було прилучене до батьків своїх,[4] а по них настало інше покоління, що не знало Господа, а також тих діл, які чинив Він Ізраїлеві.

 11 І Ізраїлеві сини чинили зло в Господніх оча́х, і служили Ваалам.

 12 І вони покинули Господа, Бога батьків своїх, що вивів їх із єгипетського кра́ю, та й пішли за іншими бога́ми, за бога́ми тих народів, що були в їхніх око́лицях, і вклонялися їм, і гніви́ли Господа.

 13 І покинули вони Господа, та й служили Ваа́лові та Аста́ртам.

 14 І запала́в Господній гнів на Ізраїля, і Він дав їх у руку грабіжників, — і вони їх грабува́ли. І Він передав їх у руку навко́лишніх їхніх ворогів, і вони не могли вже встояти перед своїми ворогами.

 15 У всьому, де вони ходили, Господня рука була проти них на зло, як говорив був Господь, і як заприсягнув їм Господь. І Він дуже їх тиснув.

 16 І поставив Господь су́ддів, і вони рятували їх від руки їхніх грабіжників.

 17 Та вони не слухалися також своїх суддів, бо блудили за іншими богами, і вклонялися їм. Вони скоро відхиля́лися з тієї дороги, якою йшли їхні батьки, щоб слухатися Господніх нака́зів. Вони так не робили!

 18 А коли Господь ставив їм суддів, то Господь був із суддею, і рятував їх із руки їхніх ворогів по всі дні того судді́, бо Господь жалував їх через їхній сто́гін через тих, що їх переслідували та гноби́ли їх.

 19 І бувало, як умирав той суддя, вони зно́ву псувалися більше від своїх батьків, щоб іти за іншими богами, щоб їм служити та щоб їм вклонятися, і вони не кидали чи́нів своїх та своєї неслухня́ної дороги.

 20 І запалився Господній гнів на Ізраїля, і Він сказав: „За те, що люд цей переступив Мого заповіта, що Я наказав був їхнім батькам, і не слухалися Мого голосу,

 21 тож Я більше не виганятиму перед ними нікого з тих народів, що Ісус позоставив, умира́ючи,

 22 щоб ви́пробувати ними Ізраїля, — чи держатимуться вони Господньої дороги, щоб нею ходити, як держалися їхні батьки, чи ні.

 23 І Господь позоставив тих людей, щоб їх скоро не виганяти, і не дав їх у руку Ісусову.

Суддя Отніїл та Егуд

3 А оце ті народи, що Господь позоставив на ви́пробування ними Ізраїля, — усі ті, що не знали всіх війн ханаанських,

 2 тільки щоб пізнали покоління Ізраїлевих синів, щоб навчити їх війни́, тільки таких, що перед тим не знали їх:

 3 п'ять воло́дарів филистимських, і всі ханаане́яни, і сидо́няни, і хівве́яни, ме́шканці гори Ливану, від гори Баал-Гермон аж до ви́ходу до Гамату.

 4 І були вони залишені на ви́пробування ними Ізраїля, щоб пізнати, чи будуть вони слухатися за́повідей Господа, які Він наказав був їхнім батькам через Мойсея.

 5 А Ізраїлеві сини сиділи серед ханаанеянина, хіттеянина, і амореянина, і періззеянина, і хіввеянина, і євусеянина.

 6 І вони брали їхніх дочо́к собі за жіно́к, а своїх дочо́к давали їхнім синам, та служили їхнім богам.

 7 І Ізраїлеві сини робили зло в Господніх оча́х, і забули Господа, Бога свого, та й служили Ваа́лам та Аста́ртам.

 8 І запалився Господній гнів на Ізраїля, і Він передав їх у руку Кушан-Ріш'атаїма, царя Араму двох річо́к. І служили Ізраїлеві сини Кушан-Ріш'атаїмові вісім літ.

 9 І кликали Ізраїлеві сини до Господа, і Господь поставив для Ізраїлевих синів рятівника́, і він врятував їх, — Отніїла, сина Кеназа, брата Калева, молодшого від нього.

 10 І був на ньому Дух Господній, і судив він Ізраїля. І вийшов він на війну́, і Господь дав у його руку Кушан-Ріш'атаїма, царя арамського. І була сильна рука його над Кушан-Ріш'атаїмом.

 11 І мав край мир сорок літ, і помер Отніїл, син Кеназа.

 12 А Ізраїлеві сини й далі чинили зло в Господніх оча́х, і Господь зміцнив Еґлона, царя моавського, над Ізраїлем через те, що вони робили зло в Господніх оча́х.

 13 І зібрав він до себе синів Аммонових та Амали́кових, та й пішов і підбив Ізраїля. І вони посіли Місто Пальм.[5]

 14 І служили Ізраїлеві сини Еґлонові, цареві моавському, вісімнадцять літ.

 15 І кликали Ізраїлеві сини до Го́спода, і Госпо́дь поставив їм рятівника́, — Егуда, сина Ґерового, сина ємінеянина, чоловіка лівшу́, з безвладною правою рукою. І послали Ізраїлеві сини через нього дару́нка Еґлонові, цареві моавському.

 16 І зробив собі Егуд меча, а в нього два ві́стря, ґошед довжина його, — він прип'я́в його під своїм убра́нням на стегні́ своєї правиці.

 17 І приніс він того дару́нка Еґлонові, цареві моавському. А Еґлон — чоловік дуже товсти́й.

 18 І сталося, коли він скінчи́в підно́сити того дару́нка, то відпустив тих, що не́сли того дару́нка.

 19 А він вернувся від бовва́нів, що при Ґілгалі, та й сказав: „У мене таємна справа до тебе, о ца́рю!“ А той сказав: „Тихо!“ І вийшли від нього всі, хто стояв при ньо́му.

 20 І Егуд увійшов до нього, а він сидить у прохоло́дній го́рниці, що була для нього самого. І сказав Егуд: „Я маю Боже слово для тебе“. І той устав із стільця́.

 21 І простяг Егуд свою лівицю, і витяг меча з-над стегна́ своєї правиці, — та й загна́в його йому в живіт.

 22 І ввійшла також ру́чка за ві́стрям, а сало закрило за ві́стрям, бо він не витягнув меча з його живота. І ввійшло ві́стря до міжкро́ччя.

 23 І вийшов Егуд до сіне́й, і зачинив за собою двері тієї го́рниці, та й замкнув.

 24 І він вийшов. А царські раби ввійшли та й побачили, аж ось двері горниці за́мкнені. І вони сказали: „Певне він для потреби своєї в прохоло́дному покої“.

 25 І чекали вони аж допі́зна, а ото він не відчиняє дверей го́рниці. І взяли вони ключа, і відчинили, — аж ось їхній пан лежить мертвий на землі!

 26 А Егуд утік, поки вони зволіка́лись. І він перейшов ті боввани, і сховався втечею до Сеїру.

 27 І сталося, коли він прийшов, то засурми́в у сурму́ на Єфремових гора́х. І Ізраїлеві сини зійшли з ним з гори́, а він перед ними.

 28 І сказав він до них: „Біжіть за мною, бо Господь дав у вашу руку ваших моавських ворогів!“ І зійшли вони за ним, і захопи́ли йорда́нські перехо́ди до Моаву, і не дали ніко́му перейти.

 29 І побили вони Моава того ча́су, — бли́зько десяти тисяч чоловіка, — кожного креме́зного й кожного сильного чоловіка, і ніхто не втік.

 30 І був того дня прибо́рканий Моав під Ізраїлеву руку, а Край мав мир вісімдеся́т літ.

 31 А по ньому був Шамґар, син Аната. І побив він филисти́млян шістсот чоловіка києм на худобу. І він теж урятува́в Ізраїля.

Девора

4 А Ізраїлеві сини ще більше чинили зло в Господніх оча́х, а Егуд умер.

 2 І передав їх Господь у руку Явіна, царя ханаанського, що царював у Гацорі. А зверхником його війська був Сісе́ра, і він сидів у Харошет-Ґаґґоїмі.

 3 І кли́кали Ізраїлеві сини до Господа, бо той мав дев'ятсо́т залізних колесни́ць, і він сильно утискав Ізраїлевих синів двадцять літ.

 4 А Дево́ра пророчиця, жінка Лаппідота, — вона судила Ізраїля того ча́су.

 5 І сиділа вона під Дево́риною Па́льмою, між Рамою та між Бет-Елом в Єфре́мових гора́х, а Ізраїлеві сини прихо́дили до неї на суд.

 6 І вона послала й покликала Бара́ка, Авіноамового сина, з Кедешу Нефтали́мового. І сказала до нього: „Ось наказав Господь, Бог Ізраїлів: Іди, зі́йдеш на го́ру Фаво́р,[6] і ві́зьмеш з собою десять тисяч чоловіка з синів Нефтали́мових та з синів Завуло́нових.

 7 А я приведу́ до тебе, до Кішонської долини, Сісе́ру, начальника Явінового ві́йська, і колесни́ці його, і натовп його, та й дам його в твою руку“.

 8 І сказав до неї Бара́к: „Якщо ти пі́деш зо мною, то піду́, а якщо не пі́деш зо мною, — не піду́“.

 9 А вона відказала: „Піти — піду́ з тобою, тільки не буде твоя слава на тій дорозі, якою ти пі́деш, бо в руку жінки Господь передасть Сісе́ру“. І встала Дево́ра, і пішла з Бара́ком до Кеде́шу.

 10 І скликав Бара́к Завуло́на та Нефтали́ма до Кеде́шу, і пішло за ним десять тисяч чоловіка. І пішла з ним Дево́ра.

 11 А кенеянин Хевер відділився від Каїна, з Ховавових синів, Мойсеєвого те́стя, і розклав намета свого аж до Елону в Цаананімі, що при Кедеші.

 12 І доне́сли Сісері, що Бара́к, син Авіноамів, зійшов на го́ру Фаво́р.[6]

 13 І скликав Сісе́ра всі свої колесни́ці, дев'ятсо́т залізних колесни́ць, та ввесь народ, що з ним, з Харошет-Ґаґґоїму до кішонської долини.

 14 І сказала Дево́ра до Барака: „Уставай, бо це той день, коли Господь дав Сісе́ру в твою руку. Ось Господь вийшов перед тобою“. І зійшов Барак з гори Фаво́р, а за ним десять тисяч чоловіка.

 15 I Господь привів у замі́шання Сісе́ру, і всі колесни́ці та ввесь той та́бір ві́стрям меча перед Бараком. І зійшов Сісера з колесни́ці, і побіг пі́шки.

 16 А Бара́к гнався за колесни́цями та за табо́ром аж до Харошет-Ґаґґоїму. І впав увесь та́бір Сісерин від ві́стря меча, — не позосталось ані одно́го.

 17 А Сісе́ра втік пі́шки до намету Яїли, жінки кенеянина Хевера, бо був мир між Явіном, царем Гацору, та між домом кенеянина Хевера.

 18 І вийшла Яїл навпроти Сісе́ри, і сказала до нього: „Зайди, пане мій, зайди до ме́не, — не бійся!“ І він зайшов до неї до наме́ту, і вона накрила його ки́лимом.

 19 І сказав він до неї: „Напій мене трохи водою, бо я спра́гнений“. І відкрила вона молочного бурдюка́, і напоїла його, та й накрила його.

 20 І сказав він до неї: „Стань при вході наме́ту. І якщо хто вві́йде й запитає тебе та скаже: Чи є тут хто? то ти відповіси: Нема“.

 21 І взяла́ Яїл, жінка Хеверова, наме́тового кілка́, і взяла́ в свою руку молотка́, і підійшла тихо до нього, та й всадила того кілка́ в його скро́ню, аж у землю. А він спав, зму́чений, — і він помер.

 22 А ось Барак женеться за Сісерою. І вийшла Яїл навпроти нього й сказала йому: „Іди, і я покажу́ тобі того чоловіка, що ти шукаєш“. І ввійшов він до неї, а ось Сісе́ра лежить мертвий, а кіло́к у скро́ні його!

 23 Так приборкав Бог того дня Явіна, царя ханаанського, перед Ізраїлевими синами.

 24 А рука Ізраїлевих синів була все тяжча над Явіном, царем ханаанським, аж поки вони вигубили Явіна, царя ханаанського.

Тріюмфальна пісня Девори

5 І співала Дево́ра й Бара́к, син Авіноамів, того дня, говорячи:

 2 „Що в Ізраїлі закнязюва́ли князі́, що наро́д себе же́ртвувати став, — поблагослові́те ви Господа!

 3 Почуйте, царі, уші наставте, князі: я — Господе́ві я буду співати, виспі́вувати буду Господа, Бога Ізраїля!

 4 Господи, — як Ти йшов із Сеїру, як виходив із поля едо́мського, то тремтіла земля, також капало небо, і хмари дощи́ли водою.

 5 Перед Господнім лицем розпливалися гори, — цей Сіна́й перед Господом, Богом Ізраїля.

 6 За днів Шамґара, сина Анатового, спорожніли доро́ги, подоро́жні ж ходили крутими доро́гами.

 7 Нестало селя́нства в Ізраїлі, не стало, аж поки я не повстала, Дево́ра, аж поки я не повстала, мати в Ізраїлі.

 8 Коли вибрав нови́х він богі́в, тоді в брамах війна зачала́сь. Поправді кажу́ вам, — небачений щит був і спис в сорок тисяч Ізраїля!

 9 Серце моє до Ізраїлевих тих начальників, що жертвуються для наро́ду, — поблагословіте ви Господа!

 10 Ті, хто їздить на білих осли́цях, хто сидить на килима́х та дорогою ходить, — оповідайте!

 11 Через крик при ділі́нні здоби́чі між місця́ми, де воду беру́ть, — там виспівують правди Господні, правди селя́нства Його у Ізраїлі. Тоді то зійшов був до брам Господній наро́д.

 12 Збудися, збудися, Дево́ро! Збудися, збудися, — і пісню співай! Устань, Бара́ку, і візьми до неволі своїх полоне́них, сину Авіноа́мів!

 13 Тоді позосталий зійшов до поту́жних наро́ду, проти хоробрих Господь був до мене зійшов.

 14 Від Єфрема прийшли були ті, що в Амали́ку їх корень; Веніямин за тобою, серед наро́дів твоїх; від Махі́ра зійшли були провідники́; а від Завуло́на оті, хто веде пером пи́саря.

 15 І князі Іссахарові ра́зом з Дево́рою, і Іссаха́р, як Бара́к, був відпу́щений пішки в долину. Великі виві́дування у Рувимових відділах!

 16 Чого ти усівсь між коша́рами, щоб слухати ме́кання стад? Великі виві́дування у Рувимових відділах!

 17 Пробуває Ґілеад на тім боці Йорда́ну, а Дан — чому на кораблях буде ме́шкати він? На березі моря осівся Аси́р, і при потоках своїх пробува́є.

 18 Завуло́н — це народ, що прирік свою душу на смерть, а Нефтали́м — на польови́х висота́х.

 19 Царі прибули́, воювали, тоді воювали царі ханаанські в Таанах при воді Меґідда, та здоби́чі срібла не взяли́.

 20 Із неба войовано, — зо́рі з доріг своїх битих воювали з Сісерою.

 21 Кішонський поті́к позмітав їх, поті́к стародавній, Кішонський потік. З силою будеш ступати, о душе́ моя!

 22 Тоді стукотіли копи́та коня від бігу швидко́го, від бігу його скакуні́в!

 23 „Прокляні́те Мероза“, каже Ангол Господній, „проклясти́ — прокляні́ть його ме́шканців, бо вони не прийшли Господе́ві на поміч, Господе́ві на поміч з хоробрими!“

 24 Нехай буде благословенна між жінка́ми Яїл, жінка кенаиеянина Хевера, — нехай буде благословенна вона між жінка́ми в наметі.

 25 Води́ він просив — подала́ молока, у царській чаші прине́сла п'янке́ молоко.

 26 Ліву руку свою до кілка́ простягає, а прави́цю свою — до молотка́ робітни́чого. І вгатила Сісеру, і розбила вона йому го́лову, і скро́ню розбила й пробила йому́.

 27 Між но́ги її він схилився, упав і лежав, між но́ги її він схилився, упав, — де схиливсь, там забитий упав.

 28 Через вікно виглядала та голосила Сісе́рина мати крізь ґрати: „Чому коле́сниця його припізни́лась вернутись? Чому припізнились коле́са запря́жок його?“

 29 Мудрі княги́ні її дають відповідь їй, та й вона сама відповідає собі:

 30 „Ось здо́бич знахо́дять та ділять вони, — бра́нка, дві бра́нці на кожного му́жа! А здо́бич із шат кольоро́вих — Сісері, здобич із шат кольоро́вих, різноба́рвна ткани́на, на два боки гапто́вана, — жінці на шию“.

 31 Нехай отак згинуть усі вороги Твої, Господи! А хто любить Його, той як сонце, що сходить у силі своїй!“ І Край мав мир сорок літ.

Переслідування від мідіянітян

6 А Ізраїлеві сини чинили зло в оча́х Господніх, і Господь дав їх у руку мідіяні́тян на сім літ.

 2 І зміцніла Мідія́нова рука над Ізраїлем. Ізраїлеві сини поробили собі зо страху перед мідіянітянами прохо́ди, що в гора́х, і печери, і тверди́ні.

 3 І бувало, якщо посі́яв Ізраїль, то підіймався Мідія́н і Амали́к та сини Кедему,[7] і йшли на нього.

 4 І вони таборува́ли в них, і нищили врожа́й землі аж до пі́дходу до Га́зи[8]. І не лишали вони в Ізраїлі ані поживи, ані штуки дрібно́ї худоби, ані вола, ані осла,

 5 бо вони й їхня худоба та їхні намети ходили, і прихо́дили в такій кі́лькості, як сарана́, а їм та їхнім верблю́дам не було числа. І вони прихо́дили до кра́ю, щоб пусто́шити його.

 6 І через Мідія́на Ізраїль дуже зубо́жів, і Ізраїлеві сини кли́кали до Господа.

 7 І сталося, коли Ізраїлеві сини кликали до Господа через Мідіяна,

 8 то Господь послав до Ізраїлевих синів му́жа пророка, а він сказав їм: „Так сказав Господь, Бог Ізраїлів: Я вивів вас із Єгипту, і випровадив вас із дому ра́бства.

 9 І Я спас вас з руки Єгипту, і з руки всіх, хто вас ти́снув. І Я повиганяв їх перед вами, а їхній край віддав вам.

 10 І сказав Я до вас: Я Господь, Бог ваш! Не будете боятися аморейських богів, що в їхньому кра́ї сидите́ ви. Та ви не послухалися Мого голосу!“

Ангол Господній у Гедеона

 11 І прийшов Ангол Господній, і всівся під дубом, що в Офрі, який належить аві-езріянину Йоашеві. А син його Гедео́н молотив пшеницю в виноградному чави́лі, щоб заховатися перед мідіяні́тянами.

 12 І явився до нього Ангол Господній, і промовив йому: „Господь з тобою, хоробрий му́жу!“

 13 А Гедеон сказав до нього: „О, Пане мій, — якщо Господь з нами, то на́що прийшло на нас усе це? І де всі Його чу́да, про які оповідали нам наші батьки́, говорячи: Ось з Єгипту вивів нас Господь? А тепер Господь покинув нас, і віддав нас у руку Мідія́на“.

 14 І обернувся до нього Господь і сказав: „Іди з цією своєю силою, і ти спасеш Ізраїля з мідія́нської руки. Оце Я послав тебе“.

 15 І відказав Йому Гедеон: „О, Господи мій, — чим я спасу́ Ізраїля? Ось моя тисяча найнужденні́ша в Манасії, а я наймолодший у домі ба́тька свого́“.

 16 І сказав йому Госпо́дь: „Але Я бу́ду з тобою, і ти поб'єш мідіяні́тян, як одно́го чоловіка“.

 17 А той до Нього сказав: „Якщо знайшов я милість в оча́х Твоїх, то зроби мені озна́ку, що Ти гово́риш зо мною.

 18 Не відходь же звідси, аж поки я не прийду́ до Тебе, і не принесу́ дарунка мого́, і не покладу́ перед лицем Твоїм“. А Той відказав: „Я буду сидіти аж до твого пове́рнення“.

 19 І Гедеон увійшов до хати, і спорядив козеня́, і опрі́сноків з ефи́ муки, м'ясо поклав до коша́, а юшку влив до го́рщика. І приніс він до Нього під дуб, та й поставив перед Ним.

 20 І сказав до нього Ангол Божий: „Візьми це м'ясо й ці опрі́сноки, та й поклади на оцю ске́лю, а юшку вилий“. І той так зробив.

 21 І витягнув Ангол Господній кінець па́лиці, що в руці Його, і доторкнувся до м'яса та до опрі́сноків, — і знявся зо скелі огонь, та й поїв те м'ясо та опрі́сноки, а Ангол Господній зник з його очей.

 22 І побачив Гедео́н, що це Ангол Господній. І сказав Гедео́н: „Ах, Владико, Господи, бож я бачив Господнього Ангола обличчя в обличчя“.

 23 І сказав йому Господь: „Мир тобі, — не бійся, не помреш!“

 24 І Гедео́н збудував там же́ртівника для Господа, і назвав ім'я́ йому: Єгова-Шалом[9]. Він іще є аж до цього дня в Офрі Авіезеровій.

Гедеон руйнує Ваалового жертівника

 25 І сталося тієї ночі, і сказав йому Господь: „Візьми бичка з волів батька свого́, і другого бичка семилітнього, і розбий Ваалового же́ртівника батька свого, а святе дерево, що при ньому, зрубай.

 26 І збудуєш жертівника Господе́ві, Богові своєму, на верху́ цієї тверди́ні, у порядку. І ві́зьмеш другого бичка, і принесеш цілопа́лення дрова́ми з святого дерева, яке зрубаєш“.

 27 І взяв Гедео́н десять людей зо своїх рабів, і зробив, як говорив до нього Господь. І сталося, через те, що боявся дому батька свого та людей того міста, щоб робити вдень, то зробив уночі́.

 28 І встали люди того міста рано вранці, аж ось жертівник Ваа́лів розбитий, а святе дерево, що при ньому, пору́бане, а другого бичка прине́сено в жертву на збудованому же́ртівнику.

 29 І говорили вони один о́дному: „Хто́ зробив оцю річ?“ І вони виві́дували й шукали, та й сказали: „Гедео́н, син Йоа́шів, зробив оцю річ“.

 30 І сказали люди того міста до Йоа́ша: „Виведи сина свого, і нехай він помре, бо розбив Ваа́лового жертівника та порубав святе дерево, що при ньому“.

 31 І сказав Йоа́ш до всіх, що стояли при ньому: „Чи ви будете обставати за Ваа́лом? Чи ви допоможете йому? Хто буде обставати за ним, той буде забитий до ра́нку. Якщо він Бог, то нехай сам заступається за себе, коли той розбив його же́ртівника“.

 32 І він назвав ім'я́ йому того дня: Єруббаал,[10] говорячи: „Нехай змагається з ним Ваа́л, бо він розбив його же́ртівника“.

 33 А всі мідіяні́ти й амалики́тяни та сини Кедему були зі́брані ра́зом, і перейшли Йорда́н, і таборува́ли в долині Ізреел.

Божі ознаки, що Гедеон переможе

 34 А Дух Господній зійшов на Гедео́на, і він засурми́в у сурму́, і був скликаний Авієзер за ним.

 35 І він послав послів по всьому Манасі́ї, і був скликаний за ним і він. І послав він послів до Аси́ра, і до Завуло́на, і до Нефтали́ма, — і вони вийшли навпере́йми них.

 36 І сказав Гедео́н до Бога: „Якщо Ти спасеш Ізраїля моєю рукою, як говорив, —

 37 то ось я розстелю́ на то́ці во́вняне руно́; якщо роса́ буде на самім руні́, а на всій землі сухо, то я буду знати, що Ти спасеш Ізраїля моєю рукою, як говорив!“

 38 І сталося так. І встав він рано взавтра, і розстели́в руно́, і вичавив росу́ з руна́, — повне горня́ води.

 39 І сказав Гедеон до Бога: „Нехай не запа́литься гнів Твій на мене, нехай я скажу́ тільки цей раз, нехай но я спро́бую руно́м тільки цей раз: нехай буде сухо на самім руні́, а на всій землі нехай буде роса́“.

 40 І Бог зробив так тієї ночі, — і було́ сухо на самім руні́, а на всій землі була роса́.

Обра́ння трьохсот мужа

7 І встав рано вра́нці Єруббаа́л, — це Гедео́н, — та ввесь народ, що з ним, і таборува́ли над Ен-Хародом. А мідіяні́тянський та́бір був із пі́вночі від Ґів'ат-Гамморев долині.

 2 І сказав Господь до Гедеона: „Числе́нний той народ, що з тобою, щоб Я дав мідіянітян в його руку, — щоб не запиша́вся надо Мною Ізраїль, говорячи: Рука моя спасла мене.

 3 А тепер поклич до ушей[11] люду, говорячи: Хто боїться й тремтить, нехай ве́рнеться й віді́йде від гори Ґілеа́д“. І верну́лося з народу двадцять і дві тисячі, а десять тисяч позоста́лось.

 4 І сказав Господь до Гедеона: „Ще числе́нний цей народ. Зведи їх до води, і Я там переберу́ його тобі. І буде, як Я скажу́ тобі: Цей пі́де з тобою, — той пі́де з тобою, а кожен, що скажу́ тобі: Цей не пі́де з тобою, той не пі́де“.

 5 І привів він народ до води. І сказав Господь до Гедеона: „Кожен, хто буде хле́птати воду язиком своїм, як хле́пче пес, поставиш його окремо. А кожен, хто припаде́ на коліна свої, щоб пити, — поставиш його окремо“.

 6 І було число тих, що хле́птали, носячи рукою своєю до уст своїх, три сотні чоловіка, а вся решта народу припали на коліна свої, щоб пити во́ду.

 7 І сказав Господь до Гедеона: „Трьома́ сотнями мужів, що хле́птали, спасу тебе, і дам мідіяні́тян у твою руку, а ввесь наро́д пі́де кожен на своє місце“.

 8 І взяли́ вони в свою руку пожи́ву народу та свої су́рми, а всіх інших ізра́їльтян він відпустив, кожного до наме́ту свого́, а три сотні мужа затримав. А мідіяні́тянський та́бір був під ним у долині.

Гедеон побиває мідіянітян

 9 І сталося тієї ночі, і сказав до нього Господь: „Устань, зійди́ до табо́ру, бо Я дав його в руку твою.

 10 А якщо ти боїшся зійти, зійди ти та Пура, твій слуга, до табо́ру.

 11 І почуєш, що́ вони говорять, а потім змі́цняться твої ру́ки, і ти зі́йдеш до табо́ру“. І зійшов він та Пура, слуга його, до кра́ю озброєних у табо́рі.

 12 А мідіяні́тяни й амалики́тяни та всі сини Кедему лежали в долині, як сарана́, щодо числе́нности. А верблю́дам їх нема числа, — як пісок на бе́резі моря, щодо числе́нности.

 13 І прийшов Гедео́н, аж ось один оповідає другові своєму сон. І він казав: „Оце снився мені сон, а ото бухане́ць ячмі́нного хліба ко́титься в мідіяні́тянському табо́рі. І докоти́вся він аж до наме́ту, та й ударив його, а той упав, і переверну́в його догори́, і намет той бу́хнув“.

 14 І відповів його друг та й сказав: „Це ніщо інше, як меч Гедеона, Йоашового сина, мужа Ізраїльського, — Бог дав у його руку мідіяні́тян та ввесь та́бір“.

 15 І сталося, як Гедеон почув оповіда́ння про той сон та розга́дку його, то вклонився, і вернувся до Ізраїлевого табо́ру та й сказав: „Уставайте, бо Господь дав у вашу руку мідіяні́тянський та́бір!“

 16 І поділив він три сотні тих мужів на три відділи, і дав у руку їх усіх су́рми, і порожні гле́ки, та смолоски́пи до сере́дини тих гле́ків.

 17 І сказав він до них: „Що́ будете бачити від мене, то й ви так зробите. А ось я піду́ до кра́ю табо́ру, і буде, — я́к я зроблю́, так зробите й ви.

 18 І засурмлю́ в сурму́ я та всі, що зо мною, то засурмите́ в су́рми й ви навколо всього табо́ру, та й скажете: меч за Господа та за Гедеона!“

 19 І прийшов Гедеон та сотня мужів, що з ним, до кра́ю табо́ру, на початку середньої сторо́жі, коли тільки но поставили сторо́жу. І засурми́ли вони в су́рми, і побили гле́ки, що в їхніх руках.

 20 І засурми́ли три відділи в су́рми, і поторо́щили гле́ки, і тримали рукою своєї ліви́ці смолоски́па, а рукою своєї прави́ці — су́рми, щоб сурми́ти. І кричали вони: „Меч за Господа та за Гедеона!“

 21 І стояли кожен на своїм місці навко́ло табо́ру, а ввесь та́бір бігав, і вони кричали й утікали.

 22 І засурми́ли три сотні су́рем, а Господь обернув меча одного на о́дного та на ввесь та́бір. І та́бір побіг аж до Бет-Гашшітта до Церери, аж до Сефат-Авел-Мехоли при Таббаті.

 23 І були скликані ізра́їльтяни з Нефтали́му, і з Асиру, і з усього Манасі́ї, — і вони гналися за мідіяні́тянами.

 24 А по всіх Єфремових гора́х Гедеон послав послів, говорячи: „Зійдіть навпере́йми мідіяні́тян, і заступіть їм воду аж до Бет-Бари та Йорда́н“. І скликали всіх Єфремових людей, та й заступили воду аж до Бет-Бари та Йорда́н.

 25 І вони захопи́ли двох мідіяні́тянських князі́в: Орева та Зеева, і вбили Орева в Цур-Ореві, а Зеева вбили в Екев-Зееві. І гналися за мідіянітянами, а го́лови Орева та Зеева перене́сли до Гедеона на той бік Йорда́ну.

Гедеон побиває двох мідіянітянських царів

8 І сказали йому му́жі Єфремові: „Що́ це за річ зробив ти нам, що не покликав нас, коли йшов воювати з Мідія́ном?“ І вони сильно спереча́лися з ним.

 2 І сказав він до них: „Що я зробив тепер таке, як ви? Чи не ліпше пізні виноградини Єфремові від авіезерового винобра́ння?

 3 У вашу руку Бог дав мідіянітянських князі́в, — Орева та Зеева, — і що́ міг я зробити, як ви?“ Тоді заспоко́ївся їхній дух проти нього, як він сказав оце сло́во.

 4 І прийшов Гедеон до Йорда́ну, і перейшов він та три сотні мужів, що з ним, зму́чені в пого́ні.

 5 І сказав він до людей Сукко́ту: „Дайте но буханці́в хліба наро́дові, що за мною, бо вони зму́чені, а я женуся за Зевахом та Цалмунною, царями мідіянітянськими“.

 6 І сказали суккотські князі: „Чи рука Зеваха та Цалмунна вже в твоїй руці, щоб давати хліб твоєму ві́йську?“

 7 І сказав Гедео́н: „Тому́ то, коли Господь дасть у мою руку Зеваха та Цалмунну, то я буду молотити ваше тіло пустинними те́рнями та колючка́ми!“

 8 І пішов він звідти до Пенуїлу, і говорив до них те саме. А люди Пеиуїлу відповіли́ йому, як відповіли́ люди Сукко́ту.

 9 І він сказав також до людей Пенуїлу, говорячи: „Коли я верта́тимусь у ми́рі, — розіб'ю́ оцю ве́жу“.

 10 А Зевах та Цалмунна були в Каркорі, і з ними їхні табо́ри, близько п'ятнадцяти тисяч, — усі позосталі з усього табо́ру синів Кедему. А тих, що впали, — було сто й двадцять тисяч чоловіка, що витяга́ли меча.

 11 А Гедеон пішов дорогою Шехуне-Боголіму зо сходу до Коваху й Йоґбеги. І розбив він табо́ра, коли та́бір був безпечний.

 12 І втікали Зевах та Цалмунна, а він гнався за ними. І він схопи́в обох мідіянітянських царів, Зеваха та Цалмунну, а на ввесь та́бір нагнав жаху.

 13 І вернувся Гедео́н, син Йоашів, із війни з Маале-Гахересу.

 14 І захопи́в він юнака́ з людей Суккоту, та й запита́вся його. І той написав йому ймення князів Суккоту та старши́х його, — сімдеся́т і сім чоловіка.

 15 І прийшов він до людей Сукко́ту та й сказав їм: „Ось Зе́вах та Цалму́нна, що ви ображали мене, говорячи: Чи рука Зеваха та Цалмунни тепер у твоїй руці, що дамо́ хліба твоїм змученим лю́дям?“

 16 І схопи́в він старши́х того міста, і пустинне те́рня та колючки́, і побив ними суккотських людей.

 17 А пенуїльську ве́жу розбив, і позабивав людей того міста.

 18 І сказав він до Зе́ваха та до Цалму́нни: „Які ті люди, що ви повбивали на Фаво́рі?“ А ті сказали: „Як ти, так вони — одне, мають вигляд царськи́х синів“.

 19 А він сказав: „То брати мої, сини моєї матері. Як живий Господь, — коли б ви були позоста́вили їх при житті, не повбивав би я вас!“

 20 І сказав він до Єтера, свого пе́рвенця: „Устань, — забий їх!“ Та той юна́к не витяг свого меча, бо боявся, — бо він був ще мали́й.

 21 І сказав Зевах та Цалмунна: „Устань ти, і кинься на нас, бо по чоловікові сила його“. І встав Гедеон, і вбив Зеваха та Цалмунну, і забрав оздо́бні мі́сяці, що були на шиях їхніх верблю́дів.

Пастка для Гедеона

 22 І сказали Ізраїлеві мужі до Гедеона: „Пануй над нами і ти, і син твій, і син твого сина, бо ти спас нас від руки Мідія́на“.

 23 І сказав до них Гедеон: „Не буду панувати над вами я, і не буде панувати над вами син мій, — Господь панува́тиме над вами“.

 24 І сказав до них Гедеон: „Попрошу́ від вас проха́ння, — і дайте мені кожен носову́ сере́жку зо своєї здо́бичі“, — бо в них, мідіянітян, були золоті носові сере́жки, бо ізмаїльтя́ни вони.

 25 І сказали вони: „Дати — дамо́“. І розтягнули одежу, і кидали туди кожен носову сере́жку зо своєї здо́бичі.

 26 І була вага золотих носових сере́жок, що він просив, тисяча й сімсо́т шеклів золота, крім оздобних місяців, і сере́жок, і пу́рпурових шат, що були на мідіянітянських царях, і окрім наши́йників, що на шиях їхніх верблю́дів.

 27 А Гедеон зробив із того ефо́да, і поставив його́ у своєму місті, в Офрі. І за ним чинив там пере́люб увесь Ізра́їль, і це стало па́сткою для Гедеона та для дому його.

 28 І був упоко́рений Мідіян перед Ізраїлевими синами, і він більш не підіймав своєї голови́. І Край мав мир сорок літ за Гедеонових днів.

 29 І пішов Єруббаа́л, син Йоашів, та й осівся в своїм домі.

 30 А в Гедеона було сімдеся́т синів, що походили зо сте́гон його, бо він мав багато жіно́к.

 31 А нало́жниця його, що в Сихемі, — породила йому сина й вона, а він назвав ім'я́ йому: Авімелех.

 32 І помер Гедео́н, син Йоашів, у добрій сивизні́, і був похо́ваний у гробі Йоаша, батька свого, в Офрі авіезеровій.

 33 І сталося, як помер Гедео́н, то Ізра́їлеві сини́ зно́ву чинили пере́люб і́з Ваа́лами, і поставили собі Ваал-Берита за бога.

 34 І Ізраїлеві сини не пам'ятали Господа, Бога свого, що спасав їх від руки всіх їхніх навко́лишніх ворогів.

 35 І не зроби́ли вони ми́лости з домом Єруббаа́ла-Гедеона такої, як усе те добро, яке він зробив для Ізраїля.

Авімеле́х

9 І пішов Авімелех, син Єруббаалів, до Сихему, до братів своєї матері, і говорив до них та до всьо́го роду ба́тьківського дому своєї матері, кажучи:

 2 „Говорі́ть го́лосно до всіх сихемських госпо́дарів: Що́ ліпше для вас: чи панува́ння над вами семидесяти́ мужів, усіх Єруббаа́лових сині́в, чи панува́ння над вами му́жа одно́го? І пам'ятайте, що я кість ваша та тіло ваше“.

 3 І говорили брати його матері про нього го́лосно до сихемських госпо́дарів усі ті слова́, — і їхнє серце схилилося до Авімелеха, бо вони сказали: „Він наш брат“.

 4 І дали́ йому сімдеся́т шеклів срібла з дому Баал-Беріта, а Авімелех найняв за них пустих та легкова́жних людей, — і вони пішли за ним.

 5 А він прийшов до дому свого батька в Офру, і повбивав своїх братів, синів Єруббаа́лових, сімдеся́т чоловіка на однім камені. І позостався тільки Йотам, син Єруббаа́лів, наймолодший, бо сховався.

 6 І були́ зі́брані всі сихемські госпо́дарі та ввесь Бет-Мілло, і вони пішли та й настановили Авімелеха за царя при Елон-Муццаві, що в Сихемі.

Притча про вибір царя

 7 І повідомили про це Йотама, і він пішов, і став на верхі́в'ї гори Ґаріззі́м, і підвищив свій голос, і закликав та й сказав їм: „Почуйте мене, сихемські госпо́дарі, і хай почує вас Бог!

 8 Пішли були раз дерева́, щоб пома́зати царя над собою, і сказали вони до оли́вки: Царюй ти над нами!

 9 А оли́вка сказала до них: Чи я загубила[12] свій товщ, що Бога й людей ним шанують, і сторожити[13] піду́ над дере́вами?

 10 І сказали дере́ва до фіґи: Іди ти, та й над нами царю́й!

 11 І сказала їм фіґа: Чи я загубила свої солодо́щі та свій добрий врожа́й, і сторожи́ти піду́ над дере́вами?

 12 І дере́ва промовили до винограду: Іди ти, та й над нами царюй!

 13 І промовив до них виноград: Чи я загубив свого со́ка, що Бога й людей весели́ти, і сторожи́ти піду́ над дере́вами?

 14 Тоді всі дере́ва сказали терни́ні: Іди ти, та й над нами царюй!

 15 А терни́на сказала дере́вам: якщо справді мене на царя над собою пома́зуєте, — підійді́ть, похова́йтеся в ті́ні моїй! А як ні, — то ось вийде огонь із терни́ни, та кедри лива́нські поїсть!

Авімеле́хове царюва́ння над Ізраїлем

 16 А тепер, — якщо направду й у невинності зробили ви, що настанови́ли Авімелеха царем, і якщо ви добре зробили з Єруббаалом та з домом його, і якщо ви зробили йому за заслугою рук його,

 17 бо мій ба́тько воював за вас, і кинув був життя своє на небезпе́ку, і врятував вас із руки Мідія́на,

 18 а ви сьогодні повстали на дім ба́тька мого, та й повбивали синів його, сімдеся́т люда, на одно́му камені, і настановили царем Авімелеха, сина його невільниці, над сихемськими госпо́дарями, бо він брат ваш,

 19 і якщо в правді й невинності зробили ви з Єруббаалом та з домом його цього дня, — то радійте Авімелехом, і нехай і він радіє вами!

 20 А як ні, — ви́йде огонь з Авімелеха, та й поїсть госпо́дарів Сихему й Бет-Мілло, і ви́йде огонь із госпо́дарів Сихему й з Бет-Мілло, та й з'їсть Авімелеха“.

 21 І втік Йотам і збіг, і пішов до Бееру, і сидів там перед братом своїм.

 22 І володів Авімеле́х над Ізраїлем три роки.

 23 І послав Господь злого духа між Авімелехом та між сихемськими госпо́дарями, — і зрадили сихемські госпо́дарі Авімелеха,

 24 щоб прийшла кривда семидесяти Єруббаалових синів, а їхня кров спала на Авімелеха, їхнього брата, що їх повбивав, та на сихемських господарів, що зміцнили його руки забити братів своїх.

 25 І сихемські господарі́ поставили на верхів'ях гір чатівників на нього, і вони грабува́ли все, що прихо́дило до них на дорозі. І сказано про це Авімелеху.

 26 І прийшов Ґаал, Еведів син, та брати його, і вони прийшли до Сихему, — і дові́рилися йому сихемські господарі́.

 27 І вихо́дили вони в поле, і збирали виноград свій, і вича́влювали, і робили празник. І входили вони до дому свого бога, і їли й пили та проклинали Авімелеха.

 28 І говорив Ґаал, син Еведів: „Хто Авімелех і хто Сихе́м, що бу́демо служити йому? Чи ж він не син Єруббаа́лів, а Зевул начальник його? Служіть людям Гемора, батька Сихема, а чому ми бу́демо служити йому?

 29 А хто дав би цього народа в мою руку, то я прогнав би Авімелеха. І він скаже до Авімелеха: Помнож своє ві́йсько, та й вийди!“

 30 І почув Зевул, голова міста, слова Ґаала, сина Еведового, — і запалився його гнів.

 31 І послав він послів до Авімелеха з хитрістю, говорячи: „Ось Ґаал, син Еведів, та брати його прихо́дять до Сихему, і ось вони підбу́рюють місто проти тебе.

 32 А тепер устань уночі ти та той наро́д, що з тобою, і чату́й на полі.

 33 І буде, — встанеш рано вранці, як схо́дитиме сонце, і нападеш на місто. І ось, — він та народ той, що з ним, ви́йдуть до тебе, а ти зробиш йому, як зна́йде потрібним рука твоя“.

 34 І встав уночі Авімелех та ввесь народ, що з ним, та й чатували над Сихемом чотири відділи.

 35 І вийшов Ґаал, син Еведів, і став при вході місько́ї брами. І встав Авімелех та народ, що з ним, із за́сідки.

 36 А Ґаал побачив той народ, та й сказав до Зевула: „Ось народ схо́дить із верхі́в гір“. І сказав до нього Зевул: „Ти бачиш гірську́ тінь, немов людей!“

 37 А Ґаал далі говорив та казав: „Ось народ сходить з верхі́в'я, а один відділ приходить із дороги Елон-Меоненіму“.

 38 І сказав до нього Зевул: „Де тоді уста твої, що говорили: Хто Авімелех, що ми бу́дем служити йому? А оце той народ, що ти пого́рджував ним. Виходь же тепер, та й воюй з ним!“

 39 І вийшов Ґаал перед сихемськими господаря́ми, та й воював з Авімелехом.

 40 І Авімелех погнав його, і він побі́г перед ним. І напа́дало багато трупів аж до входу до брами.

 41 І осівся Авімелех в Арумі, а Зевул вигнав Ґаал а та братів його, щоб не сиділи в Сихемі.

 42 I сталося другого дня, і вийшов наро́д на поле, а Авімелеху доне́сли про це.

 43 І взяв він людей, і поділив їх на три ві́дділи, та й чатував на полі. І побачив він, аж ось народ вихо́дить із міста, — і встав він на них, та й побив їх.

 44 А Авімелех та відділи, що з ним, напали й стали при вході місько́ї брами, а два відділи напали на все, що в полі, та й повбивали їх.

 45 І Авімелех воював із містом ці́лий той день, та й здобув місто, а народ, що був у ньому, позабивав. І зруйнував він те місто, та й обсіяв його сіллю.

 46 І почули про це всі, хто був у сихемській башті, і ввійшли до твердині, до дому бога Беріта.

 47 І було доне́сено Авімелехові, що зібралися всі господарі́ сихемської ба́шти.

 48 І вийшов Авімелех на го́ру Цалмон, він та ввесь народ, що з ним. І взяв Авімелех сокири в свою руку, та й настина́в галу́ззя з де́рева, і позно́сив його, і поклав на своє плече. І сказав він до народу, що з ним: „Що ви бачили, що́ зробив я, — поспішно зробіть, як я“.

 49 І настина́в також увесь народ кожен галу́ззя собі, і пішли за Авімелехом, і поскладали над печерою, та й підпалили над ними ту печеру огнем. І повмирали всі люди сихемської ве́жі, близько тисячі чоловіків та жінок.

 50 І пішов Авімелех до Тевецу, і таборува́в при Тевеці, та й здобув його.

 51 А в сере́дині міста була́ міцна́ башта, і повтікали туди всі чоловіки й жінки та всі господарі́ міста, і замкнули за собою, та й вийшли на дах тієї башти.

 52 І прийшов Авімелех аж до башти, та й воював із нею. І підійшов він аж до входу башти, щоб спалити її огнем.

 53 Тоді одна жінка кинула горі́шнього ка́меня від жо́рен на Авімелехову голову, — та й розторо́щила йому че́репа.

 54 І він зараз кликнув до юнака́, свого́ зброєно́ші, та й сказав йому: „Витягни свого меча, та й забий мене, щоб не сказали про мене: Його жінка забила!“ І його юна́к проколов його, — і він помер.

 55 І побачили ізра́їльтяни, що Авімелех помер, та й порозхо́дилися кожен на своє місце.

 56 І Бог віддав Авімелехові зло, яке він зробив був своєму батькові, що повбивав сімдеся́т братів своїх.

 57 А все зло сихемських людей Бог повернув на їхню го́лову, — і прийшло на них прокля́ття Йотама, Єруббаа́лового сина.

Вороги знову тиснуть Ізраїля

10 І став по Авімелехові на спасіння Ізраїля Тола, син Пуї, сина Додового, муж Іссахарів. І він сидів у Шамірі в Єфремових гора́х.

 2 І судив він Ізраїля двадцять і три роки, та й помер, і був похо́ваний в Шамірі.

 3 І став по ньому Яір ґілеадеянин, і судив Ізраїля двадцять і два роки.

 4 І було в ньо́го тридцять синів, що їздили на тридцяти молодих ослах, а в них тридцять міст, — їх кличуть аж до цього дня: Яірові се́ла, що в ґілеадському кра́ї.

 5 І помер Яір, і був похований в Камоні.

 6 А Ізраїлеві сини й далі чинили зло в Господніх оча́х, і служили Ваа́лам та Аста́ртам, і богам арамським, і богам сидонським, і богам моавським, і богам аммонських синів, і богам филисти́мським. І покинули вони Господа, і не служили Йому.

 7 І запалився Господній гнів на Ізраїля, і Він передав їх в ру́ку филисти́млян та в руку синів Аммонових.

 8 І вони били й мучили Ізраїлевих синів від того ро́ку, і гнобили вісімнадцять років усіх Ізраїлевих синів, що по той бік Йорда́ну в аморейському кра́ї, що в Ґілеаді.

 9 І перейшли Аммонові сини Йорда́н, щоб воювати також з Юдою й з Веніями́ном та з Єфремовим домом. І Ізраїлеві було́ дуже тісно!

 10 І кли́кали Ізраїлеві сини до Господа, говорячи: „Згрішили ми Тобі, бо ми покинули свого Бога, і служили Ваа́лам“.

 11 І сказав Господь до Ізраїлевих синів: „Чи ж не спас Я вас від Єгипту, і від аморе́янина, і від Аммо́нових синів, і від филисти́млян?

 12 А сидо́няни, і Амали́к, і Маон гноби́ли вас, і ви кли́кали до Мене, — і Я спас вас від їхньої руки.

 13 А ви полишили Мене, і служили іншим бога́м, тому більше не спаса́тиму вас.

 14 Ідіть, і кличте до тих богів, що ви вибрали їх, — вони спасуть вас у ча́сі вашого у́тиску“.

 15 І сказали Ізраїлеві сини до Господа: „Згрішили ми! Зроби Ти нам усе, як добре в оча́х Твоїх. Тільки спаси нас цього дня!“

 16 І повикидали вони з-поміж себе чужих богів, та й служили Господе́ві. І знетерпели́вилась душа Його через Ізраїлеве стражда́ння.

 17 А Аммонові сини були скли́кані, та й таборува́ли в Ґілеаді. І були зі́брані Ізраїлеві сини, та й таборува́ли в Міцпі.

 18 І сказали той наро́д та ґілеадські князі, один до о́дного: „Хто той чоловік, що зачне воювати з Аммоновими сина́ми? Він стане головою для всіх ґілеадських ме́шканців“.

Суддя Їфтах

11 А ґілеадянин Їфта́х був хоробрий воя́к. А він був син блудли́вої жінки, і з нею Ґілеа́д породив Їфта́ха.

 2 І породила Ґілеадова жінка йому синів. І повиро́стали сини тієї жінки, та й вигнали Їфтаха, і сказали йому: „Не будеш володіти в домі нашого батька, бо ти син іншої жінки!“

 3 І втік Їфта́х перед своїми братами, і осівся в кра́ї Тов. І зібралися до Їфтаха гуля́щі люди, та й виходили з ним.

 4 І сталося по часі, і воювали Аммонові сини з Ізраїлем.

 5 І сталося, як воювали Аммонові сини з Ізраїлем, то пішли ґілеадські старші́, щоб забрати Їфтаха з кра́ю Тов.

 6 І сказали вони до Їфтаха: „Іди ж, і будеш нам провідником, і будемо воювати з Аммоновими сина́ми“.

 7 І сказав Їфтах до ґілеадських старши́х: „Чи ж не ви знена́видили мене, і вигнали мене з дому мого батька? І чого ви прийшли до мене тепер, коли ви в біді?“

 8 І сказали ґілеадські старші́ до Їфтаха: „Зате ми тепер вернулися до тебе! І ти піди з нами, і бу́демо воювати з Аммоновими синами, і станеш нам головою для всіх ме́шканців ґілеадських“.

 9 І сказав Їфтах до ґілеадських старших: „Якщо ви мене вернете воювати з Аммоновими синами, і Господь дасть їх, щоб були побиті передо мною, то чи я стану вам головою?“.

 10 І сказали ґілеадські старші до Їфтаха: „Нехай Господь буде свідком поміж нами, що так, як слово твоє, так зро́бимо“.

 11 І пішов Їфтах з ґілеадськими старшими, і народ настанови́в його собі за го́лову та провідника́, а Їфтах промовляв усі свої слова́ перед Господнім лицем у Міцпі.

 12 І послав Їфтах послів до царів Аммонових синів, говорячи: „Що тобі до мене,[14] що ти прийшов до мене воювати з моїм кра́єм?“

 13 І сказав цар Аммонових синів до Їфтаховнх послів: „Бо Ізраїль забрав мій край, коли він вихо́див з Єгипту, від Арнону й аж до Яббоку та аж до Йорда́ну. А тепер верни ж їх у мирі“.

 14 А Їфтах ще послав послів до царя Аммонових синів,

 15 і сказав йому: „Так сказав Їфта́х: Не взяв Ізра́їль кра́ю Моавого та краю Аммонових синів,

 16 бо коли йшли вони з Єгипту, то Ізраїль ішов по пустині аж до Червоного моря, і прийшов до Каде́шу.

 17 І послав Ізраїль послів до едо́мського царя, говорячи: Нехай я перейду́ твоїм кра́єм, — та не послухав едомський цар. І послав він також до царя моа́вського, — та й той не хотів. І осівся Ізраїль у Каде́шу.

 18 І пішов він пустинею, і обійшов край едо́мський та край моа́вський, і прийшов зо сходу сонця до моавського кра́ю, та й таборува́ли по тім боці Арно́ну, а в моавські границі не входили, бо Арнон — границя Моава.

 19 І послав Ізра́їль послів до Сихо́на, царя аморе́йського, царя хешбо́нського, і сказав йому Ізраїль: „Нехай ми пере́йдемо твоїм краєм аж до місця свого“.

 20 І не вірив Сихо́н Ізраїлеві, щоб він ми́рно перейшов його границями. І зібрав Сихон увесь народ свій, та й таборува́ли в Йохці, і воювали з Ізраїлем.

 21 І дав Господь, Бог Ізраїля, Сихона та ввесь народ його в Ізраїлеву руку, — вони побили їх. І посів Ізраїль увесь край аморе́янина, ме́шканця того кра́ю.

 22 І вони посіли всю аморе́йську країну від Арно́ну й аж до Яббо́ку, і від пустині та аж до Йорда́ну.

 23 А тепер Госпо́дь, Бог Ізраїлів, вигнав Аморе́янина перед народом Своїм, Ізраїлем, а ти посядеш його?

 24 Отож, що дасть тобі на насліддя Кемош, бог твій, те ти посядеш, а все, де вигнав Господь, Бог наш, перед нами, те ми посядемо.

 25 А тепер чи справді ти ліпший від Бала́ка, Ціппорового сина, царя моа́вського? Чи сваритися — сварився він з Ізраїлем? Чи воювати — воював із ними?

 26 Коли Ізраїль сидів у Хешбоні та в підлеглих містах його, і в Ар'орі та в підлеглих містах його, і по всіх містах, що над Арноном, три сотні літ, то чому́ не відібрали ви їх за той час?

 27 А тобі я не згрішив, а ти робиш зо мною зло, щоб воювати зо мною. Нехай розсудить Господь, що судить сьогодні між Ізраїлевими синами та між синами Аммоновими“.

 28 Та цар Аммонових синів не послухався слів Їфтаха, що до нього посилав.

 29 І Дух Господній перебував на Їфта́хові, і він перейшов Ґілеа́д та Манасі́ю, і перейшов ґілеа́дську Міцпе́,[15] а з ґілеадської Міцпе перейшов до Аммонових синів.

 30 І обіцяв Їфтах обі́тницю Господе́ві й сказав: „Якщо справді даси Ти Аммонових синів у мою ру́ку,

 31 то станеться, — виходя́чий, що ви́йде з дверей мого дому навпроти мене, коли я верта́тимусь з ми́ром від Аммонових синів, то буде він для Господа, і я принесу́ його в цілопа́лення“.

 32 І прийшов Їфтах до Аммонових синів воювати з ними, а Господь дав їх у його руку.

 33 І він побив їх дуже великою пора́зкою від Ароеру й аж туди, де йти до Мінніту, двадцять міст, і аж до Авел-Кераміму. І впокори́лися Аммонові сини перед синами Ізраїлевими.

 34 І прийшов Їфтах до Міцпи́ до свого дому, аж ось виходить навпроти нього дочка́ його з бу́бнами та з та́нцями! А вона була в нього тільки одна, — не було в нього, окрім неї, ані сина, ані дочки́.

 35 І сталося, як він побачив її, то розде́р одежу свою та й сказав: „Ах, до́чко моя! Ти справді повалила мене, і ти стала однією з тих, що нещасли́влять мене. Бо я дав Господе́ві обі́та, і не мо́жу відмовитися від нього“.

 36 А вона відказала йому: „Ба́тьку мій, ти дав обі́тницю Господе́ві, — зроби мені, як вийшло з твоїх уст, коли Господь зробив тобі пі́мсту на твоїх ворогів, на Аммонових синів“.

 37 І сказала вона до свого батька: „Нехай буде мені зро́блена оця річ: відпусти мене на два місяці, і нехай я піду́ й зійду́ на го́ру, і нехай опла́чу дівува́ння своє я та при́ятельки мої“.

 38 А він сказав: „Іди!“ І послав її на два місяці. І пішла вона та її при́ятельки, і оплакувала дівува́ння своє.

 39 І сталося в кінці двох місяців, і верну́лася вона до ба́тька свого, а він учинив над нею свою обі́тницю, яку обіцяв був, і вона не пізнала мужа. І сталося це звичаєм в Ізраїлі:

 40 рік-річно ходять Ізраїлеві до́чки плакати за дочко́ю ґілеадянина Їфтаха, чотири дні в році.

Війна Їфтаха з Єфремом

12 І були скликані Єфре́мові люди, і перейшли на пі́вніч та й сказали до Їфта́ха: „Чому́ перейшов ти Йордан, щоб воювати з Аммоновими синами, а нас не покликав піти з собою? Ми спа́лимо огнем твій дім із тобою.

 2 І сказав їм Їфта́х: „Велику боротьбу́ мав я та народ мій з Аммоновими синами. І кликав я вас, та ви не спасли мене з його руки.

 3 І коли я побачив, що ви не спасе́те, то поклав я ду́шу свою[16] на небезпе́ку, і перейшов Йордан до Аммонових синів, а Господь дав їх у мою руку. І чого́ прийшли ви до мене цього дня, щоб воювати зо мною?“

 4 І зібрав Їфта́х усіх ґілеа́дських людей, та й воював з Єфремом. І побили ґілеадські люди Єфрема, бо ті сказали: „Ви Єфремові втікачі́, — Ґілеад поміж Єфремом та поміж Манасією“.

 5 І зайняв Ґілеад йорда́нські перехо́ди до Єфрема. І сталося, коли говорили Єфремові втікачі: „Нехай я перейду́“, то ґілеадські люди йому говорили: „Чи ти єфремівець?“ Той казав: „Ні“.

 6 І казали йому: „Скажи но шіббо́лет“.[17] А той казав: „Сіббо́лет“, бо не міг ви́мовити так. І хапа́ли його, і різали при йорданськім перехо́ді. І впало того часу в Єфрема сорок і дві тисячі.

 7 І судив Їфта́х Ізраїля шість років. І помер ґілеадянин Їфтах, і був похований у місті Ґілеаді.

Судді: Івцан, Елон та Авдон

 8 А по ньому Ізраїля судив Івцан з Віфлеє́му.

 9 І було в нього тридцять синів, а тридцять дочо́к він відпустив заміж назо́вні, і тридцять дочо́к впровадив для синів своїх з-назо́вні. І судив він Ізраїля сім літ.

 10 І помер Івцан і був похований в Віфлеємі.

 11 А по ньому Ізраїля судив завуло́нівець Елон, і судив Ізраїля десять літ.

 12 І помер завуло́нівець Елон, і був похований в Айялоні, у Завулоновім кра́ї.

 13 А по ньому Ізраїля судив Авдо́н, син Гіллела, пір'атонянин.

 14 І було в нього сорок синів та тридцять ону́ків, що їздили на семидесяти молодих ослах. І судив він Ізраїля вісім літ.

 15 І помер Авдон, син Гіллела, пір'атонянин, і був похований в Єфремовім кра́ї, на горі амалике́янина.

Народження Самсона

13 А Ізраїлеві сини й далі робили зло в Господніх оча́х. І Господь віддав їх у руку филисти́млян на сорок літ.

 2 І був один чоловік з Цар'ї, да́нівець з роду, а ім'я́ йому — Мано́ах. А жінка його була неплідна, і не родила.

 3 І явився Ангол Господній до тієї жінки, та й промовив до неї: „Ось ти неплі́дна, і не роджала, але ти зачнеш і породиш сина.

 4 А тепер стережись, і не пий вина та п'янко́го напо́ю, і не їж нічого нечистого,

 5 бо ось ти зачнеш, і сина породиш, і бри́тва не торкнеться його голови, бо дитя те буде Божим назоре́єм від утро́би, — і він зачне спаса́ти Ізраїля з руки филисти́млян“.

 6 І прийшла та жінка, та й сказала до чоловіка свого, говорячи: „Божий чоловік прихо́див до мене, а вигляд його — як вигляд Божого Ангола, дуже грізни́й. І я не питала його, звідки він, а йме́ння свого він мені не сказав.

 7 І сказав він мені: Ось ти зачне́ш, і поро́диш сина, а тепер не пий вина та п'янко́го напо́ю, і не їж жодної нечистости, бо дитя те буде Божим назоре́єм від утро́би аж до дня смерти своєї“.

 8 І благав Мано́ах Господа, та й сказав: „О Господи, — Божий чоловік, що його́ посилав Ти, нехай при́йде ще до нас, і нехай нас навчи́ть, що́ ми зробимо для дитини, що народиться“.

 9 І вислухав Бог цей Маноахів голос, і прийшов Божий Ангол ще до тієї жінки. А вона сиділа на полі, і Мано́аха, чоловіка її, не було́ з нею.

 10 І поспішила та жінка, і побігла та й оповіла́ чоловікові своєму, і сказала до нього: „Ось з'явився мені той чоловік, що прихо́див був того дня до ме́не“.

 11 І встав, і пішов Маноах за своєю жінкою, і прийшов до того чоловіка, та й сказав йому: „Чи ти той чоловік, що говорив до цієї жінки?“ А той сказав: „Я“.

 12 І сказав Маноах: „Тепер нехай спо́вниться слово твоє. Та як нам вихо́вувати ту дитину, і що чинити з нею?

 13 І сказав Ангол Господній до Маноаха: „Усього, що́ сказав я жінці, нехай вона стереже́ться.

 14 Усього, що́ виходить із виноградного куща́, не буде вона їсти, а вина та напо́ю п'янко́го нехай не п'є, і нічого нечистого нехай не їсть. Нехай додержує всього, що я наказав“.

 15 І сказав Маноах до Ангола Господнього: „Нехай ми заде́ржимо тебе, і пригото́вимо для тебе козля́“.

 16 І сказав Ангол Господній до Маноаха: „Якщо ти заде́ржиш мене, я не бу́ду їсти твого хліба. А якщо приготу́єш цілопа́лення — для Господа принесеш його“. Бо Маноах не знав, що це Ангол Господній.

 17 І сказав Маноах до Господнього Ангола: „Яке ім'я́ твоє? Коли спо́вниться твоє слово, то ми вшануємо тебе“.

 18 І сказав йому Ангол Господній: „Чому ти питаєшся про моє ім'я́? Воно дивне“.

 19 І взяв Маноах козля́ та жертву хлі́бну, і на скелі приніс Господе́ві. І Він учинив чудо, а Маноах та його жінка бачили те.

 20 І сталося, коли по́лум'я підіймалося з-над жертівника до неба, то Ангол Господній вознісся в по́лум'ї жертівника. А Маноах та жінка його бачили це, та й попа́дали обличчям своїм на землю.

 21 І Ангол Господній більш уже не появлявся до Маноаха та до жінки його. Тоді Маноах пізнав, що це Ангол Господній.

 22 І сказав Маноах до своєї жінки: „Ми справді помремо́, бо ми бачили Бога“.

 23 І сказала йому жінка його: „Коли б Господь хотів був повбивати нас, не взяв би з нашої руки цілопа́лення та хлібної жертви, і не дав би нам побачити всього цьо́го, і не об'явив би нам цього ча́су речі, як це“.

 24 І породила та жінка сина, і назвала ім'я́ йому: Самсо́н.[18] І виро́став той хло́пець, і Господь благословля́в його́.

 25 А Дух Господній почав дія́ти в ньо́му в Дановім табо́рі між Цор'а та між Ештаолом.

Пригода з левом і за́гадка про мед

14 І зійшов Самсо́н до Тімни́, і побачив у Тімні жінку з филистимських дочо́к.

 2 І пішов він, і розповів своєму ба́тькові та своїй матері, та й сказав: „Я нагледів у Тімні жінку з филистимських дочо́к, а тепер візьміть її мені за жінку“.

 3 І сказав йому батько його та мати його: „Чи ж нема жінки серед дочо́к братів твоїх та серед усього мого народу, що ти йдеш узяти жінку з необрізаних филисти́млян?“ І сказав Самсон до свого батька: „Візьми її мені, бо вона люба оча́м моїм“.

 4 А батько його та мати його не знали, що це від Господа, бо він шукав за́чіпки з филисти́млянами. А того ча́су филисти́мляни панували над Ізраїлем.

 5 I зійшов Самсо́н і батько його та мати його до Тімни́, і прийшли аж до тімненських виноградників, — аж ось навпроти нього ричи́ть левчу́к.

 6 І зійшов на нього Дух Господній, і він розірвав того левчука, як розривають ягня, а в руці його не було нічого. І він не сказав своєму батькові та своїй матері, що́ зробив.

 7 І він зійшов, і говорив до тієї жінки, і вона стала улю́блена в Самсонових оча́х.

 8 А по ча́сі він вертався забрати її, і звернув із дороги побачити па́дло лева, — аж ось рій бджіл у тілі того лева та мед.

 9 І він ви́шкріб його на свою до́лоню, і пішов, і їв та й їв. І він пішов до батька свого й до матері своєї, та й дав їм, і вони їли. І він не сказав їм, що той мед він зішкрі́б із тіла лева.

 10 І зійшов його батько до тієї жінки, а Самсо́н справив там прийняття́, бо так роблять юнаки́.

 11 І сталося, коли вони побачили його, то взяли тридцятеро дружкі́в, і були з ним.

 12 І сказав їм Самсон: „Нехай но я загадаю вам за́гадку. Якщо справді розгадаєте її мені за сім день прийняття́, і відгадаєте, то я дам вам тридцять лляни́х сорочо́к та тридцять змін одежі.

 13 А якщо не зможете розгадати мені, то ви мені дасте тридцять лляни́х сорочо́к та тридцять змін одежі“. І вони сказали йому: „Зага́дуй за́гадку свою, а ми послухаємо її“.

 14 І він сказав їм: „З їдячого вийшло їсти́вне, а з сильного вийшло солодке“. І не могли вони розгадати за три дні.

 15 І сталося сьомого дня, і сказали вони до Самсонової жінки: „Намов свого чоловіка, і нехай він розгадає нам ту за́гадку, щоб ми не спалили огнем тебе та дім твого ба́тька. Чи ви нас покликали, щоб посісти має́ток наш, чи ні?“

 16 І плакала Самсонова жінка при ньому сім день і казала: „Ти певне нена́видиш мене й не любиш мене. Ти загадав за́гадку синам мого народу, а мені не розгадав“. А він їй сказав: „Таж батькові своєму та матері своїй не розгадав я, а розгадаю тобі?“

 17 А вона плакала при ньому сім день, коли в них було́ прийняття. І сталося сьомого дня, і він розгадав їй, бо вона докуча́ла йому. А вона розгадала ту за́гадку синам свого народу.

 18 І сказали йому люди того міста сьомого дня, поки зайшло сонце: „Що солодше від меду, і що сильніше від лева?“ А він їм відказав: „Якби ви не орали моєю телицею, то ви за́гадки не відгадали б моєї“.

 19 І зійшов на нього Дух Господній, і він пішов до Ашкелону, та й побив з них тридцятеро чоловіка, і пороздягав їх, і віддав ті зміни одежі тим, що розгадали за́гадку. І запали́вся гнів його, і він пішов до дому батька свого.

 20 А Самсонова жінка досталася дружко́ві його, що приятелюва́в із ним.

Самсон нищить филистимлян

15 А по часі сталося в днях жнив пшениці, і відвідав Самсон з козля́м свою жінку та й сказав: „Нехай увійду́ я до моєї жінки, до кімна́ти“. Та батько її не дав йому ввійти.

 2 І сказав її батько: „Я дійсно поду́мав був, що ти справді знена́видів її, а тому я дав її твоєму дружко́ві. Чи молодша сестра її не ліпша від неї? Нехай же вона буде тобі замість неї“.

 3 І сказав їм Самсо́н: „Цього ра́зу я не буду винний перед филисти́млянами, коли я зроблю́ їм зло“.

 4 І пішов Самсон, та й зловив три сотні лисиць. І взяв він смолоски́пи, і обернув хвоста до хвоста, і прив'язав одного смолоскипа всере́дині поміж два хвости.

 5 І запалив він огонь у тих смолоски́пах, і пустив лисиць в филистимські жита́. І попали́в він сти́рти та жита́, і оли́вкові сади́.

 6 І сказали филистимляни: „Хто́ це зробив?“ А їм відказали: „Самсон, зять тімнеянина, бо він забрав його жінку й віддав її дружко́ві його“. І пішли филистимляни, та й спалили огнем її та батька її.

 7 І сказав їм Самсон: „Хоч ви й зробили так, як це, та проте я конче пімщу́ся на вас, і аж тоді переста́ну“.

 8 І він сильно побив їх дошкульною пора́зкою. І пішов він, і осівся в щі́лині скелі Етам.

 9 І посхо́дили филистимляни, і таборува́ли в Юди, і розтягли́ся до Лехі.

 10 І сказали Юдині люди: „Чого ви посхо́дили проти нас?“ А ті відказали: „Ми прийшли зв'язати Самсона, щоб зробити йому, як нам він зробив“.

 11 І пішли три тисячі люда від Юди до щі́лини скелі Етам. І сказали вони Самсонові: „Чи ти не знав, що над нами панують филисти́мляни? І що́ це ти нам учинив? А він їм сказав: „Як вони зробили мені, так я зробив їм“.

 12 І сказали йому: „Ми зійшли зв'язати тебе, щоб віддати тебе в руку филисти́млян“. І сказав їм Самсон: „Присягніть мені, що ви не заб'є́те мене“.

 13 А вони сказали йому, говорячи: „Ні, а тільки зв'я́жемо тебе та дамо́ тебе в їхню руку, а забити — не заб'ємо тебе“. І зв'язали його двома́ нови́ми шну́рами, і звели його зо скелі.

 14 Він прийшов аж до Лехі, а филисти́мляни зняли́ крик проти нього. І зійшо́в на нього Дух Господній, і стали ті су́кані шну́ри, що на раме́нах його, як лляні́, що перегоріли в огні, — і поспада́ли з його рук пу́та його.

 15 І знайшов він свіжу осля́чу ще́лепу, і простяг свою руку й узяв його, та й побив ним тисячу чоловіка.

 16 І сказав Самсон: „Осля́чою цією ще́лепою дійсно поклав їх на ку́пу, — осля́чою цією ще́лепою тисячу люда побив я“.

 17 І сталося, як скінчи́в він це говорити, то кинув ту ще́лепу зо своєї руки, і назвав ім'я́ тому місцю: Рамат-Лехі.[19]

 18 І сильно він спрагнув, і кли́кнув до Господа та й сказав: „Ти дав у руку Свого раба це велике спасі́ння, а тепер я помру́ від пра́гнення, і впаду́ в руку необрі́заних“.

 19 І пробив Бог джере́ло,[20] що в Лехі, і вийшла з ньо́го вода, — і він напився, і вернувся його дух, і він ожив. Тому назвав він ім'я́ йому́: Ен-Гаккоре,[21] що в Лехі, і так воно зветься аж до цього дня.

 20 І судив він Ізраїля за днів филистимлян двадцять літ.

Самсон і Деліла

16 І пішов Самсо́н до Га́зи, і побачив там жінку блудни́цю, і ввійшов до неї.

 2 А аззеянам донесли, говорячи: „Самсон прийшов сюди!“ І оточи́ли вони, і чатували на нього всю ніч у міські́й брамі. І вони тихо поводилися всю ніч, говорячи: „Будемо чатувати аж до ранішнього світу, — і заб'ємо його“.

 3 І лежав Самсон аж до пі́вночі. А опі́вночі встав, і схопи́в за двері місько́ї брами та за оби́два бічні́ одві́рки, та й вирвав їх ра́зом із за́сувом, і поклав на свої плечі, і виніс їх на верхі́в'я гори, що навпроти Хевро́ну.

 4 І сталося потому, і покохав він жінку в долині Сорек, а ім'я́ їй Делі́ла.[22]

 5 І прийшли до неї филистимські воло́дарі, та й сказали їй: „Намов його та й побач, — у чо́му його велика сила, і чим переможемо його та зв'яжемо його, щоб упокори́ти його? А ми кожен дамо́ тобі тисячу й сто шеклів срібла“.

 6 І сказала Деліла до Самсона: „Розкажи мені, у чо́му твоя велика сила, і чим можна зв'язати, щоб упокори́ти тебе?“

 7 І сказав їй Самсон: „Якщо зв'яжуть мене сімома́ мокрими шну́рами, що ще не ви́сушені, то осла́бну та й стану, як кожен із людей“.

 8 І прине́сли їй филистимські володарі сім мокрих шну́рів, що ще не були ви́сушені, а вона зв'язала його ними.

 9 А за́сідка сиділа в неї в іншій кімна́ті. І вона сказала до нього: „Филисти́мляни на тебе, Самсоне!“ І він розірва́в ті шну́ри, як розривається нитка з кло́ччя, коли понюхає огню. І не пізнана була його сила.

 10 І сказала Делі́ла до Самсона: „Оце ти обмани́в мене, і говорив мені лжу. Розкажи ж мені тепер, чим можна зв'язати тебе?“

 11 А він їй сказав: „Якщо справді зв'яжуть мене нови́ми су́каними шну́рами, якими не робилася робота, то ослабну й стану, як кожен із людей“.

 12 І взяла Деліла нові́ шну́ри, та й зв'язала його ними, і сказала до нього: „Филисти́мляни на тебе, Самсоне!“ А за́сідка сиділа в іншій кімна́ті. І він зірвав їх зо своїх плече́й, немов нитку.

 13 І сказала Деліла Самсонові: „Досі ти обма́нював мене, і говорив мені лжу. Розкажи ж мені, чим можна зв'язати тебе?“ А він їй сказав: „Якщо утчеш сім ку́черів моєї голови з основою“.

 14 І вона прибила їх ткацьким клинко́м, та й сказала до нього: „Филистимляни на тебе, Самсоне!“ А він обудився зо сну́ свого, та й вирвав ткацького клинка́ ткани́ни та осно́ву.

 15 І сказала вона до нього: „Як ти говориш: кохаю тебе, а серце твоє не зо мною? Оце тричі обмани́в ти мене, і не розповів мені, у чо́му твоя велика сила“.

 16 І сталося, коли вона докуча́ла йому своїми словами по всі дні, та напирала на нього, то знетерпели́вилася душа його на смерть.

 17 І виложив він їй усе серце своє, та й сказав їй: „Бритва не торкалась моєї голови, бо я Божий назоре́й від утро́би своєї матері. Якщо я буду ого́лений, то відступить від мене сила моя, і я ослабну, та й стану, як кожна люди́на“.

 18 І побачила Деліла, що він розповів їй усе своє серце, і послала й покликала филистимських воло́дарів, говорячи: „Прийдіть і цим ра́зом, бо він розповів мені все своє серце“. І прийшли до неї филистимські воло́дарі, і зне́сли срібло в своїй руці.

 19 А вона приспала його на колінах своїх, і покликала чоловіка та й наказала оголи́ти сім ку́черів його голови. І став він сла́бнути, і відступила від нього сила його.

 20 І сказала вона: „Филисти́мляни на тебе, Самсоне!“ І збудився він зо сну́ свого та й сказав: „Вийду я, як раз-у-раз, і стрясуся“. А він не знав, що Господь відступився від нього.

 21 І взяли́ його филисти́мляни, та й ви́брали очі йому́. І вони звели́ його до Га́зи, і зв'язали його мі́дяними ланцюга́ми, і він молов у домі ув'язнених.

 22 А волос голови його зачав рости по тому, як був він ого́лений.

Самсонова смерть

 23 А филистимські воло́дарі зібра́лися, щоб прине́сти велику жертву Даґо́нові, своєму бо́гові, та повесели́тися. І сказали вони: „Наш бог передав у нашу ру́ку Самсо́на, ворога нашого“.

 24 І бачив його народ, і хвалили своїх богів, і говорили: „Наш бог передав у нашу руку нашого ворога та спустоши́теля нашого кра́ю, який наші тру́пи намно́жив“.

 25 І сталося, коли їхнє серце звеселилося, то сказали вони: „Покличте Самсона, і нехай він посміши́ть нас“. І покликали Самсона з дому ув'я́знених, і він витіва́в жарти перед ними, а вони поставили його поміж стовпа́ми.

 26 І сказав Самсо́н юнако́ві, що держав його за руку: „Пусти мене, і дай доторкнутися мені, до тих стовпі́в, що на них цей дім стоїть міцно, і нехай я обіпру́ся на них“.

 27 А той дім був повен чоловіків та жіно́к, і туди зібралися всі филистимські воло́дарі, а на даху́ було близько трьох тисяч чоловіків та жіно́к, що приглядалися до жартів Самсона.

 28 І кли́кнув Самсон до Господа, та й сказав: „Владико Господи, згадай же про мене, та зміцни мене тільки цього ра́зу, Боже, і нехай я пімщу́ филисти́млянам одну пімсту за дво́є очей своїх!“

 29 І обняв Самсон оби́два середи́нні стовпи́, що на них міцно стояв той дім, і обпе́рся на них, — на одно́го прави́цею своєю, а на одно́го ліви́цею своєю.

 30 І сказав Самсон: „Нехай помру́ я ра́зом із филисти́млянами!“ І він з великою силою сперся на стовпи, — і впав той дім на володарів та на ввесь той наро́д, що в ньому. І були ті померлі, що він повбивав їх при своїй смерті, численні́ші за тих, що повбивав їх за свого життя.

 31 І зійшли його брати́ та ввесь дім його батька, і поне́сли його, і ви́несли та й поховали його між Цор'а та між Ештаолом у гро́бі Мано́аха, батька його. А він судив Ізраїля двадцять літ.

Михин дім божків

17 І був чоловік з Єфремових гір, а ім'я́ йому Миха́.

 2 І сказав він до своєї матері: „Тисяча й сто шеклів срібла, що в тебе взяті, а ти прокляла́ за них, і також сказала це, щоб і я чув, — ось те срі́бло зо мною, це я його взяв“. І сказала мати його: „Благослове́нний син мій у Господа!“

 3 І він вернув ту тисячу й сто шеклів срібла своїй матері. І сказала його мати: „Я справді посвятила те срі́бло Господе́ві з своєї руки за сина свого, щоб зробити бовва́на рі́зьбленого та боввана ли́того. А тепер звертаю його тобі“.

 4 Та він вернув те срі́бло своїй матері. І взяла́ його мати дві сотні шеклів срі́бла та й дала його золотаре́ві, а він зробив із нього бовва́на рі́зьбленого та боввана ли́того; і було це в домі Михи́.

 5 А цей чоловік Миха́ мав удома божни́цю. І зробив він ефо́да та тера́фи, і ви́святив одно́го з синів своїх, і він був йому за священика.

 6 Того ча́су не було царя в Ізраїлі, — кожен робив, що правдиве було в його оча́х.

 7 І був юна́к із Віфлеє́му Юдиного, з Юдиного ро́ду, а він Левит, і він був там прихо́дько.

 8 І пішов той чоловік з того міста, із Віфлеєму Юдиного, щоб часо́во пожити, де зна́йде. І прийшов він до Єфремових гір до дому Михи́, щоб далі йти своєю дорогою.

 9 І сказав йому Миха́: „Звідкіля ти прихо́диш?“ А той йому відказав: „Я Левит із Віфлеєму Юдейського, а я йду, щоб часо́во пожити, де знайду́“.

 10 І сказав йому Миха: „Зоставайся ж зо мною, і будь мені за отця́ та за священика, а я дам тобі десять шеклів срібла на рік і потрібну одежу та поживу твою“. І пішов той Левит до нього,

 11 і погодився Левит сидіти з тим чоловіком. І був той юна́к йому, як один із синів його.

 12 І Миха ви́святив того Левита, і був йому той юна́к за священика, і був у Михиному домі.

 13 І сказав Миха́: „Тепер я знаю, що Господь зробить добро мені, бо цей Левит став мені за священика“.

Да́нів наді́л

18 Того ча́су не було царя в Ізраїлі, і того ча́су Данове пле́м'я шукало собі наді́лу на оселю, бо до того дня не випало йому жеребка́ на наді́л серед Ізраїлевих племе́н.

 2 І Данові сини послали зо свого ро́ду п'ятеро люда з загалу́ людей військо́вих, щоб вони вивідали Край та дослідили його. І сказали до них: „Ідіть, дослідіть цей Край“. І вони зійшли на Єфремові гори аж до Михиного дому, і переночували там.

 3 Коли вони були біля Михиного дому, то вони пізнали голос того юнака Левита, та й зайшли туди й сказали йому: „Хто тебе привів сюди, і що́ ти тут робиш? І що́ ти тут маєш?“

 4 І сказав він до них: „Так і так зробив мені Миха, — і він найняв мене, і я став йому за священика“.

 5 А вони сказали йому: „Запитай же Бога, і нехай ми пізнаємо, чи пощаститься наша дорога, якою ми йдемо́“.

 6 І сказав їм священик: „Ідіть із ми́ром, — перед Господом ваша дорога, якою ви пі́дете“.

 7 І пішли ті п'ятеро людей, і прийшли в Лаїш та й побачили той народ, що в ньому, — він сидить безпечно, за зви́чаєм сидо́нян, спокійний та безпечний. І не було ніко́го, хто робив би їм щось зле в Краю́, посів би вла́ду над ними, і вони дале́ко від сидо́нян, і нема їм ді́ла ні до кого.

 8 І прийшли вони до братів своїх у Цор'у та в Ештаол. І сказали їм брати їх: „Що́ ви прине́сли?“

 9 А вони відказали: „Устаньте, і пі́демо на них, бо ми бачили той Край, і ось — дуже він добрий. А ви мовчите́? Не лініться, щоб піти, щоб прийти та посісти той Край.

 10 Як ви пі́дете, то ввійдете до народу безпечного, а Край той широкий, — бо Бог дав його в вашу ру́ку, — це місце, що там нема недостачі жодної речі, що на землі“.

 11 І рушили звідти з Данового роду з Цор'и та з Ештаолу шістсот чоловіка, опере́заних збро́єю.

 12 І пішли вони й таборува́ли в Кір'ят-Єарімі в Юді. Тому вони назвали ім'я тому місцю: Махане-Дан,[23] і так воно зветься аж до цього дня, — оце за Кір'ят-Єарімом.

 13 І перейшли вони звідти на Єфремові го́ри, і прийшли аж до Михиного дому.

 14 І відповіли п'ятеро тих мужів, що ходили ви́відати той Край до Лаїшу, і сказали своїм бра́ттям: „Чи ви знаєте, що в цих домах є ефо́д та тера́фи, і бовва́н рі́зьблений та бовван литий? А тепер знайте, що́ зробите“.

 15 І вони зайшли туди до дому того юнака Левита, до Михиного дому, і запитали його про мир.[24]

 16 А шість сотень мужа, що з Данових синів, опере́заних своєю зброєю, стояли при вході до брами.

 17 І пішли п'ятеро тих мужів, що ходили ви́відати той Край, увійшли туди, узяли рі́зьбленого боввана, і ефо́да та тера́фи, і боввана литого. А при вході до брами стояв священик та шістсот мужа, опере́заних зброєю.

 18 І ті ввійшли до Михиного дому, і взяли рі́зьбленого боввана, ефода й терафи та боввана литого. І сказав до них той священик: „Що́ ви робите?“

 19 А вони відказали йому: „Мовчи! Поклади свою руку на уста свої та й іди з нами, і стань нам за отця та за священика. Чи тобі ліпше бути священиком дому одно́го чоловіка, чи бути тобі священиком для пле́мени та для роду Ізра́їлевого?“

 20 І стало добре на серці того священика, і він узяв ефо́да та тера́фи й рі́зьбленого боввана, і ввійшов поміж народ.

 21 І повернулися вони та й пішли, а дітей, і худобу, і тяга́р пустили перед себе.

 22 Коли вони віддали́лися від Михиного дому, то люди, що в дома́х, які разом із домом Михиним, були скликані, та й догнали Данових синів.

 23 І кричали вони до Данових синів, а ті обернули обличчя свої та й сказали до Михи: „Що́ тобі, що ти кричиш?“

 24 І він сказав: „Ви забрали бога мого, що я зробив, та священика, та й пішли. І що мені ще? І що то ви говорите мені: що тобі?“

 25 І сказали до нього Данові сини: „Мовчи, щоб не чути нам твого голосу, а то наші люди із зло́сти нападуть на вас, і ти долучиш душу свою до своєї рідні.[25]

 26 І Данові сини пішли на свою дорогу. І побачив Миха, що вони сильніші від нього, і обернувся, та й пішов до свого дому.

 27 А вони взяли́, що́ зробив був Миха, та священика, що був у нього, та й пішли на Лаїш, на народ спокійний та безпечний. І вони побили їх ві́стрям меча, а місто спалили огнем.

 28 А рятівника́ не було, бо далеке воно від Сидону, і не було в них ді́ла ні з ким, і воно було в долині, що при Бет-Рехові. А вони збудували місто, та й осілися в ньому.

 29 І вони назвали ім'я́ тому містові: Дан, іменем Дана, їхнього батька, що був уроджений Ізраїлеві, але напочатку ім'я́ того міста було Лаїш.

 30 І поставили Данові сини того рі́зьбленого боввана в себе, а Йоната́н, син Ґершома, Манасіїного сина, він та сини його були священиками для Данового племени аж до дня ви́ходу на вигна́ння того кра́ю.

 31 І поклали вони в себе Михиного рі́зьбленого боввана, що зробив він, і він був у них по всі дні буття Божого дому в Шіло́.

Огидний учинок Веніяминових синів

19 І сталося тими днями, — а царя в Ізраїлі не було — і був один Левит прихо́дько на узбі́ччях Єфремових гір. І взяв він собі жінку нало́жницю з Юдиного Віфлеєму.

 2 А нало́жниця його чинила пере́люб при ньому, та й пішла від нього до дому свого батька, до Віфлеєму Юдиного, і була там чотири місяці ча́су.

 3 І встав її муж та й пішов за нею, щоб поговорити до серця її, щоб вернути її, а з ним був слуга його та пара ослів. І вона ввела́ його до дому батька свого. І побачив його ба́тько тієї молодої жінки, та й радісно вийшов назу́стріч йому.

 4 І тримав його тесть його, батько тієї молодої жінки, і сидів із ним три дні, — і їли й пили вони та ночували там.

 5 І сталося четвертого дня, і повставали вони рано вранці, та й встали, щоб іти. І сказав батько тієї молодої жінки до зятя свого: „Підкріпи своє серце кавалком хліба, а потім пі́дете“.

 6 І сіли вони, і обоє ра́зом їли та пили. А батько тієї молодої жінки сказав до того чоловіка: „Зволь же й переночуй, і нехай буде добре тобі на серці!“

 7 Але встав той чоловік, щоб іти, а тесть його сильно просив його. І вернувся він, і переночував там.

 8 І встав він рано вранці п'ятого дня, щоб іти, а батько тієї молодої жінки сказав: „Підкріпи ж своє серце!“ І зволіка́ли вони аж до схи́лку дня, і їли обоє вони.

 9 І встав той чоловік, щоб іти, він та наложниця його та слуга його. І сказав йому тесть його, батько тієї молодої жінки: „Ось день схилився на вечір, — переночуй же! Ось день кладеться, — ночуй тут, і нехай буде добре тобі на серці! І встанете взавтра рано, у доро́гу свою́, та й пі́деш до намету свого“.

 10 Та той чоловік не хотів ночувати. І встав він та й пішов, і прийшов навпроти Євусу, — це Єрусалим. А з ним пара нав'ю́чених ослів, і його наложниця з ним.

 11 Вони були́, при Євусі, а день дуже схилився. І сказав слуга до пана свого: „Ходім, і зайді́мо до цього євусейського міста, та й переночуємо в ньому“.

 12 І сказав до нього пан його: „Не заходьмо до міста чужи́нців, бо вони не з Ізраїлевих синів, а перейдімо до Ґів'и“.

 13 І сказав він до слуги свого: „Ходім, і при́йдемо до одного з тих міст, і переночуємо в Ґів'ї або в Рамі“.

 14 І перейшли вони та й пішли. А сонце зайшло їм при Ґів'ї, що була́ Веніяминова.

 15 І зійшли вони туди, щоб увійти переночувати в Ґів'ї. І він увійшов та й сів на майда́ні того міста, та ніхто не брав їх до дому переночувати.

 16 Аж ось стари́й чоловік іде вве́чорі з поля з своєї роботи. А цей чоловік був з Єфремових гір, і він був прихо́дько в Ґів'ї. А люди того місця — сини́ Веніяминові.

 17 І звів він очі свої та й побачив того чоловіка мандрівника́ на місько́му майда́ні. І сказав той старий чоловік: „Куди ти йдеш та звідки прихо́диш?“

 18 А той до нього сказав: „Ми перехо́димо з Юдиного Віфлеєму аж до узбіччя єфремових гір, — звідти я. І ходив я аж до Юдиного Віфлесму, і йду до Господнього дому, та нема нікого, хто взяв би мене до дому.

 19 Є й солома, і паша для наших ослін, є хліб та вино мені й невільниці твоїй та слузі з твоїми рабами, — не бракує жодної речі“.

 20 І сказав той старий чоловік: „Мир тобі, — нехай уся недоста́ча твоя на мені, тільки на майда́ні не ночуй!“

 21 І він увів його́ до свого дому, і дав ослам ко́рму, а самі́ вони пообмивали ноги свої та й їли й пили.

 22 Коли вони звеселили серце своє, аж ось люди того міста, люди розпусні, оточили той дім та сту́кали в двері. І каза́ли вони тому старо́му чоловікові, власникові того дому, говорячи: „Виведи чоловіка, що ввійшов до дому твого, — і ми пізнаєм його!“

 23 І вийшов до них той чоловік, власник того дому, та й сказав їм: „Ні, мої браття, не робіть же ви зла! По то́му, як увійшов цей чоловік до мого дому, не зробіть такої гидо́ти!

 24 Ось дочка́ моя дівчина, та його наложниця, — я їх ви́веду, а ви візьміть їх, і зробіть їм, що вам до вподоби, а тому чоловікові ви не зробите цієї оги́дної речі!“

 25 Та ті люди не хотіли слу́хати його. І схопи́в той чоловік свою наложницю, і вивів до них назо́вні. І вони познали її, і безчестили її ці́лу ніч аж до ранку, і відпустили її, як зійшла ра́ння зоря́.

 26 І прийшла та жінка, як ранок вертався, та й упала, і лежала при вході дому того чоловіка, що пан її був там, аж до світу.

 27 А пан її встав рано, і відчинив двері дому та й вийшов, щоб іти своєю дорогою, — аж ось та жінка, його нало́жниця, лежить при вході до дому, а руки її на порозі.

 28 І сказав він до неї: „Уставай і пі́демо!“ Та вона не відповіла́, бо вмерла. І взяв він її на осла. І встав той чоловік, і пішов до свого місця.

 29 І ввійшов він до дому свого, і взяв ножа, і схопи́в свою нало́жницю та й порізав її за костями її на дванадцять кусків, і порозсилав по всій Ізраїлевій країні.

 30 І сталося, кожен, хто це бачив, то говорив: „Не бувало й не ба́чено такого, як це, від дня ви́ходу Ізраїлевих синів з єгипетського кра́ю аж до цього дня! Зверніть увагу на це, радьте та говоріть!“

Кара на Веніяминових синів

20 І повихо́дили всі Ізраїлеві сини, і була́ зібрана громада, як один чоловік, від Дану аж до Беер-Шеви, а ґілеадський край до Господа в Міцпу.

 2 І стали проводирі́ всього того народу, усі Ізраїлеві племе́на, на зборах Божого народу, — чотириста тисяч пішого люду, хто витягує меча.

 3 І почули Веніяминові сини, що Ізраїлеві сини ввійшли до Міцпи. І сказали Ізраїлеві сини: „Скажіть, я́к сталося таке́ зло?“

 4 І відповів той чоловік Левит, чоловік тієї замордо́ваної жінки, та й сказав: „До Ґів'и, що Веніяминова, увійшов я та наложниця моя, щоб ночувати.

 5 І встали на мене госпо́дарі Ґів'и, і вночі оточили через мене той дім. Мене замишляли забити, а наложницю мою збезче́стили, — і померла вона.

 6 І схопи́в я наложницю, і порізав її, та й послав її по всьому полі Ізраїлевого володі́ння, бо вони вчинили розпу́сту та гидо́ту серед Ізраїля.

 7 Ось ви всі Ізраїлеві сини, — дайте собі тут слово та раду!“

 8 І встав увесь народ, як оди́н муж, говорячи: „Не пі́демо ніхто до намету свого, і не за́йдемо ніхто до дому свого!

 9 А тепер оце та річ, що зро́бимо Ґів'ї: підемо на неї за жеребко́м!

 10 І ві́зьмемо десятеро людей на сотню, щодо всіх Ізраїлевих племен, і сотню на тисячу, і тисячу на десять тисяч, щоб узяли поживи для народу, щоб вони прийшли зробити Ґів'ї Веніямина, згідно з усією гидо́тою, що він зробив Ізраїлеві“.

 11 І був зі́браний кожен ізра́їльтянин до того міста ра́зом, як один чоловік.

 12 І послали Ізраїлеві племе́на людей по всіх Веніями́нових ро́дах, говорячи: „Що́ це за зло, що сталось між вами?

 13 А тепер давайте тих людей, розпусних синів, що в Ґів'ї, — і ми повбиваємо їх, та й ви́губимо зло з Ізраїля“. Та не хотіли Веніяминові сини слухати голосу своїх братів, Ізраїлевих синів.

 14 І Веніяминові сини були зі́брані з міст до Ґів'ї, щоб піти на війну з Ізраїлевими синами.

 15 І Веніяминові сини з міст були перелі́чені того дня, — двадцять і шість тисяч чоловіка, що витягують меча, окрім ме́шканців Ґів'и, — із них були перелічені сім сотень вибраного чоловіка.

 16 З усього того наро́ду було сім сотень вибраного чоловіка, із нечинною рукою прави́ці своєї, лівші, — кожен той кидав каменем із пращі на волос, і не схи́бував.

 17 І були перелічені ізра́їльтяни, окрім Веніямина, — чотириста тисяч чоловіка, що витягують меча, кожен військо́вий.

 18 І встали вони, і ввійшли до Бет-Елу, і питалися Бога, та й сказали Ізраїлеві сини: „Хто пі́де нам спе́реду на бій з Веніяминовими синами?“ І сказав Господь: „Юда спе́реду“.

 19 І встали Ізраїлеві сини рано вра́нці, і таборува́ли при Ґів'ї.

 20 І вийшов Ізра́їльтянин на війну з Веніямином, і сточи́ли ізра́їльтяни з ними бій при Ґів'ї.

 21 І вийшли Веніяминові сини з Ґів'и, та й повалили між Ізраїлем того дня двадцять і дві тисячі чоловіка на землю.

 22 І зміцнився наро́д, Ізраїлеві мужі, і точили бій далі в тому місці, де точили бій першого дня.

 23 І ввійшли Ізраїлеві сини до Бет-Елу, та й плакали перед Господнім лицем аж до вечора. І питалися вони Господа, говорячи: „Чи далі піду́ я на бій з синами Веніямина, мого брата?“ І сказав Господь: „Ідіть на нього!“

 24 І прийшли Ізраїлеві сини до Веніяминових синів дня другого.

 25 А Веніямин вийшов із Ґів'ї другого дня навпроти них, та й повалив між Ізраїлевими синами на землю ще вісімнадцять тисяч чоловіка, — усі ті, що витягають меча.

 26 І прийшли всі Ізраїлеві сини та ввесь народ, і ввійшли до Бет-Елу, та й плакали, і сиділи там перед Господнім лицем, і по́стили того дня аж до вечора. І прине́сли вони цілопа́лення та мирні жертви перед Господнім лицем.

 27 І питалися Ізраїлеві сини Господа (а за тих днів ковче́г Божого заповіту був там.

 28 А Пінхас, син Елеазара, Ааронового сина, стояв тими днями перед Його лицем), говорячи: „Чи далі піду́ ще на бій з синами Веніямина, мого брата, чи спинюся?“ А Господь сказав: „Ідіть, бо взавтра Я дам його в твою руку“.

 29 І поставив Ізраїль за́сідку навколо Ґів'ї.

 30 І пішли Ізраїлеві сини на синив Веніяминових третього дня, і сточили бій проти Ґів'ї, як і раніш.

 31 І вийшли Веніяминові сини навпроти народу, одірвалися від міста, і зачали класти трупи з народу, як раз-у-раз, на битих дорогах, що одна йде до Бет-Елу, а одна до Ґів'ї, у полі, — коло тридцяти чоловіка між Ізраїлем.

 32 І сказали Веніяминові сини: „Биті вони перед нами, як перше!“ А Ізраїлеві сини сказали: „Утікаймо, — і віді́рвемо їх від міста на дороги“.

 33 І кожен муж Ізраїля повстав із свого місця, і сточили бій у Баал-Тамарі, а Ізраїлева за́сідка рушила з свого місця, з Мааре-Ґева.

 34 І прийшли перед Ґів'у десять тисяч чоловіка, ви́браного з усього Ізраїля, і бій став тяжки́й. А вони не знали, що суне на них те зло.

 35 І вдарив Господь Веніямина перед Ізраїлем, і Ізраїлеві сини повалили того дня між Веніямином двадцять і п'ять тисяч і сто чоловіка, — усі ті, що витягають меча.

 36 І побачили Веніяминові сини, що побиті вони, а ізра́їльтяни уступили місце Веніяминові, бо вірили за́сідці, яку поставили на Ґів'у.

 37 А за́сідка поспішилася, і напала на Ґів'у. І за́сідка вступилася, і побила все місто ві́стрям меча.

 38 А Ізра́їльтянин мав із за́сідкою умовленого знака, — щоб із міста підняла великий дим.

 39 І відступили ізраїльтяни в бою, а Веніямин зачав класти трупи в Ізраїлі, близько тридцятеро люда, бо казали вони: „Дійсно, справді побитий він перед нами, як за першого бою!“

 40 А з міста став підійматися стовп диму. І обернувся Веніямин позад себе, — аж ось усе місто піднялося димом до неба!

 41 І обернувся Ізра́їльтянин, а Веніями́нівець перестра́шився, бо побачив, що досягло його те зло.

 42 І обернулися вони перед Ізра́їльтянином до дороги на пустиню, та бій досягав його, а ті, що з міст, валили його в сере́дині його́.

 43 Вони оточили Веніямина, гнали його до Менухи, топтали його аж до Ґів'ї зо сходу сонця.

 44 Полягло тоді з Веніямина вісімнадцять тисяч чоловіка, — усе це люди хоробрі.

 45 І поверну́лися вони, і втікли в пустиню до Села-Ріммону. А ті побили поодиноких утікачів по дорогах, як дозби́рюється останній виноград, п'ять тисяч люда. І гналися за ними аж до Ґід'ому, і побили з нього дві тисячі люда.

 46 І було всіх, що впали того дня з Веніямина, двадцять і п'ять тисяч чоловіка, що витягають меча, — усе це люди хоробрі.

 47 І обернулися вони, і повтікали в пустиню до Села-Ріммону, — шістсот чоловіка. І сиділи вони в Села-Ріммоні чотири місяці.

 48 А ізра́їльтяни вернулися до Веніяминових синів, та й повбивали їх ві́стрям меча, — мужчин із міста, і худобу, і все зна́йдене. А всі міста, що знаходились по дорозі, пустили з огнем.

Про́щення Веніяминові

21 І присягнув Ізра́їльтянин в Міцпі, говорячи: „Жоден із нас не дасть своєї дочки́ Веніяминові за жінку!“

 2 І посхо́дився народ до Бет-Елу, та й сидів там аж до вечора перед Божим лицем. І підне́сли вони го́лос свій, та й плакали плаче́м великим.

 3 I сказали вони: „Чому, Господи, Боже Ізраїлів, сталося це між Ізраїлем, щоб сьогодні бракувало з Ізраїля одне пле́м'я?“

 4 І сталося назавтра, і встав рано наро́д, та й збудували же́ртівника, і прине́сли цілопа́лення та мирні жертви.

 5 І сказали Ізраїлеві сини: „Хто зо всіх Ізраїлевих племен не ввійшов до зборів до Господа? Бо та прися́га була велика на того, хто не прийшов до Господа, до Міцпи, говорячи: „Такий буде конче забитий“.

 6 І жалували Ізраїлеві сини за Веніямином, своїм братом, та й сказали: „Сьогодні відру́бане з Ізраїля одне пле́м'я!

 7 Що́ ми зробимо їм, позосталим, щодо жіно́к? А ми присягнули Господом, що не дамо їм із дочо́к наших за жіно́к“.

 8 І сказали вони: „Яке́ одне́ з Ізраїлевих племен не прийшло́ до Господа до Міцпи?“ Аж ось ви́явилось, що з Явешу ґілеадського ніхто не прихо́див до табо́ру на збори.

 9 І був переглянений народ, а оце — не було там нікого з ме́шканців Явешу ґілеадського!

 10 І послала громада туди дванадцять тисяч чоловіка хоробрих людей, і наказали їм, говорячи: „Ідіть, і повбиваєте ме́шканців ґілеадського Явешу вістрям меча, — і жінок і дітей.

 11 А це та річ, що ви зробите: Кожного чоловіка та кожну ланку, що пізна́ла чолові́ка, зробите закляттям“.

 12 І знайшли вони з ме́шканців ґілеадського Явешу чотири сотні дівчат паннів, що не пізна́ли чолові́ка, і спровадили їх до табо́ру в Шіло́, що в ханаанському Кра́ї.

 13 І послала вся та громада, а ті говорили до Веніяминових синів, що в Села-Ріммоні, та й кликнули їм: „Мир!“

 14 І вернувся Веніямин того ча́су, і дали́ їм тих жінок, яких позоставили при житті, із жінок ґілеадського Явешу. Та не знайшли їм до́сить.

 15 А народ той жалував за Веніямином, бо Господь зробив проло́ма в Ізраїлевих племенах.

 16 І сказали старші́ громади: „Що́ ми зробимо позосталим щодо жінок? Бо вигублена жінка з Веніямина“.

 17 І сказали вони: „Останки насліддя — для Веніямина, і не буде витерте пле́м'я з Ізраїля.

 18 А ми не можемо дати їм жінок із наших дочо́к, бо Ізраїлеві сини присягли́, говорячи: „Прокля́тий, хто дає жінку Веніяминові!“

 19 І сказали вони: „Ось буває рік-у-рік свято Господнє в Шіло́, що на північ від Бет-Елу, на схід сонця від дороги, що провадить з Бет-Елу до Сихему, і з пі́вдня від Левони“.

 20 І наказали вони Веніяминовим синам, говорячи: „Ідіть, і будете чатува́ти в виноградниках.

 21 І побачите, аж ось до́чки Шіла́ вийдуть танцювати та́нці, то ви вийдете з виноградників, та й схо́пите собі кожен свою жінку з дочо́к Шіла́, і пі́дете в Веніяминів край.

 22 І буде, коли їхні батьки або їхні брати при́йдуть до нас сваритися, то ми скажемо їм: Змилуйтеся над ними, бо не взяли́ ми для кожного з них жінку на війні, і ви не дали́ їм, тому цього ча́су ви винні“.

 23 І зробили так Веніяминові сини, і взяли жінок за числом своїм із тих, що танцювали, що їх вони викрали. І пішли вони, і вернулися до наді́лу свого, і побудували міста́, та й осілися в них.

 24 І порозхо́дилися звідти Ізраїлеві сини того ча́су кожен до племени свого та до роду свого, і пішли звідти кожен до спа́дку свого.

 25 Того ча́су не було царя в Ізраїлі, — кожен робив, що здавалося правдивим в його оча́х!

  1. Місто Пальм — Єрихон.
  2. Тут „границя“ — округа, область, район.
  3. Бохім — плачучі.
  4. Цебто, — повимирало.
  5. Місто Пальм — це Єрихо́н.
  6. 6,0 6,1 Грецьке — Θαβωρ, українське — Табір, ц. слов'янське — Θаборъ.
  7. Кедем — схід.
  8. Гебрейське Азза, а грецький текст дає Га́за.
  9. Єгова-Шалом — Господь-мир (спокій).
  10. Єруббаал — нехай заступиться Ваал.
  11. Цебто: скажи голосно людям.
  12. Hehadaleti — перестала давати.
  13. La nua — на хитання, сторожити, панувати.
  14. В ориґіналі гебраїзм: „Що мені й тобі“, по-нашому: що тобі до мене, або: що я маю з тобою. Пор. Ів. 2. 4.
  15. Міцпе — вартівня, сторожа.
  16. Душу свою — життя своє.
  17. Шібболет — річна течія, або колос. Пс. 60. 16.
  18. Самсон, гебрейсьне Шімшон — сонечко.
  19. Рамат-Лехі — пагірок щелепи.
  20. Mach'teš перекладають: ступка, ямка, стінка, углиблення, скеля.
  21. Ен-Гаккоре — джерело кличучого.
  22. Гебр. Delilah передають Деліла й Даліла, грецьке Dalida. Слово не гебрейське, визначає може „місяць“.
  23. Махане-Дан — табір Дана.
  24. „Запитати про мир“ — привітати.
  25. „Долучити душу свою до дому свого (до своєї рідні)“ — померти, бути похованим.