Біблія (Огієнко)/Новий Заповіт/Євангелія від св. Марка

Матеріал з Вікіджерел
Свята Євангелія від
Марка
Іван Христитель

1 Поча́ток Єва́нгелії Ісуса Христа, Сина Божого.

 2 Як у пророка Ісаї написано: „Ось перед обличчя Твоє посилаю Свого посланця́, який перед Тобою дорогу Твою приготу́є.

 3 Голос того, хто кличе: У пустині готуйте дорогу для Господа, рівняйте стежки́ Йому!“ —

 4 виступив був так Іван, що в пустині христив та проповідував хрищення на покая́ння — для про́щення гріхів.

 5 І до нього прихо́дила вся країна Юдейська та всі єрусали́мляни, і в річці Йорда́ні від нього христились вони, і визнава́ли гріхи свої.

 6 А Іван зодягався в одежу з верблю́жого во́лосу, і мав пояс ремі́нний на сте́гнах своїх, а їв сарану́ та мед польови́й.

 7 І він проповідував, кажучи: „Услід за мною йде Поту́жніший від мене, що Йому я негідний, нагнувшись, розв'язати ремінця́ від узуття Його.

 8 Я христив вас водою, а Той вас христи́тиме Духом Святим“.

Хрищення Ісуса

 9 І сталося тими днями, — прийшов Ісус з Назаре́ту Галілейського, і від Івана христився в Йорда́ні.

 10 І зараз, коли Він виходив із води, то побачив Іван небо розкрите, і Духа, як голуба, що схо́див на Нього.

 11 І голос із неба почувся: „Ти Син Мій Улю́блений, що Я вподо́бав Його!“

Ісус у пустині

 12 І зараз повів Його Дух у пустиню.

 13 І Він був сорок днів у пустині, випробо́вуваний від сатани́, і перебував зо звірино́ю. І служили Йому анголи́.

Ісус проповідує Єва́нгелію

 14 А коли Іван ви́даний був, то прийшов Ісус до Галілеї, і проповідував Божу Єва́нгелію,

 15 і говорив: „Збулися часи, — і Боже Царство набли́зилось. Покайтеся, і віруйте в Єва́нгелію!“

Покли́кання перших учнів

 16 А коли Він проходив біля Галіле́йського моря, то побачив Си́мона та Андрія, брата Си́монового, що не́вода в море закида́ли, — бо риба́лки були́.

 17 I сказав їм Ісус: „Ідіть услід за Мною, — і зроблю́, що станете ви ловця́ми людей“.

 18 І зараз вони свого не́вода кинули, — та й пішли вслід за Ним.

 19 А коли недалеко прийшов, то побачив Він Якова Зеведе́євого та брата його Івана, що й вони в чо́вні не́вода ла́годили.

 20 І зараз покликав Він їх. І вони залишили батька свого Зеведе́я в чо́вні з робі́тниками, — і пішли вслід за Ним.

Перші чуда в Капернаумі

 21 І приходять вони в Капернау́м. І негайно в суботу ввійшов Він у синагогу, і навчати зачав.

 22 І дивувались науці Його, бо навчав Він їх, як можновла́дний, а не як ті книжники.

 23 І зараз у їхній синагозі знайшовся один чоловік, що мав духа нечистого, і він закричав,

 24 і сказав: „Що́ Тобі до нас, Ісусе Назаряни́не? Ти прийшов погубити нас. Я знаю Тебе, хто́ Ти, — Божий Святий“.

 25 Ісус же йому заказав: „Замовчи, і вийди з нього!“

 26 І затряс дух нечистий того, і, скрикнувши голосом гучни́м, вийшов із нього.

 27 І жахну́лися всі, — аж питали вони один о́дного, кажучи: „Що це таке? Нова наука із потугою! Навіть ду́хам нечистим наказує Він, — і вони Його слухають“.

 28 І чутка про Нього пішла хвилі тієї по всій Галіле́йській країні.

 29 І вийшли вони із синагоги неба́вом, і прийшли з Яковом та Іваном до дому Си́монового й Андрієвого.

 30 А те́ща Си́монова лежала в гаря́чці; і зараз сказали про неї Йому.

 31 І Він підійшов і підвів її, узявши за руку, — і гаря́чка покинула ту, — і вона зачала́ прислуго́вувати їм.

 32 А як вечір настав, коли сонце зайшло, то стали прино́сити до Нього недужих усіх та біснува́тих.

 33 І все місто зібралося перед двери́ма.

 34 І Він уздоро́вив багатьох, на різні хвороби недужих, і багатьох де́монів повиганяв. А демонам не дозволяв Він казати, що знають Його.

Проповідь по Галілеї

 35 А над ранком, як дуже ще темно було́, уставши, Він вийшов і пішов у місце самі́тне, і там молився.

 36 А Си́мон та ті, що були з ним, поспішили за Ним.

 37 І, знайшовши Його, вони кажуть Йому: „Усі шукають Тебе“.

 38 А Він промовляє до них: „Ходім в інше місце, до сіл та око́лишніх міст, щоб і там проповідувати, бо на те Я прийшов“.

 39 І пішов, і проповідував в їхніх синаго́гах по всій Галілеї. І демонів Він виганяв.

Уздоро́влення слабо́го на проказу

 40 І приходить до Нього прокаже́ний, благає Його, і на коліна впадає та й каже Йому: „Коли хочеш, — Ти можеш очи́стити мене!“

 41 І змилосе́рдився Він, — простяг руку Свою, і доторкнувся до нього, та й каже йому: „Хо́чу, — будь чистий!“

 42 І проказа зійшла з нього хвилі тієї, — і чистим він став.

 43 А Він, погрози́вши йому, зараз вислав його,

 44 і йому́ наказав: „Гляди, — не оповіда́й нічо́го ніко́му. Але йди, покажися священикові, і принеси за своє очи́щення, що Мойсей заповів, їм на свідо́цтво“.

 45 А він, вийшовши, став багато оповіда́ти й говори́ти про поді́ю, так що Він не міг явно ввійти вже до міста, але перебува́в віддалік по самі́тних місцях. І схо́дилися звідусюди до Нього.

Уздоровлення розсла́бленого

2 Коли ж Він по кількох днях прийшов знов до Капернау́му, то чутка пішла, що Він удома.

 2 І зібралось багато, аж вони не вміщалися навіть при две́рях. А Він їм виголошував слово.

 3 І прийшли ось до Нього, несучи розсла́бленого, якого не́сли четверо.

 4 А що через наро́д до Ньо́го набли́зитися не могли, то стелю розкри́ли, де Він був, і пробравши, звісили ложе, що на ньому лежав розсла́блений.

 5 А Ісус, віру їхню побачивши, каже розсла́бленому: „Відпускаються, сину, гріхи тобі!“

 6 Там же сиділи дехто з книжників, і в серцях[1] своїх ду́мали:

 7 „Чого Він говорить отак? Зневажає Він Бога. Хто може прощати гріхи, окрім Бога Само́го?“

 8 І зараз Ісус відчув Духом Своїм, що вони так міркують собі, і сказав їм: „Що́ таке ви в серцях своїх ду́маєте?

 9 Що́ легше: сказати розсла́бленому: „Гріхи відпускаються тобі“, чи сказати: „Уставай, візьми ложе своє та й ходи“?

 10 Але щоб ви знали, що Син Лю́дський має вла́ду прощати гріхи на землі“, — каже розсла́бленому:

 11 „Тобі Я наказую: Уставай, візьми ложе своє, та й іди у свій дім!“

 12 І той устав, і негайно взяв ложе, — і вийшов перед усіма́, так що всі дивувались і сла́вили Бога, й казали: „Ніко́ли такого не бачили ми!“

Покли́кання Матвія. Ісус не цурається грішників

 13 І вийшов над море Він знов. А ввесь на́товп до Нього прихо́див, — і Він їх навчав.

 14 А коли Він прохо́див, то побачив Леві́я Алфі́євого, що сидів на ми́тниці, і каже йому: „Іди за Мною!“ Той устав, і пішов услід за Ним.

 15 Коли ж Він сидів при столі́[2] в його домі, то багато ми́тників і грішників сиділи з Ісусом та з у́чнями Його; бо було їх багато, і вони ходили за Ним.

 16 Як побачили ж книжники та фарисеї, що Він їсть із грішниками та з ми́тниками, то сказали до учнів Його: „Чому́ то Він їсть із ми́тниками та з грішниками?“

 17 А Ісус, як почув, промовляє до них: „Лі́каря не потребують здорові, а слабі. Я не прийшов кликати праведних, але грішників (на покая́ння).“

Про піст

 18 А учні Іванові та фарисейські по́стили. І приходять вони, та й говорять до Нього: „Чому́ учні Іванові та фарисейські по́стять, а учні Твої не по́стять?“

 19 Ісус же промовив до них: „Хіба по́стити можуть гості весільні, поки з ними ще є молоди́й? Доки мають вони молодо́го з собою, то по́стити не можуть.

 20 Але при́йдуть ті дні, коли заберуть молодо́го від них, — то й по́стити бу́дуть вони за тих днів.

 21 І не пришива́є ніхто до старої одежі ла́тки з сукна сирово́го, а як ні, то край ла́тки ново́ї оді́рветься там від старо́го, — і дірка стане ще гірша.

 22 І ніхто не вливає вина молодого в старі бурдюки́, а то попрориває вино бурдюки, — і вино й бурдюки пропаду́ть, а вливають вино молоде до нови́х бурдюкі́в“.

Ісус боронить Своїх учнів, що рвали колосся в суботу

 23 І сталось, як Він перехо́див лана́ми в суботу, Його учні дорогою йшли, та й стали коло́сся зривати.

 24 Фарисеї ж казали Йому: Подивись, чому́ роблять у суботу вони, чого не годи́ться?“

 25 А Він їм відказав: „Чи ж ви не читали ніко́ли, що зробив був Давид, як потребу він мав та сам зголоднів був і ті, що були з ним?

 26 Як він увійшов був до Божого дому — за первосвященика Авіята́ра, — і спожив хліби показні́, яких їсти не можна було́, — тільки священикам, — і дав він і тим, хто був із ним?“

 27 І сказав Він до них: „Субота постала для чоловіка, а не чоловік для суботи,

 28 а тому то Син Лю́дський Господь і суботі“.

Ісус уздоровляє в суботу сухорукого

3 І Він зно́ву до синагоги ввійшов. І був там один чоловік, який мав суху руку.

 2 І, щоб обвинуватити Його, наглядали за Ним, чи Він у суботу того не вздоро́вить.

 3 І говорить Він до чоловіка з сухою рукою: „Стань посере́дині!“

 4 А до них промовляє: „У суботу годи́ться робити добре, чи робити лихе, життя зберегти, чи погуби́ти?“ Вони ж мовчали.

 5 І спогля́нув Він із гнівом на них, засму́чений закам'яні́лістю їхніх серде́ць, і сказав чоловікові: „Простягни свою руку!“ І той простяг, — і рука йому стала здорова!

 6 Фарисеї ж негайно пішли та з іродія́нами[3] раду зробили на Нього, — як Його погубити.

Ісус уздоровляє недужих

 7 А Ісус із Своїми у́чнями вийшов над море. І на́товп великий ішов вслід за Ним із Галілеї й з Юдеї,

 8 і з Єрусалиму, і з Ідуме́ї, і з-за Йорда́ння, і з Ти́ру й Сидо́ну. На́товп великий, прочувши, як багато чинив Він, зібрався до Нього.

 9 І сказав Він до у́чнів Своїх нагото́вити чо́вна Йому, через натовп, щоб до Нього не ти́снулись.

 10 Бо Він багатьох уздоро́вив, так що хто тільки не́мочі мав, то ти́слись до Нього, щоб Його доторкну́тись.

 11 І ду́хи нечисті, як тільки вбачали Його, то падали ницьма перед Ним, і кричали й казали: „Ти Син Божий!“

 12 А Він їм суво́ро наказував, щоб вони Його не виявля́ли.

Вибір дванадцятьо́х апо́столів

 13 І Він вийшов на го́ру, і покликав, кого Сам хотів; вони ж приступили до Нього.

 14 І визначив Дванадцятьо́х, щоб із Ним перебува́ли, і щоб послати на проповідь їх,

 15 і щоб мали вони вла́ду вздоровля́ти неду́ги й виго́нити де́монів.

 16 І визначив Він оцих Дванадцятьо́х: Си́мона, і дав йому ймення Петро,

 17 і Якова Зеведе́євого, і Івана, брата Якова, і дав їм імена Воанерге́с, цебто „сини гро́мові“,[4]

 18 і Андрія, і Пилипа, і Вартоломі́я, і Матві́я, і Хому́, і Якова Алфі́євого, і Таде́я, і Си́мона Канані́та

 19 та Юду Іскаріо́тського, що й видав Його.

Ісус виступає проти фарисеїв

 20 І приходять до дому вони. І знову зібралось наро́ду, що вони не могли навіть хліба з'їсти.

 21 І коли Його ближчі почули, то вийшли, щоб узяти Його, бо говорено, ніби Він несамови́тий.

 22 А книжники, що поприхо́дили з Єрусалиму, казали: Має Він Вельзеву́ла, і виганяє де́монів силою князя де́монів.

 23 І, закликавши їх, Він у при́тчах до них промовляв: „Як може сатана́ сатану́ виганяти?

 24 І коли царство поділиться супроти себе, — не може всто́яти те царство.

 25 І коли дім поділиться супроти себе, — не може всто́яти той дім.

 26 І коли б сатана сам на се́бе повстав і поділився, то не зможе всто́яти він, але згине.

 27 Ніхто бо не може вде́ртись у дім дужого, та й пограбувати добро його, якщо перше не зв'яже дужого, і аж тоді пограбує госпо́ду його.

 28 Поправді кажу́ вам, що про́стяться лю́дським синам усі про́гріхи та богозневаги, хоч би як вони богозневажали.

 29 Але, хто богознева́жить Духа Святого, — повіки йому не відпуститься, але́ гріху вічному він підпадає“.

 30 Бож казали вони: „Він духа нечистого має“.

Хто рідня Ісусова

 31 І поприхо́дили мати Його та брати Його, і, о́сторонь ставши, послали до Нього і Його виклика́ли.

 32 А наро́д кругом Нього сидів. І сказали Йому: „Ото мати Твоя, і брати Твої, і се́стри Твої он про Тебе питаються о́сторонь“.

 33 А Він їм відповів і сказав: „Хто́ Моя мати й брати?“

 34 І поглянув на тих, що круг Нього сиділи, і промовив: „Ось мати Моя та бра́ття Мої!

 35 Бо хто Божу волю чинитиме, то́й Мені брат, і сестра, і мати“.

Ісус навчав народ притчами

4 І знову почав Він навчати над морем. І зібралось до Нього багато наро́ду, так що Сам Він до чо́вна на морі ввійшов і сидів, а наро́д увесь був на землі покрай моря.

 2 І багато навчав Він їх при́тчами, і в науці Своїй їм казав:

Притча про сіяча

 3 „Слухайте, — вийшов сіяч ось, щоб сі́яти.

 4 І як сі́яв, упало зе́рно одне край дороги, — і налетіли пташки́, і його́ повидзьо́бували.

 5 Друге ж упало на ґрунт кам'яни́стий, де не мало багато землі, — і негайно зійшло, бо земля неглибока була́;

 6 а як сонце зійшло — то зів'я́ло, і, коріння не мавши, усохло.

 7 А інше впало між те́рен, і ви́гнався терен, і його поглуши́в, — і пло́ду воно не дало́.

 8 Інше ж упало на добрую землю, — і дало плід, що посхо́див і ріс; і видало втри́дцятеро, у шістдеся́т і в сто раз“.

 9 І сказав: „Хто має ву́ха, щоб слухати, — нехай слухає!“

 10 І, як остався Він насамоті, Його запитали найближчі з Дванадцятьма́ про цю при́тчу.

 11 І Він їм відповів: „Вам да́но пізнати таємни́ці[5] Божого Царства, а тим, що за вами, усе відбувається в при́тчах,

 12 щоб „оком дивились вони — і не бачили, ву́хом слухали — і не зрозуміли, щоб коли вони не наверну́лися, і відпу́щені бу́дуть гріхи їм!“

 13 І Він їх запитав: „Ви не розумієте притчі цієї? І як вам зрозуміти всі притчі!

 14 Сіяч сіє слово.

 15 А котрі́ край дороги, де сіється слово, — це ті, що як тільки почують, то зараз приходить до них сатана, і забирає слово, посіяне в них.

 16 Так само й посіяні на кам'яни́стому ґрунті, — вони, як почують те слово, то з радістю зараз приймають його,

 17 та коріння не мають у собі й непостійні; а зго́дом, як у́тиск або переслі́дування наступає за слово, вони спокушаються зараз.

 18 А між терен посіяне, — це ті, що слухають слово,

 19 але кло́поти цьогосві́тні й омана багатства та різні бажа́ння ввіходять, та й заглушують слово, — і пло́ду воно не дає.

 20 А посіяне в добрую землю — це ті, що слухають слово й приймають, — і родять утри́дцятеро, у шістдеся́т і в сто раз“.

Не ховайте світла

 21 І сказав Він до них: „Чи світло прино́сять на те, щоб поставити його під посу́дину, чи може під ліжко? А не щоб поставити на світи́льнику?

 22 Бо немає нічого захованого, що не ви́явиться, і немає таємного, що не вийде ная́в.

 23 Хто має ву́ха, щоб слухати, — нехай слухає!“

 24 І сказав Він до них: „Уважайте, що чуєте: Якою мірою будете міряти, такою відмі́ряють вам, і додаду́ть вам.

 25 Бо хто має, то дасться йому, хто ж не має, — забереться від нього й те, що він має“.

Притча про зріст насіння

 26 І сказав Він: „Так і Боже Царство, як той чоловік, що кидає в землю насі́ння,

 27 і чи спить, чи встає він удень та вночі, а насіння пускає па́ростки та росте, хоч не знає він, я́к.

 28 Бо родить земля сама з себе: перше вру́на, потім ко́лос, а тоді повне збіжжя на колосі.

 29 А коли плід доспіє, зараз він „посилає серпа́, бо настали жнива́“.

Притча про гірчичне зерно

 30 І сказав Він: „До чого прирівняємо Царство Боже? Або в якій притчі предста́вим його́?

 31 Воно — як те зе́рно гірчи́чне, яке, коли сіється в землю, найдрібніше за всі зе́мні насіння.

 32 Як посіяне ж буде, вироста́є, і стає над усі зілля́ більше, і ві́ття пускає велике таке́, що ку́блитись може в тіні його птаство небесне“.

 33 І такими притчами багатьома́ Він їм слово звіщав, поскільки вони могли слухати.

 34 І без притчі нічого Він їм не казав, а учням Своїм самотою вияснював усе.

Утихоми́рення бурі на морі

 35 І сказав Він до них того дня, коли вечір настав: „Перепли́ньмо на той бік“.

 36 І, лишивши наро́д, узяли із собою Його, як у чо́вні Він був; і інші човни́ були з Ним.

 37 І зняла́ся ось буря велика, а хвилі вливалися в чо́вен, аж чо́вен водою вже був перепо́внився!

 38 А Він спав на кормі́ на подушці... І вони розбудили Його та й сказали Йому: „Учителю, чи Тобі байдуже́, що ми гинемо?“

 39 Тоді Він устав, і вітрові заборонив, і до моря сказав: „Мовчи, перестань!“ І стих вітер, — і тиша велика настала.

 40 І сказав Він до них: „Чого́ ви такі полохливі? Чому віри не маєте?“

 41 А вони налякалися стра́хом великим, і говорили один до одно́го: „Хто ж це такий, що вітер і море слухня́ні Йому?“

Уздоровлення біснуватого

5 І на другий бік моря вони прибули́, до землі Гадари́нської.

 2 І як вийшов Він із чо́вна, то зараз Його перестрів чоловік із могильних пече́р, що мав духа нечистого.

 3 Він ме́шкання мав у гроба́х, і ніхто й ланцюга́ми зв'язати не міг його,

 4 бо часто кайда́нами та ланцюга́ми в'язали його, але він розривав ланцюги́ та кайда́ни торо́щив, — і ніхто не міг угамува́ти його.

 5 І він повсякча́с перебува́в день і ніч у гроба́х та в гора́х, — і кричав, і бився об камі́ння.

 6 А коли він Ісуса побачив здале́ка, то прибіг, і вклонився Йому,

 7 і закричав гучни́м голосом, кажучи: „Що до мене Тобі, Ісусе, Сину Бога Всеви́шнього? Богом Тебе заклинаю, — не муч Ти мене!“

 8 Бо сказав Він йому: „Вийди, ду́ше нечистий, із люди́ни!“

 9 І запитав Він його: „Як тобі на ім'я́?“ А той відповів: „Леґіо́н[6] мені йме́ння — багато бо нас“.

 10 І він Його ду́же просив, щоб їх не висилав із тієї землі.

 11 Пасся ж там на горі гурт великий свине́й.

 12 І просилися де́мони, кажучи: „Пошли нас у свине́й, щоб у них ми ввійшли“.

 13 І дозволив Він їм. І повихо́дили духи нечисті, і в свиней увійшли́. І гурт кинувся з кручі до моря, — а було зо дві тисячі їх — і вони потопилися в морі.

 14 А їхні пастухи повтікали та в місті й по селах звістили. І повихо́дили люди побачити, що́ сталось.

 15 І прийшли до Ісуса й побачили, що той біснуватий, що мав леґіо́на, убра́ний сидів, і при умі, — і полякались вони.

 16 Самови́дці ж їм розповіли́, що́ сталося з тим біснуватим, також про свиней.

 17 І вони стали благати Його, щоб пішов Собі з їхнього кра́ю.

 18 А як Він сів до чо́вна, то біснуватий став просити Його, щоб залиши́тися з Ним.

 19 Ісус же йому не дозволив, а промовив до нього: „Іди до дому свого, до своїх, і їм розпові́ж, які речі великі Госпо́дь учинив тобі, і як змилувався над тобою!“

 20 І пішов він та в Десятимісті[7] зачав пропові́дувати, які речі великі Ісус учинив йому. І всі дивувались!

Уздоровлення кровотечивої. Воскресі́ння дочки старшо́го синагоги Яіра

 21 І коли переплив Ісус чо́вном на то́й бік ізнов, то до Нього зібралось багато наро́ду. І був Він над морем.

 22 І приходить один із старши́х синагоги, на ймення Яі́р, і, як побачив Його, припадає до ніг Йому,

 23 і ду́же благає Його та говорить: „Моя дочка́ кінча́ється. Прийди ж, поклади Свої руки на неї, щоб видужала та жила́!“

 24 І пішов Він із ним. За Ним на́товп великий ішов, і тиснувсь до Нього.

 25 А жінка одна, що дванадцять ро́ків хворою на кровоте́чу була́,

 26 що чимало нате́рпілася від багатьох лікарів, і витратила все добро своє, та ніякої помочі з того не мала, а прийшла ще до гіршого,

 27 як зачула вона про Ісуса, підійшла через на́товп ізза́ду, і доторкну́лась до одежі Його.

 28 Бо вона говорила про себе: „Коли хоч доторкнусь до одежі Його, то оду́жаю“.

 29 І висохло хвилі тієї джерело́ кровотечі її, і тілом відчула вона, що видужала від неду́ги!

 30 І в ту мить Ісус вичув у Собі, що вийшла з Нього сила. І Він до наро́ду звернувся й спитав: „Хто́ доторкнувсь до Моєї одежі?“

 31 І відказали Йому Його учні: „Ти бачиш, що тисне на Тебе наро́д, а питаєшся: Хто́ доторкнувся до Мене?“

 32 А Він навкруги́ поглядав, щоб побачити ту, що зробила оце.

 33 І жінка злякалась та затрусилась, бо знала, що сталося їй. І вона підійшла, і впала ницьма перед Ним, — і всю правду Йому розпові́ла.

 34 А Він їй сказав: „Твоя віра, о до́чко, спасла тебе; іди з ми́ром, і здоровою будь від своєї неду́ги!“

 35 Як Він ще говорив, приходять ось від старшини́ синагоги та й кажуть: „Дочка́ твоя вмерла; чого ще турбуєш Учителя?“

 36 А Ісус, як почув слово сказане, промовляє до старшини́ синагоги: „Не лякайсь, — тільки віруй!

 37 І Він не дозволив іти за Собою ніко́му, тільки Петрові та Якову, та Іванові, братові Якова.

 38 І приходять у дім старшини́ синаго́ги, і Він бачить метушню́ та людей, що плакали та голоси́ли.

 39 А ввійшовши, сказав Він до них: „Чого ви мету́шитеся та плачете? Не вмерло дівча́, але спить!“

 40 І вони насміхалися з Нього. А Він усіх ви́провадив, узяв батька дівчати та матір, та тих, хто був із Ним, і ввійшов, де лежало дівча.

 41 І взяв Він за руку дівча та й промовив до нього: „Таліта́, ку́мі“[8] що значить: „Дівча́тко, кажу́ тобі — встань!“

 42 І в ту мить підвелося й ходило дівча́; а ро́ків мало з дванадцять. І всі зараз жахнулися з дива великого!

 43 А Він наказав їм суво́ро, щоб ніхто не довідавсь про це. І дати їй їсти звелів.

Ісуса холодно приймають у Назаре́ті

6 І, вийшовши звідти, Він прийшов до Своєї ба́тьківщини,[9] а за Ним ішли учні Його.

 2 Як настала ж субота, Він навчати почав у синаго́зі. І багато-хто, чувши, дивуватися стали й питали: „Звідки в Нього оце? І що за мудрість, що да́на Йому? І що за чуда, що стаються руками Його?

 3 Хіба ж Він не те́сля, син Маріїн, брат же Якову, і Йо́сипу, і Юді та Си́монові? А се́стри Його хіба тут не між нами?“ І вони спокуша́лися Ним.

 4 А Ісус їм сказав: „Пророка нема без пошани, — хіба тільки в вітчи́зні своїй, та в родині своїй, та в домі своїм“.

 5 І Він тут учинити не міг чуда жодного, тільки деяких хворих, руки поклавши на них, уздорови́в.

 6 І Він дивувавсь їх невірству. І ходив Він по се́лах навкру́г та навчав.

Ісус посилає 12 апо́столів Своїх на проповідь

 7 І, закликавши Дванадцятьо́х, зачав їх по двох посилати, і вла́ду їм дав над нечистими ду́хами.

 8 І звелів їм нічого в дорогу не брати, крім па́лиці тільки самої: ні то́рби, ні хліба, ані мідякі́в у свій че́рес,

 9 а ходити в санда́лях, „і двох убрань не носити“.

 10 І промовив до них: „Коли ви де вві́йдете в дім, залиша́йтеся там, аж поки не вийдете звідти.

 11 А як місто яке вас не при́йме, і не послухають вас, то, виходячи звідти, обтрусіть порох, що в вас під ногами, на сві́дчення супроти них. Поправді кажу́ вам, — легше бу́де Содо́му й Гомо́ррі дня судного, аніж місту тому́!“

 12 І вийшли вони, і проповідували, щоб ка́ялися.

 13 І багато виго́нили де́монів, і оливою хворих багато нама́щували — і вздоровляли.

Ув'я́знення й смерть Івана Христителя

 14 І прочув про Ісуса цар І́род, — бо ім'я́ Його стало зага́льно відо́ме, — і сказав, що то Іван Христитель із мертвих воскрес, і тому тво́ряться чу́да від нього.

 15 Інші впевня́ли, що Ілля Він, а знов інші казали, що пророк, або як один із пророків.

 16 А Ірод, прочувши, сказав: „Іван, якому я голову стяв був, — оце він воскрес!“

 17 Той бо Ірод, пославши, схопи́в був Івана, і в в'язниці закув його, через Іродія́ду, дружи́ну брата свого Пилипа, бо він одружи́вся був із нею.

 18 Бо Іван казав Іродові: „Не годи́ться тобі мати за дружину жінку брата свого!“

 19 А Іродія́да лю́тилась на нього, і хотіла йому смерть заподіяти, та не могла.

 20 Бо Ірод боявся Івана, знавши, що він муж праведний і святий, і беріг його. І, його слухаючи, він дуже бенте́жився, але слухав його залюбки́.

 21 Та настав день догі́дний, коли дня наро́дження Ірод справляв був бенке́та вельмо́жам своїм, і тисячникам, і галілейській старши́ні,

 22 і коли прийшла дочка́ тієї Іродіяди, і танцювала, і сподо́балася Іродові та присутнім із ним при столі, — тоді цар промовив до дівчини: „Проси в мене, чого хочеш, — і дам я тобі!“

 23 І поклявся він їй: „Чого тільки від ме́не попросиш, то дам я тобі, — хоча б і півцарства мого́!“

 24 Вона ж вийшла, і спиталася матері своєї: „Чого маю просити?“ А та відказала: „Голови Івана Христителя“.

 25 І зараз квапли́во вернулась вона до царя, і просила, говорячи: „Я хочу, щоб дав ти негайно мені на полу́миску голову Івана Христителя!“

 26 І засмутився цар, але через клятву й з-за тих, що з ним були́ при столі́, не схотів їй відмовити.

 27 І цар зараз послав вояка́, і звелів прине́сти Іванову голову.

 28 І пішов він, і стяв у в'язниці Івана, і приніс його го́лову на полу́мискові, і дівчаті віддав, а дівча віддало́ її своїй матері.

 29 А коли його учні зачули, то прийшли, і взяли його тіло, і до гро́бу поклали його.

Чудо нагодува́ння п'яти тисяч наро́ду

 30 І посхо́дилися до Ісуса апо́столи, і розповіли́ Йому все, — як багато зробили вони, і як багато навчили.

 31 І сказав Він до них: „Ідіть осібно самі до безлю́дного місця, та трохи спочиньте“. Бо багато народу прихо́дило та відбувало, аж навіть не мали коли й поживитись.

 32 І відпливли́ вони чо́вном окремо до місця безлю́дного.

 33 І побачили їх, коли пли́нули, і багато-хто їх розпізнали. І пі́шки побігли туди з усіх міст, та й їх ви́передили.

 34 І, як вийшов Ісус, Він побачив багато наро́ду, — і зми́лувався над ними, бо були, „немов вівці, що не мають пастуха“. І зачав їх багато навчати.

 35 І, як минуло вже ча́су доволі, підійшли Його учні до Нього та й кажуть: „Це місце безлю́дне, а година вже пізня.

 36 Відпусти їх, — нехай пі́дуть в оса́ди та се́ла близькі́, і куплять собі чого їсти“.

 37 А Він відповів і сказав їм: „Дайте їсти їм ви́“. Вони ж відказали Йому: „Чи ми маємо піти та хліба купити на двісті дина́ріїв, і дати їм їсти?“

 38 А Він їх запитав: „Скільки маєте хліба? Ідіть, побачте!“ І розізнавши, сказали: „П'ять хлібі́в та дві рибі“.

 39 І звелів їм усіх на зеленій траві посадити один біля о́дного.

 40 І розсілись рядами вони, по сто та по п'ятдеся́т.

 41 І Він узяв п'ять хлібів та дві риби, споглянув на небо, поблагословив, і поламав ті хліби́, і дав учням, щоб клали перед ними, і дві риби на всіх поділив.

 42 І всі їли й наїлися!

 43 А з кусків позосталих та з риб назбирали дванадцять повних кошів.

 44 А тих, хто хліб споживав, було тисяч із п'ять чоловіка!

Ісус іде по воді

 45 І зараз звелів Своїм у́чням до чо́вна сідати, і на то́й бік попли́нути до Віфсаїди, раніше Його, поки Сам Він відпустить наро́д.

 46 І Він їх відпустив, та й пішов помолитись на го́ру.

 47 А як вечір настав, чо́вен був серед моря, а Він Сам один на землі.

 48 Коли ж Він побачив, як вони веслува́нням мордуються, — бо вітер їм був супроти́вний, — о четвертій сторо́жі вночі[10] підійшов Він до них, по морю йдучи́, і хотів їх минути.

 49 А вони, як побачили, що йде Він по морю, поду́мали, що то мара́, та й стали кричати,

 50 бо Його всі побачили та налякались. А Він зараз до них обізвався й сказав їм: „Будьте смілі, — це Я, не лякайтесь!“

 51 І ввійшов Він у чо́вен до них, і вітер затих. А вони здивувалися ду́же в собі,

 52 бо не зрозуміли чуда про хліби́, бо серце їхнє було затверділе.

Ісус уздоровляє недужих у землі Генісаретській

 53 Перепливши ж вони, прибули́ в землю Генісаре́тську й прича́лили.

 54 І, як вони повихо́дили з чо́вна, люди зараз пізнали Його,

 55 і порозбігались по всій тій околиці, і стали на ложах недужих прино́сити, де тільки прочули були, що Він є.

 56 І куди тільки Він прибував — до сіл, чи до міст, чи до осе́ль, — клали недужих на майда́нах, і благали Його, щоб могли доторкну́тись хоч краю одежі Його. І хто тільки до Нього дото́ркувався, той був уздоро́влений!

Наказ Божий і переда́ння старших

7 І зібрались до Нього фарисеї та деякі з книжників, які прибули́ із Єрусалиму,

 2 і побачили, що деякі з учнів Його їли хліб руками „нечистими“, цебто невмитими.

 3 Бо фарисеї й усі юдеї, зберігаючи переда́ння старших, не їдять, як старанно не вимиють рук;

 4 а вернувшися з ринку, вони не їдять, поки не вмиються. Багато є й іншого, що вони прийняли́, щоб доде́ржувати: миття чаш, і глеків, і мідяно́го по́суду.

 5 І запитали Його фарисеї та книжники: „Чому учні Твої не живуть за переда́нням старших, але хліб споживають руками нечистими?“

 6 А Він їм відказав: „Добре пророкував про вас, лицемірів, Ісая, як написано: „Оці люди устами шанують Мене, серце ж їхнє далеко від Мене.

 7 Та однак надаре́мне шанують Мене, бо навчають наук — лю́дських за́повідей“.

 8 Занеха́явши заповідь Божу, передань людськи́х ви трима́єтесь: обмиваєте глеки та чаші, і багато такого подібного й іншого робите ви“.

 9 І сказав Він до них: „Спритно відкидаєте ви заповідь Божу, аби зберегти своє переда́ння.

 10 Бо Мойсей наказав: „Шануй батька свого та матір свою“, та: „Хто злорічить на батька чи матір, нехай смертю помре“.

 11 А ви кажете: „Коли скаже хто батьку чи матері: Корва́н,[11] чи дар Богові те, чим би ти скориста́тись від мене хотів,

 12 то вже вільно йому не робити нічого для батька чи матері,

 13 порушуючи Боже Слово вашим переда́нням, що його ви самі встановили. І багато такого ви іншого робите“.

Що скверни́ть люди́ну

 14 І Він зно́ву покликав наро́д і промовив до нього: „Послухайте Мене всі, і зрозумійте!

 15 Немає нічого назо́вні люди́ни, що, увіходячи в неї, могло б опога́нити її; що ж із неї виходить, — те люди́ну опога́нює.

 16 Коли має хто ву́ха, щоб слухати, — нехай слу́хає!“

 17 А коли від наро́ду ввійшов Він до дому, тоді учні Його запиталися в Нього про при́тчу.

 18 І Він їм відказав: „Чи ж і ви розумі́ння не маєте? Хіба ж не розумієте ви, що все те, що входить іззо́вні в люди́ну, — не може опога́нити її?

 19 Бо не входить до серця йому, але до живота́, і виходить назо́вні, очищуючи всяку ї́жу“.

 20 А далі сказав Він: „Що з люди́ни виходить, — те́ люди́ну опога́нює.

 21 Бо зсере́дини, із лю́дського серця[12] виходять лихі думки́, розпуста, краді́ж, душогу́бства,

 22 пере́люби, зди́рства, лукавства, пі́дступ, безстидства, завидю́щеє око, богозневага, го́рдощі, бе́зум.

 23 Усе зле це виходить зсере́дини, — і люди́ну опога́нює!“

Уздоровлення дочки хананеянки

 24 І встав[13] Він, і звідти пішов у землю ти́рську й сидонську. І, ввійшовши до дому, Він хотів, щоб ніхто не довідавсь, та не міг утаїтись.

 25 Негайно бо жінка одна, якої дочка мала духа нечистого, прочула про Нього, і прийшла, та й припала до ніг Йому.

 26 А ця жінка греки́ня була́, родом сирофінікі́янка. Вона стала благати Його, щоб із дочки́ її де́мона вигнав.

 27 А Він їй сказав: „Дай, щоб перше наїлися діти, — не годиться бо хліб забирати в дітей, і кинути щеня́там!“

 28 А вона Йому в відповідь каже: „Так, Господи! Але навіть щеня́та їдять під столом від дитячих кришо́к“.

 29 І Він їй сказав: „За слово оце йди собі, — де́мон вийшов із твоєї дочки́!“

 30 А коли вона в дім свій верну́лась, то знайшла, що дочка́ на постелі лежала, а демон вийшов із неї.

Уздоровлення глухонімого

 31 І вийшов Він знов із країв ти́рських і сидо́нських, і́ подався шляхом на Сидо́н над море Галілейське, через око́лиці Десятимі́стя.

 32 І приводять до Нього глухого немову, і благають Його, щоб руку на нього поклав.

 33 І взяв Він його від наро́ду само́го, і вклав пальці Свої йому в ву́ха, і, сплюнувши, доторкнувся його язика́.

 34 І, на небо спогля́нувши, Він зідхнув і промовив до нього: „Еффата́“[14]; цебто: „Відкрийся!“

 35 І відкрилися ву́ха йому, і путо його язика розв'яза́лось негайно, — і він став говорити вира́зно!

 36 А Він їм звелів, щоб нікому цього не розповіда́ли. Та що більше наказував їм, то ще більш розголо́шували.

 37 І ду́же всі дивувалися та говорили: „Він добре все робить: глухим дає чути, а німим — говорити!“

Чудесне нагодува́ння чотирьох тисяч наро́ду

8 Тими днями, коли було зно́ву багато наро́ду, а їсти не мали чого́, покликав Він у́чнів Своїх та й промовив до них:

 2 „Жаль мені тих людей, що вже три дні зо Мною знахо́дяться, та їсти не мають чого́.

 3 А коли відпущу́ їх голодних до їхніх домівок, то осла́бнуть у дорозі, бо деякі з них поприхо́дили зда́лека“.

 4 І відказали Йому Його у́чні: „Звідки зможе хто нагодувати їх хлібом отут у пустині?

 5 А Він їх запитав: „Скільки маєте хліба?“ Вони ж повідо́мили: „Се́меро“.

 6 Тоді Він народу звелів на землі посідати. І, взявши се́меро хліба, віддавши подяку, Він поламав і дав учням Своїм, щоб роздати. А вони роздавали наро́дові,

 7 І мали вони трохи ри́бок; і Він їх поблагословив, і роздати звелів також їх.

 8 І всі їли й наїлися, а з позосталих кусків сім коші́в назбирали.

 9 А їдців було тисяч з чотири!

Фарисеї вимагають ознаки з неба

 10 І всів Він негайно до чо́вна з Своїми у́чнями, та й прибув до землі далману́тської.

 11 І вийшли фарисеї, і почали́ сперечатися з Ним, і, Його випробо́вуючи, хотіли від Нього озна́ки із неба.

 12 А Він тяжко зідхнув у Своїм дусі й промовив: „Якої ознаки цей рід вимагає? Поправді кажу́ вам, що родові цьому ознака не буде дана!“

 13 І покинув Він їх, усів знову до чо́вна, і на то́й бік відбу́в.

Стережіться фарисейської науки

 14 І забули вони взяти хліба, і крім одно́го буханця́, у чо́вні не мали з собою нічого.

 15 А Він їм наказував та говорив: „Стережіться уважливо фарисейської розчи́ни й розчини Іродової!“

 16 Вони ж міркували й казали один до одного, що хліба не мають вони.

 17 А Ісус, знавши те, промовляє до них: „Чого́ ви міркуєте, що хліба не маєте? Чи ви ще не знаєте й не розумієте? Чи ще маєте серце своє затверді́лим?

 18 „Мавши очі — не бачите, і мавши ву́ха — не чуєте?“ І не пам'ятаєте,

 19 коли п'ять хлібів Я ламав на п'ять тисяч, — скільки повних коші́в із кусків ви зібрали?“ Вони кажуть до Нього: „Дванадцять“.

 20 „А як сім на чотири тисячі, — скільки кошиків повних з кусків ви зібрали?“ І відказують: „Сім“.

 21 І сказав Він до них: „Ви ще не розумієте?“

Уздоровлення сліпого в Віфсаїді

 22 І приходять вони в Віфсаї́ду. І приводять до Нього сліпого, і благають Його, щоб доторкну́вся до нього.

 23 І взяв Він сліпого за руку, та й вивів його за село. І посли́нивши очі йому, поклав руки на нього, і питався його, чи що бачить.

 24 І, зиркнувши, сказав той: „Я бачу людей, які ходять, немов би дере́ва“.

 25 Потім знов Він поклав Свої руки на очі йому, — і прозрі́в той, і одужав, і вира́зно став бачити все!

 26 І послав Він додому його й наказав: „До села й не заходь, і ніко́му в селі не розповіда́й!“

Учні визнаю́ть Ісуса за Христа

 27 Потому пішов Ісус й у́чні Його до сіл Кесарі́ї Пилипової, а в дорозі питав Своїх у́чнів, говорячи їм: „За кого Мене люди вважають?“

 28 Вони ж відповіли́ Йому, кажучи: „За Івана Христителя, другі — за Іллю́, а інші — за одно́го з пророків“.

 29 І Він запитав їх: „А ви за кого Мене маєте?“ Петро Йому в відповідь каже: „Ти — Христос!“

 30 І Він заборонив їм, щоб ніко́му про Нього вони не казали!

Ісусові треба багато страждати

 31 І почав їх навчати, що Синові Лю́дському треба багато страждати, і Його відцураються старші, і первосвященики, і книжники, і Він буде вбитий, — але третього дня Він воскресне.

 32 І те слово казав Він відкрито. А Петро узяв на́бік Його, і Йому́ став перечити.

 33 А Він обернувся й поглянув на у́чнів Своїх, та й Петру докори́в і сказав: „Відступись, сатано, від Мене, бо ду́маєш ти не про Боже, а про лю́дське!“

Як спасти́ свою душу

 34 І Він покликав народ із Своїми у́чнями, та й промовив до них: „Коли хоче хто йти вслід за Мною, хай зречеться самого себе, і хай ві́зьме свого хреста та й за Мною йде!

 35 Бо хто хоче душу свою́ зберегти, той погубить її, а хто згубить душу свою ради Мене та Єва́нгелії, той її збереже.

 36 Яка ж ко́ристь люди́ні, що здобу́де ввесь світ, але душу свою занапа́стить?

 37 Або що́ назамі́н дасть люди́на за душу свою?

 38 Бо хто буде Мене та Моєї науки соро́митися в роді цім перелю́бнім та грішнім, того посоро́миться також Син Лю́дський, як при́йде у славі Свого Отця з ангола́ми святими“.

9 І сказав Він до них: „Поправді кажу́ вам, що деякі з тут-о прия́вних не скушту́ють смерти, аж поки не ба́читимуть Царства Божого, що прийшло́ воно в силі“.

Переобра́ження Господнє

 2 А через шість день забирає Ісус Петра, і Якова, і Івана, та й веде їх осібно на го́ру високу самих. І Він переобрази́всь перед ними.

 3 І стала одежа Його осяйна́, дуже біла, як сніг, якої біли́льник не зміг би так ви́білити на землі!

 4 І з'явивсь їм Ілля́ та Мойсей, і розмовляли з Ісусом.

 5 І озвався Петро та й сказав до Ісуса: „Учителю, до́бре бути нам тут! Поставмо ж собі три шатра: для Тебе одне, і одне для Мойсея, і одне для Іллі“.

 6 Бо не знав, що́ казати, бо були́ перелякані.

 7 Та хмара ось їх заслони́ла, і голос почувся із хмари: „Це Син Мій Улю́блений, — Його слухайтеся!“

 8 І зараз, звівши очі свої, вони вже ніко́го з собою не бачили, крім Самого Ісуса.

 9 А коли з гори схо́дили, Він їм наказав, щоб ніко́му того не казали, що́ бачили, аж поки Син Лю́дський із мертвих воскресне.

Ілля приготує Ісусові все

 10 І вони заховали те слово в собі, сперечаючися, що́ то є: „воскреснути з мертвих“.

 11 І вони запитали Його та сказали: „Що́ це книжники кажуть, ніби треба Іллі перш прийти?“

 12 А Він відказав їм: „Тож Ілля́, коли при́йде попе́реду, усе приготу́є. Та я́к же про Лю́дського Сина написано, що мусить багато Він ви́терпіти, і буде знева́жений?

 13 Але вам кажу́, що й Ілля́ був прийшов, — та зробили йому, що́ тільки хотіли, як про нього написано“.

Уздоровлення сновидного

 14 А коли поверну́лись до учнів, коло них вони вгле́діли бе́зліч наро́ду та книжників, що сперечалися з ними.

 15 І негайно ввесь на́товп, як побачив Його, сполохну́вся із дива, і назу́стріч побіг, і став вітати Його.

 16 І запитався Він їх: „Про що спереча́єтесь з ними?“

 17 І Йому відповів один із на́товпу: „Учителю, привів я до Тебе ось сина свого́, що духа німого він має.

 18 А як він де схо́пить його, то о́б землю кидає ним, — і він пі́ну пускає й зубами скрегоче та сохне. Я казав Твоїм у́чням, щоб прогнали його, — та вони не змогли“.

 19 А Він їм у відповідь каже: „О, роде невірний, — доки буду Я з вами? Доки вас Я терпітиму? Приведіть до Мене його!“

 20 І до Нього того привели́. І як тільки побачив Його, то дух зараз затряс ним. А той, повалившись на землю, став качатися та заливатися пі́ною.

 21 І Він запитав його ба́тька: „Як давно́ йому сталося це?“ Той сказав: „Із дити́нства.

 22 І по́часту кидав він ним і в огонь, і до води, щоб його погубити. Але коли можеш що Ти, то змилуйсь над нами, і нам поможи!“

 23 Ісус же йому відказав: „Щодо того твого „коли можеш“, — то тому́, хто вірує, все можливе!“

 24 Зараз ба́тько хлоп'я́ти з слізьми́ закричав і сказав: „Вірую, Господи, — поможи недовірству моє́му!“

 25 А Ісус, як побачив, що на́товп збігається, то нечистому духові заказав, і сказав йому: „Ду́ше німий і глухий, тобі Я наказую: вийди з нього, і більше у нього не входь!“

 26 І, закричавши та мі́цно затрясши, той вийшов. І він став, немов мертвий, — аж багато-хто стали казати, що помер він.

 27 А Ісус узяв за руку його та й підвів його, — і той устав.

 28 Коли́ ж Він до дому прийшов, то учні питали Його самото́ю: „Чому ми́ не могли його вигнати?“

 29 А Він їм сказав: „Цей рід не вихо́дить інакше, як тільки від молитви та по́сту“.

Ісус удруге заповідає Свою смерть і воскресіння

 30 І вони вийшли звідти, і прохо́дили по Галілеї. А Він не хотів, щоб довідався хто.

 31 Бо Він Своїх учнів навчав і казав їм: „Людський Син буде ви́даний лю́дям до рук, і вони Його вб'ють, але вбитий, — воскресне Він третього дня!“

 32 Вони ж не зрозуміли цього сло́ва, та боялись Його запитати.

Хто найбільший у Царстві Небеснім

 33 І прибули́ вони в Капернау́м. А як був Він у домі, то їх запитав: „Про що́ міркува́ли в дорозі?“

 34 І мовчали вони, — сперечалися бо проміж себе в дорозі, хто́ найбільший.

 35 А як сів, то покликав Він Дванадцятьо́х, і промовив до них: „Коли хто бути першим бажає, — нехай буде найменшим із усіх і слуга всім!“

 36 І взяв Він дитину, і поставив її серед них. І, обнявши її, Він промовив до них:

 37 „Коли хто в Ім'я́ Моє при́йме одне з дітей таких, той приймає Мене. Хто ж приймає Мене, — не Мене він приймає, а Того, Хто послав Мене!“

Хто не супроти нас, — той за нас

 38 Обізвався до нього Іван: „Учителю, ми бачили одно́го чоловіка, який з нами не ходить, що виганя́є Ім'я́м Твоїм де́монів; і ми заборонили йому, бо він із нами не ходить“.

 39 А Ісус відказав: „Не забороняйте йому, бо немає такого, що Ім'я́м Моїм чудо зробив би, і зміг би неба́ром лихосло́вити Мене́.

 40 Хто бо не супроти нас, — той за нас!

 41 І коли хто напо́їть вас ку́хлем води в Ім'я́ Моє ради того, що ви Христові, поправді кажу́ вам: той не згубить своєї нагоро́ди!

 42 Хто ж споку́сить одно́го з мали́х цих, що вірять, то краще б такому було, коли б жо́рно млино́ве на шию йому почепити, та й кинути в море!

Як увійти до Царства Божого

 43 І коли рука твоя спокуша́є тебе, — відітни її: краще тобі ввійти до життя однору́ким, ніж з обома руками ввійти до геєнни, до огню невгаси́мого,

 44 де „їхній червяк не вмирає, і не гасне огонь“.

 45 І коли нога твоя спокуша́є тебе, — відітни її: краще тобі ввійти до життя одноно́гим, ніж з обома ногами бути вкиненому до геєнни, [до огню невгаси́мого],[15]

 46 де „їхній червяк не вмирає, і не гасне огонь“.

 47 І коли твоє око тебе́ спокуша́є, — вибери його: краще тобі одноо́ким ввійти в Царство Боже, ніж з обома очима бути вкиненому до геєнни огне́нної,

 48 де „їхній червяк не вмирає, і не гасне огонь“!

 49 Бо посо́литься кожен огнем, і кожна жертва посо́литься сіллю.

 50 Сіль — добра річ. Коли ж сіль несолоною стане, — чим поправити її? Майте сіль у собі, майте й мир між собою!“

Що Бог спарував, людина нехай не розлучує

10 І, вийшовши звідти, Він приходить у землю Юдейську, на той бік Йорда́ну. І знову зібралися ю́рби до Нього, і знов Він навчав їх, звича́єм Своїм.

 2 І підійшли фарисеї й спитали, Його випробо́вуючи: „Чи дозволено чолові́кові дружи́ну свою відпустити?“

 3 А Він відповів і сказав їм: „Що Мойсей заповів вам?“

 4 Вони ж відказали: „Мойсей заповів написати листа розводо́вого, та й відпустити“.

 5 Ісус же промовив до них: „То за ваше жорстокосе́рдя він вам написав оцю заповідь.

 6 Бог же з поча́тку творіння „створив чоловіком і жінкою їх.

 7 Покине тому́ чоловік свого ба́тька та матір,

 8 і стануть обо́є вони одним тілом“, — тим то немає вже двох, але́ одне тіло.

 9 Тож, що Бог спарува́в, — люди́на нехай не розлу́чує!“

 10 А вдома про це учні знов запитали Його.

 11 І Він їм відказав: „Хто дружи́ну відпустить свою, та й одру́житься з іншою, той чинить пере́люб із нею.

 12 І коли дружи́на покине свого чоловіка, і вийде заміж за іншого, то чинить пере́люб вона“.

Ісус благословляє діток

 13 Тоді поприно́сили ді́ток до Нього, щоб Він доторкнувся до них, учні ж їм докоря́ли.

 14 А коли спостеріг це Ісус, то обу́рився, та й промовив до них: „Пустіть ді́ток до Ме́не прихо́дити, і не бороніть їм, — бо таких Царство Боже!

 15 Попра́вді кажу вам: Хто Божого Царства не при́йме, немов те дитя, той у нього не вві́йде“.

 16 І Він їх пригорну́в, і поблагословив, на них руки поклавши.

Ісус і багатий юнак

 17 І коли вирушав Він у путь, то швидко набли́зивсь один, упав перед Ним на коліна, і спитався Його: „Учителю Добрий,[16] — що робити мені, щоб вічне життя вспадкува́ти?“

 18 Ісус же йому відказав: „Чого звеш Мене Добрим? Ніхто не є Добрий, крім Бога Самого.

 19 Знаєш заповіді: „Не вбивай, не чини пере́любу, не кради́, не свідкуй неправдиво“, не кривди́, „шануй свого ба́тька та матір“.

 20 А він відказав Йому: „Учителю, — це все виконав я ще зма́лку“.

 21 Ісус же поглянув на нього з любов'ю, і промовив йому: „Одно́го бракує тобі: іди, розпро́дай, що маєш, та вбогим роздай, — і матимеш скарб ти на небі! Потому приходь та й іди вслід за Мною, узявши хреста“.

 22 А він засмутився тим словом, і пішов, зажурившись, — бо великі маєтки він мав!

 23 І поглянув довко́ла Ісус, та й сказав Своїм учням: „Як тяжко отим, хто має бага́тство, увійти в Царство Боже!“

 24 І учні жахнулись від слів Його. А Ісус знов у відповідь каже до них: „Мої діти, як тяжко отим, хто наді́ю кладе на багатство, увійти в Царство Боже!

 25 Верблю́дові легше пройти через го́лчине ву́шко, ніж багатому в Боже Царство ввійти!“

 26 А вони здивувалися дуже, і казали один до одно́го: „Хто ж тоді може спастися?“

 27 Ісус же поглянув на них і промовив: „Неможливе це лю́дям, а не Богові. Бо „для Бога можливе все!“

Нагорода апо́столам

 28 А Петро став казати Йому: „От усе ми покинули, та й пішли за Тобою слідо́м“.

 29 Ісус відказав: „Поправді кажу вам: Немає такого, щоб дім полишив, чи братів, чи сесте́р, або матір, чи ба́тька, або діти, чи поля́ ради Мене та ради Єва́нгелії,

 30 і не одержав би в сто раз більше тепер, цього ча́су, серед переслідувань, — домів, і братів, і сесте́р, і матері́в, і дітей, і піль, а в віці насту́пному — вічне життя.

 31 І багато-хто з перших стануть останніми, а останні — першими“.

Ісус утретє провіщає Свою смерть та воскресіння

 32 Були ж у дорозі вони, простуючи в Єрусали́м. А Ісус ішов попе́реду них, — аж дуже вони дивувались, а ті, що йшли вслід за Ним, боялись. І, взявши знов Дванадцятьо́х, почав їм розповідати, що́ з Ним статися має:

 33 „Оце в Єрусали́м ми йдемо́, і первосвященикам і книжникам ви́даний буде Син Лю́дський, і засудять на смерть Його, і поганам Його видадуть,

 34 і насміхатися бу́дуть із Нього, і бу́дуть плювати на Нього, і будуть Його бичува́ти, і вб'ють, — але третього дня Він воскресне!“

Проха́ння Зеведеєвих синів

 35 І підхо́дять до Нього Яків та Іван, сини Зеведе́єві, та й кажуть Йому: „Учителю, — ми хочемо, щоб Ти зробив нам, про що бу́демо просити Тебе“.

 36 А Він їх поспитав: „Чого ж хочете, щоб Я вам зробив?“

 37 Вони ж відказали Йому: „Дай нам, щоб у славі Твоїй ми сиділи право́руч від Тебе один, і ліво́руч один“!

 38 А Ісус відказав їм: „Не знаєте, чого просите. Чи ж можете ви пити чашу[17], що Я її п'ю, і христитися хрищенням, що Я ним хрищуся?“

 39 Вони відказали Йому: „Можемо“. А Ісус їм сказав: „Чашу, що Я її п'ю, ви питимете, і хрищенням, що Я ним хрищусь, ви охриститеся.

 40 А сидіти право́руч Мене та ліво́руч — не Моє це давати, а кому угото́вано“.

 41 Як почули ж це Де́сятеро, то обурились на Якова та на Івана.

Хто хоче бути першим, нехай буде він вам за раба

 42 А Ісус їх покликав, і промовив до них: „Ви знаєте, що ті, що вважають себе за князів у народів, панують над ними, а їхні вельможі їх тиснуть.

 43 Не так буде між вами, але хто з вас великим бути хоче, — нехай буде він вам за слугу.

 44 А хто з вас бути першим бажає, — нехай буде всім за раба.

 45 Бо Син Лю́дський прийшов не на те, щоб служили Йому, але щоб послужити, і душу Свою дати на викуп за багатьох“.

Уздоровлення сліпого

 46 І приходять вони в Єрихо́н. А коли з Єрихо́ну вихо́див Він ра́зом із Своїми у́чнями й з бе́зліччю люду, сидів і просив при дорозі сліпий Вартиме́й, син Тиме́їв.[18]

 47 І, прочувши, що то Ісус Назаряни́н, почав кликати та говорити: „Сину Давидів, Ісусе, — змилуйся надо мною!“

 48 І сварились на нього багато-хто, щоб мовча́в, а він іще більше кричав: „Сину Давидів, — змилуйся надо мною!“

 49 І спинився Ісус та й сказав: „Покличте його!“ І кличуть сліпого та й кажуть йому: „Будь бадьо́рий, устань, — Він кличе тебе“.

 50 А той скинув плаща свого, і скочив із місця, — і прибіг до Ісуса.

 51 А Ісус відповів і сказав йому: „Що́ ти хочеш, щоб зробив Я тобі?“ Сліпий же Йому відказав: „Учителю, — нехай я прозрю́!“

 52 Ісус же до нього промовив: „Іди, — твоя віра спасла тебе!“ І той зараз прозрі́в, і пішов за Ісусом дорогою.

Славний в'їзд Ісуса до Єрусалиму

11 І коли вони набли́зились до Єрусалиму, до Вітфагі́ї й Віфа́нії, на Оливній горі, тоді Він посилає двох учнів Своїх,

 2 і каже до них: „Ідіть у село, яке перед вами, і, входячи в нього, ви зна́йдете зараз прив'язане осля́, що на нього ніхто ще з людей не сідав. Відв'яжіть його, і приведіть.

 3 Коли ж скаже хто вам: „Що́ це ви робите?“ відкажіть: „Господь потребу́є його, — і віді́шле його сюди зараз“.

 4 І вони відійшли, і знайшли те осля, що прив'я́зане коло воріт ізнадво́ру було при дорозі, — і відв'язали його.

 5 А деякі з тих, що стояли там, сказали до них: „Що́ ви робите? По́що осля ви відв'я́зуєте?“

 6 Вони ж їм відказали, як звелів їм Ісус, — і відпущено їх.

 7 І вони привели́ до Ісуса осля́, і поклали на нього плащі свої, а Він сів на нього.

 8 Багато ж наро́ду стелили одежу свою по дорозі, а інші стелили дорогою зе́лень, натя́ту в полях.

 9 А ті, що йшли перед Ним і поза́ду, викрикували: „Оса́нна! Благослове́нний, хто йде у Господнє Ім'я́!

 10 Благословенне Царство, що надходить, Отця нашого Давида! Оса́нна на висоті!“

 11 Потому ввійшов Він до Єрусалиму, і в храм. А оглянувши все, як година вже пізня була, Він пішов у Віфа́нію з Дванадцятьма́.

Неплідне фіґове дерево

 12 А назавтра, коли вони вийшли з Віфа́нії, Він зголодні́в.

 13 І, побачивши зда́лека фіґове дерево, вкрите листями, Він підійшов, чи не зна́йде на ньому чого́. І, прийшовши до нього, не знайшов нічого, крім листя само́го, — не пора бо на фіґи була́.

 14 І озвався Ісус і промовив до нього: „Щоб більше ніхто твого пло́ду не з'їв аж повіки!“ А учні Його все те чули.

Очищення храму

 15 І прийшли вони в Єрусалим. А як Він у храм увійшов, то став виганяти продавців і покупців у храмі, і попереверта́в столи грошомі́нам та осло́ни — продавцям голубів.

 16 І Він не дозволяв, щоб хто річ яку носив через храм.

 17 І Він їх навчав і казав їм: „Хіба не написано: „Дім Мій — бу́де домом молитви в наро́дів усіх“, ви ж із нього зробили „печеру розбійників!“

 18 І почули це первосвященики й книжники, і шукали, як Його погубити, бо боялись Його, — увесь бо наро́д дивувався науці Його.

 19 А як пізно ставало, вони поза місто вихо́дили.

Коли молитва буде вислухана

 20 А прохо́дячи вранці, побачили фіґове дерево, усохле від кореня.

 21 І, згадавши, Петро гово́рить Йому: „Учителю, глянь — фіґове дерево, що прокляв Ти, усохло!“

 22 А Ісус їм у відповідь каже: „Майте віру Божу!

 23 Поправді кажу вам: Як хто скаже горі цій: „Порушся та й кинься до моря“, і не матиме сумніву в серці своїм, але матиме віру, що станеться так, як гово́рить, — то буде йому!

 24 Через це говорю вам: Усе, чого ви в молитві попро́сите, вірте, що одержите, і спо́вниться вам.

 25 І коли стоїте́ на молитві, то прощайте, як маєте що проти кого, щоб і Отець ваш Небесний пробачив вам про́гріхи ваші.

 26 Коли ж не прощаєте ви, то й Отець ваш Небесний не простить вам про́гріхів ваших“.

Якою вла́дою чинить Ісус

 27 І зно́ву прийшли вони в Єрусалим. Коли ж Він у храмі ходив, поприхо́дили первосвященики й книжники, і старши́ни до Нього,

 28 і сказали Йому: „Якою Ти вла́дою все оце чиниш? І хто Тобі вла́ду цю дав, щоб Ти це робив?

 29 А Ісус відказав їм: „Запитаю й Я вас одне слово, і відповідайте Мені, то й Я відкажу́ вам, якою Я вла́дою це все чиню́.

 30 Іванове хрищення з неба було, чи від людей? Відповідайте Мені!“

 31 Вони ж міркували собі й говорили: Коли скажемо: „Із неба“, відкаже: „Чого ж ви йому не повірили?“

 32 А як скажемо: „Від людей“, — то боялись наро́ду, бо всі вважали, що Іван був поправді пророк.

 33 І сказали Ісусові в відповідь: „Не знаємо“. А Ісус їм відказує: „То й Я не скажу́ вам, якою Я вла́дою це все чиню́“.

Притча про злочинних винарів

12 І почав Він у при́тчах до них промовляти: „Насадив був один чоловік виноградника, муром обгородив, ви́довбав у ньому чави́ло, башту поставив, — і віддав його винаря́м, та й пішов.

 2 А певного ча́су послав він раба до своїх винарі́в, щоб прийняти частину плоду з виноградинка в тих винарі́в.

 3 Та вони схопи́ли його та й побили, і відіслали ні з чим.

 4 І зно́ву послав він до них раба іншого, — та й того вони зранили в голову та знева́жили.

 5 Тоді вислав він іншого, — і того вони вбили. І багатьо́х іще інших, — набили одни́х, а одни́х повбивали.

 6 І він мав ще одно́го, — сина улю́бленого. Наоста́нок послав і того́ він до них і сказав: „Посоромляться сина мого́!“

 7 А ті винарі міркували собі: „Це спадкоємець; ходім, заморду́ймо його, — і нашою спа́дщина бу́де!“

 8 І вони схопи́ли його та й убили, і викинули його за виноградник.

 9 Отож, що́ пан виноградинка зробить? — Він прибуде та й вигубить тих винарів, і віддасть виноградинка іншим.

 10 Чи ви не читали в Писа́нні: „Камінь, що його будівни́чі відкинули, — той нарі́жним став ка́менем!

 11 Від Господа сталося це, — і дивне воно в оча́х наших“.

 12 І шукали Його, щоб схопи́ти, але побоялись наро́ду. Бо вони зрозуміли, що про них Він цю при́тчу сказав. І, лишивши Його, відійшли.

Віддайте кесареве кесареві, а Богові Боже

 13 I вони вислали деяких із фарисеїв та іродія́нів до Нього, щоб зловити на слові Його.

 14 Ті ж прийшли та й говорять Йому: „Учителю, знаємо ми, що Ти справедливий, і не зважаєш зовсі́м ні на ко́го, бо на лю́дське обличчя не дивишся, а наставляєш на Божу дорогу правдиво. Чи годи́ться давати податок для кесаря, чи ні? Давати нам, чи не давати?“

 15 А Ісус, знавши їх лицемірство, сказав їм: „Чого ви Мене випробо́вуєте? Принесіть Мені гріш податковий, щоб бачити“.

 16 І прине́сли вони. А Він каже до них: „Чий це образ і напис?“ Ті ж Йому відказали: „Кесарів“.

 17 Ісус тоді каже в відповідь їм: „Віддайте кесареве — кесареві, а Богові — Боже!“ І дивувалися з Нього вони.

Воскресіння мертвих

 18 І прийшли до Нього ті саддукеї, що твердять, ніби нема воскресіння, і запитали Його та сказали:

 19 „Учителю, Мойсей написав нам: „Як помре кому брат, і полишить дружи́ну, а дитини не лишить, то нехай його брат візьме дружи́ну його́, та й відновить насіння для брата свого́“.

 20 Було сім братів. І перший взяв дружи́ну й умер, не лишивши дітей.

 21 Другий теж її взяв та й помер, — і він не лиши́в дітей. Так само і третій.

 22 І всі семеро не полишили дітей. А по всіх вмерла й жінка.

 23 А в воскресінні, як воскреснуть вони, то котро́му із них вона дружи́ною буде? Бо семеро мали за дружи́ну її“.

 24 Ісус їм відказав: „Чи ви не тому помиляєтесь, що не знаєте ані Писа́ння, ані Божої сили?

 25 Бо як із мертвих воскреснуть, то не бу́дуть женитись, ані заміж вихо́дити, але будуть, немов анголи́ ті на небі.

 26 Що ж до мертвих, що воскреснуть, чи ж ви не читали в Мойсеєвій книзі, як — при кущі́ — сказав йому Бог, промовляючи: „Я Бог Авраамів, і Бог Ісаків, і Бог Яковів“,

 27 Бо Він є Бог не мертвих, а живих! Тим то ви помиляєтесь ду́же“.

Котра́ заповідь найбільша в Зако́ні

 28 А один із тих книжників, що чув, як вони сперечались, та бачив, як добре Він відповідав їм, приступив та й спитався Його: „Котра́ заповідь перша з усіх?“

 29 Ісус відповів: Перша: „Слухай, Ізраїлю: наш Господь Бог — Бог єдиний“.

 30 І: „Люби Господа, Бога свого, усім серцем своїм, і всією душею своєю, і всім своїм розумом, і з ці́лої сили своєї!“ (Це за́повідь перша!)

 31 А друга (одна́кова з нею): „Люби свого ближнього, як само́го себе!“ Нема іншої більшої заповіді над оці!“

 32 І сказав Йому книжник: „Добре, Учителю! Ти поправді сказав, що „Один Він, і нема іншого, окрім Нього“,

 33 і що „Любити Його всім серцем, і всім розумом, (і всією душе́ю), і з ці́лої сили“, і що „Любити свого ближнього, як само́го себе“, — це важливіше за всі цілопа́лення й жертви!“

 34 Ісус же, побачивши, що розумно той відповідь дав, промовив до нього: „Ти недалеко від Божого Царства!“ І ніхто не насмілювався вже питати Його.

Чий син Христос

 35 Пото́му Ісус відповів і промовив, у храмі навчаючи: „Як то книжники кажуть, що ніби Христос — син Давидів?

 36 Адже той Давид Святим Духом сказав: „Промовив Господь Господе́ві моєму: сядь право́руч Мене, доки не покладу́ Я Твоїх ворогів підніжком ногам Твоїм!“

 37 Сам Давид Його Господом зве, — як же Він йому син?“

Хто такі книжники й фарисеї

І багато людей залюбки́ Його слухали.

 38 Він же казав у науці Своїй: „Стережіться тих книжників, що люблять у довгих одежах прохо́джуватись, і привіти на ринках,

 39 і перші лавки́ в синагогах, і перші місця на прийняття́х,

 40 що вдови́ні хати поїдають, і моляться довго напо́каз, — вони тяжче осу́дження при́ймуть!“

Вдови́на лепта

 41 І сів Він навпроти скарбни́ці, і дививсь, як наро́д мідяки́ до скарбниці вкидає. І багато заможних укида́ли багато.

 42 І підійшла одна вбога вдови́ця, і поклала дві ле́пти,[19] цебто гріш.

 43 І покликав Він учнів Своїх та й промовив до них: „Поправді кажу вам, що ця вбога вдовиця поклала найбільше за всіх, хто клав у скарбницю.

 44 Бо всі клали від ли́шка свого, а вона покла́ла з убо́зтва свого все, що мала, — свій прожиток увесь“.

Доля єрусалимського храму

13 І коли Він виходив із храму, говорить Йому один із учнів Його: „Подивися, Учителю — яке́ то каміння та що́ за будівлі!“

 2 Ісус же до нього сказав: „Чи ти бачиш великі будинки оці? — Не зали́шиться тут навіть камінь на камені, який не зруйнується!“

Ознаки кінця віку

 3 Коли ж Він сидів на Оливній горі, проти храму, питали Його насамоті Петро, і Яків, і Іван, і Андрій:

 4 „Скажи нам, коли станеться це? І яка буде озна́ка, коли все те ви́конатись має?“

Ознаки набли́ження кінця віку

 5 Ісус же почав промовляти до них: „Стережіться, щоб вас хто не звів.

 6 Бо багато-хто при́йдуть в Ім'я́ Моє, кажучи: „Це Я“. І зведу́ть багатьо́х.

 7 І як про ві́йни почуєте ви, і про воєнні чутки́, — не лякайтесь, бо статись належить тому́“. Та це ще не кінець.

 8 „Бо повстане наро́д на наро́д, і царство на царство“, будуть землетруси місця́ми, буде голод. Це поча́ток терпінь породільних.

 9 Пильнуйте ж самі, бо вас на суди видаватимуть, і бичуватимуть вас у синагогах, і поведуть до правителів та до царів ради Мене, на сві́дчення їм.

 10 Але перше Єва́нгелія мусить бути наро́дам усім проповідувана.

 11 Коли ж видадуть вас і поведуть, — не турбуйтеся заздалегі́дь, що́ вам говорити, — а що́ дане вам буде тієї години, то те говоріть: бо не ви промовлятимете, але Дух Святий.

 12 І видасть на смерть брата брат, а ба́тько — дитину. І „діти повстануть навпроти батьків“, — і їм смерть заподіють.

 13 І за Ім'я́ Моє будуть усі вас нена́видіти. А хто витерпить аж до кінця, той буде спасе́ний!

Спусто́шення Єрусалиму

 14 Коли ж ви побачите ту „гидоту спусто́шення“, — що про неї звіщав пророк Даниїл, — що вона залягла́, де не слід, — хто читає, нехай розуміє, — тоді ті, хто в Юдеї, нехай в го́ри втікають.

 15 І хто на покрівлі, нехай той не сходить, і нехай не входить узяти щось із дому свого́.

 16 І хто на полі, — хай назад не вертається взяти одежу свою.

 17 Горе ж вагітним і тим, хто годує грудьми́, у ті дні!

 18 Моліться ж, щоб не трапилося це зимою!

Появлення неправдивих христів і пророків

 19 Будуть бо ті дні такою „скорбо́тою, що її не було з первопо́чину світу“, що його Бог створив, „аж досі“, і не буде.

 20 І коли б Госпо́дь не вкоротив тих днів, — не спаслася б ніяка люди́на; але ради ви́браних, кого вибрав, укороти́в Він ті дні.

 21 Тоді ж, як хто скаже до вас: „Ото, Христос тут“, „Ото там“, — не йміть віри.

 22 Бо повстануть христи́ неправдиві, і неправдиві пророки, і будуть чинити озна́ки та чу́да, щоб спокуси́ти, як можна, і ви́браних.

 23 Але ви стережіться! Я сказав вам усе напере́д.

З'явлення Сина Людського

 24 Але за тих днів, по скорбо́ті отій, „сонце затьми́ться, і місяць не дасть свого світла.

 25 і зо́рі спада́тимуть з неба, і сили небесні пору́шаться.

 26 І побачать тоді „Сина Лю́дського, що йтиме на хмарах“ із великою поту́гою й славою.

 27 І тоді Він пошле Анголів і зберуть Його ви́браних „від вітрі́в чотирьо́х, від кра́ю землі до крайнеба“.

 28 Від дерева ж фіґового навчіться при́кладу: коли віття його вже розпу́кується, і кинеться листя, то знаєте, що близько літо.

 29 Так і ви: коли тільки побачите, що діється це, то знайте, що близько, — під дверима.

 30 Поправді кажу́ вам: не пере́йде цей рід, аж усе оце станеться!

 31 Небо й земля промину́ться, але не мину́ться слова́ Мої!

Будьмо готові, бо ча́су кінця віку ніхто не знає

 32 Про день же той чи про годину не знає ніхто: ні анголи́ на небі, ні Син, — тільки Отець.

 33 Уважайте, чува́йте й моліться: бо не знаєте, коли час той настане!

 34 Як той чоловік, що від'їхав, і залиши́в свій дім, і дав рабам своїм вла́ду й кожному працю свою, а воротаре́ві звелів пильнувати.

 35 Тож пильнуйте, — не знаєте бо, коли при́йде пан дому: уве́чорі, чи опі́вночі, чи як півні співатимуть, чи ра́нком.

 36 Щоб вас не застав, що спите́, коли ве́рнеться він несподі́вано.

 37 А що вам Я кажу́, те всім Я кажу́: Пильнуйте!“

Синедріо́н ухвалює забити Ісуса

14 За два ж дні була Пасха й Опрі́сноки. А первосвященики й книжники стали шукати, я́к би пі́дступом взяти Його та забити.

 2 Вони говорили: „Та не в свято, щоб бува́ колотне́ча в наро́ді не сталась“.

Нама́щення Ісуса миром

 3 Коли ж Ісус був у Віфанії, у домі Си́мона, на проказу слабого, і сидів при столі, підійшла одна жінка, аляба́строву пляшечку маючи щирого на́рдового дуже ці́нного мира. І розбила вона аляба́строву пляшечку, і вилила миро на голову Йому!

 4 А дехто обу́рювались між собою й каза́ли: „На́що таке марнотра́тство на миро?

 5 Бо можна було б це миро продати більше, як за три сотні динаріїв,[20] і вбогим роздати“. І нарікали на неї.

 6 Ісус же сказав: „Залиші́ть її! Чого при́крість їй робите? Вона добрий учинок зробила Мені.

 7 Бо вбогих ви маєте за́вжди з собою, і коли схочете, можете їм робити добро, — Мене ж не постійно ви маєте.

 8 Що могла, те зробила вона: заздалегі́дь намасти́ла Моє тіло на по́хорон.

 9 Поправді кажу́ вам: де тільки ця Єва́нгелія проповідувана буде в ці́лому світі, — на пам'ятку їй буде сказане й те, що́ зробила вона!“

Юдина зрада

 10 Юда ж Іскаріо́тський, один із Дванадцятьо́х, подався до первосвящеників, щоб їм Його видати.

 11 А вони, як почули, зраділи, і обіцяли йому срібнякі́в за те дати. І він став вишукувати, я́к би слушного ча́су їм видати Його.

Тає́мна Вечеря

 12 А першого дня Опрі́сноків, коли пасху приношено в жертву, сказали Йому Його учні: „Куди хочеш, щоб пішли й приготува́ли ми Тобі пасху спожити?“

 13 І посилає Він двох із Своїх учнів, і каже до них: „Підіть до міста, і стріне вас чоловік, що не́стиме в гле́кові воду, — то йдіть за ним.

 14 І там, куди він уві́йде, скажіть до госпо́даря дому: „Учитель питає: „Де кімна́та Моя, в якій Я споживу́ зо Своїми у́чнями пасху?“

 15 І він вам покаже велику го́рницю, ви́стелену та готову: там приготуйте для нас“.

 16 І учні пішли, і до міста прийшли, і знайшли, як Він їм сказав, — і зачали́ вони пасху готува́ти.

 17 А коли настав вечір, Він приходить із Дванадцятьма́.

 18 І як сиділи вони при столі й споживали, промовив Ісус: „Поправді кажу вам, що один з-поміж вас, „який споживає зо Мною“, видасть Мене́“.

 19 Вони зачали́ сумувати, і один по одно́му питати Його: „Чи не я?“

 20 А Він їм сказав: „Один із Дванадцятьо́х, що в миску мача́є зо Мною.

 21 Людський Син справді йде, як про Нього написано; та горе тому́ чоловікові, що видасть він Лю́дського Сина! Було б краще тому чоловікові, коли б він не родився!“

 22 Як вони ж споживали, Ісус узяв хліб, і поблагословив, поламав, і дав їм, і сказав: „Прийміть, споживайте, це — тіло Моє!“

 23 І взяв Він чашу, і, вчинивши подяку, подав їм, — і пили́ з неї всі.

 24 І промовив до них: „Це — кров Моя Ново́го Заповіту, що за багатьох проливається.

 25 Поправді кажу́ вам, що віднині не пи́тиму Я від плоду виноградного до того дня, як нови́м буду пити його в Царстві Божім!“

Учні наостанку споку́сяться

 26 А коли відспівали вони, на го́ру Оливну пішли.

 27 Промовляє тоді їм Ісус: „Усі ви споку́ситесь ночі цієї, як написано: „Уражу́ Па́стиря, — і розпоро́шаться вівці!“

 28 По воскресінні ж Своїм Я вас ви́переджу в Галілеї“.

 29 І відізвався до Нього Петро: „Хоч спокусяться й усі, — та не я!“

 30 Ісус же йому відказав: „Поправді кажу́ тобі, що сьогодні, цієї ось ночі, перше ніж заспіває півень дві́чі, — відречешся ти три́чі від Мене!“

 31 А він ще сильніш запевняв: „Коли б мені й умерти з Тобою, — я не відречу́ся Тебе!“ Так же само сказали й усі.

Стражда́ння в Гефсима́нії

 32 І приходять вони до місцевости, на ім'я́ Гефсима́нія, і каже Він у́чням Своїм: „Посидьте ви тут, поки Я помолюся“.

 33 І, взявши з Собою Петра, і Якова та Івана, Він зачав сумувати й тужи́ти.

 34 І сказав Він до них: „Обго́рнена сумом смерте́льним душа Моя! Залиші́ться тут і пильнуйте!“

 35 І Він відійшов трохи далі, припав до землі, та й благав, щоб, як можна, минула Його ця година.

 36 І благав Він: „Авва[21]-Отче, — Тобі все можливе: пронеси мимо Мене цю чашу! А проте, — не чого хочу Я, але чого Ти“.

 37 І вернувся, і знайшов їх, що спали, та й каже Петрові: „Симоне, спиш ти? Однієї години не зміг попильнува́ти?

 38 Пильнуйте й моліться, щоб не впасти в спокусу, — бадьо́рий бо дух, але не́мічне тіло!“

 39 І зно́ву пішов і молився, те саме промовивши слово.

 40 А вернувшись, ізнову знайшов їх, що спали, бо зважні́ли їм очі були́. І не знали вони, що́ Йому відказати.

 41 І вернувсь Він утретє, та й каже до них: „Ви ще далі спите́ й спочиваєте? Скі́нчено, — надійшла та година: у руки грішникам ось видається Син Лю́дський!

 42 Уставайте, ходім, — ось набли́зивсь Мій зрадник“.

Стражда́ння і смерть Ісуса Христа́.
Схо́плення Ісуса

 43 І зараз, як Він ще говорив, прийшов Юда, один із Дванадцятьо́х, а з ним люди з мечами та ки́ями від первосвящеників, і книжників, і старших.

 44 А зрадник Його дав був знака їм, кажучи: „Кого я поцілую, то Він, — беріть Його, і обере́жно ведіть“.

 45 І, прийшовши, підійшов він негайно та й каже: „Учителю!“ І поцілував Його.

 46 Вони ж руки свої накла́ли на Нього, — і схопи́ли Його.

 47 А один із тих, що стояли навко́ло, меча ви́хопив та й рубону́в раба́ первосвященика, — і відтяв йому вухо.

 48 А Ісус їм промовив у відповідь: „Немов на розбійника вийшли з мечами та ки́ями, щоб узяти Мене.

 49 Я щодня був із вами у храмі, навчаючи, — і Мене не взяли́ ви. Але, щоб збулися Писа́ння“.

 50 Тоді всі полиши́ли Його й повтікали.

 51 Один же юна́к, по наго́му заго́рнений у покрива́ло, ішов услід за Ним. І хапа́ють його.

 52 Але він, покрива́ло поки́нувши, утік наги́й.

Нічний суд у Кайяфи

 53 А Ісуса вони повели́ до первосвященика. І зійшлися всі первосвященики й старші та книжники.

 54 Петро ж зда́лека йшов услід за Ним до сере́дини дво́ру первосвященика; і сидів він із службою, і грівсь при огні.

 55 А первосвященики та ввесь синедріо́н шукали посві́дчення на Ісуса, щоб Йому заподіяти смерть, — і не знахо́дили.

 56 Бо багато-хто свідчив фальши́во на Нього, але́ не було́ згідних сві́дчень.

 57 Тоді деякі встали, і кривосві́дчили супроти Нього й казали:

 58 „Ми чули, як Він говорив: Я зруйную цей храм рукотво́рний, — і за три дні збудую інший, нерукотво́рний“.

 59 Але й так не було́ їхнє свідчення згідне.

 60 Тоді встав насере́дині первосвященик, та й Ісуса спитав і сказав: „Ти нічо́го не відповідаєш, що свідчать вони проти Тебе?“

 61 Він же мовчав, і нічого не відповідав. Первосвященик ізно́ву спитав Його, до Нього говорячи: „Чи Христос Ти, Син Благослове́нного?“

 62 А Ісус відказав: „Я! І побачите ви Сина Лю́дського, що сидітиме по прави́ці сили Божої, і на хмарах небесних прихо́дитиме!“

 63 Роздер тоді первосвященик одежу свою та й сказав: „На що́ нам ще свідки потрібні?

 64 Ви чули цю богозневагу. Як вам здається?“ Вони ж усі присудили, що Він умерти повинен.

 65 Тоді деякі стали плювати на Нього, і закривати обличчя Йому, і бити Його та казати Йому: „Пророкуй!“ Служба теж Його била по що́ках.

Петро тричі зрікається Ісуса

 66 А коли Петро був на подві́р'ї надо́лі, приходить одна із служниць первосвященика,

 67 і як Петра вона вгледіла, що грівся, подивилась на нього та й каже: „І ти був із Ісусом Назаряни́ном!“

 68 Він же відрікся, говорячи: „Не відаю, і не розумію, що́ кажеш“. І вийшов назо́вні, на нереддвір'я. І заспівав тоді півень.

 69 Служниця ж, коли його вгледіла, стала знов говорити прия́вним: „Цей із них!“

 70 І він зно́ву відрікся. Незаба́ром же знов говорили прия́вні Петрові: „Поправді, ти з них, — бо ти галіле́янин. Та й мо́ва твоя́ така са́ма“.

 71 А він став клясти́сь та божитись: „Не знаю Цього Чоловіка, про Якого говорите ви!“

 72 І заспівав півень хвилі тієї подруге. І згадав Петро слово, що Ісус був промовив йому: „Перше ніж заспіває півень дві́чі, — відречешся ти тричі від Мене“. І кинувся він, та й плакати став.

Суд над Ісусом у По́нтія Пила́та

15 А первосвященики з ста́ршими й книжниками, та ввесь синедріо́н, зараз уранці, нараду вчинивши, зв'язали Ісуса, повели́ та й Пилатові видали.

 2 А Пила́т запитався Його: „Чи Ти Цар Юдейський?“ А Він йому в відповідь каже: „Сам ти кажеш“.

 3 А первосвященики мі́цно Його винува́тили.

 4 Тоді Пилат зно́ву Його запитав і сказав: „Ти нічого не відповідаєш? Дивись, — як багато проти Тебе свідку́ють!“

 5 А Ісус більш нічого не відповідав, так що Пилат дивувався.

 6 На свято ж він їм відпускав був одно́го із в'я́знів, котро́го просили вони.

 7 Був же один, що звався Вара́вва, ув'я́знений ра́зом із повста́нцями, які за повста́ння вчинили були душогубство.

 8 Коли ж на́товп зібрався, він став просити Пила́та зробити, як він за́вжди робив їм.

 9 Пилат же сказав їм у відповідь: „Хочете, — відпущу́ вам Царя Юдейського?“

 10 Бо він знав, що Його через за́здрощі видали первосвященики.

 11 А первосвященики на́товп підмовили, щоб краще пустив їм Вара́вву.

 12 Пилат же промовив знов їм у відповідь: „А що ж я чинитиму з Тим, що Його ви Юдейським Царем називаєте?“

 13 Вони ж стали кричати знов: „Розіпни́ Його!“

 14 Пилат же сказав їм: „Яке ж зло вчинив Він?“ А вони ще сильніше кричали: „Розіпни́ Його!“

 15 Пилат же хотів догодити наро́дові, — і відпустив їм Вара́вву. І видав Ісуса, збичува́вши, щоб ро́зп'ятий був.

Знуща́ння над засудженим Ісусом

 16 Вояки ж повели́ Його до сере́дини двору, цебто в преторій, і цілий відділ скликають.

 17 І вони зодягли Його в багряни́цю і, сплівши з терни́ни вінка, поклали на Нього.

 18 І вітати Його зачали́: „Раді́й, Ца́рю Юдейський!“

 19 І трости́ною по голові Його били, і плювали на Нього. І навколішки кидалися та вклонялись Йому.

 20 І коли назнущалися з Нього, зняли́ з Нього багряни́цю, і наділи на Нього одежу Його. І Його повели́, щоб розп'я́сти Його.

 21 І одного перехо́жого, що з поля вертався, Си́мона Кіріне́янина, батька Олександра та Ру́фа, змусили, щоб хреста Йому ніс.

 22 І Його привели́ на місце Голго́фу, що значить „Черепо́вище“.

 23 І давали Йому пити вина, із ми́ррою змішаного, але Він не прийня́в.

 24 І Його розп'яли́, і „поділили одежу Його, кинувши же́реб про неї“, хто що ві́зьме.

 25 Була́ ж третя[22] година, як Його розп'яли́.

 26 І був написаний на́пис провини Його: „Цар Юдейський“.

 27 Тоді ро́зп'ято з Ним двох розбійників, — одно́го право́руч, і одно́го ліво́руч Його.

 28 І збулося Писа́ння, що каже: „До злочи́нців Його зарахо́вано!“[23]

 29 А хто побіч прохо́див, то Його лихосло́вили, „голова́ми своїми хитали“ й казали: „Отак! Ти, що храма руйнуєш та за три дні будуєш, —

 30 зійди із хреста, та спаси Самого Себе!“

 31 Теж і первосвященики з книжниками глузува́ли й один до одного казали: „Він інших спасав, — а Самого Себе не може спасти!

 32 Христос, Цар Ізраїлів, — нехай зі́йде тепер із хреста, щоб побачили ми та й увірували“. Навіть ті, що ра́зом із Ним були ро́зп'яті, насміхалися з Нього.

Ісусова смерть

 33 А як шоста[24] година настала, то аж до години дев'ятої те́мрява стала по ці́лій землі.

 34 О годині ж дев'ятій Ісус скрикнув голосом гучни́м та й вимовив: „Елої́, Елої́, — лама́ савахта́ні“, що в перекладі значить: „Боже Мій, Боже Мій, — на́що Мене Ти покинув?“[25]

 35 Дехто ж із тих, що стояли навколо, це почули й казали: „Ось Він кличе Іллю́!“

 36 А один із них побіг, намочив губку о́цтом, настроми́в на трости́ну, і давав Йому пити й казав: „Чекайте, побачим, — чи при́йде Ілля́ Його зняти!“

 37 А Ісус скрикнув голосом гучни́м, — і духа віддав!

 38 І в храмі завіса розде́рлась надво́є, — від ве́рху аж додолу.

 39 А сотник, що насу́проти Нього стояв, як побачив, що Він отак духа віддав, то промовив: „Чоловік Цей був справді Син Божий!“

 40 Були ж і жінки́, що дивились здалека, між ними Марі́я Магдали́на, і Марія, мати Якова Молодшого та Йосі́ї, і Саломі́я,

 41 що вони, як Він був у Галілеї, ходили за Ним та Йому прислуго́вували; і інших багато, що до Єрусалиму прийшли з Ним.

По́хорон Ісуса

 42 А коли настав вечір, — через те, що було́ Пригото́влення, цебто перед суботою, —

 43 прийшов Йо́сип із Аримате́ї, радник поважний, що сам сподівавсь Царства Божого, і сміливо ввійшов до Пилата, — і просив тіла Ісусового.

 44 А Пила́т здивувався, щоб Він міг уже вмерти. І, покликавши сотника, запитався його, чи давно вже Розп'я́тий помер.

 45 І, дізнавшись від сотника, він подарував тіло Йо́сипові.

 46 А Йо́сип купив полотно, і, знявши Його, обгорнув полотном та й покла́в Його в гро́бі, що в скелі був ви́січений. І каменя привалив до моги́льних дверей.

 47 Марія ж Магдали́на й Марія, мати Йосієва, дивилися, де́ ховали Його.

Воскресіння і вознесіння Ісуса Христа́.
Ангол сповіщає жінкам про воскресіння Ісуса

16 Як минула ж субота, Марія Магдали́на, і Марія Яковова, і Саломі́я накупили па́хощів, щоб піти й намастити Його.

 2 І на світа́нку дня першого в тижні, як схо́дило сонце, до гро́бу вони прибули́,

 3 і говорили одна о́дній: „Хто відвалить нам каменя від могильних дверей?“

 4 А зиркну́вши, побачили, що камінь відва́лений; був же він дуже великий.

 5 І, ввійшовши до гро́бу, побачили там юнака́, що право́руч сидів, і був одя́гнений в білу одежу, — і жахнулись вони.

 6 А він промовляє до них: „Не жахайтесь! Ви шукаєте Розп'я́того, Ісуса Назаряни́на. Він воскрес, — нема Його тут! Ось місце, де Його поховали були́.

 7 Але йдіть, скажіть у́чням Його та Петрові: Він іде в Галілею попе́реду вас, — там Його ви побачите, як Він вам говорив“.

 8 А як вийшли вони, то побігли від гро́бу, бо їх тре́пет та страх обгорнув. І не сказали ніко́му нічо́го, — бо боялись.

Ісус з'являється Своїм учням

 9 Як воскрес Він уранці дня першого в тижні,[26] то з'явився найперше Марїї Магдали́ні, із якої був вигнав сім демонів.

 10 Пішовши вона, повідомила тих, що були з Ним, які сумували та плакали.

 11 А вони, як почули, що живий Він, і вона Його бачила, не йняли́ тому віри.

 12 По цьому з'явився Він двом із них у по́статі іншій в дорозі, як ішли вони на село.

 13 А вони, як вернулися, інших про те сповістили, але не повірено й їм.

 14 Наре́шті, Він з'явився Одинадцятьо́м, як сиділи вони при столі, і докоряв їм за недові́рство їхнє та твердосе́рдя, що вони не йняли́ віри тим, хто воскреслого бачив Його.

 15 І казав Він до них: „Ідіть по ці́лому світові, та всьому створінню Єва́нгелію проповідуйте!

 16 Хто увірує й охри́ститься, — буде спасе́ний, а хто не ввірує — засу́джений буде.

 17 А тих, хто ввірує, супрово́дити будуть озна́ки такі: у Ім'я́ Моє де́монів будуть виго́нити, говоритимуть мовами нови́ми,

 18 братимуть змій; а коли смертоді́йне що вип'ють, — не буде їм шко́дити; кластимуть руки на хворих, — і добре їм буде!“[27]

Вознесіння Ісуса на небо й проповідь апо́столів

 19 Господь же Ісус, по розмові із ними, возні́сся на небо, — і сів по Божій прави́ці.

 20 І пішли вони, і скрізь проповідували. А Господь помагав їм, і стве́рджував слово ознаками, що його супрово́дили. Амі́нь.

  1. У біблійній мові „серце" часто визначає розум.
  2. Возлежав — півлежав, за східнім звичаєм, при їжі; пор. Мт. 9. 10.
  3. Іродіяни, див. Мт. 22. 16.
  4. А власне bene regez — сини грому.
  5. Грецьке μυστήριον таємни́цю, церковнослов'янський текст дає тайны, як і Мт. 13. 11 та Лк. 8. 10.
  6. Латинське слово legio — леґіон (4200-6000 воякі́в), військо.
  7. Десятимі́стя, гр. Δεκάπολις — союз десяти огречених міст за Йорданом, вилучених із гебрейської території.
  8. ταλιθά — дівча, κουμι (частіше κου̃μ) — уставай. Це з живої арамейської мови.
  9. Цебто до Назарету, пор. Мр. 1. 9, 24, Лк. 4. 16.
  10. Це була година десь четверта над ранком.
  11. Єврейське Korban — дар, жертва для храму Божого.
  12. У біблійній мові слово „серце“ часто визначає розум.
  13. Таке „встав“ — це гебраїзм, що визначав початок руху. Пор. 1 М. 13. 17.
  14. έφφατά — відкрийся, це по-аремейсько-галілейському, бо цією живою мовою говорив Ісус Христос.
  15. У віршах 45 і 47 взяте в [ ] читається тільки в деяких грецьких текстах.
  16. Грецьке άγαθός — добрий у всьому і всім, найвищий ступінь добрости.
  17. Чаша — це доля.
  18. „Вартимей“ у перекладі визначає „син Тимея“.
  19. Найдрібніша мідяна монета в Палестині звалася по-грецькому λεπτόν ле́пта.
  20. Дина́рій — римська монета. Робітникові за день праці платили динарія, пор. Мт. 20. 2.
  21. Арамейське abba значить отець, батько.
  22. Це старе єврейське означення, по-нашому це година дев'ята.
  23. У багатьох грецьких текстах вірша 28 нема.
  24. По-нашому це бу́де година дванадцята, а година дев'ята — це година третя пополудні.
  25. Це Псалом 21. 2 (22. 2), по-гебрейському: Eli, Eli, lamah azav'tani. Тут Ісус виголошує по-арамейському: Елої, Елої.
  26. Цебто, у неділю вранці.
  27. Старослов'янський текст дає: „і здоровими будуть“.