|
Великомученице кумо!
Дурна єси ти, нерозумна!
В раю веселому зросла,
Рожевим квітом процвіла —
І раю красного не зріла,
Не бачила — бо не хотіла
Поглянути на божий день,
На ясний світ животворящий!
Сліпа була-єси, незряща
Недвига серцем, спала день
І спала ніч. А кругом тебе
Творилося, росло, цвіло
І процвітало, і на небо
Хвалу творителю несло;
А ти, кукасю, спала-спала,
Пишалася, та дівувала,
Та ждала-ждала жениха,
Та ціломудріє хранила,
Та страх боялася гріха
Прелюбодійного. А сила
Сатурнова іде та йде
І гріх той праведний плете
У сиві коси заплітає,
А ти ніби не добачаєш:
Дівуєш, молишся, та спиш,
Та матір Божию гнівиш
Своїм смиренієм лукавим.
Прокинься, кумо, пробудись
Та кругом себе подивись,
Начхай на ту дівочу славу
Та щирим серцем, не лукаво,
Хоть раз, сердего, соблуди!
2 Декабря 1860 С. Петербургъ.
|
