|
СТАРА ЯВДОШКА.
Явдошка у зеркалѣ сидѣла,
И небыдичитъ такъ собѣ:
„— Якаяжь я мовь снѣгъ той бѣла,
Що за подоба е на мнѣ...
Якъ день весняный въ саму погоду,
Менѣ давъ Богъ таку уроду,
Що всѣ сзираются на мене, —
Богдай тебе небо̂жко мене! ...
„Я ось такая, мовь тая рожа,
И ни крихитку не смагла,
Якось ми бѣдну ласка божа
Одъ спеки, сквару берегла.
Менѣ давъ Богъ такіи лица,
Якъ надъ зараньечкомъ зо̂рниця,
И куди окомъ поведу,
Маню все хлопцѣвъ череду,
Всѣ позираються на мене, —
Богдан тебе небо̂жке мене!...
„Якая но̂жка, мала красна,
А що за гибкій цѣлый зро̂стъ,
Будь то искра очиня ясна,
Не маю ро̂вныхъ дѣвъ, невѣстъ..
Я такъ розкошна мовь косичка,
И скоро де куды иду,
Все вижу хлопцѣвъ череду,
Всѣ позираються на мене —
Богдай тебе небо̂жка мене !...
— О нещасливая Явдошко !
Стямся! пустое не плети!,..
Тобѣ вѣдавъ — отъ щось не множко
До увершеннои красоты ...
Бачишь? се яблоко червоне,
Хороше, але на долони...
Кушати никто не име.
Чому? — бо злежале — старе!
Минула вже твоя петро̂вка,
И отъ плетешь якъ стара дѣвка! ..
|
