35. Марця 1858.
На святе Благовѣщенье,
Тебе привѣтаю,
Що ты, друже мо̂й, вернувся
Зъ далекого краю !
Ой, якъ дуже за тобою
Тужила Вкраина;
Усе тебе споминала,
А якъ мати сына.
Твои думки — туманами
По лугахъ вставали;
Твои слезы — росицею
По степахъ спадали;
Твои пѣсни — соловейкомъ
Въ садах щебетали ....
Да що й казать ! Треба, кажуть,
Великои хусты,
А щобъ людямъ завязати
Говорливи усты.
А тепера вже й не треба,
Бо вже время иньше:
Теперъ людямъ говорити
И дыхать во̂льнѣше.
Хвалять Бога!... Вже й ты зъ нами,
Нашъ любый кобзарю !
Бувай здоровъ — намъ — на радо̂сть,
А собѣ — на славу.
Перебувъ ты тяжке лихо
И лиху недолю
Заспѣвай-же новыхъ пѣсень
Про людськую волю;
Заспѣвай намъ такихъ пѣсень,
Щобъ мати - Вкраина
Веселилась, що на славу
Тебе породила!
• 
• 
• 
