|
КУРОЧКА.
Курочка красна, бабина кокошка.
Пухлата, съ чубкомъ, пустенька трошки,
Лестна, пестьоха, нео̂доступна хаты,
Кликана бабовъ знала й сѣдати. —
Баба не знала, чимъ вже ю кормити.
Як« голубити, сусѣдамъ хвалити:
Курочцѣ гараздъ, не треба вже й неба,
Не знала що нужда, або потреба,—
Гараздъ не дасть поко̂й, — такъ курцѣ ааплыло
Когутомъ ся стати. — Отъ якъ ся вчинило.
Навтямилось курцѣ такъ далѣ зо̂стати
И передъ бабовъ низенько сѣдати. —
За те нѣколи когутъ я не знае;
Весело пѣе, цѣлый день гуляе, —
Найбы и я собѣжь хоть разъ погуляла.
Надумалась курка, тай пѣяти стала.
Учула баба, якъ курка запѣла;
Там у страсѣ своѣмъ мало не умлѣла.
„Упадоньку! певно голодъ, джума буде!“
Баба такъ заводить, збѣгли ся ажъ люде:
„А що сталося?“ баба знову млѣе,
„Ей головкожъ бѣдна! йой! сивошка пѣе!
„Упадоньку! певно голодъ, джума буде!”
„Голодъ и джума!“ згаморѣли люде. —
Зажурились люде, раду ведуть тихо,
Що бы зробити, о̂догнати лихо?
Урадили раду — та що и зробили?
Би лихо о̂дгнати, — курочку убили! —
Уже нема курки, курки й не згадаты: —
А на щожъ ѣй було въ когуты ставати?
|
