Вибір поезій (Федькович, 1920)/Пречиста Діво радуй ся Маріє!
| ◀ Сестра | Вибір поезій Пречиста Діво радуй ся Маріє! |
Рекрут ▶ |
|
У сине море сонце ясне тоне,
І своє світло ніби кров червоне
По всій країні доокола сіє, —
А там зазульку в гаю десь чувати,
А там звіночок став селом ковати,
Там в борі вітер листьом шелевіє:
Пречиста Діво радуй ся Маріє…
Пречиста Діво радуй ся Маріє!
Он молод жовняр ляг си на мураві,
Личко студене, шати му кроваві,
Розстрілен нині, бо — самий не вміє…
Камратя яму темну му вкопали,
І на спочинок бідного в ню склали;
Уже не скаже, як звінок запіє:
Пречиста Діво радуй ся Маріє…
Пречиста Діво радуй ся Маріє!
Під плотом сіла удовиця мати,
До себе тулит бідне сиротяти,
І плаче ревне, серденько їй мліє, —
Ба вже не плаче, вже і не голосит,
Склонила голов, більше не підносит,
Зірниці плачут, а звінок німіє…
Пречиста Діво радуй ся Маріє.
Пречиста Діво радуй ся Маріє!
Там онде блудит сплакана дитина,
Без тата, мами, бідна сиротина,
Нічо не їло, душечка му мліє, —
І хоче в хату бідна навернути,
Господар псами тровит єго, чути:
Верескло, впало, кров ся зніжки лїє…
Пречиста Діво радуй ся Маріє.
Пречиста Діво радуй ся Маріє,
Бо я не можу… Вшак я маю душу,
І чути мушу, і дивити мушу,
Що тут на світі, ах тутки ся діє!
Да як до гробу зложут моє тіло,
Де темно, тісно, студено, зотліло,
Де нич не плаче, де усе німіє, —
Пречиста Діво радуй ся Маріє!