Володар/Чому володарі Італії втратили свої держави

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
XXIV.
ЧОМУ ВОЛОДАРІ ІТАЛІЇ ВТРАТИЛИ СВОЇ ДЕРЖАВИ

Коли мудро пристосувати в житті усе, що сказав я вище, тоді й новий володар виглядатиме, немов давній; він стає таким певним і сильним у державі, неначе здавна вже у ній сидів. На діла нового володаря звертають більше уваги, ніж на діла наслідного. І як ці діла визнають за мудрі, то такий володар більше здобуває прихильности в людей, ніж це зробив би наслідний володар. Бо люди більше захоплюються речами теперішнього часу, ніж минулого. Коли в теперішності вони знаходять добро, тоді радіють і нічим більше не журяться; вони готові йти і на кожну оборону його особи, якщо володар не змінить свого поступовання. Так матиме він подвійну славу: за те, що поклав основи новому володарству, по друге, за те, що оздобив, ізміцнив його добрими законами, добрим військом, добрими приятелями й добрими прикладами. А той, що вродився володарем, але через малий розум утратив державу, матиме подвійну ганьбу. Як узяти під увагу тих володарів, що за наших часів утратили в Італії держави, як король Неаполю, дука з Міляно й інші, то, найперше, побачимо в них одну спільну їм хибу щодо організації війська, про що вже широко сказано вище; потім, побачимо, що дехто з них або мав у свому народі ворога, або як і мав у народі приязнь, то не вмів здобути для себе прихильности можніх: бо без цих хиб не тратиться держав, які мають стільки сил, що можуть держати військо в полі. Пилип Македонський, не батько Олександра Великого, а той, якого доконав Тит Квінтій, мав невелику державу, в порівнянні до Риму чи Греції, які на нього напали. А тому, що був завзятий вояк і що вмів прихилити до себе нарід і забезпечити для себе можніх, витримав багато літ у війні проти ворогів; а як під кінець і втратив володіння над деякими містами, то все таки королівство залишилося йому. Тому, ці наші володарі, які стільки літ мали свої володарства, а потім утратили їх, хай не ремствують на долю, тільки на власну нездарність: ніколи бо в мирний час не подумали вони, що річи можуть змінитися, — це загальна хиба людей не думати в погоду про бурю, — а коли прийшли погані часи, тоді думали як сховатися, а не оборонитися, у надії, що самі народи покличуть їх, коли остогидне їм безличність ворога. Такий спосіб добрий, коли немає ніякого іншого. Та дуже зле, тримаючися його, залишити інші засоби рятунку, бо падаючи, ніколи не треба сподіватися, що хтось тебе піднесе. Це або не станеться, а як і станеться, то з небезпекою для тебе, бо нікчемна є оборона, яку завдячуєш не собі самому. Тільки та оборона є добра, певна і тривала, яку завдячуєш тільки собі самому і власній мужності.

Шаблон:PD-US-no notice