Володимир Великий/Вступ

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Володимир Великий. Зображення №2.png
ВСТУП

Цього року минає рівно 1.000 років, як київський князь Ігор з великими морськими силами розпочав війну з візантійським цісарством (941 р.). Старі літописці подають число Ігоревого війська, яке він зібрав до цеї війни, різно: одні кажуть, що Ігор мав 400 тис. війська, інші говорять, що 40 тис. Приймаймо, що Ігор мав у цій війні з греками тільки 40 тис. Грецький історик мабуть тільки в пропагандивних цілях побільшив з 40 тис. на 400 тис. Та як на ті часи, це було велитенське військо. Такою силою не міг родпоряджати якийсь собі удільний князик, тільки могутній володар, що правив великою й багатою країною. Сьогодні треба півмільйонної держави, щоб виставити таке військо. А треба взяти під увагу, що Ігор, починаючи війну з Візантією, не стягав війська з інших фронтів. А були це часи печенізьких наїздів. Сам Ігор воював з печенігами. Мусіло ще лишитись якесь військо у краю для оборони перед печенігами і для порядку внутрі держави. Річ ясна, що українська держава за Ігоря мусіла мати щонайменше около мільйона населення, що при рідкому в ті часи заселенні напевно займала з мільйон квадратних кілометрів, як не більше, цебто такий простір, який займав сьогодні нешахрована територія українського народу. Річ ясна, що десять віків тому воєнна служба не опиралась на загальній військовій повинності громадян. Військо творили бояри із своїми дружинниками, цебто збройни(нерозбірливий текст)ми, які вони виставляли своїм коштом із своїх зем(нерозбірливий текст)ми наємних військ з чужих країв, та й місце(нерозбірливий текст)цями, що були в стані збройно стати під прап(нерозбірливий текст)значить, що найбільше число війська, яке міг князь виставити, не мусіло аж так дуже залежати від скількости мешканців держави, в якій володів. Воно залежало від стану каси володаря. Отже коли князь Ігор міг виставити 40 тис. армію, то значить, що він не був убогий князь. А що в ті часи особиста каса князя була рівночасно державною касою, то можемо сміло твердити, що стан державної каси залежав від багатства держави. Гроші до державної каси ішли з особистого майна князя, податків і данин, які князь стягав із населення та з усяких судових і митних оплат. Отже, щоб могти збудувати фльоту з тисячі воєнних човнів, засобити у потрібне воєнне знаряддя, прогодувати армію, треба було таки великих засобів. А такі засоби могла достачити князеві тільки велика й сильна держава, що мала багате населення.

Цей похід Ігоря на візантійське цісарство не був першим воєнним походом молодої української держави X ст.

Перед Ігорем вів. свої полки на Візантію Олег Віщий. Маємо з тих часів Олегів мировий і торговельний договір З греками, що програли з ним війну. А перед Олегом з темряви віків виринають постаті князів Аскольда й Дира, а там далеко десь у глибині віків постать Бровлина, українського князя не Рюрикового роду. Мабуть походив він із старих українських княжих родів, що правили українськими племенами до приходу династії Рюриковичів.

Як бачимо, то дід Володимира Великого володів уже великою, багатою і сильною державою, якої столицею був Київ, а український народ панівним елементом. Ігор гине в боротьбі із внутрішнім ворогом, зцементовуючи в одну цілість київську державу. По нім керму влади в київській державі бере у свої руки його жінка Ольга. Ольга вкладам всю свою енергію у зміцнення внутрішньої споєности київської держави, воюючи з місцевими племінними сепаратизмами, йдучи слідами свого чоловіка — Ігоря, та наладжуючи адміністрацію у великій державі, що розросталася в імперію. На часи Ольги припадають перші знані нам дипломатичні звязки Києва із заходом Европи, які від того часу стали щораз частіші та сесторонніші доки не осягнули свого вершка за її внука Ярослава Мудрого і праправнука — Володимира Мономаха. Син Ольги Святослав Завойовник звільнив надволжанські простори від панування волзьких болгарів та хозарів, посунув далеко на схід і на північ границі київської держави та почав поширювати їх на півдні, а по всякій імовірності і на заході, ще було б зовсім зрозуміле при його змаганні опанувати Балкан, витиснути греків з Европи і добути доступ до Середземного моря. Смерть Святослава Завойовника в боротьбі з печенізькою ордою недалеко Дніпрових порогів, коли він вертався з походу на Балкан, застала одначе цю велитенську державу на сході Европи незовсім упорядковану. За час свого короткого життя батько Володимира Великого не був у силі зайнятись упорядкуванням київської держави, бувши безнастанно зайнятим воєнними походами проти східних ворогів та проти візантійської запори, що замикала Україні шлях до Середземного моря.

Та проте Святослав залишив таку державу, що не мала в той час суперника на Сході Европи, ні в близькому сусідстві в Азії. Святослав залишив стару лицарську традицію, яку особисто збагатив своїм героїчним життям і смертю. На його словах і вчинках виховувалось молоде покоління, що потім з його великим сином Володимиром брало наступом Корсунь, ходило до Балтійського моря і далеко в глибину Польщі.

Безсмертність ві§ від цих слів, що їх промовив до свого війська Святослав у Болгарії, коли ворожа перевага обступила його з усіх сторін: „Уже нам нема де подітись, волею чи неволею мусимо стати до бою, тож не осоромім руської землі, але зложім тут свої кості. Мертві сорому не мають, а як втічемо, тоді буде сором. Не тікаймо, твердо стіймо, я піду попереду, а як упаде моя голова, тоді робіть що знайте”. А ось як передаз слова Святослава грецький історик Лев Діякон, що описав балканську війну Святослава: „Пропаде слава, що йшла за українським військом, яке легко підбивало сусідні народи та держало в залежності цілі краї, не проливаючи навіть крови. Пропаде, як тепер соромно поступимось ромеям. Від предків одідичили ми мужність, пригадаймо, яка непоборна була дотепер українська сила, й міцно биймося за своз спасення. То не наш звичай утікачами вертатись додому, але жити перемігши, або славно згинути, доказати ділом, як годиться відважним мужам”.

Така була Україна за часів Святослава. Це не був якийсь некультурний світ, дошками забитий. Це не був гурт торговців, як цього дехто хоче. Це була держава відважного народу, в якій володіли найкращі з найкращих. І цю державу довів до вершка сили і слави Святославів син Володимир Великий.