Воля (часопис)/1919/4/1/In Oriente lux. ex Oreinte tenebrae
 |
|
 | ||
| Як допомогти й отримати допомогу під час війни |
| Воля (часопис) In Oriente lux. ex Oreinte tenebrae |
Завдання економічної політики на Україні ▶ |
|
|
А. Хомик. |
На сході зародилась людська культура. До сходу привязують старі лєґенди свої мрії. Там десь далеко на сході мав лежати рай, звідкіля грізний Єгова прогнав людину, коли вона прогрішилася. На сході шукає лінґвіст коріння для арійських мов, фолькльорист літературних прамотивів, котрі пізніще розроблювались народами і племенами. Цей схід, де загорілось велике огнище людської культури, котра поширилась на захід і північний захід — це південно-західня Азія, — суходіл між Середземним морем і Індійським океаном. Тут повстали великі реліґії: маздеїзм, мозаїзм, буддизм, христіянство, магомеданізм, тут пророками вироблювались і обґрунтовувались великі моральні ідеї. Правду кажуть старі письмена: на сході світло (in Oreinte lux).
Та не меньше справедливим є твердження: ex Oreinte tenebrae (із сходу пітьма), бо побіч того культурного сходу, сходу Ормузда, який людству дав світло і правду, був середовищем, в якому зароджувались вселюдські ідеали, — є ще другий схід, схід Арімана. Побіч Ірану, країни світла і огня, — Туран, країна тьми і холоду. Цей другий схід, перед яким жахалися античні культурні народи і грецькі письменники, починаючи від Гомера а кінчаючи Геродотом, окутаний туманами, випарами Північного Льодового океану, — знаходиться в постійнім антаґонізмі, в постійній зажерливій боротьбі з першим культурним сходом. Мінялися народи. Одні зникали другі народжувалися, але обличча тих обох сходів не змінилися, бо вічно культуру, де-б вона не народилась, старався знищити і звести до одного рівня варварства і дикости оцей понурий схід.
Вже в давню давнину Іранці (Перси) мусіли боротися з Туранцями, щоби зберігти свою культуру. Пізніше, коли зароджена на сході культура пишним цвітом зацвіла на побережу Середземного моря — це був варварський північний схід, котрий задав їй могутній удар. Із цього варварського сходу примандрували безчисленні орди Гунів, Татарів, Турків, котрі своєю діяльністю призвели людство до культурного антракту, що трівав ціле тисячеліття. Але знову-ж таки із сходу, з південного сходу прийшла підмога, коли після здобуття Константинополя дісталися на захід предивні книги мудрости грецьких істориків, фільозофів, юристів, поетів. Тільки дякуючи тим книгам, міг розвинутися гуманізм і реформація, як передвісники нового кращого життя.
Дякуючи культурній діяльности західніх і південних народів Европи, ариманський схід був побитий; не стратив він одначе претензій до панування над світом. І ось підчас того, коли на заході витворювались на протязі нових віків що раз то більші ідейні й матеріяльні вартости, варварський схід почав також орґанізуватись. І з’орґанізував він величезну російску імперію гунськими й ассирійськими методами і замкнув в своїй темній тюрмі також усі народи бувшого культурного сходу. Соняшні країни — такі як Польща, Литва, Україна і Кавказ були більше як ціле століття під кольосальним гнітом. Всі молоді паростки місцевої культури були побивані петербурськими і московськими морозами найчорнішої реакції. Про злочини варварського царату, оцього огнища реакції, що поширювалась на цілий світ, написано вже богато книг, одначе не вичерпали вони оцеї безодні терпінь і знущань, які прийшлось перестраждати усім народам, що мали нещастя дістатися під високу руку „білого царя“.
Ненаситний царат простягнув руку по Константинополь і хотів ущасливити малі народи Балкану і Австро-Угорщини. Та тут також прийшов з підмогою знову-ж таки оцей прастарий схід культури і світла, центром якого від тепер стала Україна. Дякуючи діяльности українських революційних партій, повалено царат, і здавалося, що ось тепер вже погроза для загально-людської культури остаточно зліквідована.
Одначе це тільки так здавалося. Повалено царат, але лишився великий московський народ, прямий наслідник північно-східніх номадів, котрий не хоче резиґнувати з панування над світом, в першу чергу над тими народами, котрі стогнали в московськім ярмі.
Московський народ став наслідником оцього сходу, звідкіля на протязі людства йшло варварство і тьма. Не будемо входити в те, чи московський народ расово належить до Славян. Річ певна, що в ньому знаходиться дуже мало славянсько-арійських елєментів кавказької раси і що в ньому переважають елєменти фінсько-татарські, елєменти туранські. Східні Славяни тільки зденаціоналізували ті племена, але не могли змінити їх масової психольоґії, психольоґії номадичних народів. І ось ми бачимо, що в московськім народі, як в кожнім номадичнім народі, переважає почуття стадности, яка проявляється в цілій структурі соціяльного життя. Община, в якій панує провідник, свойого рода большак, якого слухаються без критики всі члени общини, і артіль робітників, в якій також неначе малим самодержцем являється начальник артілі, також большак, — виключають всяку можливість індивідуальної ініціятиви. Слухаючись безкритично і безапеляційно своїх провідників, московський народ викохав в своїй душі почуття неволі, а що за тим іде, сам собі відібрав змогу культурно розвиватись. В московських селянських і робітничих масах зібраний таким чином невичерпаний запас реакційної енерґіі, і коли-б дозволити московському народові знову відбудувати Росію в давніх межах, то ця Росія була би джерелом тьми, яка затінювала би собою цілий світ і припинила би велитенській похід людства на шляху поступу і культури.
Треба з’аналізувати цю реакційну енерґію московського народу. Будучи не громадою, не товариством вільних членів, які висловлюють самостійно свій погляд на громадські справи, але слухняним стадом, московський народ має велику свідомість рівности усіх. Одначе помилявся би той, хто би думав, що це має бути рівність в відношенню до гуманних прав, що це має бути рівність свободи і волі. Цю рівність московський народ розуміє так, що усі мають бути рівними в відношенню до автократа, що усі мають бути однаково підданими, однаково невільними. Московський народ на протязі цілої історіі спроваджує себе до одного рівня неволі. На доказ цього можна привести дуже багато прикладів. Коли за часів Івана Грозного почала творитися аристократія, яка хотіла обмежити владу царя самодержця, Іван IV. Грозний сперся на широкі маси московського народа, і при його допомозі удалось йому прямо вирізати прихильників московського парляментарізму, найбільш тоді культурний кляс дворян. Таким чином, московський народ не дозволив, щоби внутрі його повстала аристократія, носителька національної культури на заході Европи, аристократія з сильно розвиненим почуттям свободи і незалежности в відношенню до голови держави. Після ліквідації боротьби за московський парляментарізм московський народ звівся до варварського рівня стада, на чолі якого стоїть головний пастир з безоглядно послушними слугами і помічниками.
Не дозволив також цей народ розвинутись і буржуазії, котра на заході Европи перебрала після аристократії провідну ролю серед націй і котра піднесла цілі нації на вищий культурний рівень. На заході відбувалися революції, релігійно-реформаційна, буржуазна, — на московському сході ніколи властиво не було революції, а тільки контрреволюції. Коли хотіло московське духовенство перевести поправку книг, — вибухло повстання. Коли з приводу голоду, який панував на Московщині, хотів московський уряд ввести культуру картоплі, — вибухли також повстання.
Ця незвичайна консервативна і реакційна енергія, яка міститься в московських масах, тримає ті маси на рівні середньовікового варварства. Досить побувати в московських селах, в яких панує нечуваний бруд, в яких будівельна й рільнича культура не вийшла майже ще з неолітичного періоду преісторії, щоби переконатися, що наше твердження правдиве. Московський селянин ще до тепер оре землю деревляною сохою і з нечуваною впертістю тримається прастарих навиків. На його не впливає навіть сусідство вище розвиненого українського селянина. Московський селянин хвалить білені українські хатки, українську чистоту в убранню, в їжі і в мешканнях, але їх сам не вводить і дальше живе серед бруду в своїх „ізбах“, брудніщих і більш вонючих, як українські хліви для свиней.
І на большевицьку революцію треба в дійсности дивитись не як на революцію, але як на контрреволюцію. На кожну революцію треба дивитись, як на напруження сил інтеллєкту. Революцію в історії людства усе робив інтеллєкт, котрий зрозумів, що матеріалістичний розвій призвів до переміни соціального укладу життя.
Московський народ, який прийняв большевизм як нову форму тиранії, підчас так званої большевицької революції прямо зненавидів свою інтеліґенцію і почав її ліквідувати і тим самим зводити цілу націю знову ж таки до одного рівня варварства. Все, що інтеліґентне, уважалося московським народом за буржуазне і контреволюційне. Навіть голодоморів, народних учителів, котрі набули деякі фрагменти знання, вважається буржуями і контреволюціонерами тільки для того, що вони інтелектуально стоять вище загального варварського рівня.
Звичайно, що на сірім тлі московського стада виростають могутні постаті, які відзначаються незвичайною, майже надлюдською волею. Московська історія — це історія сильних волею індівідуальностей, під командою котрих ішов весь московський народ, Іван Грозний, Петро Великий, Катерина II., Павло І., Александр І., Микола І., і Лєнін, це — представники автократичної ідеї в найчистішім її виді, — це типові большевики, коли на большевизм дивитись не як на соціялістичну, але як на політичну теорію. Всі ті большевики, люде сильної волі, обмежували до крайности свободу одиниці і свободу думки. На Московщині ще немає значіння право людини, приняте Західньою Европою ще з часів французької й англійської революції, — не має навіть реліґійної толєранції, бо московський народ, коли і був зачіплений реліґійним рухом, так цей рух був контрреволюційний, а не революційний Звідціля, московська національна душа є прониккута догматизмом і простолінійністю думання, а відома річ, що саме доґматизм, з яким бореться людський інтелект, є тормозом для поступу і для культури. Тож перемога цього варварського народа, який на протязі цілої своєї історії опірався поступові і культурі і неначе національній скарб зберігав свою неволю, свою темноту, своє варварство, була би нещастям для цілого людства. Проти носителя цього північно-східнього варварства треба поставити в інтересі цілого людства барієр народів, котрі стояли від віків під впливом середземно-морської культури. Варварському сходові, котрий в цілій історії людства ніколи нє хотів приєднатися до родини культурних народів і завсігди опірався здобуткам людської культури, треба протиставити культурний схід, з яким варварський схід знаходиться у вічній боротьбі. А це треба зробити тим більше, що цей культурний схід на це заслуговує.
Досить з’аналізувати національні революції європейського сходу, щоби переконатися, що вони пішли по шляху великих політичних і соціяльних реформ з метою зближення до світової демократії.
Скасовання кари смерти (большевики її ввели), національноперсональна автономія, закон про володіння землею тільки працюючими, робітничі закони і т. д. — оце і є ті здобутки великої східньоевропейської революції. І на чолі цеї правдивої революції, котра одиноко може піднести людство на вищий щебель розвою і зблизити з собою народи, стояв і стоїть ще досі український народ, тепер провідник европейського сходу.
І це сталося не припадково. На Україні з давен давна перехрещувалися культурні впливи південного сходу (культури візантійська, перська, арабська) і заходу. Дякуючи такому перехрещенню, на Україні твориться тепер культурний центр, біля якого Групуються менші і слабші народи, бо вони знають, що Українці, як нація щиро демократична, ніколи не будуть накидувати сусіднім слабшим народам ані своєї мови, ані своєї культури. Що більше, українці, забезпечуючи права меншостям, зріклися методів насильної денаціоналізації, позволяючи народам, котрі живуть серед них, розвивати свою національну культуру.
Не диво тому, що і другі сусідні народи такі як Білорусини, Литовці, Латиші, Естонці, Кавказці, Айзербайджанці, Грузини і Вірмени пішли по тім самім шляху і почали організувати свої народні Республіки на таких же самих демократичних гірінціпах, що і Українська Народня Республіка. Народи, представники котрих з’їхалиоя до Київа два роки тому назад, порозумілися що до дальшої своєї внутрішньої політики. Вони постановили, що робітниче і аґрарне законодавство, як також і законодавство, що відноситься до забезпечення прав національних меншостей, має.бути у всіх республіках ідентичне.
Ця законодавча творчість східньо-европейських республік, досі ще не визнаних західними державами, де ще керують представники реакційної буржуазії, не лишилася без впливу навіть на західне законодавство. Поминувши найдемо'кратичніший виборчий закон, який прийняли всі народи і держави, в слід за виборчим законом, який обовязує у східніх республіках, — питання про забезпечення прав національних меншостей серіозно розбіралось також мировою конференцією в Парижі. В версайськім і сан-жерменськім трактатах цей закон про забезпечення прав меншостей, прийнятий східними республіками, увійшов, як складова частина самих трактатів. І тут зараз ми побачили, як реакція була невдоволена. Поляки, Румуни і Юго-Славяне добачували в клявзулях, якими забезпечувалось право меншостям, обмеження державної суверенности, так як би суттю державної суверенности було як раз гноблення громадян держави нижчого ранга громадянами держави вищого сорту, так як би суттю державної суверенности було збереження національних прівілєїв.
І саме те, що цей пересуд удалося повалити народам культурного сходу Европи, є великою заслугою перед обличчам цілого людства. Культурний схід Европи, котрий почав вводити в життя прінціпи, про котрі марили найблагородніші уми, дійсно світить прикладом для усіх народів. На культурнім сході Европи загорілось яскраве світло демократизму, яке старається погасити з одного боку большевизм з права, з другого — большевизм з ліва. І треба цілому людству, цілому Інтернаціоналові напружити всі сили, щоби це світло не погасло, щоби східнього Ормузда не поборов східній Аріман, щоби над культурними народами сходу Европи не запанував північний варварський схід Азії.
А це станеться тільки тоді, коли змагання східньо-європейських народів, їх стремління — визволитись з під національного гніту підіпре в своїм власнім інтересі всесвітня соціялістична демократія. Ліквідація соціалістичних східньо-европейських республік була би великим ударом для соціалізму і великим тріюмфом світової реакції.
Реакційний варварський схід знов накидав би свою волю цілій культурній Европі, як її накидав на протязі цілого 19 століття.
Культурний світ, всесвітня демократія, повинні освідомити собі, що, не дивлячись на дуже радикальні соціалістичні гасіа, які кидає Москва, всеж. таки сам московський народ є джерелом європейської реакції і темноти, і тому повинні відгородити себе барієром східньоевропейських держав від північного варвара. Це відгородження принесе користь самому московському народові. Переконавшися, що його забаганки запанувати над цілим світом — це тільки мрії, московський народ зачне працювати над собою і врешті приєднається до великої, вільно;, нової сім’ї народів.
|
Ця робота перебуває в суспільному надбанні в усьому світі. Цей твір перебуває в суспільному надбанні в усьому світі, тому що він опублікований до 1 січня 1929 року і автор помер щонайменше 100 років тому. |