Воля (часопис)/1920/2/10/Без перспективи

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до: навігація, пошук
Воля, Т. 2, Ч. 10
-, під ред. Віктор Піснячевський
Без перспективи (Віктор Піснячевський)
 Завантажити у Завантажити роботу у форматі PDFЗавантажити роботу у форматі ePubЗавантажити роботу у форматі TXTЗавантажити роботу у форматі MOBI


Віктор Піснячевський.

Без перспективи.

Герцен майже за 50 літ предрік останню війну з її тяжкими руйнуючими наслідками. Герцен був великим публіцістом. Публіцісти і фахові політики мусять „проріцати“, провидіти в даль. Це лікарі народного життя. Як лікарь ставить не лиш діагноз, але і проґноз, не лиш вияснює слабість і призначає ліки, але й наперед загадує, чи вичуняє слабий чи ні — так і фаховий дипльомат, фаховий публіціст. Лікарі вчаться не на здорових людях, а на слабих. Дипльомати і публіцісти мусять знати нормальний народний орґанізм, але ще краще мусять доглядати за капризними зіґзагами народних хороб.

Розмовляючи недавно в Берліні, а потім у Відні з видатнійшими представниками між иншим і української дипльоматії, інформуючи колєґ журналістів в кінці травня про події на сході, я тяжко помилився: в початку травня я сказав, що польський наступ на Україні розіб'ється через 2 місяці. Я помилився майже на цілий місяць. Я певен був, що коли польська армія береться повторити тогорішній осінній наступ українських війск на Київ, вона використає всі помилки Петлюри. Цього не сталось. І Поляки мусіли так же раптово відскочити, як і наскочили: при найкращих для себе умовах; бо змучене населення давно вже радо ввійти в протибольшевицьку згоду хоч з чортовою бабушкою. Тілько щоб позбавитись большевицького xаocy. Поляки кинули на Україну своє найкраще вісько — познанські полки з бувшої німецької армії, котрі мали вже досвід німецьких помилок на Україні. Але теперішня війна богата сюрпрізами. Для того, щоб не тілько здобувати, але і утримати зараз Україну, треба мати не міліони, і не сотні тисяч війска, а тілько два-три корпуси доброї кавалерії. Про це я казав Петлюрі ще в початку вересня 1919 року. Цей секрет зрозуміли і оцінили большевики. Польські ґазети пишуть, що в кавалерійському загоні Буденного є 30.000 іздців. Можливо. Але цей же самий загон мусів недавно визбігати з Кубані, де проти нього оперували не стілько численні, але краще здісціпліновані кавалерійські загони кубанських козаків. Цього секрету не хотіли оцінити Поляки. І врізавшись клином аж до Дніпра, залишивши відкритими широкі фланги і цілком відкрите запілля, вони дали змогу большевицькій кавалерії відрізати собі головний нерв армії — звязок з запіллям, дозволили большевикам пролізти в запілля і зруйнувати увесь польський наступ. При величезному фронті майже на 1.200 кіл. у Петлюри-Пілсудського був один раціональний плян — помаленько йти вперед і, опершись на лінію залізниці Казатін-Бердичів-Жмерінка-Вапнярка, пробувати втягувати в себе військові орґанізації Омеляновича-Павленка і січових стрільців, а потім помалу, за допомогою Румун з тилу, посуватись до Одеси. Але разом з тим цементували товарообміном ґрунт під ногами.

Сьогорічня киівська авантюра була скандальним повторенням тогорішної спроби Петлюри вїхати „на білому коні“ в золоту браму, хоч на чужому, але вїхати. Ця mania grandiosa довела нас в осени минулого року до повної Руїни. Вона може і тепер закінчитись ще більшим скандалом. Не через те, що майбутнє України звязано зараз з Польщею, а через те, що ми не маємо добре зорґанізованого національного запілля, не маємо перспективи що до найближчої нашої будучини.

На півдні України ми маємо чудесний військовий матеріял, але на жаль в сировому стані. Це кадри січових стрільців, кадри павленковської армії, ворожі до большевиків німецькі кольоністи. При навіть невеликій допомозі зза Дністра зброєю а потроху унтер-офіцерським і офіцерським елєментом, ми моглиб на протязі двох-трьох місяців витворити з цих кадрів невеличку, але міцну армію. При невдачі польської офензиви і розлиттю большевицького хаосу на Польщу і Галичину, ми моглиб вратуватись тою армією не тілько на півдні, але дещо зробити з нею і в Галичині. Але… для цього треба було мати нашим громадянам ясну національну перспективу. З міжнароднього боку це діло ще й зараз не втратило деяких виглядів на успіх при умові консолідації наших сил.

Памятаєте, читачу, старі церковні образи: на все полотно стоїть святий; а коло нього, так до коліна, маленький монастир. Ось вам точний образ сучасного розгордіяшу думки серед нашого громадянства. Попереду „святий“ Винниченко, „святий“ Вітик, „святий Онуфрей“ — Грушевський. А десь там внизу коло пят у них маленьке ледве помітне народне діло. І це не тілько у них, але і у більш, здається, тверезих, правих елєментів — наших quasi-„буржуів“, quasi-„монархістів“. Як і перші, вони люблять і голублять свою маленьку ідею більше, ніж живе народне діло. І тому від буденної чорної роботи цілком усуваються. А коли народне діло терпить фіаско, то і ті і другі заявляють urbi et orbi, як казав мені цими днями один галицький теж „не в тім'я битий“ політик: — Ми маємо тепер „сатисфакцію“! Бо ми казали!…

Але скілько тих „сатисфакцій“ мали вже ми? А ще більше наші вороги. Підійтиж до діла дружною лавою, з чистим серцем і отвертою душею хоч раз так, щоб через два дні знов не сісти „коло розбитоrо корита“, на це нас не стає: бо ми ще не доросли до мудрої консолідованої національної політики на велику скалю!

Видно і справді „Не приспѣ убо час“ наш!

Суспільне надбання

Ця робота перебуває у суспільному надбанні у Сполучених Штатах та Австрії.


  • Робота перебуває у суспільному надбанні у Сполучених Штатах, тому що вона опублікована до 1 січня 1923 року.
  • Термін дії авторських прав на цей твір в Австрії закінчився до 1 січня 2004 року, оскільки авторське право в Австрії закінчується 70 років після смерті автора.
  • Автор помер у 1933 році, тому ця робота є у суспільному надбанні у тих країнах, де авторське право діє на протязі життя автора плюс 80 років чи менше. Ця робота може бути у суспільному надбанні також у країнах з довшим терміном дії авторського права, якщо вони застосовують правило коротшого терміну для іноземних робіт.