Воля (часопис)/1920/2/6/Українська влада і суспільство
 |
|
 | ||
| Як допомогти й отримати допомогу під час війни |
| Воля, Т. 2, Ч. 6 під ред. Віктор Піснячевський Українська влада і суспільство (М.К.) |
|
|
М. К. |
Налякане виступом Польщі проти Совітської Росії російське громадянство як за кордоном, так в самій Росії роспочало широку акцію в тому напрямі, щоб єдиним фронтом вкупі з большевиками виступити в обороні своїх імперіялістичних змагань. Таким чином російські комуністи все більше націоналізуються, а монархісти погожуються спільно працювати з тими людьми, проти яких вони боролися вже більше двох років. Отже російське суспільство правильно оцінює теперішню боротьбу польсько-української армії проти Совітської Росії. Мені здається, що ми доживемо ще і до порозуміння з большевиками тих останків денікінської армії, які знаходяться в Криму, на Балканах і Малій Азії.
І навпаки поміж українським суспільством ми констатуємо тепер повний розбрат і такі сварки, які були в минулім році поміж Росіянами, що не визнавали одні Колчака, другі Денікіна, треті ні того, ні другого і т. д. Результати такого становища суспільства очевидні. І коли українські політичні партії та ґрупи не зуміють знайти одну принаймні тимчасову плятформу, обєднавшися коло якої можна було-б спільними силами утворити правильно орґанізовану владу, державний лад і армію, то справа української державности загине.
Російське суспільство вже нині поширює скрізь ту думку, що Українці один другого ненавидять, не визнають, і що власне ні з ким Антанті, а також самій Польщі розпочинати якісь серйозні заходи. Росіяне без ріжниці партій звичайно будуть старатися посварити українське громадянство з Поляками, як це провокацийно вони зробили в 1918 р. після приходу Німців на Україну.
Так частина з них співає нині про те, що вони нічого власне не мають проти ідеї української державности, але не можуть погодитись з тим, що ми пішли з Поляками проти Росії. Так говорять кадети і всякі їх прихвостні. Знову комуністи Росіяне скрізь ведуть закордоном аґітацію проти суверенности України, посилаючись на те, що наш народ власне висловлюється за спілку Радянської України з Совітською Росією.
А українські комуністи, так само як і деякі наші праві ґрупи наївно вірять цим російським імперіялістам, які вживають всіх заходів, щоб розбити наші сили, щоб ми пересварились і не змогли нічого створити на Україні. Нам правда не дивно, коли українські комуністи орієнтуються на Совітську Росію (за останній час правда в пресі зявилися відомости, що большевики роспочали переслідування навіть наших комуністів, і не тільки Галичан, а всіх прихильників суверенности України) — але ми не можемо зрозуміти, як деякі наші праві ґрупи можуть сподіватися чогось від Росіян. В своїй сліпій ненависти до Поляків — вони не бачуть, що як раз це їм нині треба булоб взяти найактивнійшу участь в орґанізації влади та того державного ладу і тих соціяльних реформ, які вони вважають реальними і користними, як для народу так і держави.
Я не раз чув і читав у пресі випади проти нашої верховної влади і уряду від всяких людей — але відносини поміж окремими ґрупами нашого суспільства свідчать, що наше громадянство може ще в більшій мірі заслуговує тих нарікань, які направляються так часто по адресі влади.
І дійсно після великих зусиль уряду прийшло нарешті до згоди з Польщею, польське військо допомагає нам в боротьбі проти Росії і т. д. А наше суспільство, лишилося або за кордоном, або, перебуваючи на батьківщині, вирішило спокійнісенько чекати, що з цього порозуміння вийде за 2 до 3 місяці, а поки що рішило або не втручатися у справи, або виступає навіть проти.
І мимоволі насуваються думки, що дійсно Українці ще не доросли до ідеї державности, що дійсно немає поміж нами серйозних державних діячів — а більшість або дрібні урядовці, або заїлі партійники.
Це правда, що договір від 22. квітня не може викликати ні в кого щирого признання — але тоді необхідно рішучо взятися за орґанізацію наших сил, щоб добитися згодом його ревізії. Сподіватися на те, що Росіяне розібють Польщу і таким чином все зміниться по меншій мірі — наївно. А як би до цього прийшло, то очевидно, що Україна ще в більшій мірі буде безсильна оборонити свою державність від такого сильного ворога, який перемагає всіх своїх супротивників.
Фаталістична віра, що Росія всіх переможе, не менш шкідлива для нашої державности, ніж думки про необхідність активно поборювати польсько-українську згоду, щоб таким чином переможцем вийшла знову таки Росія. І навпаки творча праця в державному маштабі, консолідація національних сил і порозуміння поміж ріжними ґрупами нашого суспільства моглиби вратувати ідею нашої державности, привелиби до утворення такої влади, державного ладу і армії на Україні, спіраючись на які ми змоглиби захистити і ті наші землі, на які неситим оком поглядають і Росіяне і Поляки.
|
Ця робота перебуває в суспільному надбанні в Сполучених Штатах та Австрії.
|