Воля (часопис)/1921/2/11-12/Чергова траґедія

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Воля, Т. 2, Ч. 11—12 під ред. Віктор Піснячевський
Чергова траґедія (Віктор Піснячевський)
 Завантажити у Завантажити роботу у форматі PDFЗавантажити роботу у форматі ePubЗавантажити роботу у форматі TXTЗавантажити роботу у форматі MOBI

Віктор Піснячевський.


Чергова траґедія.

Бувають окремі людці — „ходячі сорок мучеників“. Вічно на таку людину які небудь „шишки валяться“. Отакі, тілько не „сорок мучеників“ — а 17 чи 18 міністрів У. Н. Р. Немає нещастя, котре б не валилось на їх бідолашні голови.

Зараз з Тарнова доходять страшні чутки про ще страшнійші факти. Краса і радість нації української, її мозок гине з голоду. Люде тижднями не бачуть горячої страви. Діти не то що молока, куска хліба черствого не мають. Шириться цинга, сухоти в страшних формах. А разом з тим росте моральний розсклад, починається псіхічна прострація, занепад віри в діло, лютість не проти ворогів, а проти найближчих людей.

Обвинувачують головного Отамана у всіх нещастях. І в лаґерях інтернованих, і в Тарнові, і в Ченстохові без злоби, спокійно не можуть споминати його імени. Воно стало сінонімом найбільшого злочинства. Обвинувачують уряд — тих нещасних 17 чи 18 міністрів, „імена же їх Ти, Господи, вєси“… Бо їх і в Тарнові не знають мабуть.

Урядовці ходять з торбами, з протягнутою рукою, і по жидівським крамничкам жебрають хліб насущний. І в нещасті шукають „козла отпущенія“. Але кого і за що може обвинувачувати та інтеліґенція? „Бачили очі, що купували; а тепер їжте, хоч повилазьте“… І уряд, і Петлюра — це „плоть от плоті, і кровь от крові“ тоїж самої інтеліґенції.

Сам уряд уже другий рік ходить „з протягнутою рукою“ то по антантським, то по польським, то по німецьким передпокоям. Хиба enfant terrible ес-ефовської партії, „мальчикъ съ улицы“ та ще й одеської, не звів всю нашу закордонну політику за останній рік до вициганювання тих „крох, падающих зо стола господ?“ Хіба його alter ego „барон“ Василько не переніс свою роботу з сфери освідомлювання Европи про Україну, з сфери орґанізації закордоном прихильних до нас чинників серед своїх і чужих людей в сферу постійних пертрактацій з „мишурисами?“

Коли на полі брані трапляється нещастя-поразка, секрет рятування сітуації полягає не в тому, що б, зхопивши останні манатки, тікати куди очі дивляться, а в негайній перегрупіровці активних сил і в як найшвидшому виведенню зі строю нікчемних, розбитих, деморалізованих і деморалізуючих елєментів.

Навіть Вранґель і той, прибувши до Царгороду, в першу чергу розгрузив себе і свою армію від зайвого тоді адміністративного апарату в кримськім масштабі — скасував міністерські посади, звів до minimuma діпльоматичні представництва, розпустив урядовців, і т. д., і т. д.

В 1919 році, за два місяці перед Кам'янецькою катастрофою, я, по ініціативі тодішнього міністра зак. справ А. Лівицького, подав докладну записку, де радив негайно скасувати цілий ряд місій, а ті, що залишаються, звести до minimuma — в три чоловіки — надавши їм цілком інформаційний і розвідочний характер, врятувати яко можна більше і від скорочених місій, і з закордонних конто коштів і утворити на чорну годину залізні фонди; інтеліґенцію ж закордонну вжити для широкої підготовчої культурної праці.

По тому, що робилося в Кам'янці нашою вищою владою і нашими міністрами, можно було сміливо поставити самий песимистичний прогноз.

Зараз страшно подумати, що в Польщі загибає саме цінне ядро нашої держави, тоді як на другий день після повороту зза Збруча можна вже було скоротити всі штати, розмістити інтеліґенцію на культурну роботу по Волині, Холмщині, Бесарабії, Буковині з тим, щоб в случаї потреби знов її змобілізувати.

Зараз страшно подумати, що діти нашої інтеліґенції, наша надія і гордість, вимірають без їжі, в той час коли за два остатніх роки, як перевести на теперішню польську валюту, на одного Юльця Бачинського в Вашінґтоні з трьома такими ж як він лодирями було витрачено більше 200,000.000!!!

Зараз страшно подумати, що Росіяне закордоном друкують десятки міліонів книжок і в першу чергу заллють ними Україну, що в культурній роботі на еміґрації маючи спочатку не більше, ніж ми ресурсів, пристроїли тисячі своїх культурних робітників. А ми і нічого не маємо, і голодуємо!

Страшно подумати тому, що безпомічність Уряду Петлюри в справі орґанізації роботи невеличкому в порівнанню з російською двохміліоновою еміґрацією гурткові свідомої української інтеліґенції — є страшне testimonium paupertatis всього нашого державного апарату: куди ж їм — цим зауряд-бухгалтерам, „земгусарам“ державу будувати, коли вони, крім витирання кутків в польських передпокоях, крім „monkey bussines“ обіз'янячої гри в міністрів та діректорів, нічого робити не вміють?

При найщасливійшій міжнародній сітуації для української справи, при такій сітуації, якої не було для України сотні літ, і мабуть другі сотні літ не повториться, ми можемо безнадійно програти нашу справу. Розвал большевизму не за горами! Голод і руїна дійшли в Росії до останнього!

Наш кореспондент кричить:

— Рятуйте, хто в Бога вірує!..

Але на нашу думку рятувати треба не тільки гибнущих з голоду людей, не тілько тяжко хорих вояків, а перш усього українську справу від тих опікунів, що довели її до повного хаосу. Грізне testimonium paupertatis ми маємо вже! Бувають чудеса, що і з земгусарів і з зауряд-бухталтерів людям удається сальто-мортале в Наполеони вчинити. Але хто десять раз скакав невдало, той і на одинадцятий не доскоче… І врятовані люде знов попадуть в ту же баюру, з якої їх витягнули. А всі заходи закордоном, хоч би і який успіх мали, справи тоді не врятують: панове Наполеончики доведуть її знов до загуби, як доводили вже нераз.

Треба дивуватись силі і міці української національної стіхії, що й досі ще тримає на своїм гребні не тілько Махнів і Струків, але і Васильків, Бачинських і Ніковських.

Та після приливу завсігда буває відлив.

За упадком большевиків той відлив національної стіхії напевне розпічнеться.


Суспільне надбання

Ця робота перебуває у суспільному надбанні у Сполучених Штатах та Австрії.


  • Робота перебуває у суспільному надбанні у Сполучених Штатах, тому що вона опублікована до 1 січня 1924 року.
  • Термін дії авторських прав на цей твір в Австрії закінчився до 1 січня 2004 року, оскільки авторське право в Австрії закінчується 70 років після смерті автора.
  • Автор помер у 1933 році, тому ця робота є у суспільному надбанні у тих країнах, де авторське право діє на протязі життя автора плюс 80 років чи менше. Ця робота може бути у суспільному надбанні також у країнах з довшим терміном дії авторського права, якщо вони застосовують правило коротшого терміну для іноземних робіт.