вориння

вориння

*Вори́ння, ня, соб. 1) Жерди. 2) Изгородь из жердей. А плай радісно підіймався у гору поміж вориння. Коцюб.

Словник української мови / упоряд. з дод. влас. матеріялу Борис Грінченко; ред. С. Єфремов, А. Ніковський. Київ: Горно, 1927–28