Все не в лад/Дія перша

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Все не в лад
Мольєр
Дія перша
Харків: «Рух», 1924
 
Площа перед домом Трюфальдена.
 
ЯВА ПЕРША
 
Лелій, потім входить Маскариль.
 

Лелій. Ну, Леандре, ми ще поборемося з тобою! Ще будемо бачити, хто подужає! Знай, що я зі свого боку напружу всі свої сили. А, Маскариль!

Маскариль. Що таке?

Лелій. Погано, брат. Леандр закохався в Селію й таким чином стає мені на дорозі.

Маскариль. Леандр любить Селію?

Лелій. Та любить же, кажу тобі, от тому й прошу тебе помогти. Я-ж знаю, що твоя голова просто сотворена на такі діла й для неї нічого тут трудного нема. Тебе би просто слід назвати королем усіх слуг на землі.

Маскариль. Буде вже, досить з мене солодких слів. Коли ми потрібні, то ми й такі й сякі й немазані, а як тільки трошки щось не в лад — то по пиці.

Лелій. Ти мене просто ображаєш цими словами. Але вернімось до справи. Ти бачив оту Селію? Ну, чи можна-ж зістатись рівнодушним, поглянувши на неї? Скільки благородности в мові, в обличчі! Я певен, що вона не просто невільниця, а щось безмірно вище.

Маскариль. Так то воно так, але що на це все скаже ваш тато? Він же вже уговорився з паном Ансельмом, щоби одружити вас з панною Іполітою, бо думка, що як женитеся, то порозумнішаєте. І от тепер як він довідається, що ви не хочете його слухати, а закохалися в якусь невільницю, то… я вже не знаю, що буде.

Лелій. Ти-б скоріше клав кінець своєму красномовству.

Маскариль. Ні, це вам би добре було положити кінець своїй непостійности.

Лелій. Ого! Маєш знати, що на всім світі лакей — непроханий порадник. То ж краще не сердь мене, бо за твої добрі поради я можу, чого доброго, недобре винагородити.

Маскариль (перелякавшися). Прошу вибачити, але… але це я говорив лише на пробу, щоби краще пізнати ваше почуття. Ну, хіба-ж таки я похожий на ворога людської природи, або на тих проповідників, що самі стали добронравними поневолі, а потім ще з заздрости хотять повідбірати радости й у молодих людей. Наплюйте на проповідь вашого батька та й робіть що вам забажається, а я завжди був і єсм готовий вам служити.

Лелій. Отакі речі я люблю! Ну, так слухай. Моя любов, здається, не зовсім неподобається отим чудовим оченятам. Але штука в тім, що Леандр оце зараз заявив мені, що теж закохався в Селію, отже мушу спішити. Шукай же в своїй голові, як би те діло скоріше скінчити? Надумай хитрощі, підходи, обдурювання — аби тільки Леандр зостався ні при чім.

Маскариль. Дайте мені трошки подумати над цією справою… Що-ж би мені такого придумати?

Лелій. Ну, що-ж ти придумав?

Маскариль. Ото вам спішно? Що-ж до моєї голови, то вона все йде поволеньки. Ага!.. Знайшов, що вам треба. Ні… помилився… От, як би ви пішли…

Лелій. Куди?

Маскариль. Ні, це занадто просто. У мене щось инше вертиться в голові.

Лелій. Що-ж власне?

Маскариль. Ні, й це не годиться. А от як би ви…

Лелій. Що?

Маскариль. Та нічого, Просто побалакайте з паном Ансельмом.

Лелій. Що ж я йому скажу?

Маскариль. Правда, що нічого. Але щось таки треба придумати. Ну, підіть до Трюфальдена.

Лелій. По-що?

Маскариль. А хіба я знаю?

Лелій. Ну, це вже хоч кого з терпіння виведе!

Маскариль. Паночку мій любий! Коли-б у вас у руках тепер було як побільше золотих монет, то вам їй-богу не прийшлося би багато роздумувати, а просто ви-б купили ту невільницю та й годі. Трюфальден, я знаю, продав би її охоче, бо він боїться, що ті цигани, які її доставили сюди, може набрехали про викуп і грошики його пропадуть, а це ж бог для Трюфальдена. Але біда в тім…

Лелій. В чім?

Маскариль. Що й ваш татусь теж скупенькі нівроку й навряд чи дадуть вам право роспоряжатися своїм гаманцем. Але от що: треба би поговорити на початок з самою Селією, щоби довідатися про її погляд на ці речі.

Лелій. Але-ж бо Трюфальден день і ніч її стереже.

Маскариль. Цс-с… А от і вона сама.

 
ЯВА ДРУГА
 
Ті-ж, входить Селія.
 

Лелій. О, як я благословляю небо, що воно дозволило моїм очам насолодитися вашою красою. І хоча ваші очі зробили мені боляче, з якою радістю бачу їх тут.

Селія. Моє серце, перелякане вашими словами, зовсім не хоче, щоби мої очі додавали комусь болю. Отже, коли вони образили, то, будьте певні, без мого дозволу.

Лелій. Ах!.. Їх стріли так прекрасні, що не можуть ображати. Я гордий тим, що люблю нанесені ними рани, але…

Маскариль. Ви, паночку, взяли занадто високий тон, а часу мало. Постарайтеся скоріше довідатися, чи вона…

Трюфальден (в домі). Селіє!

Маскариль. От бачите?

Лелій. От проклятий дідуган!

Маскариль. Ідіть же тепер звідси; я сам з ним побалакаю. (Лелій відходить убік).

 
ЯВА ТРЕТЯ
 
Маскариль, Селія, Трюфальден.
 

Трюфальден. Що ви тут робите на вулиці? Я ж вам заборонив навіть розмовляти з ким-небудь.

Селія. Я колись знала цього добродія, і нічого в нім лихого не бачу.

Маскариль. Оце й єсть пан Трюфальден?

Селія. Він самісінький.

Маскариль. Пане добродію! Я страшенно вас поважаю і безмірно радий, що можу виявити свою пошану людині, ім'я якої викликає всюди саму похвалу.

Трюфальден. Чим можу служити?

Маскариль. Може я вас турбую, але я оцю пані здавна знаю, як велику ворожку, й оце хотів було побалакати з нею про одну справу.

Трюфальден. Як? Хіба ти займаєшся отою чортячиною?

Селія. Ні, я знаю тільки білу магію.

Маскариль. А річ ось у чім. Пан мій закохався в одну дівчину. І він дуже хотів би побалакати з своєю красунею, але її береже день і ніч таке чортище, що туди й не підступишся. Окрім того він довідався, що й другий парубок закохався у ту-ж дівчину, так от я й хотів би довідатися, чи може він надіятися на щастя, тоб-то мій пан. Це можуть сказати тільки ваші уста…

Селія. Під якою звіздою твій пан народився?

Маскариль. Під звіздою кохання.

Селія. Хоч ти мені й не сказав, кого він кохає, але моя наука досить мені те відкрила. Та панна — дівчина з чулим серцем і, хоч не любить говорити про свої таємні почуття, але по моїй науці вони мені видні, і я тобі їх відкрию.

Маскариль. От вона, сила волшебства!

Селія. Коли твій пан справді кохає, то нехай не боїться, що його зітхання зостануться без відповіді. Він може надіятися: фортеця, яку він хоче взяти, відчиниться для нього.

Маскариль. Але ж цю фортецю береже начальник!

Селія. В тім то й біда, але я й тут навчу вас, що маєте робити.

 
ЯВА ЧЕТВЕРТА
 
Маскариль, Селія, Трюфальден, Лелій.
 

Лелій. (підходить). Пане Трюфальден! Ви не турбуйтеся: це мій слуга, й він явився тільки після мого приказу. Я післав його переговорити, — чи не продали би ви нам оцієї панни, і скільки-б ви за неї захотіли.

Маскариль. А, щоб тебе чорти побрали, дурня!

Трюфальден. Ого! Ця промова щось не сходиться з першою. Кому-ж із вас двох вірити?

Маскариль. Пане добродію! Оцей молодець… він… його, бачите, ранили в голову колись… ну і… Хіба ви цього давно не знали?

Трюфальден. Знаю я те, що знаю, — що тут криються якісь шашні. Ідіть ви, панно, до дому і більше не виходьте. А ви, голубчики, на другий раз краще підстроюйте свої дудки, щоб мене обдурити.

(Пішов із Селією в будинок).
 
ЯВА П'ЯТА
 
Маскариль, Лелій.
 

Маскариль. Ах, як же-ж це ви ловко зробили!… Жаль, що старий не відшмагав нас обох палицею добре. Ну, за яким же то ви дияволом вискочили та й почали перекидати усе, що я тут набалакав?

Лелій. Я думав, що буде добре…

Маскариль. «Добре, добре». Та що-ж, одначе, й дивуватися: на великі дурниці ви такий великий майстер, що другого пошукать такого.

Лелій. От господи!… З-за такої дурниці і ти вже так сердишся. Хіба неможна поправити?

Маскариль. Поправити все можна грошима, але де-ж вони у вас? Ідіть краще геть, може я сам ще що придумаю.

Лелій. Піду, справді. А то може ще в чім проштрафлюся. (Пішов).

Маскариль. Що-б же мені ще вигадати?

 
ЯВА ШОСТА
 
Маскариль, Ансельм.
 

Ансельм (входить). Дивний який наш вік… І сором мені за нього. Ніколи не бувало ще такої любови до добра і ніколи не було ще так трудно виручити своє добро. От, наприклад, довги. Це-ж прямо як діти: зачинають їх з такою приємністю, а розрішаються ними з великим трудом. До своєї кишені чужі гроші кладемо з радістю, ну а коли треба віддавати, — так воно погано. Ну, слава-ж богу, що удалося мені витягти назад дві тисячі франків, які два роки гуляли по світі, аж нарешті знов до мене попали.

Маскариль (до себе). О! Це було-б не погано ухопити ті дві тисячки налету. А ну — чи неможна, бува, причепитися до цього дядіньки поближче? Тим більше що я знаю, як до нього говорити. Пане Ансельме! Я тільки що бачив…

Ансельм. Кого?

Маскариль. Та вашу Нерину.

Ансельм. А-а!.. Ну?

Маскариль. Як же вона вас кохає!

Ансельм. Вона?

Маскариль. Ну просто жаль дивитися.

Ансельм. От спасибі тобі за таку звістку.

Маскариль. Ще трохи — і, бідненька, вмре від кохання. Вона-ж що хвилини повторює: „Ансельм, мій помпончик! Коли-ж ми вже з'єднаємося до-купи?“

Ансельм. Чого-ж вона досі мені нічого такого не сказала? Ах, дівчата, дівчата, — який то скритий нарід! Ну, от ти, Маскарилю, — як ти скажеш? Хоч я й старий, але я-ж таки ше можу подобатися з лиця?

Маскариль. А чому-ж? Обличчя ще туди-сюди. Хоч і не з дуже гарних, але за те й не з приємних.

Ансельм. Отже?

Маскариль (пробує витягти гаманець). Отже, вона від вас без ума, аж просто не дивиться на вас…

Ансельм. Як, як?

Маскариль. Инакше як на чоловіка і хоче від вас…

Ансельм. І хоче від мене?

Маскариль. Узяти гаманець. (Витягає гаманець, але той падає).

Ансельм. Гаманець?

Маскариль. Поцілунок! Я хотів сказати — поцілунок.

Ансельм. Ага так-так. Ну, слухай: коли ти її побачиш, то вихвалюй мене перед нею на всі боки.

Маскариль. Та я вже постараюся.

Ансельм. А щоб ти був пильніший, то от…

Маскариль. Ах, нетреба!

Ансельм. Ні як же-ж таки так?

Маскариль. Ні, ні… Я не за гроші буду старатися.

Ансельм. Я знаю, але все ж таки…

Маскариль. Ні, пане добродію: я чесна людина, й ви мене ображаєте.

Ансельм. Ну, як що так… (іде, вертається). Але я все ж дам тобі трохи грошенят, щоб ти купив моїй любці що-небудь — ну, перстень там, чи ще щось…

Маскариль. Ні, ні, ні… Я це сам зроблю, без ваших грошей. У мене як раз тепер є такий перстень, а ви мені заплатите потім.

Ансельм. Ну, добре. Але пам'ятай, вихваляй мене перед нею на всі боки.

 
ЯВА СЬОМА
 
Ті-ж, входить Лелій.
 

Лелій (входить, підіймає гаманець). Чий це гаманець?

Ансельм. О, боги! Це мій! Бач — випав з кишені. А я думав би, що його вже вкрадено. Дякую, дякую сердечно. Побіжу скоріше до дому та сховаю. (Пішов).

 
ЯВА ВОСЬМА
 
Маскариль, Лелій.
 

Маскариль. Добре прислужилися. Так добре, що хоч здохнути.

Лелій. Правда? Без мене — пропали-б у нього гроші.

Маскариль. Правда. Ви сьогодня надзвичайно розумні і все робите просто таки бездоганно. І ми дуже далеко підемо вперед, тільки робіть далі все так саме.

Лелій. А що-ж таке? Що я знову зробив лихого?

Маскариль. Дурня втяли, кажучи по простому, от що. Не має ні коп'я, чує що нас давлять з усіх боків — і от, коли я хочу підживитися, беру на себе увесь сором…

Лелій. Як? Це ти?..

Маскариль. Ну-да! Це-ж для нашої невільниці я діставав гроші, а ви от як прислужилися.

Лелій. Ну тоді я дуже винен. Але хто-ж міг догадатися?

Маскариль. Так, так, треба великої догадливости.

Лелій. Ну, хоч би знак ти мені зробив, щоби я знав у чім річ.

Маскариль. Це мені на спині очі треба мати. Ради бога, дайте мені спокій, і не плетіть більше дурниць. Другий на моєму місці давно би вже кинув, але я ще постараюся щось зробити: може вдасться, коли ви не вмішаєтесь.

Лелій. Ні! Обіцяю тобі, що не буду більше мішатися ні словом, ні ділом.

Маскариль. Добре, добре, побачимо. А тепер ідіть, бо я задумав тонку штуку з вашим татусем, а от він як раз і йде. (Лелій пішов).

 
ЯВА ДЕВ'ЯТА
 
Маскариль, Пандольф.
 

Пандольф. Маскариль, це ти?

Маскариль. Я, пане.

Пандольф. По щирости кажучи, я дуже незадоволений з мого сина.

Маскариль. Не ви одні. Я теж незадоволений.

Пандольф. Правда? А я думав у вас лад у всім.

Маскариль. Між нами? Годі, пане. Я завжди навчаю його в чім його повинність, і ми вічно сперечаємось. От ще й зараз посварилися, а через що? Він не хоче дружитися з Іполитою — а я йому доказую, що цим він ображає вас.

Пандольф. І ви сварилися?

Маскариль. Та ще як!

Пандольф. Гм… Тоді виходить, що я помилявся, бо мені здавалося, що ти в усім йому помагаєш.

Маскариль. Я?.. Отакий світ тепер. Та як би ви все знали, то ви-б їй-богу ще платили мені гроші, як благочестивому наставникові вашого сина. Ви самі не могли-б наговорити йому більше мене. Що-дня кажу я йому: «Паничу! Годі вже вам вести таке життя. Подивіться на свого татуся — як його всі поважають. Не засмучуйте його серця, беріть у життю з нього приклад».

Пандольф. Оце гарні речі. Ну, що-ж він каже на те?

Маскариль. Що він каже? Та дурниці. Та ще такі, що й мене збиває з толку. Не те, щоб у нього не було в душі чести, яку він мусів же дістати від вас, але ще розум у нього спить. От як би ви дозволили мені все вам сміло сказати…

Пандольф. Говори. Говори все сміло.

Маскариль. Це, бачте, тайна, яку мені не хотілося-б розголошувати. Але вам я її можу сказати, правда?

Пандольф. Само собою.

Маскариль. Отже, знайте, що ваш син закохався в невільниці.

Пандольф. Мені щось казали про те, а тепер я певен, коли чую це з твоїх уст.

Маскариль. Отже, бачите, як я вмію берегти тайни.

Пандольф. Бачу, бачу.

Маскариль. Що-ж ви думаєте проти того робити? Мені здається, що треба всю цю штуку припинити: купити невільницю оту й вивезти куди-небудь подалі. От викупіть її й передайте мені, а я знаю торговців, які дадуть за неї добрі гроші. Отже ви й заробите й відведете лихо від сина.

Пандольф. Розумні речі приємно й слухати. Але я не дуже вхожий до Трюфальдена.

Маскариль. Ну, то поручіть це панові Ансельмові.

Пандольф. Оце буде краще. Піду зараз, побачу Ансельма, поручу йому купити невільницю й передам її тобі. (Пішов).

Маскариль. От і добре. Піду скажу о тім своєму паничеві.

 
ЯВА ДЕСЯТА
 
Маскариль, Іполита.
 

Іполита (входить). А-а! От як ти мені служиш? Я все чула, й знаю тепер твої штуки. Ти ж мені обіцяв помогати в моїй любови до Леандра й відвертати від шлюбу Лелія, за котрого мене силують, а тепер робиш зовсім навпаки? Але ти помилишся. Я зумію так зробити, що купівля ця не відбудеться. От зараз іду і…

Маскариль. Чого ви так спішите? Що за Ґедзь вас укусив, що ви, не розтямкувавши діла, накинулися на мене? Це таке, що хоч усю вашу справу кидай.

Іполита. Чим ти ще хочеш мене обдурити? Я-ж усе чула своїми вухами.

Маскариль. Але-ж це все для вас! Це-ж я хочу обох папіньок зловити на вудочку: їх руками хочу купити Селію, щоб віддати її мойому паничеві, а ваш тато тоді побачить таку штуку і сам відмовиться від такого зятя, — от тоді й пана Леандра давайте.

Іполита. Так це ти для мене все вигадав?

Маскариль. Еге-ж, для вас. А ви замісць дяки ще нападаєтеся на мене, лаєте. Коли так, — піду зараз, сам усе припиню.

Іполита. Ради бога, прости мені. То я так…

Маскариль. Ні, ні — не зупиняйте мене. Ще є час усьому покласти кінець, і ви ще можете вийти за мого панича.

Іполита. Але-ж бо не сердься. Я просто тебе не зрозуміла і тепер каюся. Але я поправлю свою вину (дістає гроші). Невже ти й тепер покинеш мене?

Маскариль. Ні. Але розумійте, що нічим не образиш дужче благородного серця, як підозрінням.

Іполита. Правда, я тебе образила, але нехай ці два золоті залічать твої рани.

Маскариль. Ну, що-ж… моє серце вміє прощати. Треба вміти переносити образи від близьких.

Іполита. Так ти обіцяєш мені, що мене не віддадуть твоєму паничеві?

Маскариль. Вже будьте спокійні. У мене в голові багато планів: не вдасться цей, так вдасться другий.

Іполита. А я зумію тобі добре віддячитися.

Маскариль. Ну, на це я не дуже рахую.

Іполита. Але от іде твій панич, отже мушу йти. Старайся-ж як найкраще робити на мою користь. (Пішла).

 
ЯВА ОДИНАДЦЯТА
 
Маскариль, Лелій.
 
Лелій (входить). Що ти тут робиш? Он бач — наобіцяєш цілі гори, а на ділі нічого. І коли-б не я, все моє щастя пішло-б у нівець. Коли-б я не зустрівся з паном Ансельмом — він уже купив би Селію і тоді прощай всі мої надії. Але щастя моє, що я те все припинив. Я такого наговорив Трюфальденові, що він зараз же відобрав Селію від Ансельма.

Маскариль. Третій раз! Коли дійде до десятка, поставимо хрест. Паничику! Який ви, вибачте, дурень. Та це-ж я відробив так, щоб Ансельм купив дівчину. Тоді ваш татусьо передав би її мені, а я вам. І от ви усе перекапустили. То скажіть же — ради чого я буду клопотатися? Та я згожуюся стати чим угодно: кружкою, капустою, лихтарем — аби тільки не служити більше такому дурневі, як оце ви. (Пішов).

Лелій. Дуже розсердився. Доведеться мені задобрити його чим небудь: у шинок повести чи що.


ЗАВІСА